Справа № 132/4460/18
Провадження № 2/132/29/21
Іменем України
29.01.2021р. місто КАЛИНІВКА
КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі: головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - ПІДГЕРСЬКІЙ О.В., за участі: представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката КАТРИЧА П.С., представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ТКАЧУК І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області цивільну справу № 132/4460/18 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» в особі його Вінницької регіональної філії про визнання рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки у приватну власність незаконним, та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,
07.12.2018р. до Калинівського районного суду Вінницької області звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_3 та Голубівської сільради Калинівського району Вінницької області, треті особи - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та ДП «Центр державного земельного кадастру» в особі його Вінницької регіональної філії, в якому просять: 1) визнати незаконним рішення Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області 12-ої сесії 4-го скликання від 15.10.2004р. про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки розміром 0,19га. для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати його; 2) визнати незаконним рішення Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області 13-ої сесії 4-го скликання від 13.01.2005р. «Про часткову зміну рішення 12 сесії 4 скликання Голубівської сільської рад від 15.10.2004р. і видачу державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 », та скасувати його; 3) визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 316470 від 30.03.2005р, площею 0,2001га., для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташованої а адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім'я ОСОБА_3 ; 4) вирішити питання про розподіл судових витрат у справі. В обґрунтування своїх вимог зазначили, що вони є співвласниками житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , який вони успадкували після смерті ОСОБА_4 , якому на підставі рішення Голубівської сільради № 1 від 25.04.1994р. була передана земельна ділянка розміром 0,1700га. за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд. З метою отримання цієї ділянки у власність після смерті ОСОБА_4 , вони звернулись до Голубівської сільради з приводу надання відповідного дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості, та на підставі позитивного рішення цього органу місцевого самоврядування за № 109 від 10.03.2017р., замовили виготовлення такої документації у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру». В ході виготовлення документації встановлено, що з урахуванням історично встановлених меж земельної ділянки та геодезичних замірів площі земельної ділянки її точний розмір становить 0,1762га.; межі суміжної земельної ділянки, розташованої в цьому ж населеному пункті по АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_3 , перетинаються з межами їхньої земельної ділянки, що підтверджується кадастровим планом, на якому спеціалістом землевпорядної організації вказані точки перетину сусідньої земельної ділянки в чотирьох місцях. Як стало відомо із відповіді на адвокатський запит, на підставі рішення Голубівської сільради від 15.10.2004р. ОСОБА_3 була передана у власність земельна ділянка розміром 0,1900га. за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд, яка в подальшому на підставі рішення Голубівської сільради від 13.01.2005р. була збільшена до 0,2001га., тобто збільшення розміру земельної ділянки на 0,0101га., відбулось за рахунок зменшення належної їм земельної ділянки. Зазначені вище рішення органу місцевого самоврядування від 15.10.2004р. та від 13.01.2005р., а також державний акт на право власності на земельну ділянку № 316470 від 30.03.2005р. є незаконними, та підлягають скасуванню оскільки: перед прийняттям оскаржуваного рішення від 15.10.2004р. не були виготовлені належні технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір земельної ділянки; померлий ОСОБА_4 не погоджував межі суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 , оскільки тяжко хворів та не міг фізично підписати відповідний протокол погодження меж, крім того, рішення про передачу ОСОБА_4 у власність земельної ділянки було видано раніше на підставі історично встановлених меж земельної ділянки, які стоять і дотепер, а тому просять задовольнити позов.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2018р., вказаний позов переданий на розгляд судді Сєліну Є.В., який своєю ухвалою від 07.12.2018р. відкрив за ним провадження за правилами загального позовного провадження.
У відзиві на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 10.01.2019р., відповідач ОСОБА_3 просить у задоволенні позовних вимог позивачам відмовити, виходячи з наступних підстав. Так, їй згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 316470 від 30.03.2005р., належить земельна ділянка площею 0,2001га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Даний правовстановлюючий документ було видано на підставі рішення Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 13.01.2005р., яке передувало рішенню про затвердження технічної документації зі складання цього Державного акту. Землекористувачем сусідньої земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , був ОСОБА_4 , який за свого життя погодив межі їх земельних ділянок, підписавши Протокол погодження меж, що міститься у виготовленій технічній документації. Після смерті останнього, його спадкоємці - відповідачі у справі, почали висловлювати свої претензії до неї щодо меж її земельної ділянки, зазначаючи, що померлий фізично не міг підписати вказаний Протокол погодження меж, при цьому не надаючи з цього приводу жодних доказів, а відтак позов є безпідставним, і тому підстав для його задоволення не має.
Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 24.05.2019р., закрите підготовче провадження у даній цивільній справі, призначено її до судового розгляду.
Ухвалами суду від 13.08.2019р., 04.03.2020р. задоволене клопотання представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Катрича П.С. про призначення експертизи, по цивільній справі призначено посмертну судово-почеркознавчу експертизу щодо належності підпису ОСОБА_4 в Протоколі погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки ОСОБА_3 від 30.09.2004р.
На підставі повідомлення експерта про неможливість надання висновку, ухвалою районного суду від 18.11.2020р., провадження в цивільній справі поновлено.
29.01.2021р. представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Катрич П.С. втретє звернувся до суду із клопотанням про призначення посмертної судово-почеркознавчої експертизи щодо належності підпису ОСОБА_4 в Протоколі погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки ОСОБА_3 від 30.09.2004р., яке відповідно до ухвали суду від 29.01.2021р. було залишене без задоволення.
Представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат КАТРИЧ П.С. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ТКАЧУК І.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила у їх задоволенні позивачу відмовити, через безпідставність та необґрунтованість.
Позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; відповідачі - ОСОБА_3 , представник Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області; треті особи - представники Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі його Вінницької регіональної філії, в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку, із заявами та клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не звертались.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову позивачу необхідно відмовити, виходячи з наступних підстав:
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
На час прийняття 15-ою сесією 21-го скликання Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області рішення від 25.04.1994р. про передачу ОСОБА_4 безоплатно в приватну власність земельну ділянку площею 0,1700га., в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,1700га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , був чинним Земельний кодекс України (далі - ЗК України) № 561-XII від 18 грудня 1990 року, який втратив чинність з 01 січня 2002 року.
Згідно частини другої статті 3 ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки у власність) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
Відповідно до частин першої, третьої, та четвертої статті 6 ЗК України 1990 року, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, зокрема безплатно для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та для ведення особистого підсобного господарства.
За положеннями статей 4, 7 ЗК України 1990 року, землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватись в колективну або приватну власність і надаватись у користування.
Статтями 17, 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.
Згідно частини першої статті 17 ЗК України 1990 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
За статтею 22 ЗК України 1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Статтею 23 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується Державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми Державних актів затверджуються Верховною Радою України.
Таким чином, у ЗК України 1990 року законодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов'язкового настання двох умов: 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі і 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.
Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року (Державними актами). Проте дію статті 23 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених Декретом від 26 грудня 1992 року № 15-92.
Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст.1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Отже, пунктом 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200-XII «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 і Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 лютого 1993 року за № 7, земельні ділянки, надані громадянам для ведення особистого підсобного господарства, будівництва й обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального гаражного та дачного будівництва, безоплатно передаються їм у приватну власність у передбачених ст.ст. 56, 57, 67 ЗК України розмірах відповідними радами за місцем розташування цих ділянок.
Встановлення меж земельних ділянок, що передаються у приватну власність, у натурі (на місцевості) виконують землевпорядні організації на замовлення рад, після чого громадяни одержують державний акт на право власності на землю.
Якщо при встановленні меж земельних ділянок будуть виявлені розбіжності даних про розміри ділянок, переданих у власність, із фактичними розмірами, то остаточний розмір такої ділянки визначається місцевою радою.
Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Згідно статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Відповідно до п.п.4.1-4.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Таким чином, рішення сільської ради про передачу у власність земельної ділянки саме по собі не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для оформлення речового права на землю у встановленому законодавством порядку.
ЗК України від 18 грудня 1990 року втратив чинність з 01 січня 2002 року та набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, відповідно у пункті 7 Перехідних положень (Розділ X) якого за громадянами та юридичними особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігалися права на ці ділянки.
Положення про посвідчення Державними актами права власності та користування земельними ділянками містяться також у ЗК України від 25 жовтня 2001 року.
Статті 140, 142, 143 ЗК України містять вичерпний перелік підстав припинення прав на земельну ділянку. Але зазначені норми Закону застосовуються у випадку, коли право набуто в установленому законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно положень частини п'ятої статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
На підставі частини першої статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що відповідно до рішення 12-ої сесії 4-го скликання Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 15.10.2004р., надано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку в межах АДРЕСА_1 , площею 0,19га., в тому числі для будівництва та обслуговування будинку та господарських будівель і споруд - 0,19га.
Як вбачається із технічної документації зі складання державних актів ОСОБА_3 на право власності на земельні ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , наданої відповідно до листа Відділу у Калинівському районі міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 06.03.2019р. № 0-2-0.181-183/124-19, на виконання ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 25.02.2019р., ОСОБА_3 звернулася до землевпорядної організації із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення 12-ої сесії 4-го скликання Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 15.10.2004р.
26.10.2004р. згідно погодженого начальником Калинівського районного відділу земельних ресурсів Мазурчук М. технічного завдання, передбачені роботи на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Виконавцем цих робіт визначено Вінницьку регіональну філію Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, якому при виконанні цих робіт потрібно використати: планово-картографічні матеріали, рішення сільської (міської) ради, протокол встановлення та погодження зовнішніх меж, висновок районного відділу земельних ресурсів, висновок державної землевпорядної експертизи (при наявності).
З пояснювальної записки виконавця, а саме уповноваженої особи Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України Гелік Б.М. встановлено, що підставою для розробки технічної документації виготовлення державного акта на право власності на землю являється рішення Голубівської сільської ради від 15.10.2004р. 12 сесії 4 скликання про передачу ОСОБА_3 безкоштовно у власність земельної ділянки загальною площею 0,19га., її заява та договір на виконання робіт від 19.12.2003р. № 547/4327. До початку робіт проведено аналіз отриманих документів, земельно-кадастрової документації та висновків районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів і районного (міського) відділу (управління) містобудування та архітектури. Межі земельної ділянки в натурі встановлювались та погоджувались в присутності представників згаданої ради, суміжних землевласників та землекористувачів і закріплені межовими знаками встановленого зразку, про що складено відповідний протокол погодження меж, який до справи додається. Після цього проведена горизонтальна зйомка земельної ділянки теодолітом Т-15 № 28533 полярним способом з незалежним контролем визначення геодезичних даних. Кутові та лінійні неув'язки, при обробці даних на комп'ютері ІВМ РС/АТ, в межах допусків. За результатами зйомки складено план земельної ділянки в масштабі 1:1000, загальна площа визначена по координатах аналітичним способом на комп'ютері. За даними вирахувань складено зведену експлікацію земель. Визначена в натурі (на місцевості) загальна площа земельної ділянки розходиться з площею, зазначеною у вищезгаданому рішенні та земельно-облікових документах, тому це питання додатково розглянуте на 13 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради від 13.01.2005р., де прийнято рішення про внесення часткових змін до вищезазначених документів, відповідно до фактичних розмірів земельної ділянки та її цільового призначення. Виписка з цього рішення до справи додається. В результаті проведених робіт виготовлено Державний акт на право власності на землю та технічна документація.
На підтвердження даних обставин, матеріали технічної документації містять: пояснювальну записку виконавця ОСОБА_5 ; рішення 12-ої сесії 4-го скликання Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 15.10.2004р. про надання безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку в межах АДРЕСА_1 , площею 0,19га., в тому числі для будівництва та обслуговування будинку та господарських будівель і споруд - 0,19га.; технічне завдання від 26.10.2004р. № 748-73-10; висновок відділу містобудування та архітектури Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 29.10.2004р. № 1102-1040, та висновок Калинівського районного відділу земельних ресурсів від 26.10.2004р. № 1115, згідно яких відсутні обмеження і сервітути на використання земельної ділянки, переданої ОСОБА_3 ; протокол погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки ОСОБА_3 від 30.09.2004р., відповідно до якого погоджено межі земельної ділянки ОСОБА_3 , зокрема і ОСОБА_4 , який поставив свій особистий підпис в цьому документів. Всі суміжні землевласники (землекористувачі) ніяких претензій при встановленні меж не заявлено. Спірні питання відсутні. Абрис зовнішніх меж земельної ділянки знаходиться на зворотній стороні протоколу. Опис меж з межами, встановленими в натурі, засвідчено підписом головою Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області ОСОБА_6 та завірено гербовою печаткою органу місцевого самоврядування; а також збірний кадастровий план суміжних землевласників та землекористувачів; кадастровий план земельної ділянки; експлікація земель згідно з формою 6-зем; копія паспорта, ідентифікаційного номера.
Рішенням 13-ої сесії 4-го скликання Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 13.01.2005р. «Про часткову зміну рішення 12 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради від 15.10.2004р. і видачу державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 », затверджено технічну документацію зі складання державного акта на право власності на землю ОСОБА_3 , розроблену Вінницькою регіональною філією ДП «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Внесено часткові зміни у рішення 12 сесії 4 скликання Голубівської сільської ради від 15.10.2004р. в частині площі та цільового призначення земельної ділянки, а саме: передано ОСОБА_3 у власність 0,2001га. земель для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд, які знаходяться по АДРЕСА_1 . Видано ОСОБА_3 державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку.
На підставі вказаного рішення, за підписом голови Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області ОСОБА_6., виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 316470 від 30.03.2005р., згідно якого ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,2001га. у межах згідно з планом, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0521680912:02:005:0015. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010501000449.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Згідно частини першої статті 3 ЗК України, земельні відноситни регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV), у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідно до статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
За змістом статті 198 ЗК України, погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Згідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV, установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376).
Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.
Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
В ході судового розгляду встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будучи спадкоємцями померлого ОСОБА_4 , якому на підставі рішення 15-ої сесії 21-го скликання Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області № 1 від 25.04.1994р. була передана безкоштовно у власність земельна ділянка загальною площею 0,1700га., розташована в АДРЕСА_2 , в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,1700га., після смерті останнього, звернулись до Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області із заявами про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для посвідчення права спільної сумісної власності на земельну ділянку загальною площею 0,1700га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,1700га., яка знаходиться в АДРЕСА_2 .
Рішенням 10-ої сесії 7-го скликання Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області № 109 від 10.03.2017р., надано дозвіл ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для посвідчення права спільної сумісної власності на земельну ділянку загальною площею 0,1700га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,1700га., яка знаходиться в АДРЕСА_2 .
Згідно пояснювальної записки, яка міститься в Технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа даної земельної ділянки складає 0,1762га. Документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки розробляється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцезнаходження поворотних точок її межі та подальшому їхньому закріплення на місцевості межовими знаками, враховуючи вимоги чинного законодавства. Інформація щодо узгодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами відображена в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання та в акті встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (за наявності).
Відповідно до Акту прийому-передачі межових знаків на зберігання від 13.09.2017р., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та суміжні власники (землекористувачі) земельних ділянок, у тому числі і ОСОБА_3 , погодили межі земельної ділянки. При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 претензій щодо меж та конфігурації земельних ділянок не мали. Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. Межові знаки пред'явлені та передані на зберігання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Не дивлячись на дану обставину, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із вказаним позовом, де посилаються на те, що були допущені грубі порушення при виготовлені технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 , що призвело до помилки та до зміни межі, яка фактично існувала між земельною ділянкою, яка належала померлому ОСОБА_4 та земельною ділянкою відповідача, внаслідок чого частина земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 , увійшла до складу земельної ділянки відповідача ОСОБА_3 , до того ж, він не підписував Протокол встановлення та закріплення меж земельної ділянки.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В порушення вказаних вимог процесуального закону, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недовели суду належними та допустимими доказами факт накладення земельної ділянки, належної відповідачу ОСОБА_3 , на земельну ділянку, яка знаходиться у їх фактичному користуванні та яка належала ОСОБА_4 . Позивачі про проведення земельно-технічної експертизи з метою визначення відповідності розробленої технічної документації на земельну ділянку та її відповідності вимогам земельного законодавства, а також визначення порушень меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів на ці земельні ділянки, клопотань не заявляли.
Посилання позивачів на те, що ОСОБА_4 не погоджував межі земельної ділянки ОСОБА_3 спростовуються Протоколом погодження (встановлення) та закріплення меж земельної ділянки від 30.09.2004р., де міститься підпис останнього, що засвідчено підписом голови Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області ОСОБА_6 та гербовою печаткою органу місцевого самоврядування. Належних та допустимих доказів на спростування даної обставини, позивачами суду не надано.
Таким чином, підстав для задоволення позовних вимог суд не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, суд зобов'язаний вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами у справі. У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, не підлягають стягненню з відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 80, 81, 82, 200, 206, 211, 247, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Голубівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» в особі його Вінницької регіональної філії про визнання рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки у приватну власність незаконним, та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Калинівський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя