Ухвала
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 201/7661/20
провадження № 61-1404ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кіряхно Олега Вікторовича на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання нерухомого майна спільною власністю подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, поділ майна подружжя,
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання нерухомого майна спільною власністю подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, поділ майна подружжя.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2020 року відкрито провадження в цій справі.
У серпні 2020 року ОСОБА_2 також подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відносно спірного нерухомого майна, яке зареєстроване за ОСОБА_1 , а саме: земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:03:225:0024, розташованої по АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 лютого 2018 року № 39612223, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 862964212101, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М.); квартири АДРЕСА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 лютого 2018 року № 39611816, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 860641212101, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М.); квартири АДРЕСА_3 загальною площею 67 кв. м; квартири АДРЕСА_3 загальною площею 56,1 кв. м.
Заява ОСОБА_2 мотивована тим, що з червня 2014 року вона з ОСОБА_3 стали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, були пов'язані спільним побутом і мали взаємні обов'язки. Грошові кошти за найм квартири сплачував ОСОБА_3 , а вона придбавала продукти, сплачувала кредит за автомобіль «Mitsubishi lancer», що був придбаний нею до знайомства з ОСОБА_3 , однак використовувався на потреби сім'ї. Також вона сплачувала заборгованість за кредитною карткою ОСОБА_3 16 жовтня 2015 року сторони зареєстрували шлюб. З червня 2018 року між сторонами припинилися шлюбно-сімейні відносини. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_4 , яка знаходиться на її утриманні та мешкає разом з нею. Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 червня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. В період з червня 2014 року по жовтень 2015 року, тобто до реєстрації шлюбу, сторони придбали нерухоме майно: квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , які в подальшому були об'єднані в одну квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 123 кв. м для проживання родиною. Щоб не наражати на небезпеку їх родину щодо можливих фінансових санкцій та накладення арешту на їх майно, було прийняте спільне рішення про оформлення квартир на матір відповідача - ОСОБА_1 , оскільки вона є пенсіонеркою. Квартири придбавалася сторонами шляхом участі в пайовому будівництві. У 2017 році сторони вирішили придбати таунхаус і внесли завдаток. Для оплати всієї вартості таунхауса сторони позичили грошові кошти в загальній сумі 12 000 доларів США, після чого придбали земельну ділянку і будинок-таунхаус по АДРЕСА_1 за 87 000 доларів США. Означене майно також було оформлене на матір відповідача - ОСОБА_1 . З Реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 56,1 кв. м. Оскільки набуте у шлюбі майно може бути відчужене на коритись третіх осіб, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просила задовольнити її заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову. Постановлено в порядку забезпечення позову заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав нерухомого майна та їх обтяжень», в тому числі, але не виключно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, що перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами сільських, селищних, та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб'єктам та будь-яким державним реєстраторам - державним та приватним нотаріусам, державним виконавцям вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відносно спірного нерухомого майна, яке зареєстроване за ОСОБА_1 , а саме: земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:03:225:0024, розташованої по АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 лютого 2018 року № 39612223, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 862964212101, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М.); квартири АДРЕСА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 лютого 2018 року № 39611816, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 860641212101, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М.); квартири АДРЕСА_3 загальною площею 67 кв. м; квартири АДРЕСА_3 загальною площею 56,1 кв. м.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, місцевий суд виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. При цьому місцевий суд з'ясував обсяг позовних вимог, дані про відповідачів, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Судом також не встановлено будь-яких обставин, які б свідчили про неефективність заходу, про який просила позивач.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року скасовано в частині вжиття заходів забезпечення позову щодо заборони будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав нерухомого майна та їх обтяжень», в тому числі, але не виключно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, що перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами сільських, селищних, та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб'єктам та будь-яким державним реєстраторам - державним та приватним нотаріусам, державним виконавцям вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відносно квартири АДРЕСА_3 загальною площею 56,1 кв. м та відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 у вказаній частині. В іншій частині ухвалу місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що враховуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції правомірно забезпечив позов для захисту матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів з метою забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Разом з тим згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_3 загальною площею 56,1 кв. м не перебуває у власності відповідачів у справі, тому заборона вчинення дій щодо цього майна не може бути застосована як забезпечення позову ОСОБА_2 , оскільки це призведе до порушення прав інших осіб, які не залучені до участі у справі.
24 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кіряхно О. В. подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кіряхно О. В. мотивована тим, що нерухоме майно, зазначене в заяві про забезпечення позову, не має відношення до спору про поділ майна подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , так як це майно належить їй на праві власності та було придбане нею за особисті кошти, набуті ще до шлюбних відносин, що склалися між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 . Крім того, вартість майна, щодо якого було вжито заходи забезпечення позову, є значною, а позивач не надала доказів про отримання нею коштів, достатніх для придбання цього майна, тому вжиті судом заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позовними вимогами.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що представник ОСОБА_1 - адвокат Кіряхно О. В. оскаржив судові рішення судів попередніх інстанцій в повному обсязі, зокрема й у частині ухвали місцевого суду про задоволення заяви про забезпечення позову щодо квартири АДРЕСА_3 , скасованої апеляційним судом.
Касаційне провадження щодо оскарження ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року в частині, скасованій постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року щодо перегляду вказаної частини ухвали місцевого суду, не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що оскільки за змістом пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України відсутня процесуальна можливість оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у забезпеченні позову, так само неможливим є касаційне оскарження постанови апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви. Якщо апеляційний суд скасував вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, учасник справи, який подавав заяву про вжиття таких заходів, за наявності підстав не позбавлений можливості знову подати відповідну заяву до суду першої інстанції.
Критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в такому забезпеченні.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду та положення пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України, ухвала Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року у скасованій постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року частині (щодо відмови в забезпеченні позову) та постанова Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року щодо перегляду вказаної частини судового рішення місцевого суду не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кіряхно О. В. в означеній частині необхідно відмовити з викладених вище підстав.
Касаційне провадження щодо оскарження ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року в частині, залишеній без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року (щодо забезпечення позову), та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року щодо перегляду вказаної частини ухвали місцевого суду, не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з частинами першою, третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Судами встановлено, що ОСОБА_5 заявлено вимоги про: встановлення факту проживання її і ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2014 року по жовтень 2015 року; визнання нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , земельної ділянки площею 0,1 га та квартири АДРЕСА_2 - спільною власністю подружжя її та ОСОБА_3 ; визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 на ім'я ОСОБА_1 ; визнання за нею та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя; визнання частково недійсним договору купівлі-продажу від 09 лютого 2018 року земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 в частині покупця, з визнанням покупцями її та ОСОБА_3 ; визнання за нею та ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 по 1/2 частині в порядку поділу спільного майна подружжя; визнання частково недійсним договору купівлі-продажу від 09 лютого 2018 року квартири АДРЕСА_2 в частині покупця, з визнанням покупцями її та ОСОБА_3 ; визнання за нею та ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_2 по 1/2 частині в порядку поділу смільного майна подружжя.
Суди пересвідчилися, що між сторонами у справі дійсно виник спір стосовно вказаного нерухомого майна. ОСОБА_5 ствердила, що зазначене нерухоме майно набуте нею і ОСОБА_3 за час перебування у шлюбі, а тому підлягає поділу між ними. ОСОБА_3 і ОСОБА_1 заперечили наведені обставини і вказали, що спірне майно є особистою власністю ОСОБА_1 . При невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи, що свідчить про наявність спору між сторонами.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Врахувавши доводи заяви про забезпечення позову, характер спору і зміст позовних вимог, суди дійшли правильного висновку про те, щоневжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та ускладнити виконання ймовірного судового рішення в разі задоволення позову, оскільки відчуження спірного нерухомого майна, з урахуванням наявності спору стосовно майнових прав на це майно, тобто існування правової невизначеності щодо таких прав, дійсно може призвести до ускладнення або ж взагалі неможливості виконання рішення суду (у разі задоволення позову) з огляду на те, що ОСОБА_1 не обмежена в можливості користування спірним майном. Вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з позовними вимогами ОСОБА_5 та її доводами щодо набуття спірного майна за час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , однак під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.
Аргументи заявника про неспівмірність вжитих судом заходів забезпечення позову не заслуговують на увагу, оскільки вжиті судом заходи забезпечення позову стосуються нерухомого майна, щодо якого виник спір, а доводи заявника про недоведеність наявності у ОСОБА_5 грошових коштів на придбання цього майна стосуються вирішення позову по суті.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, і не свідчать про порушення судами норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм матеріального і процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.
Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кіряхно Олега Вікторовича на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання нерухомого майна спільною власністю подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, поділ майна подружжя.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко