вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" лютого 2021 р. Справа№ 911/750/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
розглянувши у письмовому провадженні
апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Рітейл Центр»
на рішення Господарського суду Київської області
від 25.08.2020
у справі №911/750/20 (суддя Ейвазова А.Р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс"
до Дочірнього підприємства "Рітейл Центр"
про стягнення 128482,68 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "С-Транс" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" про стягнення 128482,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором №РЦ021823 від 17.01.2014 щодо оплати вартості поставленого позивачем товару.
Рішенням Господарського суду Київської області від 25.08.2020 у справі №911/750/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс" 128482,68 грн основного боргу, 2102 грн у рахунок відшкодування витрат на оплату судового збору .
Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару за договором №РЦ021823 від 17.01.2014.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Рітейл Центр" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.08.2020 у справі № 911/750/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник зазначив, що надані в обґрунтування позовних вимог видаткові накладні не є належними і допустимими доказами здійснення спірних поставок за відсутності в них відомостей про особу, яка підписала їх з боку покупця. Зазначаючи про виникнення підстав для затримання оплати товару на підставі пункту 7.10 укладеного сторонами договору №РЦ021823 від 17.01.2014, скаржник звертає увагу на порушення з боку позивача пункту 3.6 цього договору, який містить припис щодо необхідності надання покупцеві супровідної документації для поставленого товару. З наведених підстав скаржником заперечується правильність висновку місцевого господарського суду про те, що строк оплати по спірним поставкам настав. До того ж, скаржник наголошує на тій обставині, що ним оплачено спірні поставки товару, що підтверджується платіжними дорученнями від 21.02.2020 №101557390, від 30.03.2020 №101567029, копії яких додано до поданої ним апеляційної скарги. Також скаржник вказує про те, що суд першої інстанції не дослідив ту обставину, що відповідач не отримав позовну заяву разом з доданими матеріалами.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 25.08.2020 у справі №911/750/20. Постановлено розгляд справи здійснювати без участі учасників справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги по суті спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий суддя, доповідач), суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г., яка призначена протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020; апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
17.01.2014 сторонами укладено договір №РЦ021823 від 17.01.2014 та складено протокол розбіжностей до цього договору №1 від 17.01.2014, який є невід'ємною частиною цього договору поставки.
Відповідно до умов вказаного договору поставки:
- позивач (постачальник) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, та у відповідності з замовленнями покупця поставляти товар, а відповідача (покупець) - приймати товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації (пункт 1.1 договору);
- товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості, цінам та у строк, які вказані у замовленні (пункт 3.1 договору).
Згідно пункту 3.6 договору, постачальник при поставці товару передає покупцю наступну супровідну документацію:
? накладні, у яких має бути визначено кількість та ціну за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, суму ПДВ, загальну вартість з ПДВ; при цьому, постачальник несе відповідальність за арифметичні помилки в накладних;
? податкові накладні, які постачальник передає один раз на місяць з п'ятого до десятого числа місяця наступного за звітним;
? належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження), сертифікатів відповідності, у разі необхідності - сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки (для товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі.
За умовами пункту 5.1 вказаного договору поставки, перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.
Відповідно до пункту 7.1 договору поставки, покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних; ціна на товар в специфікації вказується у гривнях.
Пунктом 7.8 договору поставки узгоджено, що загальна сума цього договору складається з суми накладних, за якими здійснена поставка товару.
У відповідності з пунктом 7.9 договору поставки (в узгодженій сторонами редакції), оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару. При цьому, відповідним пунктом сторонами узгоджено, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше 500,00грн з кожного магазину.
Як визначено в пункті 7.10 договору поставки, покупець має право затримати розрахунки з постачальником, у випадку: невиконання/ненадання належно оформленої супровідної документації, передбаченої п. 3.6 договору, до моменту надання такої документації у повному обсязі; несвоєчасної оплати постачальником товарів, робіт, послуг по іншим договорам, укладеним між постачальником та покупцем.
Договір набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 (п. 10.1 договору).
Додатковими угодами сторонами неодноразово змінювався строк дії відповідного договору.
Зокрема, додатковою угодою від 30.06.2018 сторонами продовжено строк дії договору до 31.12.2018. Передбачено також, що термін дії вказаного договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний місяць, у випадку коли жодна із сторін не повідомила іншу сторону про відмову від подальшої участі у вказаному договорі, але не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення терміну дії договору.
Докази повідомлення про відмову від подальшої участі у відповідному договорі в матеріалах справи відсутні.
На виконання умов договору №РЦ021823 від 17.01.2014 у період з 17.02.2020 по 19.02.2020 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 129 904,20 грн.
Відповідно до складених сторонами актів виявлено розбіжність у кількості прийнятого товару на суму 1 421,52 грн.
А тому, як зазначає позивач, станом на момент подачі позову заборгованість відповідача становить 128 482,68 грн.
04.03.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією №524 від 27.02.2020 про сплату боргу, в тому числі за договором №РЦ021823.
Вказана претензія отримана відповідачем 10.03.2020, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №6340301006257.
Отже, спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого за договором товару.
Відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.
Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою укладений сторонам договір є договором поставки. Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк та припиняється виконанням, проведеним належним чином. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Колегією суддів встановлено, що позивач на виконання умов договору №РЦ021823 від 17.01.2014 здійснив поставку товарів відповідачу у період з 17.02.2020 по 19.02.2020, згідно видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, на загальну суму 128 482,68 грн., а саме:
- видаткова накладна №СТБ00011812 від 17.02.2020 на суму 6 507,30 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00011813 від 17.02.2020 на суму 1 657,98 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00011817 від 17.02.2020 на суму 1 151,16 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00011926 від 17.02.2020 на суму 4 731,66 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00011935 від 17.02.2020 на суму 1 608,72 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012002 від 17.02.2020 на суму 2 277 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012003 від 17.02.2020 на суму 321,78 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012023 від 17.02.2020 на суму 2652,72 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012034 від 17.02.2020 на суму 442,56 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012076 від 17.02.2020 на суму 1 308,72 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012093 від 17.02.2020 на суму 371,88 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012094 від 17.02.2020 на суму 2 066,04 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012137 від 17.02.2020 на суму 1 434,30 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012146 від 17.02.2020 на суму 2 840,58 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012152 від 17.02.2020 на суму 2 905,32 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012253 від 18.02.2020 на суму 2 179,50 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012256 від 18.02.2020 на суму 4 552,62 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012258 від 18.02.2020 на суму 2 437,56 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012262 від 18.02.2020 на суму 2 770,20 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012263 від 18.02.2020 на суму 2 374,08 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012264 від 18.02.2020 на суму4 498,44 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012266 від 18.02.2020 на суму 1 737 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012270 від 18.02.2020 на суму 3 256,68 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012271 від 18.02.2020 на суму 2 145,60 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012272 від 18.02.2020 на суму 344,16 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012343 від 18.02.2020 на суму 1 341,60 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012491 від 19.02.2020 на суму 4 683,54 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012502 від 19.02.2020 на суму 2 274,78 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012503 від 19.02.2020 на суму 876,54 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012504 від 19.02.2020 на суму 2 478 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012505 від 19.02.2020 на суму 2 819,04 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012507 від 19.02.2020 на суму 2 508,60 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012508 від 19.02.2020 на суму 1 480,74 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012509 від 19.02.2020 на суму 5 888,82 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012511 від 19.02.2020 на суму 3 768,24 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012512 від 19.02.2020 на суму 2 164,80 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012541 від 19.02.2020 на суму 3 126,18 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012542 від 19.02.2020 на суму 7 743,66 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012546 від 19.02.2020 на суму 9 639,96 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012561 від 19.02.2020 на суму 9 373,32 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012343 від 19.02.2020 на суму 5 227,68 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012696 від 19.02.2020 на суму 714,36 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012739 від 19.02.2020 на суму 185,94 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012740 від 19.02.2020 на суму 1 483,74 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012755 від 19.02.2020 на суму 3 058,02 грн.;
- видаткова накладна № СТБ00012790 від 19.02.2020 на суму 493,08 грн.
Проте відповідачем не здійснено оплату поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на час розгляду справи становила 128482,68 грн.
Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження виконання ним свого обов'язку щодо оплати повної вартості поставленого товару.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо законності та обґрунтованості позовних вимог.
Заперечення апелянта щодо невідповідності видаткових накладних вимогам закону, посилаючись на не зазначення у таких документах особи, уповноваженої ним на отримання товару, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За змістом видаткових накладних, наданих позивачем суду першої інстанції на підтвердження здійснення господарських операцій з поставки відповідачу товару за договором, вказані накладні містять передбачені законом реквізити, тоді як такі неістотні недоліки накладних, як відсутність посад осіб, які приймали товар від імені відповідача, не перешкоджають можливості ідентифікувати відповідних осіб з огляду на наявність їх прізвищ, ініціалів та особистих підписів.
Таким чином, певні недоліки документів не можуть бути підставою для твердження відповідача про факт неотримання ним Товару та наявність підстав для затримки оплати /не оплати Товару, оскільки у своїй сукупності вони дозволяють встановити повну інформацію про зміст такої операції.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами-підприємцями" №1982-VIII від 23.03.2017 текст статті 58-1 Господарського кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої, зокрема: "Суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків".
В даному випадку вирішальним є факт можливості повної ідентифікації особи, яка приймає участь у господарській операції, що повністю реалізовано шляхом проставляння штампу, рішення про використання якого на своєму складі прийняв виключно відповідач, оскільки на такому штампі є всі необхідні реквізити щодо учасника господарської операції.
Отже, заперечення відповідача стосовно відсутності належних та допустимих доказів проведення між сторонами господарських операцій за договором поставки та, як наслідок, відсутності у відповідача обов'язку по сплаті заявлених до стягнення коштів є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.
Твердження скаржника про ненадання позивачем документів, передбачених пунктом 3.6 договору №РЦ021823 від 17.01.2014, є недоведеними відповідачем жодними належними доказами; матеріалами справи також не підтверджується факт порушення позивачем пункту 3.6 договору №РЦ021823 від 17.01.2014, відповідно відсутні підстави для застосування відповідачем пункту 7.10 цього договору у вигляді затримки розрахунків з постачальником до моменту надання належно оформленої супровідної документації.
Скаржник наголошує на тій обставині, що ним оплачено спірні поставки товару, що підтверджується платіжними дорученнями від 21.02.2020 № 101557390 на суму 100000 грн., від 30.03.2020 № 101567029 на суму 28874,61 грн., копії яких додано до поданої ним апеляційної скарги, проте не було надано суду першої інстанції у зв'язку з введенням карантину на території України.
З приводу зазначених доказів оплати, що подані сторонами суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Будь-яких доказів оплати спірних поставок, як позивачем, так і відповідачем суду першої інстанції подано не було, матеріали справи не містять. Таким чином, вищеназвані платежі, які були здійсненні відповідачем до прийняття рішення у даній справі, суд у своєму розпорядженні не мав, відповідно при винесені оскарженого рішення правова оцінка їм не надавалась.
Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі №906/612/17, від 22.08.2018 у справі №910/19776/17, від 05.12.2018 у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.
Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач, надаючи суду апеляційної інстанції докази погашення боргу не наводить причин, які об'єктивно не залежали від нього, чому він не зміг подати ці докази до суду першої інстанції, відповідного клопотання про доручення цих доказів суду апеляційної інстанції не заявляє.
Таким чином, враховуючи зазначені обставини в сукупності, з огляду на приписи частини третьої статті 269 ГПК України, якими визначено процедуру прийняття нових доказів, колегія суддів в межах повноважень апеляційного суду, дійшла висновку не приймати до уваги вищевказані платіжні доручення, на які посилається відповідач, оскільки останніми не наведено причин, які об'єктивно не залежали від нього, в чому полягала неможливість подання цих доказів суду першої інстанції.
Аргументи скаржника про відсутність у нього можливості надання відповідних документів суду першої інстанції у зв'язку з введенням на території України карантинних заходів, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач не зазначив причин, які безпосередньо перешкоджали йому надати суду зазначені документи, в той час як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів.
З урахуванням викладеного наявні підстави вважати, що учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав, передбачених ГПК України.
Твердження скаржника про те, що він не отримав позовну заяву разом з доданими матеріалами спростовується матеріалами справи.
Так, при зверненні Товариства з обмеженою відповідальністю "С - Транс" до суду з позовом у цій справі, до позовної заяви в якості доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви з додатками позивачем додано фіскальний чек та опис вкладення в цінний лист від 25.03.2020, відповідно до яких на адресу Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" (ідент. код 38734018) згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 08205, Київська область, місто Ірпінь, вул. Лісова, 6-г, надіслано поштовим відправленням № 6340301007741 копію позовної заяви з додатками, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 172 ГПК України.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва ухвалою від 06.04.2020 відкрито провадження у справі №911/750/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав строк для реалізації процесуальних прав. Зокрема, пунктом 4 резолютивної частини встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов до 06.05.2020 з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.
Відповідно до наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалу суду від 06.04.2020 відповідач отримав 14.04.2020.
Таким чином, вищенаведене свідчить, що відповідачу було відомо про наявність судового провадження, тому аргументи відповідача про те, що його було позбавлено права подати заперечення на позов, не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються судом на скаржника у відповідності до статті 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 25.08.2020 у справі №911/750/20 залишити без змін.
Матеріали справи №911/750/20 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз