ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.02.2021Справа № 910/16607/20
Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом доКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" Товариства з додатковою відповідальністю "Л'Кафа Груп"
про стягнення 193 057, 35 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради "Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л'КАФА ГРУП" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості за спожиті послуги в розмірі 173 280, 61 грн, пені в розмірі 15 368, 81 грн, інфляційних втрат в розмірі 979, 18 грн, 3% річних в розмірі 3 428, 75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства самовільно без договору та дозволу енергопостачальної організації підключив теплову енергію на потреби централізованого постачання гарячої води.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 відкрито провадження у справі № 910/16607/20. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, у зв'язку з чим надано відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Водночас згідно ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїми правами на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Поряд із тим, розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19" від 11.03.2020 за №211 з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.
Водночас, з огляду на ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням введених обмежень, пов'язаних із запровадженням в Україні карантину), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, з урахуванням наявного у сторін права на продовження відповідних процесуальних строків у зв'язку із запровадженням карантину, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва" від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго". За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 позивачеві видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. А відтак, з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.
28.12.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київенерго" (далі за договором - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Л'КАФА ГРУП" (далі за договором - Споживач) укладено договір № 053042010730100 про надання послуги з централізованого постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання (далі - Договір), відповідно до якого Виконавець зобов'язався своєчасно надавати Споживачеві послугу в установлених обсягах, належної якості, безпечну для його здоров'я та яка не спричиняє шкоди його майну, відповідно до вимог законодавства, правил та Договору (п. 1 Договору).
Відповідно до п. 6 до Договору тариф на послугу на момент укладення договору становить-98,07 грн/м3 (з ПДВ), затверджений Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 22.12.2018 №2340.
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2020 (п. 34 Договору). Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із Сторін (п. 36 Договору). Жодною із сторін заяв про припинення дії Договору не надходило, тому договір вважається пролонгованим.
Пунктом 8 Договору визначено, що плата за надану послугу справляється згідно із Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630).
Так, відповідно до п. п. 18, 20, 30 Правил № 630, споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
З урахуванням вищевикладеного, позивач вказує на те, що відповідач своєчасно не вносив плату в повному обсязі за спожиті послуги, в результаті чого за період з травня 2018 року по вересень 2020 утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позовної заяви складає 173 280,61 грн.
Так, за визначенням, що міститься у статті 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до п. 29 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" в порядку, передбаченому Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 №308 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання" підлягає ліцензуванню такий вид господарської діяльності - виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, крім виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.
Такою теплопостачальною організацією та виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води є позивач на підставі публічного договору про приєднання, з урахуванням норм чинного законодавства України та типового договору, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Відповідно до ч. 6, ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію
Водночас, за приписами ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
При цьому згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В якості доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, позивач надав акти надання послуг з централізованого постачання гарячої води травня 2018 року по вересень 2020 року. Проте вказані вище акти не підписані з боку відповідача, а підписані лише з боку позивача.
Окрім того, суд зауважує, що Договір було укладено між сторонами лише 28.12.2019 та доказів на підтвердження того факту, що до вказаної дати між сторонами були наявні укладені правочини, або будь-які правовідносини щодо центрального постачання гарячої води - матеріали справи не містять.
В будь-якому разі факт надання послуг з центрального постачання гарячої води, має бути підтверджений належними і допустимим доказами, якими, виходячи із згаданих вище приписів законодавства та спірних правовідносин сторін, можуть бути, зокрема, зняття показань із відповідних засобів обліку.
Так, в матеріалах справи міститься акт зняття показників з вузла обліку гарячої води № 2/2-1/09-2004 від 14.09.2020 (особистий рахунок 053042010730100 ) за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 116 (адреса місцезнаходження приміщення відповідача), у якому вказано засіб обліку "JS 90 - 1,6-02" № 63291027; пломба повірки - 01.11.2019; поточні показники: 418,73 м3; дата попереднього зняття: 27.02.2020; попередні показники: 282,84 м3.
Натомість жодних доказів на підтвердження наявності між сторонами правовідносин та факту надання позивачем відповідачеві послуг з центрального постачання гарячої води за період з травня 2018 року по грудень 2019 року на загальну суму 162 083, 80 грн (окрім актів надання послуг, які не підписані відповідачем) - матеріали справи не містять.
Поряд із тим, виходячи із згаданого вище акту зняття показників з вузла обліку гарячої води № 2/2-1/09-2004 від 14.09.2020, а також наданого позивачем розрахунку в частині заборгованості за період з січня 2020 року по вересень 2020 року, а також приймаючи до уваги той факт що починаючи з 28.12.2019 між сторонами було укладено договір, яким врегульовано правовідносини стороні, слід дійти висновку, що відповідач отримав від позивача послуги з центрального постачання гарячої води на загальну суму 18 530,51 грн, а саме:
- за січень 2020 року - на суму 3 566,34 грн;
- за лютий 2020 року - на суму 3 061,50 грн;
- за квітень 2020 року - на суму 1 397,58 грн;
- за травень 2020 року - на суму 882,68 грн;
- за червень 2020 року - на суму 1 078,84 грн;
- за липень 2020 року - на суму 1 471,14 грн;
- за серпень 2020 року - на суму 2 173,37 грн;
- за вересень 2020 року - на суму 4 899,30 грн.
Вказану вище заборгованість на загальну суму 18 530,75 грн, виходячи із наданого позивачем розрахунку, відповідач оплатив частково, у січні 2020 року на суму 7 333,94 грн.
Таким чином, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується надання позивачем відповідачеві послуг з центрального постачання гарячої води лише починаючи з січня 2020 року (після укладення Договору) по вересень 2020 року на загальну суму 18 530, 51 грн, при тому що сам позивач вказує на те, що тільки з січня 2020 року відповідач здійснив оплату на суму 7 333, 94 грн, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги в сумі 11 196, 81 грн.
Суд приймає до уваги посилання позивача на акт про порушення споживачем Правил користування тепловою енергією від 21.11.2019 №21 -11/2019, посилаючись на який позивач зазначає, що відповідач, порушуючи норми законодавства, самовільно без договору та дозволу енергопостачальної організації підключив теплову енергію на потреби централізованого постачання гарячої води за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 116.
Водночас, суд зауважує, що зазначений акт від 21.11.2019 №21 -11/2019 складено з посиланням на Правила користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 (надалі - Правила № 1198).
Так, відповідно до п. 4 Правил № 1198), користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Згідно з ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
За приписом п. 8 Правил № 1198, для приєднання споживача до системи теплопостачання, реконструкції або розширення системи теплоспоживання чи збільшення обсягів споживання теплової енергії на діючих об'єктах споживач повинен подати заявку теплопостачальній організації про видачу технічних умов.
Відповідно до п. 40 Правил № 1198, споживач теплової енергії зобов'язаний: вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил; погоджувати з теплопостачальною організацією нові підключення і відключення та переобладнання системи теплоспоживання, які є причиною збільшення або зменшення обсягу споживання теплової енергії.
Пунктом 11 Правил № 1198 встановлено, що самовільне втручання в діючі системи теплопостачання і теплоспоживання забороняється.
Відповідно п. 41 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198, споживач несе відповідальність за: самовільне переобладнання системи тепло споживання; недотримання затверджених договірних значень обсягу споживання теплової енергії та режиму тепло споживання.
Згідно з п. 14 Правил № 1198, споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Відповідно п. п. 44, 45 Правил № 1198, за самовільне підключення системи теплоспоживання без укладення договору споживач сплачує штраф згідно із законодавством. Відмова споживача від підписання акта про порушення умов договору не звільняє його від плати та вирішується в установленому порядку.
Таким чином, з огляду на викладені приписи Правил № 1198, вбачається, що даний акт може бути підставою для накладення на відповідача штрафу за самовільне підключення до системи теплоспоживання без укладення договору.
При цьому позивачем жодним чином не обґрунтовано того, яким чином даний акт підтверджує факт надання позивачем відповідачеві послуг з центрального постачання гарячої води за період з травня 2018 року по грудень 2019 року на загальну суму 162 083, 80 грн, що заявлена до стягнення позивачем з відповідача у даній справі, позаяк сам по собі факт самовільного підключення - не підтверджує факту надання послуг.
Таким чином, зважаючи на наявні в матеріалів справи докази та приписи чинного законодавства, суд вважає позов в частині стягнення з відповідача вартості заборгованості за спожиті послуги у розмірі 173 280,61 грн підлягають задоволенню частково, на суму 11 196,57 грн.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 979, 18 грн та 3% річних в розмірі 3 428, 75 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги часткове задоволення вимог в частині стягнення заборгованості за надані послуги (основного боргу) на суму 11 196, 57 грн, вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню частково, на суму 22,06 грн, з урахуванням оплати послуг за січень та лютий 2020 року, про яке йшлося вище, виходячи із заборгованості, що утворилась починаючи з квітня 2020 року та за загальний період з 21.05.2020 по 31.08.2020 (в межах заявлених позовних вимог) та позов у даній частині вимог підлягає задоволенню частково, на суму 22,06 грн.
Водночас суд зауважує, що відповідно до розрахунку суду, за період з 21.05.2020 по 31.08.2020, розмір інфляційних втрат є таким, що менший нуля, тобто була наявна дефляція, що також знайшло своє відображення і у розрахунку позивача, а відтак, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають в повному обсязі.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення пені в розмірі 15 368, 81 грн, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Тобто, за наведеними вище положеннями Господарського кодексу України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Стаття 231 Господарського кодексу України окрім іншого визначає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини 6 ст. 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
Суд зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Вказана правова позиція також висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 № 904/4156/18.
Враховуючи вищевикладене, оскільки сторонами і укладеному Договорі не визначено ставку нарахування пені та відсутнє нормативне визначення її розміру, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заявленої до стягнення пені, а відтак, вимоги позивача в частині стягнення 15 368, 81 грн пені задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 126, 129, ч. 3 ст. 130, ст. ст. 165, 178, 202, 232, 233, 237, п. 2. ч. 5. ст. 238, 240, 241, 247, ч. 1. ст. 256, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Л'КАФА ГРУП" (02140, м. Київ, вул. Гришка, буд. 8-В; ідентифікаційний код 40242799) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 40538421) заборгованість за послуги в сумі 11 196, 81 грн, 3 % річних в сумі 22,06 грн та 168,28 грн судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 08.02.2021 року.
Суддя Ю.О. Підченко