Справа № 953/4152/20 Головуючий суддя І інстанції Єфіменко Н. В.
Провадження № 33/818/85/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
03 лютого 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - адвоката Латиш К.В., а також потерпілого ОСОБА_1 та його представника - адвоката Петракова В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Латиш К.В. на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2020 року стосовно ОСОБА_2
Цією постановою
ОСОБА_2 , 1990 року народження, громадянка України, мешканка м. Харкова,
- визнана винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.
Також з ОСОБА_2 стягнуто судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп.
Постановою встановлено, що 24.02.2020 о 10.20 на перехресті вул. Шевченка та вул. Моісеївської у м. Харкові ОСОБА_2 керувала автомобілем «Опель» р.н. НОМЕР_1 , при повороті ліворуч не надала перевагуу русі автомобілю «Вольво» р.н. НОМЕР_2 , що рухався у зустрічному напрямку на сигнал світлофору, що дозволяє рух, та допустила з ним зіткнення. Транспортні засоби механічно пошкоджені, спричинені збитки.
В апеляційній скарзі захисник Латиш К.В. просить постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2020 року скасувати, а справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 повернути до Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції для належного оформлення та вирішення питання щодо складання протоколу стосовно ОСОБА_1 .
Посилається на те, що в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_2 участі не приймала, вину не визнавала та будь-яких пояснень суду не надавала. Матеріали справи не містять відомостей щодо належного виклику ОСОБА_2 в судове засідання в суд першої інстанції. Вказує, що в протоколі про адміністративне правопорушення містяться неточності, а саме зазначені прізвища осіб, однак не визначено в якості кого вони зазначені, на що суд першої інстанції не звернув увагу. Зазначає, що в схемі ДТП, яка долучена до протоколу, не зазначено до якого саме протоколу вона долучена, а також у схемі не зазначено, який пункт ПДР було порушено. Вказує, що у дорожньо-транспортній пригоді винуватцем є ОСОБА_1 . Вважає, що зазначені обставини є підставою для повернення матеріалів на доопрацювання до Управління патрульної поліції в Харківській області.
Крім того, захисник просив поновити йому пропущений строк апеляційного оскарження постанови судді Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2020 року, посилаючись на гарантії справедливого судочинства, а саме доступ до суду.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), дійшов висновку про те, що строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
З метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 - адвоката Латиш К.В.
В судове засідання в суд апеляційної ОСОБА_2 не з'явилась, про час та місце розгляду апеляційної скарги, з урахуванням пояснень її захисника, повідомлена належним чином.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник Латиш К.В. зазначила про те, що ОСОБА_2 повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги захисника Латиш К.В., однак у зв'язку із сімейними обставинами не має можливості взяти участь в апеляційному розгляді, вказувала,що їх позиція узгоджена між собою і просила розглядати апеляційну скаргу без участі ОСОБА_2 .
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу захисника Латиш К.В. без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 .
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи захисника Латиш К.В., яка підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі та просила її задовольнити, а також пояснення потерпілого ОСОБА_1 та його представника - адвоката Петракова В.А., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та вважали постанову судді законною і обґрунтованою, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною дана особа в його вчиненні.
Як вбачається з відомостей, що є наявними у матеріалах справі, суд не порушив вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_2 щодо порушення п.16.6 Правил дорожнього руху України.
З метою забезпечення Конституційних засад щодо доступу до правосуддя особи, яка вважає свої права порушеними, а також з метою дослідження та перевірки всіх апеляційних доводів захисника Латиш К.В., судом апеляційної інстанції на підставі ст. 294 КУпАП прийнято до розгляду апеляційну скаргу. Разом з цим належить врахувати, що під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, захисником Латиш К.В. не наведено фактичних відомостей, які спростовують висновки суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Переглядаючи оскаржувану постанову в межах доводів поданої захисником апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її законність та обґрунтованість, виходячи з наступного.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 2), ОСОБА_2 керуючи автомобілем при повороті ліворуч не надала перевагу в русі автомобілю, що рухався у зустрічному напрямку на сигнал світлофору, що дозволяє рух та допустила з ним зіткнення, чим отримані механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Аналізуючи письмові пояснення, зазначені ОСОБА_2 в цьому ж протоколі, апеляційний суд дійшов висновку, що остання була згодна з відомостями, зафіксованими у протоколі та не заперечувала своєї вини.
Належить взяти до уваги, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи, що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством ОСОБА_2 не оскаржувалися.
Також не оскаржувались дії працівника поліції щодо складання схеми місця ДТП, яка без зауважень власноручно була підписана, в тому числі, ОСОБА_2 .
В своїх письмових поясненнях (арк. 4) ОСОБА_2 зазначила послідовність своїх дій з початку маневру і до моменту настання дорожньо-транспортної пригоди та після її настання.
Аналізуючи ці пояснення суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 не заперечувала своєї вини у скоєнні адміністративного правопорушення, що об'єктивно підтверджує відомості, які відображені у протоколі про адміністративне правопорушення.
З відомостей матеріалів справи вбачається, що 30 березня 2020 року, саме в день розгляду справи, ОСОБА_2 отримала пам'ятку про права та обов'язки, як особа, яка притягається до адміністративної відповідальності (арк. 16).
Поряд з цим, в матеріалах справи міститься власноручна заява ОСОБА_2 (арк. 18) відповідно до змісту якої, остання у повному обсязі визнає свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Апеляційний суд дійшов висновку, що наявність вищенаведених відомостей спростовує твердження захисника про те, що ОСОБА_2 не приймала участь в судовому засіданні 30.03.2020 року в суді першої інстанції та розцінює ці твердження як спосіб захисту та уникнення відповідальності.
Крім того, в матеріалах справи міститься відеозапис дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобілів під керуванням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (арк. 13), який був долучений до матеріалів справи працівниками поліції та надійшов до суду першої інстанції разом з іншими матеріалами справи.
З цього відеозапису вбачається, що дорожньо-транспортна пригода була зафіксована зовнішньою камерою відеоспостереження супермаркету «РОСТ», який розташований у м. Харкові на перехресті вулиць Моісеївська та Шевченко.
Також вбачається, що місцем ДТП є перехрестя вул. Шевченка та вул. Моісеївської у м. Харкові. Крім того, об'єктивно вбачається, що автомобіль «Вольво», під керуванням ОСОБА_1 , почав рух через зазначене перехрестя вулиць на дозволяючий - зелений сигнал світлофору. Перетин перехрестя автомобіль «Вольво не закінчив, оскільки по зустрічній смузі руху почав рух для виконання повороту ліворуч автомобіль «Опель». Факт руху автомобіля «Опель» під керуванням водія ОСОБА_2 на забороняючий сигнал світлофора підтверджується наявним сигналом світлофора, що дозволяв рух для автомобілів, які знаходились у попутному русі з автомоблівем «Вольво» та які також почали рух.
Крім того, відповідно до наданих сторонами світлин місця події та додаткового відеозапису роботи світлофора, вбачається, що світлофор на перехресті, на якому відбулась ДТП між автомобілями під керуванням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був у справному стані та працював (на час події ДТП - 24.02.2020 року).
Той факт, що 24.02.2020 року на перехресті вул. Шевченко та Моісеївської у м. Харкова, тобто де відбулась ДТП, світлофор був у належному технічному стані підтверджується також листом начальника КП «Харків - СИГНАОЛ», відповідно до відомостей якого вбачається, що 24.04.2020 року заявок про несправності роботи світлофорного об'єкта вул. Мойсеївська - с/м РОСТ в диспетчерську службу не надходило (арк. 117).
Також вбачається, що світлофор по напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_3 має додаткову секцію, яка окремо вмикається та дозволяє рух ліворуч, саме куди намагалась повернути ОСОБА_2 .
З відеозапису об'єктивно вбачається, що під час горіння цієї додаткової секції світлофору, рух назустріч, тобто в русі якого перебував автомобіль під керуванням ОСОБА_1 , заборонений. Також під час дозволяючого сигналу світлофору для руху автомобілів смузі, де їхав ОСОБА_1 , рух автомобілів для смуги, де перебувала ОСОБА_2 - заборонений.
Поряд з цим, відповідно до власноручних письмових пояснень свідків події ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (арк. 11, 12) вбачається, що вони були безпосередніми очевидцями дорожньо-транспортної події між автомобілями під керуванням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_4 , що складені російською мовою, «…24.02.2020 года он управлял автомобилем «Деу» и двигался по ул. Моисеевской со стороны ул. Матюшенко в сторону ул. Академика Белецкого. Перед ним двигался автомобиль «Вольво» белого цвета. Они стояли на красный сигнал светофора. «Вольво» был первым на перекрестке. Загорелся разрешающий сигнал светофора (зеленый) и они начали движение. Когда автомобиль «Вольво» проехал половину перекрестка (может быть больше) он увидел, что навстречу автомобилю «Вольво» выехал автомобиль белого цвета. Автомобиль выехал неожиданно и резко. У водителя «Вольво» не было технической возможности избежать ДТП».
Відповідно до письмових пояснень свідка ОСОБА_5 вбачається, що «… 24 лютого 2020 року близько 10 год. 15 хв. у м. Харкові він керував автомобілем ВАЗ 21099 днз. НОМЕР_3 і рухався по вул. Моісеївській зі сторони вул. Матюшенко в сторону вул. Ак. Білецького. Після зупинки на червоний сигнал світлофора на перехресті вул. Моісеївської та вул. Шевченка (тієї її частини, що веде до парковки ТЦ «Рост Київський») він дочекався зеленого сигналу світлофора, та почав перетинати перехрестя, рухаючись у лівій смузі. Одночасно з ним справа від його автомобіля на зелений сигнал світлофора почав рух автомобіль «Вольво» днз НОМЕР_4 . Після початку руху він побачив, що на перехрестя з лівої зустрічної смуги виїхав автомобіль «Опель» днз. НОМЕР_1 , який перед ним здійснив поворот ліворуч та зіткнувся правою стороною з автомобілем «Вольво», котрий на той момент випередив його автомобіль, рухаючись у правій смузі та перетинаючи перехрестя прямо.»
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали аналогічні пояснення тим, що наявні в матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції не може погодитись зі слушністю пояснень захисника Латиш К.В. про те, що водій ОСОБА_2 , намагаючись виконати маневр повороту ліворуч на перехресті зі світлофорним регулюванням, не могла не усвідомлювати наявність транспортних засобів, які рухались через перехрестя їй на зустріч по своїй смузі руху, серед яких був транспортний засіб під керуванням водія ОСОБА_1 . В будь-якому випадку, враховуючи те, що її траєкторія руху перетинає та перехрещується з траєкторією руху автомобіля, яким керував водій ОСОБА_1 , вона повинна була усвідомлювати, що при виконанні цього маневру у неї виникає перешкода праворуч, що надавало перевагу в русі при перетині перехрестя автомобілю під керуванням водія ОСОБА_1 , тобто перетинання перехрестя шляхом виконання маневру - поворот ліворуч, водій ОСОБА_2 повинна була зупинитись на безпечній відстані від автотранспорту, який перетинав перехрестя в зустрічному напрямку, переконатись, що її маневр не буде створювати перешкод іншим учасникам дорожнього руху, для чого надати перевагу в русі іншим транспортним засобам, що рухались в зустрічному напрямку і лише після цього закінчити виконання маневру. Натомість, відповідно до відомостей схеми місця ДТП, на якій зафіксовано розташування транспортних засобів на момент їх зіткнення, вбачається, що авто під керуванням ОСОБА_2 контактує при зіткненні з автомобілем під керуванням ОСОБА_1 правою передньою частиною з передньою частиною автомобіля під керуванням ОСОБА_1 . Більш того, враховуючи траєкторію, яка вбачається з місця розташування транспортного засобу, яким керувала ОСОБА_2 , об'єктивно вбачається, що остання намагалася скоротити траєкторію проїзду перехрестя при виконані повороту ліворуч, рухаючись через перехрестя по діагоналі, тим самим вочевидь створюючи при виконанні свого маневру перешкоду для транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , який за таких обставин мав перевагу у русі, тобто право першочергового проїзду через перехрестя. Саме такі дії водія ОСОБА_2 , що пов'язані з ігноруванням Правил дорожнього руху України (п.16.6) стали причиною зіткнення транспортних засобів та призвели до події дорожньо-транспортної пригоди.
З огляду на вищенаведені обставини, вочевидь неможна погодитись з доводами захисника Латиш К.В. про відсутність в діях ОСОБА_2 ознак правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а тому її апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Отже, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність саме в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Захисник в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , однак не вказано в якому статусі вони є.
Апеляційний суд вважає цей довід не обґрунтованим, оскільки відповідно до схеми місця ДТП (арк. 3), письмових пояснень (арк. 5) об'єктивно вбачається, що ОСОБА_1 є потерпілим у дорожньо-транспортній пригоді.
Матеріали справи також містять письмові пояснення ОСОБА_4 (арк. 11), що об'єктивно вказує на те, що він є свідком у справі.
Крім того, письмові пояснення потерпілого ОСОБА_1 , та свідка ОСОБА_4 , які долучені до протоколу та є його невід'ємною складовою, містять їх власноручні підписи. Тобто твердження апелянта щодо відсутності їх підписів у протоколі є необґрунтованим та не заслуговує на увагу.
Крім того, апелянт вказує на порушення потерпілим ОСОБА_1 правил дорожнього руху України, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що з аналогічними посиланнями ОСОБА_2 звертався на місці ДТП до працівників поліції, або до суду першої інстанції, а тому апеляційний суд розцінює це твердження, як спосіб захисту та уникнення відповідальності. Також, в матеріалах справи немає будь-яких фактичних відомостей на підтвердження порушення ОСОБА_1 ПДР України.
Також, захисник зазначає, що схема ДТП не містить відомостей стосовно якого протоколу вона складена, стосовно якого водія а також не зазначено пункту ПДР, який порушено.
Ці твердження апелянта є необґрунтованими.
Відповідно до відомостей схеми місця ДТП (арк. 3), в ній лише зафіксоване місце ДТП, яка сталася 24.02.2020 року о 10.20 год. на перехресті вулиць Шевченка та Моісеївської. Також вбачається, що з цією схемою ознайомлені водії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Ці відомості об'єктивно вказують, що ця схема є додатком до протоколу про адміністративне правопорушення, який складений стосовно ОСОБА_2 .
Поряд з цим, відповідно до інструкції
з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, - схема місця ДТП - це графічне зображення місця дорожньо-транспортної пригоди з відображенням та фіксацією на ньому всіх об'єктів та обставини, що стосуються події та можуть мати значення для об'єктивного визначення її причин, яке оформлюється з дотриманням вимог цієї Інструкції на місці пригоди і підписується її учасниками.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що схема місця ДТП не має містити порушеного пункту ПДР, а також відомостей стосовно водія, який порушив ПДР, оскільки це не передбачено вимогами вищенаведеної інструкції.
Таким чином, доводи апелянта не спростовують зазначені в судовій постанові відомості, які в своїй сукупності свідчать про порушення саме ОСОБА_2 п. 16.6 ПДР України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП.
Відповідно до вимог п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Також, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави.
Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_2 п.16.6 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ст.124 КУпАП до відповідальності, а тому посилання захисника на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
Апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу захисника Латиш К.В. залишити без задоволення, а постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2020 року, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков