Справа № 582/780/16-к
Провадження № 1-кп/591/128/21
09 лютого 2021 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , гр-на України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, судимого: 1) 16 березня 2012 року Роменським міськрайонним судом Сумської області за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу в розмірі 1000 гривень, 2) 21 серпня 2013 року Роменським міськрайонним судом Сумської області за ст.ст. 69, 70, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна,
в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , проживає - АДРЕСА_3 ), гр-на України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, судимого: 1) 26 вересня 2011 року Роменським міськрайонним судом Сумської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі; 2) 14 грудня 2011 року Недригайлівським районним судом Сумської області за ч. 4 ст. 70, ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років 4 місяців позбавлення волі; 3) 17 вересня 2015 року Роменським міськрайонним судом Сумської області за ст. 70, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки,
в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,
23 березня 2016 року близько 02.30 год. ОСОБА_10 , діючи за попередньою змовою в групі з ОСОБА_11 та особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, маючи намір на заволодіння чужим майном, діючи відкрито, проникли до житла ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_4 , де, погрожуючи обрізом мисливської рушниці та предметом схожим на пістолет, тобто погрожуючи застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілих, зв'язавши ОСОБА_12 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та заподіявши ОСОБА_9 та ОСОБА_8 тілесних ушкоджень у вигляді синців, саден та ран, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, здійснили напад на вказаних осіб, в результаті якого заволоділи їх майном, а саме: біжутерією, механічним годинником «Луч», чоловічою печаткою з металу сріблястого кольору, фрагментом медалі (які матеріальної цінності для потерпілих не складають), а також грошовими коштами в сумі 7600 гривень, двома мобільними телефонами «Нокіа» вартістю по 200 гривень кожний, з сім-картками ПрАТ «Київстар» з балансом по 40 гривень на кожній, чим завдали потерпілим матеріальних збитків на суму 8080 гривень, після чого з місця вчинення злочину зникли та викраденим майном розпорядились на власний розсуд.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 свою вину в скоєнні інкримінованих злочинів фактично не визнав та показав, що в зазначений період в березні 2016 року він з ОСОБА_11 перебував в м. Ромни. Ввечері він вирішив їхати на рибалку в с. Гринівка, де вже були його знайомі, які зателефонували йому та попросили привезти сітку, яка була в домогосподарстві ОСОБА_13 . Оскільки на шляху до місця риболовлі було с. Борозенки, де проживає ОСОБА_11 , то він поїхав разом з ним додому. Хтось викликав таксі і вони поїхали. На шляху до місця риболовлі заїхали в домоволодіння, де проживав ОСОБА_13 , де забрали мішок з сіткою, а також заїхали додому до ОСОБА_11 , який виніс їм дріт, з тією метою, щоб зав'язати мішок з сіткою. ОСОБА_11 залишився вдома, а ОСОБА_10 поїхав в с. Гринівка. Коли приїхав на ставок, то там було три особи, двох з яких він знає на ім'я ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (прізвищ не знає), які посадили його в автомобіль та поїхали в с. Гринівка, перед цим з мішку діставши обріз рушниці. Коли приїхали на місце, то йому не дозволяли піти, а всі троє пішли в будинок, його залишивши на вулиці. Він бачив, що особи відкривали двері якімось шматком дроту, чув крики з будинку, а вказані особи перебували в будинку деякий час, коли вони вийшли, то поїхали нічого не сказавши. Лише після цього він зрозумів, що вони накоїли, але не міг нічого вдіяти, оскільки йому погрожували зазначені особи, а один з них періодично виходив з будинку та не давав йому втекти. Жодних вказівок ці особи йому не давали і ніяких домовленостей з ними не було. Про наявність обрізу в мішку він не знав. Коли зазначені особи залишили місце події, то ОСОБА_10 почав блукати та під ранок він був затриманий працівниками поліції в районі с. Гринівка. Зазначив також про те, що давати зізнавальні покази його змусили працівники поліції, як і змушували обмовляти ОСОБА_11 . Крім цього, ОСОБА_10 показав, що до будинку потерпілих він не заходив, перед цим він не передавав зловмисникам ніяких речей, а після їх виходу з будинку йому вони нічого також не віддавали. Жодних речей потерпілих він не видавав працівникам поліції.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 свою вину в скоєнні інкримінованого злочину не визнав та дав суду покази аналогічні показам ОСОБА_10 до моменту його приїзду у вказаний час додому, що було далі він не знає, жодних злочинів він не вчиняв.
До наведених показань обвинувачених суд відноситься критично та вважає їх обраним способом захисту, оскільки вони спростовуються зібраними достатніми доказами в справі, підстав для недовіри частині з яких суду не наведено.
Так, потерпілий ОСОБА_8 показав суду, що 23 березня 2016 року близько 02.00 години, до них в будинок за вказаною адресою, де перебував він, його дружина та тітка ОСОБА_12 , увірвались троє осіб, зв'язали їх всіх, заподіяли тілесних ушкоджень та, погрожуючи пістолетом та обрізом вимагали матеріальні цінності. Внаслідок цього нападу особи заволоділи їх майном, що зазначено вище. Крім цього потерпілий показав, що перед проведенням впізнання за його участю, йому працівники поліції вже повідомили прізвища осіб, яких затримали за підозрою у вчиненні вказаного злочину, як і повідомили, що одним з них є ОСОБА_11 , що доводиться далеким родичем його дружині. Також потерпілий показав суду, що перед впізнанням у їх домоволодінні проводився слідчий експеримент за участю ОСОБА_10 , при цьому зазначив, що він пішов з дому, але дружина перебувала вдома.
Потерпіла ОСОБА_9 , підтвердивши покази ОСОБА_8 , дала суду аналогічні покази, підтвердивши також ту обставину, що під час слідчого експерименту, який проводився перед впізнанням нападників, вона перебувала вдома і бачила, як вели обвинуваченого ОСОБА_10 .
Свідок ОСОБА_16 показала суду, що в березні 2016 року прибіг до неї ОСОБА_8 , який мав зовнішні ознаки тілесних ушкоджень та повідомив, що на них напали. В подальшому викликали поліцію. Також свідок повідомив, що вона приймала участь в якихось слідчих діях, в тому числі за участю ОСОБА_10 , який був затриманий майже одразу та перебував в приміщенні сільської ради, але в яких саме слідчих діях вона приймала участь, достеменно повідомити не змогла.
Аналогічні покази суду дала ОСОБА_17 , в частині, що стосується проведення слідчих дій за її участю та участю ОСОБА_10 .
Свідок ОСОБА_18 показав, що дійсно до них додому приходив в березні 2016 року їх сусід зі слідами побоїв та повідомляв про напад на його житло. В подальшому свідок разом з ОСОБА_19 на прохання голови сільської ради діставали з громадської вбиральні в селі обріз рушниці з набоями, що в своїх показах суду підтвердив і свідок ОСОБА_19 .
Свідок ОСОБА_20 дав суду покази про те, що у вказаний в обвинуваченні період він перебував на посаді заступника начальника Недригайлівського ВП, коли надійшло повідомлення про вказаний розбійний напад. Приблизно через годину після цього йому повідомили, що неподалік від місця події з лісу вийшов чоловік, яким виявився ОСОБА_10 , який був «запрошений» до сільської ради, з яким спілкувався свідок (жодних протоколів бесід не оформлялось), коли саме ця особа була поміщена до ІТТ свідок не повідомив, але показав, що до поміщення до ІТТ з ОСОБА_10 проводились слідчі дії.
Крім цього, по справі було проведено огляд місця події - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , під час якого було вилучено в тому числі відрізок дроту, яким ймовірно були відкриті двері в будинок потерпілих, а також в одній з кімнат виявлено катушку з-під липкої стрічки (кільце основу), якою зв'язувались потерпілі (т. 1 а.с. 179).
При цьому, огляд домоволодіння проводився як місця вчинення злочину за згодою потерпілих, що вони і підтвердили суду, тому непереконливими є твердження сторони захисту стосовно визнання отриманих за результатами цієї слідчої дії доказів недопустимими, що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 233 КПК України та позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 01 лютого 2018 року (справа № 752/17016/16-к).
В подальшому по наведеним предметам, дослідженим судом (по відрізку дроту та по катушці (кільцю) з-під ліпкої стрічки), було проведено молекулярно-генетичну експертизу (т. 1 а.с. 28), категоричним висновком якої встановлено, що на дроті є сліди ДНК ОСОБА_11 , а на кільці (катушці) з-під липкої стрічки є ДНК ОСОБА_10 , що підтверджує перебування в місці вчинення злочину обвинувачених.
Водночас, зрозумілого та вірогідного пояснення цим обставинам стороною захисту суду наведено не було, а покази обвинувачених у суду викликають сумніви щодо цього.
Так, сам ОСОБА_11 не заперечував тих обставин, що перед цим впродовж тривалого часу не перебував вдома у родини ОСОБА_21 , його алібі у суду викликає сумніви, яке нібито підтверджує його колишня дружина ОСОБА_22 в своїх показах (сумнівність показань цього свідка у суду викликає особиста зацікавленість цієї особи з огляду на стосунки з обвинуваченим, а також те, що свідком не було повідомлено жодної конкретизованої інформації суду з приводу візиту разом з ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , як і не повідомила якоїсь конкретної інформації про події, що передували цьому дню, але чітко запам'ятала час повернення чоловіка додому - приблизно о 21 - 22 годині). Крім цього, сам свідок не заперечив тих обставин, що вона могла і не почути, якби чоловік вночі залишав житло.
Критично суд відноситься і до версії ОСОБА_10 стосовно зазначених обставин, оскільки його покази в цій частині є неконкретними, нелогічними, суперечливими та непослідовними.
Наприклад, вся повідомлена ним інформація стосовно осіб, які нібито примусили його бути присутнім під час розбійного нападу на родину ОСОБА_21 , є неконкретною та нелогічною, прізвищ цих осіб він не знає, хоча везе малознайомим особам в вечірній час сітку з домоволодіння померлого, за дивним збігом обставин, яке є покинутим, але він знає місцезнаходження мішку з сіткою, в якому за дивним збігом обставин був і обріз, мішок з яким за дивним збігом обставин був зав'язаний дротом зі слідами ДНК ОСОБА_11 , який також за дивним збігом обставин є далеким родичем членам родини ОСОБА_21 .
Незрозумілим та нелогічним була на думку суд і необхідність зав'язування мішка з сіткою, тим більше дротом який був нібито отриманий від ОСОБА_11 , як і нелогічними та непослідовними є покази ОСОБА_10 в тому, що особи, які нібито збираються вчиняти злочин, беруть з собою ОСОБА_10 для незрозуміло яких дій (більш логічним в цій ситуації було б тоді залишити його на ставку, взагалі нічого не повідомляючи).
Пояснення ж ОСОБА_10 щодо походження ДНК на кільці з-під липкої стрічки, яке було виявлено в будинку потерпілих, суперечать його ж показам в тій частині, що він не заходив до будинку і жодних предметів з нього не торкався. Крім того, його покази стосовно цього питання суд вважає надуманими, такими що підлаштовані під зібрані в справі докази, тому що згідно його показань це працівники поліції «приліпили» йому до руки липку стрічку, нібито для штучного створення доказів, проте на липкій стрічці слідів ДНК обвинуваченого виявлено не було і вони були виявлені на катушці з-під неї (обставин контакту з якою обвинуваченим зазначено не було).
Належним та допустимим доказом суд вважає і протокол слідчого експерименту з відеозаписом (т. 2 а.с. 125), проведеним за участю обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника, в частині продемонстрованого механізму вчинення інкримінованого в провину розбійного нападу, місцезнаходження обрізу з набоями, під час якого ОСОБА_10 демонструє виняткову обізнаність про обставини події, розташування домоволодіння потерпілих, обстановку в ньому, що було б неможливим на думку суду запам'ятати з чужих слів за короткий проміжок часу після його затримання до моменту проведення цієї слідчої дії.
В подальшому, за наслідками проведення слідчого експерименту за вказівкою ОСОБА_10 було виявлено та вилучено протоколом огляду обріз з набоями (т. 2 а.с. 135), досліджений судом, переконливих підстав для недовіри якому чи стосовно неналежності та недопустимості якого суду наведено не було.
Після цього, потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зазначений обріз був впізнаний як знаряддя вчиненого відносно них злочину (т. 2 а.с. 197, 200).
Крім цього, висновками судово-медичних експертиз (т. 2 а.с. 180, 182) підтверджено характер, ступінь тяжкості та локалізацію тілесних ушкоджень, отриманих потерпілими під час згаданого розбійного нападу, висновком товарознавчого дослідження підтверджено вартість викраденого у потерпілих майна (т. 2 а.с. 176), а висновками судово-психіатричних досліджень обвинувачених підтверджена їх осудність (т. 3 а.с. 23, 63).
Також на переконання суду належним та допустимим доказом є протокол пред'явлення для впізнання свідку ОСОБА_23 обвинувачених, який під час цих слідчих дій впізнав в них осіб, яких підвозив до дороги в районі с. Гринівка (т. 2 а.с. 184, 188).
Таким чином, згадані докази є належними, допустимими та достатніми, щоб вважати зазначені обставини вчиненого обвинуваченими діяння встановленими, факт скоєння ними цього кримінального правопорушення доведеним, а дії кожного з них суд кваліфікує за ч. 3 ст. 187 КК України, оскільки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 своїми умисними протиправними діями, скоєними за попередньою змовою групою осіб та поєднаними з проникненням у житло, які виразились в нападі з метою заволодіння чужим майном, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, вчинили розбій, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та проникнення у житло.
Стосовно решти доказів, поданих стороною обвинувачення, та на які посилався прокурор під час цього судового розгляду, суд надає наступну оцінку.
По-перше, слід зауважити про те, що ані під час попереднього судового розгляду, ані під час нового розгляду на запитання суду, стороною захисту не повідомлялось інформації про те, що вони звертались з заявами про вчинення кримінальних правопорушень, пов'язаних з недозволеними методами досудового розслідування, які нібито застосовувались до обвинувачених, як і не надано суду жодних доказів на підтвердження цих обставин.
Тим більше, що після залучення захисника ОСОБА_10 ним не повідомлялось інформації про можливе вчинення відносно нього кримінальних правопорушень зі сторони правоохоронців.
До того, ж всі наведені докази, які покладаються в основу вироку, або були проведені без участі обвинуваченого або були проведені вже з залученням захисника, якому в той час обвинувачений не повідомив про тиск.
По-друге, висновки молекулярно-генетичних експертиз, які містяться на а.с. 211 т. 1 та на а.с. 1 т. 2, а також висновок трасологічної експертизи на а.с. 147 т. 2 не містять в собі інформації стосовно предмета доказування, як і протокол огляду автомобіля (т. 2 а.с. 158).
Протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_23 (т. 2 а.с. 192) суд, у відповідності до вимог ст.ст. 23, 94 КПК України, вважає недостовірним доказом, з огляду на те, що фактично ця слідча дія є зафіксованими на відео показаннями свідка, присутність якого, всупереч вимогам ч. 3 ст. 23 КПК України, стороною обвинувачення в судовому засіданні не забезпечено.
Протоколи пред'явлення для впізнання ОСОБА_10 потерпілим (т. 3 а.с. 7, 9, 11) суд, у відповідності до вимог п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України визнає недопустимими доказами, в зв'язку з порушеннями його суттєвих умов, зумовлених тим, що, як підтверджено показаннями потерпілих та відеозаписом проведеного слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_10 за місцем проживання потерпілих, останні були присутні при проведенні цієї слідчої дії і бачили обвинуваченого, що суперечить ч. 1 ст. 228 КПК України.
На підставі п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України суд також визнає недопустимими докази - протоколи пред'явлення для впізнання потерпілим обвинуваченого ОСОБА_11 (т. 3 а.с. 34, 36, 151, 159, ), оскільки потерпілі в своїх показах підтвердили, що перед проведенням цих слідчих дій вони знали про те, що їм буде пред'являтись для впізнання саме ОСОБА_11 , який є далеким родичем цій родині, що також зводить на нівець результати цих слідчих дій, оскільки потерпілі були обізнані перед ними про ознаки та прикмети цієї особи, що також суперечить вимогам ч. 1 ст. 228 КПК України.
Недопустимими, з огляду на вимоги п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 87 КПК України, суд вважає і протоколи огляду місця події від 23 березня 2016 року (т. 2 а.с. 81, 86), під час яких у ОСОБА_10 було вилучено майно, яким раніше заволоділи особи під час розбійного нападу на потерпілих.
Підтвердженням такої позиції суду слугують покази свідка ОСОБА_24 , який зазначив фактично про те, що неодноразово запрошувався до участі в слідчих діях в якості понятого, а обставин своєї участі в цих слідчих діях не згадав.
До того ж, як вбачається з показань обвинуваченого ОСОБА_10 , а також допитаних свідків, в тому числі працівника поліції ОСОБА_20 , 23 березня 2016 року безпосередньо через короткий проміжок часу ОСОБА_10 перед проведенням наведених оглядів місця події (початок першого о 12.05 год.) вже був затриманою особою, перебував в приміщенні сільської ради під контролем правоохоронців, про що в тому числі говорить неможливість обвинуваченого залишити місце події за власною волею та подальше його доставлення до відділку поліції (ст. 209 КПК України).
Фактичне затримання обвинуваченого в цей час означає, що подальші дії правоохоронців повинні були відбуватись з дотриманням вимог ст. 208 КПК України з безумовним забезпеченням права на захист особи, а обшук затриманої особи повинен був відбуватись у відповідності до ч. 3 ст. 208 КПК України, чого зроблено не було та лише 23 березня 2016 року о 13.30 год. складено протокол про затримання особи (т. 2 а.с. 204), що не відповідає дійсності, оскільки фактичне затримання особи, як встановлено наведеними доказами, відбулось раніше до цього.
Отже, слідчі дії - огляди місця події, оформлені чомусь двома протоколами від 23 березня 2016 року, були нічим іншим ніж обшуками затриманої особи - ОСОБА_10 , які були здійснені без дотримання вимог ст. 208 КПК України, без забезпечення права на захист підозрюваного та без роз'яснення його прав, передбачених ст.ст. 42, 208 КПК України (застереження про що відсутні в протоколах оглядів).
Враховуючи наведене, згідно вимог ст. 86, п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 87 КПК України, згадані протоколи огляду місця події від 23 березня 2016 року суд визнає недопустимими, оскільки фактичні обшуки підозрюваного були здійснені з порушення його суттєвих умов та з порушенням права на захист ОСОБА_10 .
З наведених підстав суд вважає недопустимим і доказ - заяву ОСОБА_10 від 23 березня 2016 року (т. 2 а.с. 99), яка по своїй суті є явкою з повинною, тобто показами особи, отриманими з порушенням його права на захист, які він не підтвердив безпосередньо суду (ст. 23 КПК України).
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що першочергові докази, якими виявлено та вилучено майно потерпілих у ОСОБА_10 визнані судом недопустимими, вони не можуть бути покладені в основу вироку, інші докази - протокол огляду предметів та протоколи пред'явлення вилучених предметів для впізнання (т. 2 а.с. 89, 91, 93, 95, 97) є похідними від них, а отже інформація, яка міститься в них також не може використовуватись на обґрунтування провини обвинувачених.
Наведені висновки суду цілком узгоджуються з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 31 травня 2018 року в справі № 236/439/16-к (провадження № 51-952 км18).
На інші матеріали, які були долучені під час попереднього судового розгляду, як на докази, прокурор та сторона захисту не посилались.
Крім цього, ОСОБА_10 обвинувачується в тому, що 22 березня 2016 року близько 19.30 год. він, перебуваючи на подвір'ї домоволодіння АДРЕСА_3 , шляхом вільного доступу, таємно від оточуючих викрав вогнепальну зброю та боєприпаси, а саме обріз мисливської рушниці моделі «ТОЗ-Б» 16 калібру № НОМЕР_1 , 1951 року виготовлення та 5 патронів до нього 16 калібру, які належали ОСОБА_13 , які, не маючи відповідного передбаченого законом дозволу, почав незаконно зберігати та носити при собі, та які в подальшому були виявлені та вилучені працівниками поліції 23 березня 2016 року в районі приміщення сільської ради с. Гринівка, Недригайлівського району, Сумської області, тобто ОСОБА_10 обвинувачується в тому числі у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України.
Проте, на думку суду обвинуваченням не доведено вчинення ОСОБА_10 цих кримінальних правопорушень, оскільки жодного належного та допустимого доказу на підтвердження цієї частини обвинувачення суду наведено не було, а обвинувачення ґрунтувалось лише на його неперевірених та непідтверджених показах в цій частині.
Інші докази, які були подані прокурором та на які він посилався під час нового судового розгляду лише підтверджують факт виявлення та вилучення цього обрізу та набоїв в приміщенні громадської вбиральні та їх приналежність до вогнепальної зброї та боєприпасів.
До того ж, проведений слідчий експеримент за участю ОСОБА_10 стосовно цього питання містить лише його покази, які не були перевірені органом досудового розслідування, як і не були ці покази підтверджені під час судового розгляду, тому цією слідчою дією може підтверджуватись лише його обізнаність про місцезнаходження цих предметів, які могли бути залишені іншими спільниками обвинуваченого.
Висновок балістичної експертизи доводить лише факт приналежності предметів до вогнепальної зброї та боєприпасів (т. 2 а.с. 140), а відповідь на запит(т. 2 а.с. 203) лише свідчить про відсутність відповідних дозволів на володіння зброєю у підозрюваного.
Підсумовуючи зазначене, суд робить висновок про те, що доведено використання кимось із нападників згаданого обрізу з набоями, але не доведено у кого саме в володінні він перебував, як і не підтверджено джерело його походження (протоколи впізнання осіб не можуть також слугувати доказом цих обставин, з огляду на визнання їх недопустимими з наведених вище підстав).
Відтак, у відповідності до вимог ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України, оскільки прокурором не доведено вчинення ОСОБА_10 цих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України, тому за приписами п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України він підлягає виправданню.
Пом'якшуючих покарання обставин ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд не вбачає, а обтяжуючою покарання обставиною обвинувачених суд вважає рецидив злочинів (належних та достатніх доказів на підтвердження стану сп'яніння обвинувачених суду наведено не було).
Дослідженням особи обвинуваченого ОСОБА_10 встановлено, що він є судимою особою, не одружений, не працює.
При призначенні виду та міри покарання суд враховує особу обвинуваченого, характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного ним злочину обтяжуючу покарання обставину.
Враховуючи викладене та негативні дані щодо особи обвинуваченого, стан його здоров'я, характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину та його характер, відсутність пом'якшуючих покарання обставин та наявність обтяжуючої, вчинення злочину судимою особою, суд вважає, що виправлення ОСОБА_10 можливе лише з призначенням покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна (з урахуванням положень ч. 2 ст. 416 КПК України).
Дослідженням особи обвинуваченого ОСОБА_11 встановлено, що він є судимою особою, не працює, має неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується посередньо.
При призначенні виду та міри покарання суд враховує особу обвинуваченого, характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного ним злочину, обтяжуючу покарання обставину.
Враховуючи викладене та негативні дані щодо особи обвинуваченого, стан його здоров'я, характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, відсутність пом'якшуючих покарання обставин та наявність обтяжуючої, вчинення злочину судимою особою, суд вважає, що виправлення ОСОБА_11 можливе лише з призначенням покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна (з урахуванням положень ч. 2 ст. 416 КПК України).
Цивільний позов потерпілих на думку суду підлягає задоволенню, оскільки заявлений в межах пред'явленого обвинувачення та доведений зазначеними доказами.
Процесуальні витрати, підтверджені прокурором та пов'язані з проведенням експертних досліджень підлягають стягненню з обвинувачених в дольовому порядку.
Речові докази слід залишити на зберіганні у відповідних осіб та в установах, з огляду на наявну інформацію про виділення справи в окреме провадження стосовно іншої особи за цим фактом.
Запобіжний захід, застосований до обвинувачених до набрання вироком законної сили слід залишити без змін, з огляду на їх негативну репутацію, яка зумовлює ризик ухилення від суду.
На підставі ст.ст. 71, 72, ч. 3 ст. 187 КК України, керуючись ст.ст. 126-129, 368, 374, 375 КПК України, ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, суд
ОСОБА_10 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України та виправдати його.
ОСОБА_10 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 187 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна крім житла.
Строк відбування покарання ОСОБА_10 обраховувати з 23 березня 2016 року та, згідно вимог ст. 72 КК України (в редакції до 21 червня 2017 року), зарахувати в строк відбування покарання попереднє ув'язнення ОСОБА_10 з 23 березня 2016 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідають два дні позбавлення волі.
ОСОБА_11 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 187 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна крім житла.
Згідно вимог ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, приєднавши до покарання за цим вироком невідбуту частину покарання за вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 вересня 2015 року у виді 1 року позбавлення волі, визначити ОСОБА_11 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна крім житла.
Строк відбування покарання ОСОБА_11 обраховувати з 25 березня 2016 року та, згідно вимог ст. 72 КК України (в редакції до 21 червня 2017 року), зарахувати в строк відбування покарання попереднє ув'язнення ОСОБА_11 з 25 березня 2016 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідають два дні позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_9 та ОСОБА_8 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 в солідарному порядку на відшкодування матеріальної шкоди кошти в сумі 4040 гривень.
Стягнути з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 в солідарному порядку на відшкодування матеріальної шкоди кошти в сумі 4040 гривень.
Стягнути з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користь держави процесуальні витрати в дольовому порядку по 20999,32 гривні з кожного.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_10 , до набрання вироком законної сили залишити без змін, але не більше чим до 23 березня 2021 року.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_11 , до набрання вироком законної сили залишити без змін, але не більше чим до 25 березня 2021 року.
На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми протягом 30 днів з моменту його проголошення, особою, що не була присутня під час його проголошення - з дня отримання копії судового рішення, а особою, яка перебуває під вартою - з моменту вручення вироку цій особі.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, яка негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Судді