ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.01.2021Справа № 910/14625/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "Пасат" (66130, обл. Одеська, р-н Балтський, с. Пасат; ідентифікаційний код: 00453753)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" (02094, м. Київ, вул. Віскозна, будинок 3; ідентифікаційний код: 41692853)
про стягнення 317 016, 74 грн,
Представники сторін:
від позивача: Білоус Ю.Ю.
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне підприємство "Пасат" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" про стягнення 317 016, 74 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним було здійснено попередню оплату в сумі 303 120, 00 грн, однак, відповідачем в порушення договірних зобов'язань не здійснено поставки товару, що послугувало підставою для звернення до суду. Також позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат - 6 971, 76 грн та 3% річних - 6 924, 98 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 28.10.2020.
У зв'язку із перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному підготовче засідання 29.10.2020 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 розгляд справи призначено на 02.12.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 02.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.01.2021.
У судовому засіданні 20.01.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд про їх задоволення.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, про місце, дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 20.01.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
11.07.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" (далі - постачальник) та Приватною агрофірмою "Пасат" (далі - покупець) укладено договір постачання нафтопродуктів № 1693 за умовами якого постачальник зобов'язується у відповідності з замовленням передавати у власність покупця наступні нафтопродукти, далі по тексту товар: бензин А-92, бензин А-95 та дизельне паливо.
В п. 3.1. договору, сторони погодили, що товар поставляється погодженими партіями у відповідності з заявками покупця на постачання тої чи іншої партії товару. Заява вважається оформленою покупцем належним чином, якщо в ній зазначено найменування , кількість, ціну товару та якщо вона була надіслана постачальнику письмова (факсом або електронної поштою). У разі вивезення товару транспортними засобами покупця в заявці також зазначається графік подачі транспортних засобів в рамках строку поставки, передбаченому п. 3.6. даного договору. В разі вивезення товару транспортними засобами постачальника у заявці вказується пункт розпорядження транспортного засобу. Належним чином оформлена заявка є підставою для оформлення постачальником рахунку-фактури. Постачання товару підтверджується первинними документами (видатковою накладною), які підписані уповноваженими представниками обох сторін.
У випадку поставки товару за цим договору на умовах 100% передплати, покупець зобов'язується прийняти у своє розпорядження товар у строк не пізніше 3 (три) робочі дні з дати зарахування грошових коштів на банківському рахунку постачальника, а у випадку порушення покупцем цього строку з будь-яких причин постачальник має право повернути грошові кошти покупцю, отримані за такий товар, протягом 3 (трьох) днів з дати порушення вищезазначеного строку, якщо інше сторони не обумовлять у відповідній додатковій угоді до цього договору (п. 3.6. договору).
Як про це зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" 28.11.2019 оформило на підставі отриманої від Приватного підприємства "Пасат" заявки рахунок на оплату № МУ000006505, згідно якого останнім було сплачено суму передоплати в розмірі 303 120, 00 грн, у відповідності до п. 3.4. 4.3., 4.4., 4.5. договору, що підтверджується платіжним дорученням № 323 від 28.11.2019.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідач всупереч умовам договору починаючи з 28.11.2019 і по 20.04.2020 не здійснив поставки товару Приватному підприємству "Пасат", у зв'язку з чим позивач й просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 303 120, 00 грн. На суму основного боргу здійснено нарахування інфляційних втрат - 6 971, 76 грн та 3% річних - 6 924, 98 грн, які позивач також просить суд стягнути на його користь з відповідача.
Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 1693 від 11.07.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно п. 3.4. договору на основі наданої покупцем заявки, постачальник до кінця робочого дня, наступного за днем надання заявки оформляє і направляє покупцю рахунок-фактуру. Рахунок-фактура дійсний до сплати протягом 3 (трьох) банківських днів, після його оформлення.
В п. 3.5. договору сторони погодили, що постачальник забезпечує поставку товару протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання від покупця заявки на поставку товару.
Судом встановлено, що на виконання зобов'язань обумовлених договором, а саме, його п. 3.4., 4.3., 4.4. та 4.5. договору та згідно рахунку на оплату № МУ000006505 від 28.11.2019 , позивачем було здійснено оплату товару на суму 303 120, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 323 від 28.11.2019.
Проте, відповідачем в порушення умов даного договору до цього часу товару не поставлено, у зв'язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що 09.09.2020 позивач звернувся до відповідача з повторною заявкою за вих. № 12 від 07.09.2020 про поставку товару за договором № 1693 від 11.07.2019.
Втім, суд вказує, що доказів, щоб свідчили про поставку товару за договором № 1693 від 11.07.2019, стоном на момент розгляду справи в її матеріалах не міститься.
Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, враховуючи строки поставки товару, встановлені п. 3.5. договору № 1693 від 11.07.2019, відповідач є таким, що порушив обумовлені договірні зобов'язання..
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Приписами ч. 1, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснення учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 1693 від 11.07.2019 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення боргу, а саме, суми попередньої оплати в розмірі 303 120, 00 грн. підлягає задоволенню.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 6 971, 76 грн та 3% річних в розмірі 6 924, 98 грн, то суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат в розмірі та 3% річних, та встановлено, що їх нарахування не суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства, відповідно, здійснено арифметично вірно, у зв'язку з чим, вимоги про стягнення в відповідача інфляційних втрат в розмірі 6 971, 76 грн та 3% річних в розмірі 6 924, 98 грн є обґрунтованими на підлягають задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Пасат" - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мозир Україна" (02094, м. Київ, вул. Віскозна, будинок 3; ідентифікаційний код: 41692853) на користь Приватного підприємства "Пасат" (66130, обл. Одеська, р-н Балтський, с. Пасат; ідентифікаційний код: 00453753) заборгованість в розмірі 303 120 (триста три тисячі сто двадцять) грн 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 6 971 (шість тисяч дев'ятсот сімдесят один) грн 76 коп., 3% річних в розмірі 6 924 (шість тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн 98 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 755 (чотири тисячі сімсот п'ятдесят п'ять) грн 25 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 01.02.2021
Суддя Д.О. Баранов