ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" лютого 2021 р. справа № 300/2664/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скільського І.І., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області в особі Коломийського районного відділу УДМС в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 звернулися в суд з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області в особі Коломийського районного відділу УДМС в Івано-Франківській області, у якій просять визнати протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки, у зв'язку із досягненням 16-річного віку, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII та зобов'язати відповідача видати позивачу такий паспорт.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки, оскільки такий паспорт може бути видано тільки на підставі рішення суду. На переконання позивача документи реєстру, передбачені Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (зокрема, і паспорт громадянина України у формі картки) можуть видаватися виключно на добровільній основі, що передбачено також положеннями Конституції України. Окрім цього, чинними правовими актами передбачено видачу паспорта як у формі карти, так і у формі книжечки, що відповідає висновкам викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 19.09.2018 року у справі №806/3265/17. Таким чином відмова у видачі позивачу паспорта у формі книжечки прямо порушує його права, а тому просять суд зобов'язати відповідача оформити та видати паспорт у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.10.2020. Спростовуючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій щодо відмови у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки, представник відповідача вказала, що видача відповідачем паспорта у формі книжечки здійснюється виключного громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, яке набрало законної сили про зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Таким чином, без відповідного рішення суду оформлення і видача особам паспорта громадянина України зразка 1994 року неможливі. Разом з цим, положення підпункту 3 пункту 7 статті 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», згідно із яким, уповноважений орган в праві відмовити заявнику у видачі документа, якщо останнім не подано усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа. У даному випадку, позивачем не подано рішення суду, що суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України, та дає підстави відповідачу для відмови у видачі паспорта зразка 1994 року.
Позовні вимоги в частині зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідачем визнано.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 та його батьки (законні представники) 26.08.2020 року звернулися до Коломийського районного відділу УДМС в Івано-Франківській області із заявою про видачу паспорта у формі книжечки. Подана відповідачу заява обґрунтована тим, що відповідно до Конституції України та Закону України «Про захист персональних даних» паспортна ID-картка може видаватися лише тим громадянам, які погоджуються на збір і обробку персональних даних. Так, керуючись правом на добровільне волевиявлення у вирішенні питань щодо обробки персональних даних, позивач заявив незгоду на збір та обробку своїх персональних даних та просили оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Відповідачем листом від 02.09.2020 роз'яснено заявнику, що діючим законодавством передбачено виготовлення паспорта громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Також зазначено, що відповідно до Тимчасового порядку для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник подає рішення суду. Зазначено, що оскільки заявником не подано всіх документів, а саме відповідного рішення суду, то відповідачем відмовлено у видачі такого паспорта.
Не погоджуючись із відповіддю суб'єкта владних повноважень, позивач, з метою захисту прав та інтересів свого неповнолітнього сина, звернулися із позовною заявою до суду.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
У частині 3 статті 291 КАС України зазначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, судом встановлено, що Великою Палатою Верховного Суду, 19.09.2018, розглянувши апеляційну скаргу на рішення Верховного Суду, ухвалене 26.03.2018 у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Верховного Суду від 26.03.2018 скасовано, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; зобов'язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказана постанова набрала законної сили з моменту її прийняття - 19.09.2018.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення особи до суду з позовом до територіального органу ДМС України з вимогою видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Обставин, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі Великою Палатою Верховного Суду не встановлено.
Вирішуючи даний спір, на думку суду, необхідним є застосування правової позиції викладеної в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Разом з цим, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 вказано на рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012, у якому надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що у межах спірних правовідносин, які були предметом розгляду зразкової справи, відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Крім наведених положень, слід звернути увагу і на приписи Закону України «Про захист персональних даних».
Так, статтею 2 Закону № 2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Частинами 5, 6 статті 6 вказаного Закону визначено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами. Так, у статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Разом з цим, за сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у право, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. The United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява №18139/91, п.37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Зважаючи на наведені правові положення, встановлюючи обґрунтованість та підставність вимоги позивача та його представників про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки, суд зазначає таке.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначено Законом №5492-VI.
Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, серед яких, зокрема, паспорт громадянина України.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, що передбачено частиною 1 статті 21 цього ж Закону.
Водночас, згідно із частиною 3 статті 13 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Таким чином, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Відповідно до частини 2 статті 15 та абзацу 2 частини 2 статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Кабінетом Міністрів України затверджено постанову «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 №302.
Пунктом 2 вказаної Постанови запроваджено, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
Згідно із пунктами 1 та 2 Технічного опису бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, затвердженого Постановою №302, бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач у позовній заяві вказує на приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду даної адміністративної справи Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Так, пунктами 2 та 3 вказаного Положення встановлено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктами 5, 6, 8 Положення №2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Судом встановлено, що Кабінетом Міністрів України 03.04.2019 прийнято постанову №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015р. №302», якою до пункту 3 Постанови №302 внесено зміни, шляхом доповнення останнього абзацом такого змісту: «Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року».
Водночас, на виконання вимог абзацу 5 пункту 3 Постанови №302, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), наказом Кабінету Міністрів України від 06.06.2019 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Пунктом 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку передбачено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Згідно із абзацом 2 пункту 24 Постанови №302, у разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС / територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді.
Таким чином, враховуючи те, що станом на момент розгляду поданої позивачем заяви набрали чинності зміни, внесені до Постанови №302 стосовно обов'язкової наявності рішення суду для оформлення та видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідач, відмовляючи у задоволенні заяви позивача діяв відповідно до положень чинного законодавства.
Однак, суд зазначає, що вимоги абзацу 5 пункту 3 Постанови №302 обмежують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові, оскільки зобов'язують додатково звертатися до суду з метою отримання відповідного рішення суду, та тільки після набрання таким рішенням законної сили особа може звертатись до територіального органу ДМС для реалізації гарантованого їй права на отримання паспорта громадянина України. На переконання суду, встановлення такої умови є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка за своїм змістом забороняє, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а також не відповідає вимогам якості закону, тобто таке втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті обмеження реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Також, зважаючи на висновки ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року слід зазначити, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи законом передбачене таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті.
Водночас, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'юДжордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача в частині відмови у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ є протиправними. При цьому, суд зазначає, що сама по собі відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідає положенням абзацу 5 пункту 3 Постанови №302.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи висновки суду про протиправність та необґрунтованість відмови відповідача у видачі позивачу паспорта у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, зважаючи на визнання відповідачем позову в частині зобов'язання останнього до вчинення дій, а також для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 242-246, 255, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРОПУ 37794486) в особі Коломийського районного відділу УДМС в Івано-Франківській області у видачі ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 16.02.2006) у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспорта громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРОПУ 37794486) в особі Коломийського районного відділу УДМС в Івано-Франківській області оформити та видати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 16.02.2006) у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 16.02.2006;
законні представники позивача:
ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 від 25.03.1997;
ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 від 17.09.2002;
відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Академіка Гнатюка, буд. 29, м. Івано-Франківськ, 76010, код ЄДРПОУ - 37794486, в особі Колимийського районного відділу УДМС в Івано-Франківській області, адреса: вул. Лесі Українки, буд. 41, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.