вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" лютого 2021 р. Справа№ 910/8572/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Ходаківської І.П.
Євсікова О.О.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020
у справі №910/8572/20 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 189 480,00 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач) про стягнення 189 480,00 грн збитків за пошкоджені вагони.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/8572/20 позов задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС" збитки у розмірі 189 480,00 грн, судовий збір в розмірі 2842,20 грн, 18 750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Судове рішення мотивовано наявністю в даному випадку всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Суд виходив з того, що поданими документами підтверджується, що відповідач прийняв вагони до перевезення без заперечень та зауважень, а обов'язок відповідача забезпечувати схоронність вагонів передбачена ст. 110 Статуту залізниць України, відповідно до якої залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/8572/20 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
При цьому, про відкриття апеляційного провадження у даній справі позивача повідомлено завчасно - 07.12.2020, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням за №0411633043272, залученим до справи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 дану апеляційну скаргу залишено без руху.
Після усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/8572/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/8572/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 30.12.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 30.12.2020.
Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також те, що предметом позову у цій справі є вимога стягнення 189 480,00 грн, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, враховуючи викладені пояснення у відзиві, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
ТОВ "МЕТАЛУРГТРАНС" здійснює діяльність у сфері транспортного обслуговування, зокрема, з організації перевезень залізничним транспортом, для чого використовує власні та орендовані залізничні вагони.
Позивач при здійсненні своєї господарської діяльності використовує залізничні вагони: № 61504288 на підставі договору оренди вагонів № 4299-FL від 04.02.2019р., Акт № б/н прийому- передачі вагону від 18.04.2019р., укладеного з ТОВ "ОТП-Лізинг"; № 55839377 на підставі договору оренди вагонів № 4299- FL від 04.02.2019р., Акт прийому-передачі вагону № б/н від 19.03.2019р. укладеного з ТОВ "ОТП-Лізинг, № 64533052 на підставі договору оренди вагонів № 32А/19 від 05.12.2016р. Акт прийому- передачі вагону № б/н від 28.04.2017р. р. укладеного з ТОВ "Укрметалургтранс"; № 63992838 на підставі договору оренди вагонів № 012 від 06.02.2020р. Акт прийому-передачі вагону № 4 від 22.06.2019р. укладеного з ТОВ "ІЗІ ВЕЙ"; № 61602835 на підставі договору оренди вагонів № 33А/19 від 01.03.2020р. Акт прийому-передачі вагону № б/н від 01.06.2019р. укладеного з ТОВ "ОСТ - ВЕСТ Логістік Україна".
Для забезпечення організації курсування власних та орендованих вантажних вагонів на коліях загального користування та надання послуг, пов'язаних із цими перевезеннями між позивачем та АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" було укладено договір про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування № ПР/М-15103/НЮ від 09.11.2015 р.
У грудні 2019 року АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" здійснювало перевезення вказаних 5-х вантажних залізничних вагонів №№ 61504288, 55839377, 64533052, 63992838, 61602835.
Між відправником та відповідачем було укладено договори перевезення у вигляді залізничних накладних №№ 46925459, 46728838, 47173828, 53066932, 46829081, відповідно до яких вказані вантажні вагони прямували порожніми під завантаження до пункту призначення.
Прямуючи до пункту призначення, зі станції відправлення до станції призначення у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, вагони були пошкоджені та відчеплені із зазначенням причини відчеплення - розукомплектація деталей, про що були складені відповідно акти про пошкодження вагонів форми ВУ-25М та акти загальної форми ГУ-23.
Для проведення ремонту та технічного огляду вагони прийняті структурним підрозділом експлуатаційного вагонного депо регіональної філії АТ "Українська залізниця", що підтверджується повідомленнями форми ВУ-36М.
Відповідно до повідомлень проведення ремонтних робіт на структурному підрозділі експлуатаційного вагонного депо регіональної філії АТ "Українська залізниця" ремонт вантажних вагонів було завершено.
Як вбачається з матеріалів справи, роботи з ремонту вагонів на замовлення Позивача проводились ТОВ "Ремвагонторг" на підставі Договору про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів № 49у від 27.06.2019.
Між позивачем та ТОВ "Ремвагонторг" підписаний Акт наданих послуг № 10 від 17.01.2020 з Додатком "Розрахунок загальної вартості наданих послуг", з якого вбачається, що ТОВ "Ремвагонторг" виконано, а позивачем прийнято комплексну послугу з організації ремонту залізничних вагонів Замовника розобладнаних запасними частинами/деталями/вузлами загальною вартістю 512 880,00 грн згідно з Додатком № 1.
З метою оплати вартості наданих послуг та використаних деталей ТОВ "Ремвагонторг" виставлений позивачу рахунок на оплату № 1 від 17.01.2020 на суму 512 880,00 грн, який частково оплачений позивачем платіжним дорученням № 912 від 21.02.2020 на суму 231 800,00 грн з призначенням платежу "Сплата за організацію викон.деповського/поточного ремонту вагонів Дог. № 49у від 27.06.2019 по акту № 10 від 17.01.2020, рах №1 від 17.01.2020 у т.ч. ПДВ 38633,34".
В подальшому, ТОВ "Ремвагонторг" направлено позивачу калькуляції вартості ремонту вагонів №№ 67047910, 59675652, 61672234, 64672389, 55005557, із зазначенням переліку послуг та використаних запчастин, а також їх вартості. (а.с. 86-95)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що оскільки пошкодження вагонів №№ 61504288, 55839377, 64533052, 63992838, 61602835 відбулось під час їх знаходження на залізничній колії загального користування після укладання договору перевезення, то відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України відповідальність за дотримання якості проведеного технічного обслуговування та ремонту, безпеки руху вагонів покладено на відповідача, у зв'язку з чим просив суд стягнути з АТ "Українська залізниця" збитки у розмірі 189 480,00 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався, що наведені в Актах пошкодження вагонів, а саме: відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника не визначаються ГОСТ 22235-76, як пошкодження вагону; відправниками вагонів були треті особи, отже ТОВ "Металургтранс" є неналежним позивачем у справі; позивачем не доведено позовні вимоги в частині розміру заявленої шкоди оскільки не надано доказів на підтвердження факту придбання запчастин, доказів того, що саме ці запчастини передані вагонному депо для встановлення на вагони, роботи зазначені в акті наданих послуг та в калькуляціях не відповідають роботам, зазначеним у формі ВУ-36м, складеним вагоноремонтним підприємствами АТ "Укрзалізниця".
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Статтею 908 Цивільного Кодексу України встановлено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно з ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.
Відповідно до п. 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Акціонерним товариством "Українська залізниця" у грудні 2019 року здійснювалось перевезення вантажних вагонів №№ 61504288, 55839377, 64533052, 63992838, 61602835 власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" за залізничними накладними №№ 46925459, 46728838, 47173828, 53066932, 46829081, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі.
Згідно з ст.8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
За приписами п.3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п.4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Проаналізувавши вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що прийняття відповідачем до перевезення вагонів №№61504288, 55839377, 64533052, 63992838, 61602835 за залізничними накладними №№46925459, 46728838, 47173828, 53066932, 46829081 свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані. Даний факт відповідачем не спростовано.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, та наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що вагони №61504288, 55839377, 64533052, 63992838, 61602835 власності/оренди позивача були пошкоджені (розкомплектовані) після прийняття їх до перевезення відповідачем, а саме: виявлено відсутність магістральної частини повітророзподільника, розукомплектування ручного, несправність повітророзподільника; відсутність головної частини повітророзподільника; відсутність авторежиму ум.№ 256.
Відповідно до п.6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом №312-Ц від 07.06.2001), забороняється ставити в склад потягу вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно з п. 6.2.1 зазначеної Інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Таким чином відсутність магістральної частини повітророзподільника, несправність повітророзподільника; відсутність головної частини повітророзподільника; відсутність авторежиму, є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставлення такого вагону в склад потягу.
За фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, вагони власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать оформлені відповідні повідомлення форми ВУ-23М та ВУ-36М.
Відповідно до п.4.6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №875/5096 обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Згідно з п.п.20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458 пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання вищезазначених Правил, у зв'язку з розукомплектуванням вагони №61504288, 55839377, 64533052, 63992838, 61602835 було відправлено до структурних підрозділів акціонерного товариства "Українська залізниця" для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних вагонів із форми ВУ-36М, а саме:№306, 276, 6061, 7263, 6017.
Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458, сума збитків за пошкодження вагона складається з: витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 №551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за №828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з п.14 цих Правил.
Наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, зокрема, Актом виконаних робіт № 10 від 17.01.2020 з Додатком № 1 "Розрахунок загальної вартості наданих послуг", підписаними між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг" на виконання умов Договору про надання послуг №49у від 27.06.2019, підтверджується факт виконання на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, ремонту 14 вагонів на загальну суму 512 880,00 грн. (у тому числі ПДВ 85480,00 грн.), у тому числі вагону:
- № 61504288 на суму 44 760,00 грн. (без ПДВ),
- № 55839377 на суму 44 760,00 грн. (без ПДВ),
- № 64533052 на суму 33 960,00 грн. (без ПДВ),
- № 63992838 на суму 33 000,00 грн. (без ПДВ),
- № 61602835 на суму 33 000,00 грн. (без ПДВ).
Разом з тим, платіжним дорученням № 124769 від 20.02.2020 на суму 200 000,00 грн з призначенням платежу "Сплата за організацію викон.деповського/поточного ремонту вагонів Дог.№ 49у від 27.06.2019 по акту № 10 від 17.01.2020, рах№1 від 17.01.2020 у т.ч. ПДВ 33333,33" підтверджується часткова сплата Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг" вартості виконаного ремонту.
З вищевказаного вбачається, що загальна сума витрат, понесених позивачем на ремонт перелічених вище розукомплектованих вагонів, становить 189 480,00 грн.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Вимогами ст.22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч ч.1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Поміж тим, слід зазначити, що порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній. (п.11 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 №01-8/91)
Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами п.110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Відповідно до п.114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.
Згідно з п.2 ст.126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Відтак, колегія суддів вважає, що ПАТ "Металургтранс" має право на пред'явлення позову до суду як особа майну якої завдано шкоду через бездіяльність АТ "Українська залізниця" у забезпеченні схоронності вагонів.
У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції відхиляє аргументи скаржника про відсутність у позивача підстав для пред'явлення позову з приводу пошкодження вантажу з тих причин, що позивач не є стороною (вантажовідправником чи вантажоодержувачем) за договором перевезення вантажу (згідно із залізничною накладною), оскільки відповідач помилково ототожнює спірні правовідносини відшкодування позадоговірної шкоди (статті 1166, 1192 ЦК України), які виникли між сторонами, з правовідносинами відшкодування збитків, завданих невиконанням договірного зобов'язання, які є предметом окремого правового регулювання (статті 22, 623 ЦК України).
Заявлені позивачем вимоги стосуються відшкодування майнової шкоди, яка завдана майну (вантажним вагонам власності/оренди позивача) внаслідок бездіяльності залізниці щодо забезпечення схоронності такого майна при здійсненні перевезення, тобто правовідносини, що склалися між сторонами з цього приводу не випливають з договірних відносин щодо перевезення вантажу, позивач не є вантажовідправником або вантажоодержувачем в розумінні ст.6 Статуту залізниць України, а є особою, якій завдано збитки, обов'язок з відшкодування яких виникає з не договірних відносин сторін.
Водночас колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що пошкодження ваногів відбулося внаслідок розукомплектування вагонів і крадіжки деталей сторонніми особами, а не з вини відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до підпункту "е" пункту 111 Статуту залізниць залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.
Визначений цим пунктом перелік підстав звільнення залізниці від відповідальності є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Як наслідок, у всіх інших випадках презюмується вина залізниці у завданні збитків.
У свою чергу вичерпний перелік форс-мажорних обставин міститься у частині 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" і до цього переліку не включено такі кримінальні правопорушення (злочини) як крадіжка майна.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що у разі встановлення винних осіб у пошкодженні спірних вагонів у порядку кримінального судочинства та набрання вироком законної сили, перевізник як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування на підставі частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України.
При здійсненні апеляційного розгляду у даній справі, суд апеляційної інстанції врахував згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19.
Приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів) №61504288, 55839377, 64533052, 63992838, 61602835, завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими відповідно до ст.ст. 77-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили б про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.
За висновком колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що складені відповідачем акти про пошкодження вагонів (контейнерів) форми ВУ-25М, за відсутності встановлених правоохоронними органами відповідних обставин у межах кримінального провадження, не можуть вважатися такими, що підтверджують здійснення крадіжки деталей вагонів третіми особами. При цьому, в силу п. 20 Правил складання актів (п. 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно із ст.124 Статуту залізниць України.
Разом з тим, як було вище зазначено судом, поданими документами підтверджується, що відповідач прийняв вагони до перевезення без заперечень та зауважень, а обов'язок відповідача забезпечувати схоронність вагонів передбачена ст.110 Статуту залізниць України, відповідно до якої залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.
Щодо посилань відповідача на копії договорів оренди, фінансового лізингу, піднайму, які містяться в матеріалах справи, судова колегія зазначає, що останні не є предметом доказування в даній справі, а лише підтверджуються права позивача на володіння чи користування вагонами, що зазнали пошкодження. Водночас судова колегія зазначає, що інформація, що міститься у відповідних договорах є положеннями, що регулює господарські взаємовідносини між позивачем та іншими юридичними особами, та не мають відношення до правовідносин між позивачем та відповідачем.
З огляду на наведене в сукупності, інші аргументи відповідача правомірно не не прийняті до уваги та визнаються необґрунтованими, безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів, що при перевезенні належних (орендованих) позивачу вагонів було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" понесені витрати на оплату вартості ремонту з урахуванням вартості замінених деталей на загальну суму 189 480,00 грн, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем норми ст. 110 Статуту залізниць України, а тому позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 189 480,00 грн є обґрунтованими та правомірно задоволено судом.
Позивачем також заявлено про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18 750,00 грн..
На підтвердження таких витрат позивач надав копію Договору про надання правової допомоги від 03.02.2020,у кладеного між Адвокатським об'єднанням "ПРЕЦЕДЕНТ" (об'єднання) та ТОВ "Металургтранс" (клієнт) укладено, відповідно до якого, клієнт доручає та оплачує, а об'єднання приймає на себе зобов'язання надати послуги, а саме послуги з правничої допомоги.
Відповідно до п.п. 2-4 Додаткової угоди №6 від 06.04.2020 до Договору про надання правничої допомоги від 03.02.2020, сторони погодили, що вартість однієї години становить 1500,00 грн., період надання послуг з 06.04.2020 по 13.04.2020. Після отримання клієнтом результатів надання об'єднанням послуг та їх оплати сторони складають про це двосторонній акт приймання-передавання наданих послуг.
Загальна вартість послуг за Додатковою угодою складає 18 750,00 грн.
На підтвердження виконання робіт, обумовлених Договором про надання правничої допомоги від 03.02.2020, Адвокатським об'єднанням "ПРЕЦЕДЕНТ" (об'єднання) та ТОВ "Металургтранс" складено Акт приймання-передавання наданих послуг від 10.04.2020, який підписаний сторонами без зауважень та заперечень, у якому викладено зміст наданої правової допомоги з описом робіт та відпрацьованим часом у кількості 12,5 год., а також надано копію платіжного доручення №T3W0000216 від 10.04.2020 на суму 18 750,00 грн.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано попередній (орієнтовний) рахунок судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу у розмірі 18 750,00 грн. та складено Акт приймання-передавання наданих послуг від 10.04.2020 на суму 18 750,00 грн.
Судом встановлено, що Литвин Юлія Сергіївна, є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3521 від 15.06.2012.
Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що належних доказів або обґрунтувань, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, відповідач не надав, у зв'язку з чим, дійшов вірного висновку, що відповідачем не недоведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи. При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19).
Таким чином, беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, юридичну кваліфікації правовідносин у справі, колегія суддів погоджується з висновоком суду, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 750,00 грн.
Також колегією суддів враховано, що у доводах апеляційного оскарження відповідачем не наведено будь-яких заперечень чи аргументів щодо оскарження рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
Доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Аргументи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та в більшій мірі дублюють посилання викладені ним у позові та зводяться до переоцінки обставин зазначених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.
Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/8572/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді І.П. Ходаківська
О.О. Євсіков