вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" лютого 2021 р. Справа№ 911/1203/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
розглянувши у письмовому провадженні
апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області
від 11.08.2020 (повний текст складено 01.09.20)
у справі № 911/1203/20 (суддя Рябцева О.О.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Оберіг"
про стягнення 1 237,09 грн,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Оберіг" (далі - відповідач) про стягнення 1237,09 грн., з яких 1158,13 грн. пені та 78,96 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу № 1161/16-БО-17 від 15.12.2015 в частині своєчасного проведення розрахунків за отриманий газ.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.08.2020 у справі №911/1203/20 у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем до стягнення суми пені та трьох процентів річних не підлягають нарахуванню згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії".
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2020 у справі №911/1203/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1-3, 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії", та норми процесуального права, зокрема ст.ст 7, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржником заперечується правильність встановлення місцевим господарським судом тих обставин, що відповідач є теплопостачальним підприємством та може брати участь у процедурі врегулювання заборгованості, передбаченій Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2020 у справі № 911/1203/20. Постановлено розгляд справи здійснювати без участі учасників справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги по суті спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий суддя, доповідач), суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г., яка призначена протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.12.2020; апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
15.12.2015 сторонами укладено договір постачання природного газу №1161/16-БО-17 з подальшими змінами, внесеними додатковими угодами №1 від 30.12.2015, №2 від 29.01.2016, №3 від 22.02.2016, №4 від 28.03.2016 (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач (відповідач) - прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору (п 1.1 Договору).
Згідно з п. 1.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2015) газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншим споживачами.
Відповідно до п. 1.3 Договору за цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000), ввезений Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України).
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що постачальник передає споживачу за період з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом до 77,0 тис. куб. м, у тому числі за місяцями: січень 2016 - 27; лютий 2016 - 24; березень 2016 р. - 26.
Крім того, пунктом 1 додаткової угоди № 4 від 28.03.2016 сторони погодили пункт 2.1 договору постачання природного газу №1161/16-БО-17 від 15.12.2015 абзацом, згідно з яким постачальник передає споживачу за період з 01.04.2016 по 30.09.2016 (включно) газ обсягом до 12 тис. куб. м., у тому числі за місяцями: квітень 2016 - 12; травень 2016 - 0, червень 2016 - 0, липень 2016 - 0, серпень 2016 - 0, вересень 2016 - 0.
Відповідно до п. 3.4 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Додатковою угодою № 1 від 31.12.2015 до Договору сторони погодили, що з 01.01.2016, якщо фактично використаний споживачем за розрахунковий місяць обсяг газу складає менше 50 000 куб. м, сторони визначають/перераховують вартість використаного в розрахунковому місяці газу за ціною розділу ІІ наведеної у вказаному пункті договору таблиці, а саме - до сплати за 1000 куб. м природного газу всього з ПДВ - 7 914,60 грн.
Додатковою угодою № 2 від 29.01.2016 до Договору сторони погодили, що з 01.02.2016, якщо фактично використаний споживачем за розрахунковий місяць обсяг газу складає менше 50 000 куб. м (включно), сторони визначають/перераховують вартість використаного в розрахунковому місяці газу за ціною розділу ІІ наведеної у вказаному пункті договору таблиці, а саме - до сплати за 1000 куб. м природного газу, всього з ПДВ - 7 723,80 грн.
Додатковою угодою № 3 від 22.02.2016 до Договору сторони погодили, що з 01.03.2016 до сплати за 1000 куб. м природного газу підлягає 7743 грн.
Додатковою угодою № 4 від 28.03.2016 до Договору сторони погодили, що з 01.04.2016 до сплати за 1000 куб. м природного газу підлягає 7506,00 грн.
Відповідно до п. 6.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 28.03.2016) оплата планових обсягів газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 6.4 Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу погашається основна сума боргу.
Згідно з п. 10.3 Договору, строк, у межах якого сторони можуть звертатися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 30.09.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.03.2016).
На виконання умов згаданого Договору у період з 01.01.2016 по 30.04.2016 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 402 752,28 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 167 789,52 грн., від 29.02.2016 на суму 105 731,10 грн., від 31.03.2016 на суму 119 699,04 грн., від 30.04.2016 на суму 9 532,62 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме, банківських виписок та довідки по операціям відповідача з 01.12.2015 по 31.01.2020 на підставі Договору відповідачем сплачено: 11.01.2016 - 70 000,00 грн. та 02.02.2016 р. - 97 789,52 грн. (за зобов'язаннями січня 2016); 10.03.2016 - 33 349,04 грн., 28.03.2016 - 50 000,00 грн. та 29.03.2016 - 22 382,06 грн. (за зобов'язаннями лютого 2016); 29.03.2016 - 30 330,84 грн., 31.03.2016 - 44 397,87 грн., 18.04.2016 - 44 970,33 грн. (за зобов'язаннями березня 2016); 18.04.2016 - 9 532,62 грн. (за зобов'язаннями квітня 2016); усього - 402 752,28 грн.
Спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки щодо оплати вартості поставленого газу, що виразилося у неналежному їх виконанні та проведенні остаточних розрахунків за поставлений газ з порушенням погодженого сторонами строку. З цих підстав позивач звернувся з позовом у даній справі про стягнення з відповідача пені та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості у період з 05.02.2016 по 13.10.2016.
Відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.
Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою укладений сторонам договір є договором поставки. Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк та припиняється виконанням, проведеним належним чином. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.
Положеннями п. 8.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання споживачем п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Процедура врегулювання заборгованості на підставі п. 1 ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії» від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі - Закон № 1730-VIII), який набрав чинності 30.11.2016, це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Преамбулою Закону України № 1730-VIII встановлено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ст. 2 Закону України № 1730-VIII дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Учасниками процедури врегулювання заборгованості, які визначено ст.1 згаданого Закону, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптові постачальники електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
За змістом ст. 1 цього Закону заборгованість, яка підлягає врегулюванню за цим Законом, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до ст. 3 Закону для участі в процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Відповідно до п. 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
За приписами ч. 3 ст. 7 Закон України №1730-VIII на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання, як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.
Аналіз вищенаведених положень матеріального права дає підстави вважати, що ч.3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в межах своєї компетенції).
Згаданий Закон не містить й зворотної норми з приводу того, що якщо відповідне підприємство не включене до Реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості, то пеня, 3% річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню.
Зазначене кореспондується із преамбулою згаданого Закону, відповідно до якої цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення та положеннями ст.2 цього Зкону, згідно яких дія Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Як визначено Договором, газ, який продається, відповідач придбав виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача, зокрема, є Код КВЕД 35.30 постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Таким чином, отриманий від позивача природний газ використовувався відповідачем для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, що дає підстави вважати, що відповідач є організацією, на яку поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії». Відповідно доводи апелянта в цій частині як безпідставні та необґрунтовані відхиляються судом апеляційної інстанції.
За змістом ст. ст. 4, 5, 6 цього Закону до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, в той час як ч. 3 ст. 7 Закону України № 1730-VIII визначено, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Законом.
Отже, до заборгованості, яка виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть застосовуватись передбачені цим Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості. Виконання вимог ч. 3 ст. 7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості. Відповідно доводи позивача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.
Крім цього, на виконання приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій справі, апеляційним судом враховано висновки щодо застосування норм права (ч. 3 ст. 7 вищезгаданого Закону), наведені в постановах Верховного Суду від 29.01.2018 у справі №904/10745/16, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 14.02.2018 у справі №908/3211/16, від 22.02.18 у справі №922/4355/14, від 06.09.2018 у справі №925/106/18, від 13.12.2018 у справі №925/105/18, від 18.12.2018 у справі №905/301/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 16.01.2019 у справі №905/299/18, від 15.05.2019 у справі №927/604/18 та ін.
Матеріалами справи підтверджується, що станом на 30.11.2016 заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий природний газ відсутня.
З урахуванням встановлених обставин справи й того, що заборгованість за Договором була погашена відповідачем до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», наявні підстави вважати, що положення ч. 3 ст. 7 цього Закону розповсюджуються на спірні правовідносини, відтак суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені та 3% річних, нарахованих на заборгованість за Договором.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються судом на скаржника у відповідності до статті 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2020 у справі №911/1203/20 залишити без змін.
Матеріали справи №911/1203/20 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз