04 лютого 2021 року № 320/11839/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 16.10.2020 у перерахунку та виплати із 17.07.2018 доплати до пенсії ОСОБА_1 , у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити із 17.07.2018 року перерахунок та виплатити доплату до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням вже виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 10.09.2020 він звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату з 17.07.2018 підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII), враховуючи Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018. Проте, відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 №796-XII.
Позивач вважає, що відмовляючи йому у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону №796-XII Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області діяло всупереч нормам закону, нехтуючи Рішенням КСУ від 17.07.2018.
29.12.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач посилається на положення закону, які втратили чинність, окремо наголосив на пропуск строків позовної давності.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Таращанським РВ ГУ МВС та перебуває на обліку у Головного управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
Позивач, ОСОБА_1 з 26.04.1986 по даний час проживає в с.Лука Таращанського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вказане підтверджується довідкою Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області від 25.08.2020 №1001.
В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 13.01.1981 відсутні записи його роботи за період з 31.08.2015, інформація щодо здійснення ним підприємницької діяльності в спірний період теж відсутня.
Позивач має статус громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає у зоні безумовного та гарантованого відселення категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 01.08.1993.
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 10.09.2020 про нарахування та виплату з 17.07.2018 підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», враховуючи Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Однак, відповідач листом 9256-13128/В-02/8-1000/20 від 16.10.2020 відмовив у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018, встановленого ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Законом №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Однак, Законом №987-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016 включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, встановлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст. 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Приписи ст. 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тож, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню ч. 2 ст. 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Отже, з моменту ухвалення 17.07.2018, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ.
Судом відхилено твердження відповідача про те, що з 17.07.2018 ОСОБА_1 не має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст. 39 Закону №796-ХІІ у розмірі, визначеному Постановою №1210 з огляду на наступне.
Всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно із ч. 3 ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону №796-ХІІ встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вищевказана позиція суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у Постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18.
Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Крім того, нормами КАС України передбачено можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави для висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Оскільки, судом встановлено, що виплата позивачу пенсії у меншому розмірі з 17.07.2018 є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ у Київській області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Отже, аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17 та від 19.06.2018 у справі №646/6250/17.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Таким чином, з огляду на зазначене, з метою забезпечення ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати нарахувати та виплачувати з 17.07.2018 підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону №796 (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. що підтверджується квитанцією №39 від 10.11.2020.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, підлягає сплаті за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 КАС України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 16.10.2020 у перерахунку та виплати із 17.07.2018 доплати до пенсії ОСОБА_1 , у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити із 17.07.2018 року перерахунок та виплатити доплату до пенсії ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням вже виплачених сум.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548) здійснити із 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням вже виплачених сум.
4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ: 22933548).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Щавінський В.Р.