Справа № 766/3429/19
н/п 2/766/6645/21
21 січня 2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Майдан С.І.,
за участю секретаря Кирпиченко І.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Шевчук К.М.,
представника відповідача Плотнікова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Десяте Квітня» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
Позивач 20.02.2019 року звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що 24.01.2018 року його було прийнято на роботу до відповідача - Громадської організації «Десяте Квітня», але 21.03.2018 року через 40 робочих днів було незаконно звільнено. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14.01.2019 року звільнення позивача було визнано незаконним та його було поновлено на роботі з 21.03.2018 року. З вини відповідача він знаходиться у вимушеному прогулі, а тому має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. За час роботи у відповідача протягом 40 робочих днів загальний заробіток після відрахування суми податків склав 29406,95 грн., який був перерахований на рахунок позивача частинами 14.02.2018 року, 16.03.2018 року та 21.03.2018 року. Середня заробітна плата за 1 робочий день у відповідача складає 735,17 грн. Від дати незаконного звільнення 21.03.2018 року до ухвалення 14.01.2019 року судового рішення про поновлення на роботі минуло 204 робочі дні. Отже, за час вимушеного прогулу загальна сума середнього заробітку складає 149974,68 грн. Для визначення середньої заробітної плати, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, слід застосувати не перераховану, а нараховану заробітну плату без виключення сум відрахування на податки. Зокрема, із нарахованої заробітної плати утримуються 19,5% податків. Таким чином, для розрахунку 100% нарахованої середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу 204 робочі дні слід додати раніше утримані 19,5% податків. Отже, сума нарахованого середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 186303,95 грн. У зв'язку з викладеним, позивач просить стягнути суму середнього заробітку без утримання суми податків та зборів, що складає 186303,95 грн.
Ухвалою суду від 22.02.2019 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 22.02.2019 року заяву про забезпечення позову повернуто позивачу.
Ухвалою суду від 04.03.2019 року було відкрито провадження в справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 13.03.2019 року заяву позивача про забезпечення позову залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 13.03.2019 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Десяте Квітня» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до розгляду Херсонським апеляційним судом апеляційної скарги Громадської організації «Десяте Квітня» на рішення у справі №766/12435/18 за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Десяте Квітня» про поновлення на роботі.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 24.04.2019 року рішення суду першої інстанції за справою №766/12435/18 скасовано, у задоволенні позову відмовлено за пропуском строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 27.06.2019 року поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Десяте Квітня» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою суду від 31.07.2019 року залишено без задоволення клопотання представника відповідача Громадської організації «Десяте Квітня» про закриття провадження у справі.
Постановою Верховного Суду від 02.10.2019 року постанова суду апеляційної інстанції за справою №766/12435/18 скасована, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.
Ухвалою суду від 17.10.2019 року зупинено провадження по справі до розгляду Херсонським апеляційним судом апеляційної скарги Громадської організації «Десяте Квітня» на рішення у справі №766/12435/18 за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Десяте Квітня» про поновлення на роботі.
Ухвалою суду від 14.02.2020 року поновлено провадження за справою.
Ухвалою суду від 18.03.2020 року витребувано у відповідача докази щодо розміру заробітної плати позивача із зазначенням середньоденної заробітної плати.
13.04.2020 року відповідач надав до суду відзив на позов, відповідно до якого позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що не спростовує той факт, що позивача було прийнято на роботу 24.01.2018 року та 21.03.2018 року його було звільнено. Відповідач не погоджує із твердженням позивача, що рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14.01.2019 року його було поновлено на роботі, це рішення було скасовано судом апеляційної інстанції 11.02.2020 року та задоволено позовні вимоги частково, зокрема звільнення позивача було визнано незаконним та в тексті рішення вказано, що його поновлення на роботі неможливе. Рішенням суду було встановлено, що позивач був звільнений з посади юриста Громадської організації «Десяте Квітня» 31.12.2018 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору. Позовні вимоги сторона відповідача вважає необґрунтованими та безпідставними, так як стягнення середнього заробітку можливе виключно у разі задоволення позовної вимоги про поновлення позивача на роботі, у зв'язку з тим, що позивач не поновлювався на роботі та суд апеляційної інстанції не посилався на ст.235 КЗпП України як на підставу поновлення на роботі, підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі ст.235 КЗпП України відсутні. Крім того, позивачем надано необґрунтовані розрахунки суми, яку просить стягнути на свою користь, оскільки з урахуванням Порядку обчислення середньомісячної заробітної плати №10, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №100 від 08.02.1995 року, позивач мав надати докази розміру виплат за фактично відпрацьований час, а з позовної заяви не зрозуміло яким чином позивач розрахував суму середнього заробітку, яку просить стягнути на свою користь.
13.04.2020 року відповідачем подано заяву про розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.
Ухвалою суду від 14.04.2020 року здійснено перехід розгляду справи зі спрощеного позовного провадження без виклику сторін у спрощене позовне провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 24.06.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до винесення рішення Верховним Судом України за справою № 766/12435/18.
Ухвалою суду від 18.11.2020 року поновлено судовий розгляд у цивільній справі для з'ясування обставин у справі.
Відповідно до заяви позивача про збільшення позовних вимог, він просив стягнути з відповідача на свою користь суму середнього заробітку без утримання податків та зборів за період з 21.03.2018 року (дати поновлення на роботі) до 11.02.2020 року (дати ухвалення судом рішення про поновлення на роботі) 451147,80 гривень.
Відповідач надав відзив на заяву про збільшення позовних вимог, просив відмовити у прийнятті цієї заяви, вважав заяву необґрунтованою, зазначив, що вважає позивача таким, що не поновлений на роботі, а згідно рішення Апеляційного суду Херсонської області його звільнено з роботи в порядку ст.36 КЗпП України. Суми, які використані позивачем під час розрахунку середнього заробітку , вважав необґрунтованими.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням їх збільшення, просив задовольнити з підстав, викладених у позові. Зазначив, що рішення суду про його поновлення на роботі судом апеляційної інстанції дійсно було скасовано. Проте, суд визнав його звільнення незаконним, змінив підставу для його звільнення та дату звільнення на 31.12.2018 року. Відповідач до теперішнього часу йому не виплатив заробіток за час вимушеного прогулу, просив стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати звільнення до постановлення рішення суду за цією справою. Також зазначив, що, якщо він правові підстави позову, якими обґрунтовує свої вимоги, зазначив невірно, то це не є підставою для відмови у позові.
Представники відповідача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позову як безпідставного. Зазначили, що відсутні підстави, передбачені КЗпП України, для виплати середнього заробітку, оскільки відсутнє судове рішення пропоновлення його на роботі, а рішення про виплату йому середнього заробітку не приймалося. Вимога щодо виплати середнього заробітку не підлягає розгляду окремо від вимоги щодо поновлення на роботі. Позивач не поновлювався на роботі відповідачем, після винесення наказу про звільнення від 21.03.2018 року позивач у відповідача не працював, заробітна плата йому не нараховувалася. В позовні заяві позивач фактично не зазначив правові підстави для задоволення його позову, тільки послався на ст. 235 КЗпП та Конституцію України. У разі зміни формулювання причин звільнення відсутні підстави за ст. 235 КЗпП для виплат середнього заробітку. Розрахунок середнього заробітку позивачем не доведений. Відповідачем за справою є громадська організація, яка функціонує за рахунок внесків її членів, кошти для виплат позивачу відсутні. Крім того, представники відповідача просили винести окрему ухвалу щодо позивача з приводу його поведінки та зловживання процесуальними правами, направити її до кваліфікаційної комісії адвокатури Херсонської області для вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності як адвоката.
Заслухавши позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 згідно розпорядження президента громадської організації « Десяте квітня» №4-0000000056 від 23 січня 2018 року було прийнято на посаду юриста Громадської організації «Десяте Квітня» на підставі укладеного між позивачем та відповідачем строкового трудового договору з 24 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року.
Наказом від 15 березня 2018 року №2-0000000056 ОСОБА_1 звільнено з посади юриста Громадської організації «Десяте Квітня» з 21 березня 2018 року на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України через встановлення невідповідності займаній посаді та виконуваній роботі протягом строку випробування.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14.01.2019 року за цивільною справою №766/12435/18 поновлено ОСОБА_1 на посаді юриста Громадської організації «Десяте Квітня» з 21.03.2018 року.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 11.02.2020 року за цивільною справою №766/12435/18 рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14.01.2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі задоволено частково, визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 , здійснене на підставі наказу президента Громадської організації «Десяте квітня» №2-0000000056 від 15.03.2018 року «Про звільнення юриста ОСОБА_1 ». Вважати ОСОБА_1 звільненим з посади юриста Громадської організації «Десяте квітня» з 31.12.2018 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України (за закінченням строку трудового договору, укладеного на визначений строк, встановленого за погодженням сторін).
У відповідності до статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковий, на визначений строк та таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
З врахуванням того, що звільнення позивача судовим рішенням визнано незаконним та на час ухвалення судового рішення строковий договір закінчився, суд поновив порушено право позивача у спірних правовідносинах шляхом зазначення дати звільнення з 31 грудня 2018 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, тому період з 22.03.2018 року по 31.12.2018 року слід вважати часом вимушеного прогулу позивача.
До спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частин 2, 3 статті 235 КЗпП України, відповідно до яких за час вимушеного прогулу позивачу повинен бути виплачений середній заробіток.
Розрахунок середньої заробітної плати підлягає здійсненню на підставі п.2 розділу ІІ Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», згідно якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які попрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Згідно п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивач відпрацював у відповідача на день винесення наказу про звільнення менше 2х місяців.
Так, за фактично відпрацьований позивачем час з 24.01.2018 року по 21.03.2018 року (без урахування згідно п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» виплачених у березні 2018 року позивачу 1696,57 гривень в рахунок компенсації за невикористану відпустку), середньоденна заробітна плата позивача становить 818,62 гривень, яка розрахована шляхом ділення 32744,73 гривень : 40 днів, де 32744,73 гривень - загальна сума заробітних плат за період з 24.01.2018 року по 21.03.2018 року (5737,14 гривень (заробітна плата за січень 2018 року)+20080,00 гривень (заробітна плата за лютий 2018 року)+6927,59 гривень (заробітна плата за березень 2018 року), а 40 днів - загальна кількість фактично відпрацьованих позивачем робочих днів за період з 24.01.2018 року по 21.03.2018 року.
Судом встановлено, що період вимушеного прогулу позивача з 22.03.2018 року по 31.12.2018 року складає 195 робочих днів.
Відповідно, середній заробіток за цей час вимушеного прогулу за період з 22.03.2018 року по 31.12.2018 року становить 159630,90 гривень: 818,62 гривень х 195 робочих днів, де 818,62 гривень - це середньоденна заробітна плата, 195 днів - загальна кількість робочих днів за період з 22.03.2018 року по 31.12.2018 року.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення заявлених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 159630,90 гривень.
В решті вимог, які заявлені були позивачем у позові, суд відмовляє у задоволенні позову у зв'язку з необґрунтованістю заявлених позовних вимог.
Доводи позивача, що його незаконно звільнено, тому він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» з 31.12.2018 року до часу постановлення рішення суду, суд до уваги не приймає як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Доводи відповідача щодо відсутності грошових коштів у громадської організації не заслуговують на увагу, оскільки виплата відповідних сум прямо передбачена положеннями ст.235 КЗпП України незалежно від організаційно-правової форми відповідача як юридичної особи та наявності у нього грошових кошт.
Не є такими, що ґрунтуються на законі й доводи відповідача про те, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через незаконне звільнення підлягає вирішенню тільки одночасно з вимогами про поновлення на роботі за справою№766/12435/18, а позивач не звертався с такими вимогами про розгляді зазначеної справи.
Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013, в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю Україниу системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці"від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тобто заробітною платою є виплати, на які працівник має право не лише відповідно до умов трудового договору, а й відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.
Суд вважає, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст.235 КЗпП України якраз і є тією встановленою законом державною гарантією, яку слід прирівнювати до заробітної плати.
Тому позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути подана як разом з вимогами про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, так і бути самостійним окремо сформованим позовом.
Щодо доводів відповідача про зазначення позивачем правових підстав для задоволення позову, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Водночас, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Велика Палата Верховного Суду розглядаючи справу №917/1739/17 зазначила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи, з'ясувавши що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц).
Щодо винесення окремої ухвали відносно позивача та направлення її до кваліфікаційної комісії адвокатури Херсонської області для вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності як адвоката, то суд не вбачає для цього підстав, передбачених вимогами ст. 265 ЦПК України.
У відповідності до положень ст.141 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1596,30 гривень.
Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 355 ЦПК України, ч.3 ст.235 КЗпП України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Громадської організації «Десяте Квітня» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Стягнути з Громадської організації «Десяте Квітня» (ЄДРПОУ 38296562, вул.Героїв Крут, 15, оф.501, м.Одеса, юридична адреса: вул.Генерала Петрова, 1, кв.30, м.Одеса) на користь ОСОБА_1 (ІН: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.03.2018 року по 31.12.2018 року в сумі 159630,90 гривень (без утримання податків та інших обов'язкових платежів).
Стягнути з Громадської організації «Десяте Квітня» (ЄДРПОУ 38296562, вул.Героїв Крут, 15, оф.501, м.Одеса, юридична адреса: вул.Генерала Петрова, 1, кв.30, м.Одеса) на користь держави судовий збір в сумі 1596,30 гривень.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Херсонського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою Херсонського міського суду Херсонської області: https://court.gov.ua/sud2125/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: С.І.Майдан
Повний текст рішення суду виготовлений 27.01.2021 року.
Суддя: С.І.Майдан