Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 643/15333/15-ц
провадження № 61-4701св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк»
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 рокуу складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 29 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала невідновлювальну кредитну лінію у сумі 40 500 дол. США зі сплатою 13,5 % річних та 18,5 % комісій на строк до 10 листопада 2031 року.
Зметою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором 29 листопада 2006 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено: окремі договори поруки № 67214/25.1/06-N та № 67214/25.2/06-N.
Також на забезпечення зобов'язань за кредитним договором позичальник передала в іпотеку однокімнатну квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 35,1 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м.
08 серпня 2011 року між банком та ОСОБА_5 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року, відповідно до якого сторони погодили порядок погашення заборгованості у певній послідовності.
08 листопада 2011 року між банком та ОСОБА_5 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року, відповідно до якого замінена адреса реєстрації боржника, преамбула та розділ «Юридичні реквізити сторін» кредитного договору викладені в новій редакції.
26 червня 2013 року між публічним акціонерним товариством«Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк») та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Кредитпромбанк» передало (відступило) позивачу права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зобов'язаннях.
Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_5 не виконувала, допустила заборгованість, яка станом на 28 липня 2015 року склала 637 523,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 539 787,61 грн, заборгованість за відсотками - 97 735,89 грн.
Ураховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 637 523,50 грн та судові витрати.
У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Кредитпромбанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та додаткових угод, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що банк свідомо не надав їй перед укладенням та після укладення кредитного договору в письмовій формі повну інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту. Укредитному договорі від 29 листопада 2006 року не наведений графік чергових платежів та не зазначено детального розпису сукупної вартості кредиту, не визначено строку дії кредитного договору та порядку його припинення; не встановлено умови про дострокове розірвання кредитного договору, що не є тотожним з достроковим поверненням кредиту; не укладено договорів на відкриття банківських рахунків та не визначено відповідальності кредитора при порушенні умов договору; не оприлюднена інформація щодо іпотечного кредитування; не встановлено положення про інфляційне застереження та не узгоджено домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмета іпотеки; відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення.
Посилаючись на те, що кредитний договір був укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики та обману споживача фінансової послуги, ОСОБА_4 просила суд: визнати недійсними кредитний договір від 29 листопада 2006 року та договір іпотеки від 29 листопада 2006 року; виключити з Державного реєстру іпотек реєстрацію вказаного договору іпотеки та додаткову угоду до нього від 04 грудня 2006 року; виключити з Державного реєстру заборон на відчуження майна заборону на відчуження однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
У грудні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк», третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договорів поруки припиненими.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що додатковими угодами до кредитного договорувід 29 листопада 2006 року змінена черговість погашення заборгованості за кредитом, що збільшило обсяг відповідальності поручителів, на що вони своєї згоди не давали.
Банк отримав право направляти кошти на будь-які рахунки на розсуд банку з метою продажу на міжбанківському валютному ринку за курсом, що склався на день купівлі іноземної валюти, з урахуванням комісії банку, що визначається тарифами банку, при цьому банк самостійно визначає курс продажу національної валюти та порядок погашення грошового еквівалента в іноземній валюті.
Вважали, що це призводить до опосередкованого збільшення проценту за користування кредитом, а саме нових обтяжливих умов відповідальності поручителів, що не було з ними узгоджено під час укладання договорів поруки.
Крім того, введені додаткові рахунки за номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та відповідно додаткові платежі (комісії) за обслуговування цих рахунків, що також є додатковим фінансовим навантаженням, яке збільшує загальний обсяг відповідальності поручителів.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати припиненими договори поруки від 29 листопада 2006 року № 67214/25.1/06-N та № 67214/25.2/06-N.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2016 року, позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 637 523,50 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-4822св16).
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-Nу розмірі 637 523,50 грн, на користь держави - судовий збір у розмірі 9 563,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов'язання за кредитним договором від 29 листопада 2006 року належним чином не виконані, тому кредитна заборгованість підлягає стягненню з поручителів у солідарному порядку, враховуючи положення статті 554 ЦК України в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VІІІ«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», відповідно до яких особи, які за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не підлягають задоволенню у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю. Зміна черговості погашення заборгованості за кредитним договором не призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителів, оскільки сума кредиту, процентна ставка, період нарахування процентів, кінцевий строк повернення кредиту залишилися такими, за які поручителі погодилися забезпечувати виконання кредитного зобов'язання. Відносно комісії за відкриття поточного рахунку, то зазначена комісія відповідно до пункту 6 додаткового договору № 1 встановлена тарифами банку, а не вводиться додатково.
Щодо позовних вимог ОСОБА_3 , то відсутні підстави вважати, що отримання кредиту в національній валюті є підставою для визнання кредитного договору недійсним. При цьому ОСОБА_3 не довела, що при укладанні договору кредиту вона була введена в оману щодо тих обставин, які мають суттєве значення за цим договором, і які могли б перешкодити вчиненню нею цього правочину, тому вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсними договору кредиту та додаткових договорів до нього задоволенню не підлягають. Позовні вимоги про визнання недійсними договору іпотеки та додаткової угоди до нього та скасування записів у державних реєстрах є похідними від вимог про визнання договору кредиту недійсним, тому вони також задоволенню не підлягають.
Постановою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , задоволено частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року в частині стягнення заборгованості з поручителів змінено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N у розмірі 637 523,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N у розмірі 637 523,50 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, виходячи зі змісту договорів поруки № 67214/25.1/06-Nта № 67214/25.2/06-N, укладених між банком та окремо з кожним поручителем, було визначено обсяг відповідальності особи, як поручителя за зобов'язаннями боржника, тобто боржник з кожним поручителем окремо може нести солідарну відповідальність, тому висновок суду першої інстанції про наявність солідарного обов'язку відповідачів є помилковим.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та позову ОСОБА_4 , то апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції у цій частині,зазначивши, що кредитний договір укладено сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі. ОСОБА_4 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому не виконала їх. Договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки фіксованого платежу, а також права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Також зазначив, що посилання заявників на те, що в рішенні суду першої інстанції не наведено їхніх доводів щодо визнання договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року недійсним не є підставою для скасування рішення суду в розумінні статті 376 ЦПК України. До того ж вказаний договір не оскаржено в установленом законом порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржені судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зменшення розміру судового збору задоволено.
Зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору за подання касаційної скарги на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року до 1 540,20 грн.
Зменшено ОСОБА_2 розмір судового збору за подання касаційної скарги на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року до 2 937,40 грн.
Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 643/15333/15-ц з Московського районного суду м. Харкова.
Відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 грудня 2020 року справа передана судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., у зв'язку з обранням судді Штелик С. П. до Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2021 року справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Кредитпромбанк», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договорів поруки припиненими, за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Кредитпромбанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійними договорів кредиту, іпотеки та додаткових угод до них, зобов'язання вчинити певні дії призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду на те, що поручителі не зверталися з позовом про визнання договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк»,і тому згідно зі статтею 204 ЦК України презюмується правомірність цього правочину, не може бути перешкодою для неврахування інтересів відповідачів - поручителів, при вирішенні справи за позовом банку до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Така правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 669/898/15-ц.
Суди попередніх інстанцій відкинули доводи щодо незаконності, а, відтак, недійсності вищевказаного договору купівлі-продажу прав вимоги (факторингу), й безпідставності позову ПАТ «Дельта Банк», без дослідження доводів наданих відповідачами, без з'ясування обставин укладення та оплати за договором, які мають значення для законного вирішення справи, що є порушенням статті 263, частини першої статті 376, ЦПК України.
Апеляційний суд проігнорував та не дослідив обставину, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачами було надано на підтвердження того, що кредит був наданий у гривні, нотаріально завірений договір купівлі-продажі квартири від 29 листопада 2006 року. Також представник ПАТ «Дельта Банк» визнав факт надання кредитних коштів за кредитним договором у національній валюті - гривні.
Визначаючи розмір кредитної заборгованості, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).
Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк» щодо стягнення з поручителів 637 523,50 грн заборгованості за кредитним договором, суди не застосували положення частини четвертої статті 559 ЦК Україїни про припинення поруки за черговими платежами поза межами шестимісячного строку.
Суди не врахували, якщо умовами кредитного договору передбачені окремі зобов'язання боржника щодо повернення боргу щомісяця частинами та встановлена самостійна відповідальність боржника за невиконання таких обов'язків, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованості повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то з урахуванням змісту частини четвертої статті 559 ЦК України зазначені вище правила мають застосовуватися і до поручителя, про що є відповідна стала судова практика Верховного Суду України та Верховного Суду.
Також апеляційний суд не надав оцінки тому факту, що поручителі не брали на себе зобов'язаннявідповідати перед кредитором за збільшеним обсягом відповідальності, не погодженим з ними, який міг виникнути на підставі укладення будь-яких додаткових договорів до кредитного договору у майбутньому. Суд не дослідив зміни, внесені в кредитний договір додатковим договором, не перевірив, чи відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителів внаслідок зміни та встановлення додатковим договором нових умов користування кредитом, зокрема, зміни порядку (черговості) плати на погашення кредиту та отримання банком права направляти кошти на будь-які рахунки на розсуд банку з метою їх продажу на міжбанківському валютному ринку.
Крім того, суди невірно оцінили доводи ОСОБА_3 , які ґрунтуються на статтях 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», не дослідили та не оцінили доводи про застосування статей 1, 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», про застосування статей 6, 203, 215, 227, 230 ЦК України.
Суди невірно зрозуміли та оцінили умови кредитного договору (пункти 4.1.1, 4.3, 4.4, 5.3) і зробили неправильний висновок, що він містить повну інформацію щодо умов кредитування, оскільки те, що банк не надав детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дає підстави вважати, що ОСОБА_3 не могла вірно оцінити і зрозуміти умови кредитного договору.
Вищенаведене дає підставу для висновку, що умови кредитного договору щодо погашення кредиту були надані у незрозумілий спосіб.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 листопада 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 67214/25/06-N, за умовами якого ВАТ «Кредитпромбанк», реорганізоване в ПАТ «Кредитпромбанк», надало ОСОБА_5 кредит у розмірі 40 500,00 дол. США на купівлю нерухомості зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних та комісії у розмірі 18,5 % строком до 10 листопада 2031 року.
29 листопада 2006 року з метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором укладено: окремі договори поруки № 67214/25.1/06-N та № 67214/25.2/06-N, згідно з якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поручилися перед ПАТ «Кредитпромбанк» за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором.
Також на забезпечення зобов'язань за кредитним договором позичальник передала в іпотеку однокімнатну квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 35,1 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м.
08 серпня 2011 року між банком та ОСОБА_4 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року, відповідно до умов якого сторони погодили порядок погашення заборгованості у певній послідовності.
08 листопада 2011 року між банком та ОСОБА_4 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року, відповідно до умов якого замінена адреса реєстрації боржника, преамбула та розділ «Юридичні реквізити сторін» кредитного договору викладені в новій редакції.
26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Кредитпромбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зобов'язаннях, зокрема за кредитним договором, укладеним 29 листопада 2006 року з ОСОБА_5 , та за договорами, укладеними на його забезпечення.
Своїх зобов'язань за кредитним договором боржник не виконала, допустила заборгованість перед банком, яка станом на 28 липня 2015 року склала 637 523,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 539 787,61 грн, заборгованість за відсотками - 97 735,89 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду частково не відповідає.
Щодо позовних вимог ПАТ «Дельта Банк»
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Змінюючи рішення районного суду апеляційний суд не врахував, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6- 3087цс16 та в інших, з яким у подальшому погодилась Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Згідно з підпунктом 4.1.1. пункту 4 кредитного договору від 29 листопада 2009 року позичальник зобов'язаний, починаючи з січня 2007 року щомісяця, до 10 числа кожного календарного місяця включно частково погашати заборгованість за кредитом у розмірі 120,40 дол. США на рахунок, вказаний у пункті 2.2 цього договору, шляхом внесення готівкою чи перерахуванням зі свого поточного рахунку.
Договорами поруки, укладеними 29 листопада 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_6 і між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_9 , встановлений обов'язок поручителів відповідати солідарно перед кредитором за невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.
У договорах зазначено, що поручителі ознайомлені з умовами кредитного договору, а саме з розміром кредитної лінії у сумі 40 500,00 дол. США, погашенням отриманого кредиту, починаючи з січня 2007 року рівними частками у розмірі 120,40 дол. США за процентною ставкою 13,5 % річних, що сплачуються щомісяця до 10 числа кожного календарного місяця включно, починаючи з грудня 2006 року, строком повернення коштів до 10 листопада 2031 року та відповідальністю за порушення строків погашення кредиту та/або сплати процентів (пені та штрафи).
Відповідно до досудових вимог від 26 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» повідомило поручителів: ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , про наявність простроченої (поточної) заборгованості за кредитним договором, укладеним 29 листопада 2006 року з ОСОБА_4 , станом на 28 липня 2015 року у розмірі 5 921,68 дол. США та вимагало сплатити зазначену заборгованість.
Також поручителі були попереджені, що у разі незадоволення цієї вимоги банк буде вчиняти виконавчий напис нотаріуса або звертатись до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка станом на 28 липня 2015 року становить 28 896,54 дол. США (а. с. 31-32, т. 1).
Проте апеляційний суд не встановив складових простроченої (поточної) заборгованості за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року у розмірі 5 921,68 дол. США, за який період часу вона утворилась та не перевірив, чи не припинилася порука в частині певних щомісячних зобов'язань в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України.
Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до неправильного вирішення справи.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК Укпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки апеляційний суд належним чином не встановив правовідносини, які виникли між сторонами, не з'ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, то суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.
За таких обставин судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо позовних вимог ОСОБА_3 .
Договір про надання споживчого кредиту від 29 листопада 2006 року був укладений з метою отримання грошових коштів на придбання житла, тому є споживчим кредитом і на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачеві.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Даними про скупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України в постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.
Судом установлено, що кредитний договір укладений сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі. ОСОБА_4 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому не виконала їх. Договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки фіксованого платежу, а також права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання, зокрема, кредитного договору недійсним, оскільки умови кредитного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника та порядок погашення кредиту.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу його відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Тобто у законі припинення поруки пов'язується зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що це призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. На зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається, і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.
Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виступивши поручителями за окремими договорами поруки, які є забезпечувальними договорами до кредитного договору, відповідно до статті 546 ЦК Українипогодилися з усіма умовами кредитного договору. Порука діє до повного виконання зобов'язальних правовідносин, які склалися між банком та ОСОБА_4 .
У додатковому договорі від 08 серпня 2011 року № 1 до кредитного договору зазначено, що при надходженні до банку коштів для погашення заборгованості за кредитним договором та додатковими договорами до нього банк направляє кошти на погашення такої заборгованості у наступній черговості: прострочені проценти, прострочена сума кредиту, строкові проценти, строкова заборгованість,пеня та штрафи.
Вказана черговість зазначена і в кредитному договорі. У додатковому договорі № 1 деталізовано черговість зарахування пені: стягується пеня за несплату в строк процентів, потім пеня за неповернення в строк кредиту.
Графік погашення кредиту є невід'ємною частиною договору про надання споживчого кредиту. З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2006 року вбачається, що відсоткова ставка за період з 26 червня 2013 року до 28 липня 2015 року становила 13,5 % та не змінювалась (а. с. 226, т. 2).
Отже, суди дійшли обгрунтованого висновку, що зміна черговості погашення заборгованості за кредитним договором не призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителів, оскільки сума кредиту, процентна ставка, період нарахування процентів, кінцевий строк повернення кредиту залишилися такими самими, за які поручителі погодилися забезпечувати виконання кредитного зобов'язання.
Щодо комісії за відкриття поточного рахунку, то зазначена комісія, відповідно до пункту 6 додаткового договору № 1, встановлена тарифами банку, а не вводиться додатково відповідно до додаткового договору № 1.
Вирішуючи спір в частині позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні їхніх позовних вимог.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів у цій частині, вонивідповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Доводи касаційної скарги в частині позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409-411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передатина новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в частині позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійними договорів кредиту, іпотеки та додаткових угод, зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договорів поруки припиненими залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець