02 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 820/7226/16
адміністративне провадження № К/9901/42294/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні справу №820/7226/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Делтана» до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2017 (суддя Зінченко А.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 (головуючий суддя Старосуд М.І., судді: Лях О.П., Яковенко М.М.)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Делтана» (далі також ТОВ «Делтана», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі також ГУ ДФС, відповідач), у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.12.2016 №0002411402, №0002421402.
Позовні вимоги мотивовано тим, що податкові повідомлення рішення прийняті безпідставно, оскільки ґрунтуються на хибних висновках контролюючого органу про порушення позивачем норм чинного законодавства, що не відповідають фактичним обставинам.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДФС звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у справі №820/7226/16.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №820/7226/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2021 матеріали справи прийнято судом до провадження та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 02.02.2021.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема пунктів 44.1. 44.6 статті 44, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1-198.3, 198.5,198.6 статті 198, пунктів 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також статтей 7, 9, 11, 86, 159 КАС України. Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентами, а тому висновки акту перевірки та прийняті на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Переглядаючи постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 31.10.2016 по 25.11.2016 посадовими особами відповідача проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2016.
За результатами перевірки складено акт від 02.12.2016 №764/20-40-14-02-07/32235849, яким зафіксовані встановлені перевіркою порушення пунктів 44.1. 44.6 статті 44, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1-198.3, 198.5,198.6 статті 198, пунктів 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 5,9 П(С)БО 9 "Запаси" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, пунктів 6,11, 18-20 П(С)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318.
Відповідач дійшов висновку про відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, з огляду на невідповідності у первинних документах та з урахуванням податкової інформації щодо діяльності контрагентів.
На підставі висновків акту перевірки 22.12.2016 відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:
№0002411402, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4' 924'504,00грн., в тому числі за податковим зобов'язанням 3' 865' 029,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1' 059' 475,00грн.;
№0002421402, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з податку на додану вартість в розмірі 6' 169' 033,50грн., в тому числі за основним платежем - 4' 112' 689,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2' 056' 344,50грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов'язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами, а тому оскаржувані податкові повідомлення рішення не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини з ТОВ "АМЕТРОН", ТОВ "Компанія Ексімтрейд", ТОВ "Теплоком-2014", ТОВ "Транстрейд 2014", ТОВ "Теодоліт+", ТОВ "Грінвол Груп", ТОВ "Твінкам ТК", ТОВ "Абсолют Смк", ТОВ "Петра Транс Груп", ТОВ "Тревіс Групп", ТОВ "ВОРКХОРС", ТОВ "Алгарт", ТОВ "Массів", ТОВ "Полтава Проект- Монтаж", ТОВ "Ескіда".
Як встановлено судами на підставі матеріалів справи, ТОВ "Делтана" укладено наступні договори з:
ТОВ "Аметрон" договір поставки розхідних матеріалів для поліграфії №04/02/01 від 04.02.2015;
ТОВ "Транстрейд-2014" договір поставки №10/03/15 від 10.03.2015, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити полімерну плівку білу; договір поставки №10/04/15 від 10.04.2015, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити полімерну плівку; договір поставки №07/04/15 від 07.04.2015, згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію в асортименті і кількості згідно з "Специфікацією" та/або видатковою накладною до цього договору;
ТОВ "Компанія Ексімтрейд" договір поставки ТМЦ згідно специфікації №ЕК-2502 від 25.02.2015;
ТОВ "Грінвол Груп" договір поставки №140316 від 14.03.2016, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити полімерну плівку;
ТОВ "Твінкам ТК" договір поставки №25 від 25.01.2016, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити полімерну плівку;
ТОВ "АБСОЛЮТ СМК" договір поставки №0402 від 04.02.2016, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити видаткові матеріали для поліграфії в асортименті, кількості та по цінам, узгодженими сторонами;
ТОВ "Петра Транс Групп" договір поставки №2203 від 22.03.2016, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити полімерну плівку;
ТОВ "Тревіс Групп" договір поставки №04/04 від 04.04.2016, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити полімерну плівку;
ТОВ "Воркхорс" договір поставки №26/04 від 26.04.2016, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити витратні матеріали для поліграфії в асортименті;
ТОВ "Алгарт" договір поставки №23/10/01 від 23.10.2013 щодо поставки піддона дерев'яного та придбано у ПП "Ескіда" перчатки ПВХ з крапкою.
Судами вказано, що на підтвердження господарських операцій позивачем надані податкові накладні по взаємовідносинам з контрагентами. Поставка товару позивачу вказаними контрагентами підтверджується: видатковими накладними, копіями прибуткових накладних. Згідно матеріалів справи, перевезення товару здійснювалося вказаними контрагентами позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними.
Виконання позивачем зобов'язань за вказаними договорами підтверджується платіжними дорученнями про перерахування зазначеним контрагентам безготівкових грошових коштів та виписками по банку. Доказів повернення цих коштів позивачу, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце у разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не надано.
Окрім того, подальше використання придбаних позивачем ТМЦ у своїй господарській діяльності підтверджується наявними у матеріалах справи договорами поставки, калькуляціями собівартості виготовлених товарів, звітами виробництва, ТТН на переміщення товарів, прибутковими накладними, видатковими накладними та довіреностями на отримання ТМЦ, виписками банку, платіжними дорученнями.
У справі, що розглядається, між позивачем і ТОВ "ТЕПЛОКОМ - 2014" укладено договір №06/01/15 від 06.01.2015 щодо монтажу та пуско-налагоджувальних робіт щодо екструзійної машини ОМ 6590637 б/у.
За результатами виконання вказаного договору контрагентом позивача здійснено монтаж обладнання (екструзійної машини б/в ОМ 659037), підключено обладнання до електромереж, проведено роботи по тестуванню вузлів, запущено обладнання та ліквідовано помилки, про що складено та підписано акт-звіт - здавання приймання робіт. ТОВ "ТЕПЛОКОМ - 2014" на адресу позивача виписано податкову накладну, а позивачем згідно платіжного доручення на рахунок контрагента перераховані кошти у розмірі 200000грн.
Також, між ТОВ "ТЕПЛОКОМ - 2014", ТОВ "Крафтер Компані" та ТОВ "ДЕЛТАНА" 25.04.2016 укладено договір №2504 про уступку права вимоги. У бухгалтерському обліку зазначені операції відображені проводками К-т 631 Д-т 1522 - 970625,00грн. К-т 631 Д-т 6442 - 194125,00грн.
10.11.2015 між позивачем та ТОВ "ТЕОДОЛІТ+" укладено договір № 10/11 щодо здійснення комплексу ремонтних робіт електричних мереж, за умовами якого роботи проводяться силами підрядника, його інструментами, механізмами з використанням своїх матеріалів, або матеріалів Замовника.
Виконання умов вказаного договору підтверджується актом прийняття робіт, згідно якого виконано ремонт електричних мереж. До акту додано Додаток №1 (Протокол узгодження цін), кошторис № 1 (монтаж кабелю, виготовлення та монтаж кронштейнів, монтаж тросової розтяжки, підключення кабелю, пробивка отворів, монтаж заземлення розеток, заміна розеток, всього на суму 104675,00грн., кошторис №2 (кабель, трос, талреп, зажим на трос, полоса сталева, саморіз, перфострічка, гофра, ізострічка, фарба та інш), всього на суму 135714грн. Оплата за отримані кошти по вказаному договору здійснена у безготівковій формі, що відображено у проводках К-т 631 Д-т 92.
Окрім того, як встановлено судами, ТОВ "Делтана" мало господарські відносини з ТОВ "БІГТОРНАДО", яким на замовлення позивача здійснено Маркетингове дослідження "Інтеграція на ринку гнучкої упаковки держав ЄС".
Необхідність такого дослідження викликана тим, що позивач здійснює діяльність у сфері поліграфії, виготовленні пакувальних засобів, оптової торгівлі, а тому для розширення ринків збуту, необхідно володіти інформацією про ринок постачальників і їх цінову політику та інше.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що отримані за договорами послуги з налагодження апаратури, здійснення маркетингових досліджень, надані позивачеві контрагентами, спрямовані на забезпечення виготовлення та подальшої реалізації продукції позивача, просування її на ринку, а тому спрямовані на забезпечення власної господарської діяльності позивача, оскільки кінцевою метою їх надання є збільшення об'єму продажу товару.
Згідно матеріалів справи, між позивачем та ПП "Полтава-Проект-Монтаж" укладено договір про надання транспортних послуг.
Виконання умов зазначеного договору підтверджується актами виконаних робіт, які підписані уповноваженими особами підприємства позивача та контрагента: за послуги транспорту по руху Харків - Брюховичі; Харків - Кременчук; Дніпропетровськ - Харків; Харків - Кременчук; Бровари - Харків; Кам'янка - Харків; Дніпропетровськ - Харків; Кам'янка - Харків; Кам'янка - Харків; Харків-Київ-Біла Церква.
Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до пунктів 11.1, 11.5 зазначених Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортних накладних підписом і при необхідності печаткою (штампом).
Отже, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів і є підставою для обліку транспортної роботи та проведення розрахунків за договором перевезення.
Суди вказали, що виконання договору про надання транспортних послуг підтверджується товарно-транспортними накладними. ТОВ "ДЕЛТАНА" перераховані грошові кошти в безготівковій формі на адресу ПП "Полтава-Проект-Монтаж" згідно платіжних доручень. Первинні документи надані позивачем містяться в матеріалах справи.
Як зауважено судами, довідкою від 01.03.2017, штатним розкладом ТОВ «Делтана», підтверджено, що на підприємстві працюють водії навантажувачів, підсобні робітники, комірники, укладальники пакувальники, які виконують вантажно-розвантажувальні роботи та мають відповідні допуски до експлуатації навантажувач.
З огляду на наведене, суди констатували, що позивачем доведено придбання у своїх контрагентів товарів та послуг, оскільки останніми виконані умови укладених договорів, що підтверджується первинними бухгалтерськими та податковими документами, виписаними з додержанням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Разом з тим, наявність помилок в оформленні первинних документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичних рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю дійсно мали місце.
У справі, що розглядається, відповідачем не було спростовано фактичної передачі продукції, зокрема, не наведено посилань на відсутність приміщення у позивача, відсутність продукції, тощо. Акт перевірки містить пряме підтвердження як продажу, так і придбання продукції безпосереднім контрагентом позивача, відносно якого проводилася перевірка. Не наведено відповідачем і обставин, які б свідчили про відсутність у продавця товару. Доводи контролюючого органу про порушення позивачем положень чинного законодавства, які ґрунтуються виключно на судженнях про неправомірність формування податкового кредиту позивача, не носять правової основи, та як наслідок не носять доказового характеру.
У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 11 КАС України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання робіт, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів.
Судами констатовано, що контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в актах перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами встановленими судом та наданими доказами під час розгляду справи.
Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.
При цьому, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 у справі №820/7226/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду