01.02.2021 Справа №607/1955/20
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,
за участю секретаря судового засідання Свергун Т.В., позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , тертя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Служби у справах дітей про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , просить розірвати шлюб зареєстрований 26 жовтня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, про що зроблено актовий запис № 2057; визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітніх дітей, у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн., щомісячно, на кожну дитину.
Позов обґрунтований тим, що зараз шлюбні відносини між ними припинились, вони не ведуть спільного господарства і не підтримують подружніх відносин. Вважає, що їхній шлюб носить формальних характер, тому збереження сім'ї і подальше спільне проживання є неможливим. Також, зазначає, що відповідач ухиляється від батьківського обов'язку утримувати доньок та не надає матеріальну допомогу на їх утримання. Тому, враховуючи байдуже та невідповідальне ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків, вважає, що місце проживання дітей визначити з позивачем.
Ухвалою судді від 20 лютого 2020 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 12 березня 2020 року.
Ухвалою суду від 11 червня 2020 року матеріали справи надіслано до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради для надання висновку щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 28 грудня 2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду на 01 лютого 2021 року.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві та просить суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з'явився, не повідомивши про причини неявки. Відзиву на позов від відповідача не надходило. За вказаних обставин суд приходить до переконання, що згідно з ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України слід ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечила проти такого вирішення справи, та відповідно до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:
Сторони перебувають у шлюбі зареєстрованому 26 жовтня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, актовий запис №2057.
За час спільного подружнього життя у сторін народилися діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 проживає разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 .
Що стосується вимоги про розірвання шлюбу.
Як слідує з викладених у позовній заяві обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, спільне життя в сторін не склалося, між ними припинилися подружні стосунки, та вони перестали вести спільне господарство.
Сім'я сторін фактично розпалася і шлюб носить формальний характер.
Відповідно до ст.112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї суперечитиме інтересам одного з них.
На цьому ж наголошує Верховний Суд України в п. 10 Постанови Пленуму за № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» - проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Проаналізувавши докази в їх сукупності, суд вважає, що матеріалами справи доведено, що сторони не проживають сім'єю, не ведуть спільного господарства, оскільки позивач підтримує викладені в позові обставини, суд вважає, що шлюб необхідно розірвати, як такий, збереження якого суперечитиме інтересам позивача.
Що стосується вимоги про стягнення аліментів.
У відповідності до статті 180, 181 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 p., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 p. та набула чинності для України 27 вересня 1991 p., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
В силу вимог ст. 182 СК суд при визначенні розміру аліментів враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до ч.1 ст. 184 Сімейного кодексу України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Зважаючи на матеріальне становище платника аліментів, який, офіційно не працює, працездатного віку, здоровий, позивачка не працює, суд приходить до переконання, що аліменти на утримання дітей слід визначити в розмірі, якому просить позивачка - 1 000 гривень щомісяця, на кожну дитину.
Такий розмір аліментів є менший за встановлений законодавцем статтею 182 Сімейного кодексу України, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину.
Щодо стосується позовної вимоги про визначення місця проживання дитини, Суд зазначає наступне:
Як встановлено судом на цей час діти проживають із позивачкою, відповідач не цікавиться долею дітей.
В матеріалах справи міститься достатньо доказів, які доводять те, що ОСОБА_1 , має задовільні житлово-побутові умови, даних, які б негативно характеризували ОСОБА_1 в розумінні статті 161 Сімейного кодексу України, судом не встановлено.
Як вбачається із висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , беручи до уваги пропозиції комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки і піклування рекомендує визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно статті 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989р., ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991р., держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, згідно ст.15 Закону, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, а батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, затвердженою резолюцією Генеральної асамблеї організації об'єднаних націй від 20.11.1959р, дитина для повного і гармонічного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли існують виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Згідно ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Пленум Верховного Суду України у пункті 18 постанови № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що при вирішенні спору про місце проживання дитини судам належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Статтею 89 ЦПК визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов переконання про обґрунтованість позовних вимог, підтвердження їх матеріалами справи та необхідність задоволення позову та визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 , зважаючи на те, що на цей час діти проживають з матір'ю, вона ними опікується, батько не має достатнього контакту із дочками.
На підставі ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 слід стягнути в користь держави судовий збір за позовні вимоги про стягнення аліментів, та в користь позивача судовий збір за подання позову про розірвання шлюбу та визначенням місця проживання дітей.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць слід допустити до негайного виконання.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 141, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.110, 112, 180, 181, 182, 184 СК України, суд, -
Позов задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 26 жовтня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, про що зроблено актовий запис № 2057.
Стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень, на кожну дитину, щомісячно, але не менше мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину, що не може бути меншим 50 (п'ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягувати з 31 січня 2020 року і до досягнення кожним з дітей повноліття.
Визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 1681 гривень 60 копійок сплаченого судового збору.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь держави судовий збір в сумі 908 грн.
Копію рішення після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса АДРЕСА_2 .
Третя особа: Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Служби у справах дітей, бул. Шевченка, 1, м. Тернопіль.
Повний текст рішення виготовлено 08 лютого 2020 року.
Головуючий суддяВ. М. Позняк