вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" січня 2021 р. Справа№ 910/12962/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.
представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садівного матеріалу"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020
у справі № 910/12962/20 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Глазко Євгенія Олександровича
до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садівного матеріалу"
про стягнення 160 575, 90 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/12962/20 позовні вимоги фізичної особи-підприємця Глазко Євгенія Олексндровича задоволенг частково. Стягнуто з Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на користь Фізичної особи-підприємця Глазко Євгенія Олександровича суму основного боргу у розмірі 114 399 грн. 60 коп., інфляційні втрати у розмірі 8 773 грн. 73 коп., 3% річних у розмірі 6 209грн.64коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 8 057грн.43коп., судовий збір у розмірі 1940грн.75коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду грунтується на тому, що:
- матеріалами справи (актами надання послуг №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та №Г.Є00000030 від 19.11.2018) підтверджується виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт за договором на загальну суму 114 399,60 грн.; із вказаних актів вбачається, що позивачем повністю виконано погоджені умовами договору роботи, вони містять підписи повноважних представників та відтиски печаток сторін договору;
- заборгованість відповідача по оплаті виконаних позивачем робіт становить 114 399,60грн., грошове зобов'язання по сплаті якої на момент звернення з даним позовом настало;
- будь-яких доказів на підтвердження відсутності повноважень у керівника Полтавської філії підприємства відповідача на вчинення договору відповідачем не надано.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020р. скасувати та відмовити позивачу у позовних вимогах та витратах на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що:
- керівник підприємства відповідача не надавав повноваження директору Полтавської філії Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на укладення договору №510-15/2018-ПР від 30.08.2018;
- спірний правочин не схвалено підприємством відповідача, від імені якого його укладено, тому що відстуні дії, які свідчать про вчинення органами управління підприємства відповідача будь-яких дій, які б свідчили про схвалення ними спірного правочину та доказів вчинення органами управління будь-яких дій, які б свідчили про схвалення ними спірного договору, матеріали справи не містять.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.12.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду на 25.01.2021.
В судове засідання апеляційного господарського суду 25.01.2021 не з'явились представники позивача та відповідача.
Враховуючи те, що позивач та відповідач про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, явка учасників судового процессу не визнана обов'язковою, неявка учасників судового процессу не перешкоджає розгляду апеляційної скарги у справі по суті, про причини неявки сторони суд не повідомили, колегія суддів ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності предстапвників позивача та відповідача.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи судовою колегією встановлено.
30.08.2018 між Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», як замовником, та Фізичною особою-підприємцем Глазко Євгенієм Олександровичем, як підрядником, укладено договір підряду №510-15/2018-ПР, у відповідності до розділу 1 якого: підрядник зобов'язався на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи, з переданням її результату замовнику; роботами за даним договором є збирання врожаю сої на полях Градизької СДС на площі 101 га та Миргородської СДС на площі 13,4 га. Загальна площа - 114,4 га.; строк виконання робіт до 20.09.2018; підрядник виконує сільськогосподарські роботи, які є предметом договору, з використанням паливно-мастильних матеріалів замовника відповідно до ст. 840 Цивільного кодексу України; підрядник виконує сільськогосподарські роботи, які є предметом договору, з використанням власної техніки комбайн марки CASE 2388.
Згідно із п.п. 2.1-2.3 договору вартість робіт, що зазначені у п.1.2 цього договору становить 1000,00грн./га. Загальна ціна договору становить 114 400,00 грн. Замовник здійснює оплату обумовлену в п.2.2 ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк.
Пунктом 9.1 договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.11.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами повного обсягу зобов'язань по цьому договору.
На виконання умов договору та на підставі заявки від 05.09.2018 позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи із збирання врожаю сої на полях Градизької СДС на площі 101 га та Миргородської СДС на площі 13,4 га на загальну суму у розмірі 114 399,60 грн., про що між сторонами було складено та підписано акти надання послуг №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та №Г.Є00000030 від 19.11.2018, для оплати яких Підприємцем було виставлено рахунки на оплату №Г.Є00000018 від 24.10.2018 та №Г.Є00000031 від 19.11.2018.
Згідно із ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Матеріалами справи (актами надання послуг №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та №Г.Є00000030 від 19.11.2018) підтверджується виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт за договором на загальну суму 114 399,60 грн.
При цьому, із вказаних актів вбачається, що позивачем було повністю виконано погоджені умовами договору роботи, вони містять підписи повноважних представників та відтиски печаток сторін договору.
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч.1 ст.854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
За змістом приписів п.п. 1.3, 2.5 договору роботи мали бути виконані до 20.09.2018, а їх оплата здійснена у строк до 30.09.2018.
Однак, із актів надання послуг №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та №Г.Є00000030 від 19.11.2018 вбачається, що виконані позивачем роботи прийняті відповідачем лише 24.10.2018 та 19.11.20189, відповідно.
При цьому, в текстах таких актів замовником зазначено про те, що претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Відтак, визначаючи порядок розрахунків в межах спірних правовідносин слід виходи із положень п. 2.3 договору, які передбачають обов'язок замовника здійснити оплату вартості робіт після їх остаточної здачі за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк.
З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 2.3 договору та дат складання актів надання послуг №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та №Г.Є00000030 від 19.11.2018, грошове зобов'язання відповідача по оплаті виконаних позивачем згідно договору робіт мало бути виконано після прийняття таких робіт, тобто, на наступний день після складення зазначених актів: 25.10.2018 та 20.11.2018, відповідно.
Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті виконаних позивачем, згідно договору робіт становить 114399,60грн., грошове зобов'язання по сплаті якого на момент звернення з позовом до суду настало.
Доводи відповідача про те, що договір укладено за наслідками перевищення керівником Полтавської філії підприємства відповідача своїх повноважень і у підприємства відповідача відсутній оригінал такого договору, як на підставу невизнання відповідної заборгованості, не можуть бути покладені в основу рішення з огляду на наступне.
Згідно із ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Доказів на підтвердження відсутності повноважень у керівника Полтавської філії підприємства відповідача на вчинення договору (наприклад, статуту Підприємства чи положення про філію) відповідачем надано не було.
Позивачем в суді першої інстануції було надано для огляду в судовому засіданні оригінали як договору, так і відповідних актів надання послуг, що містять підписи та відтиски печаток обох сторін такого правочину, про що зазначено в рішенні.
Також, позивачем додано до матеріалів справи: лист відповідача від 31.08.2018 №2/11-6.1/821-18, відповідно до якого Генеральним директором Підприємства Карпляком Р.Г. погоджено директору Полтавської філії Дяченку С.О. укладення договору від 30.08.2018 №510-15/2018-ПР з позивачем на послуги по збиранню врожаю сої на полях Градизької СДС на площі 101 га та Миргородської СДС на площі 13,4 га за ціною 1 000,00 грн./га на загальну суму 114 400,00 грн.; довіреність №493/08-18 від 30.08.2018, якою Генеральним директором Підприємства Карпляком Р.Г. уповноважено директора Полтавської філії Дяченка С.О. на укладення договору від 30.08.2018 №510-15/2018-ПР з Підприємцем на суму 114 400,00 грн.
Будь-яких спростувань наведеного відповідачем не надано.
Крім того, сам по собі факт перевищення повноважень керівником Полтавської філії при вчиненні договору не породжує правових наслідків для позивача за відсутності доказів його обізнаності щодо відсутності повноважень у такої особи на вчинення відповідних дій.
З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем взятих на себе згідно договору грошових зобов'язань по оплаті виконаних позивачем робіт на суму 114399,60грн., що не спростовано відповідачем шляхом реалізації своїх процесуальних прав та подачі відповідних доказів.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 114 399,60 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 20 591,93грн., штрафу у розмірі 7% від вартості виконаних робіт, що становить суму 8 007,97грн., інфляційних втрат у розмірі 11 366,76грн. та 3% річних у розмірі 6209,64грн., нарахованих за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань.
Як встановлено, відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань , і він вважається таким, що прострочив, а саме: по оплаті робіт за актом №Г.Є00000016 від 24.10.2018 з 26.10.2018; по оплаті робіт за актом №Г.Є00000030 від 19.11.2018 з 21.11.2018, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Щодо інфляційних втрат та 3% річних.
У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В розрахунок інфляційних втрат мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції необхідно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Як вбачається з додатку №9 (№6) до позовної заяви позивачем нараховувались інфляційні втрати на суму заборгованості по кожному акту окремо, а саме: за актом №Г.Є00000016 від 24.10.2018 у період з листопада 2018 року по липень 2020 року; за актом №Г.Є00000030 від 19.11.2018 у період з грудня 2018 року по липень 2020 року.
В той же час, за інформацією Державної служби статистики України, яка міститься за посиланням http://www.ukrstat.gov.ua/, індекс інфляції у червні-серпні, грудні 2019 року та лютому і липні 2020 року складав: 99,50%; 99,40%; 99,70%; 99,80%, 99,70; 99,40%, відповідно.
Тобто, у період обрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат мала місце дефляція, однак, позивачем не було її враховано, при визначені суми інфляційних втрат за визначений ним період.
Правомірним розміром понесених позивачем збитків від знецінення гривні за період прострочення відповідача по оплаті виконаних робіт є: за актом №Г.Є00000016 від 24.10.2018, нарахованих за період з листопада 2018 року по липень 2020 року, сума 7922,19грн.; за актом №Г.Є00000030 від 19.11.2018, нарахованих у період з грудня 2018 року по липень 2020 року, сума 851,54 грн., що разом становить 8 773,73 грн.
За обґрунтованим перерахунком суду, здійсненим з урахуванням наведеного позивачем в додатку №10 до позовної заяви розрахунку, розмір 3% річних за визначений позивачем період (за актом №Г.Є00000016 від 24.10.2018 - з 26.10.2018 по 21.08.2020; за актом №Г.Є00000030 від 19.11.2018 - з 21.11.2018 по 21.08.2020) становить 5 523,38 грн. та 704,17 грн., відповідно, що разом складає 6 227,55грн.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за визначений в позові період прострочення виконання ним взятого на себе грошового зобов'язання є правомірними в межах сум інфляційних втрат у розмірі 8 773,73 грн. та 3% річних у розмірі 6 209,64 грн., а тому підлягають задоволенню, про що обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом.
В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних втрат (у розмірі 2 593,03 грн.) судом правомірно відмовлено, оскільки вони обраховані невірно (без врахування місяців, в яких була дефляція), а відносно встановлення за перерахунком суду 3% річних у сумі більшій ніж визначено позивачем за вказаний період, то суд відзначає, що за відсутності правових підстав для виходу за межі позовних вимог такі вимоги задовольняються у заявленому розмірі.
Щодо пені та штрафу.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою - шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
За змістом наведених вище положень законодавства розмір неустойки за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що вона нараховується відповідно до чинного законодавства, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.
Звертаючись з позовом до суду та здійснюючи нарахування заявлених до стягнення пені та штрафу позивачем було застосовано визначені ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України розміри вважаючи, що такою нормою визначено розмір штрафної санкції за прострочення грошового зобов'язання, застосування якої за прострочення грошового зобов'язання передбачено пунктом 5.4 Договору.
Пунктом 5.4 Договору передбачено, що відповідальність за цим договором встановлена відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України.
Між тим, частина друга статті 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованих пені та штрафу, встановлює розмір штрафних санкцій виключно за порушення не грошового зобов'язання, а положення ч. 6 вказаної статті, які стосуються штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, не встановлюють їх розмір, а лише визначають певний спосіб їх формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу.
З огляду на викладене вбачається, що в умовах договору сторонами не було встановлено розмірів пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання, а тому відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у вигляді стягнення неустойки за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.
Тому, заявлені позивачем до стягнення з відповідача суми пені та штрафу є необґрунтованими.
В поданому до суду відзиві на позов відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до всіх вимог в цілому.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
У відповідності до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
В даному випадку, перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення суми заборгованості та нарахованих за період прострочення виконання зобов'язання по її оплаті інфляційних втрат і 3% річних, до яких застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, розпочався з 26.10.2018 за актом №Г.Є00000016 від 24.10.2018 та з 21.11.2018 за актом №Г.Є00000030 від 19.11.2018 (при цьому, відносно інфляційних втрат та 3% річних виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму нарахувань окремо), а позов подано до суду поштою 26.08.2020.
Тобто, звернення з вказаними вимогами здійснено позивачем в межах визначеного строку позовної давності.
Щодо вимог про стягнення пені та штрафу, то підстави для застосування строків позовної давності до таких вимог та наслідків їх пропуску відсутні, оскільки положення Глави 19 Цивільного кодексу України, які регулюють позовну давність, застосовуються лише тоді, коли буде доведено існування порушеного права чи інтересу, а в даному випадку судом не встановлено наявності правових підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у вигляді стягнення неустойки в межах спірних правовідносин.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 114 399,60 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 773,73 грн. та 3% річних у розмірі 6 209,64 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог судом обґрунтовано відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо заявлених позивачем до відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. судова колегія зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно із вимогами п.п. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
17.08.2020 між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Александровою Д.С. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2617 від 26.03.2019) укладено договір №9 про надання правової, у відповідності до якого адвокат зобов'язався надавати клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру); складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта, зокрема, у судах.
В рамках виконання вказаного договору між позивачем та адвокатом складено та підписано акт приймання-передавання наданих послуг №1 від 21.08.2020, згідно якого визначено, що адвокатом надано клієнту наступні послуги: консультація клієнта з приводу звернення до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за виконані роботи та стягнення компенсаційних виплат та штрафних санкцій за договором (2 години, вартістю 2000,00грн.); аналіз судової практики з питання подання позову щодо стягнення заборгованості за виконані та прийняті замовником роботи та щодо стягнення компенсаційних виплат та штрафних санкцій (1 година, 1000,00 грн.); підготовка позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача заборгованості за виконані та прийняті замовником роботи та щодо стягнення компенсаційних виплат та штрафних санкцій за договором та збирання доказів, формування позовної заяви, виготовлення копій та подання позову до суду (7 годин, 7 000,00 грн.). Всього на загальну суму 10 000,00 грн.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Матеріалами справи підтверджується виконання адвокатом своїх зобов'язань за договором про надання правової допомоги №9 від 17.08.2020, зазначених у акті приймання-передачі наданих послуг №1 від 21.08.2020, зокрема, фактом формування позовної заяви, її подачі, а також, оплата позивачем таких послуг у розмірі 10 100,00 грн. (квитанції №26 від 25.08.2020).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням чого, а також обсягом виконаної адвокатом роботи з надання обумовлених договором про надання правової допомоги №9 від 17.08.2020 послуг господарський суд міста Києва дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про відшкодування йому витрат на правничу допомогу підлягають задоволенню у розмірі 8057,43грн., пропорційному до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 не підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садівного матеріалу" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/12962/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/12962/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.02.2021
Головуючий суддя С.А. Пашкіна
Судді В.В.Андрієнко
С.І. Буравльов