03 лютого 2021 року
м. Черкаси
Справа № 711/1326/20
Провадження № 22-ц/821/72/21
категорія: 304020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: - Василенко Л. І.,
суддів: Єльцова В. О., Бородійчука В. Г.,
секретаря: Анкудінова О. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ),
відповідач - ОСОБА_3 ,
треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_5, ОСОБА_4 , орган опіки та піклування м. Черкаси,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_5, ОСОБА_4 , орган опіки та піклування м. Черкаси, про визнання правочину недійсним, про недотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства при його посвідченні, у складі головуючої судді Кондрацької Н. М., повний текст рішення складений 26 жовтня 2020 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
20 лютого 2020 року позивач звернувся до суду з позовом вищезазначеного змісту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 лютого 2017 року з ухвали ВСС України з розгляду цивільних та кримінальних справ (справа № 711/5443/14-ц, провадження № 6-22911св16) йому стало відомо про порушення цивільних житлових прав малолітнього ОСОБА_2 , гарантованих ст. 47 Конституції України, та про особу, яка своїми неправомірними, незаконними, протиправними діями порушила їх.
Так, при посвідченні договору дарування 5/12 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 , 30 жовтня 2008 року нотаріус ОСОБА_5 порушила ст. ст. 46, 47, 49 Закону України «Про нотаріат». Зокрема, на порушення вимог ст. 46 приведеного Закону не витребувала додатково відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. На порушення ст. 47 приведеного Закону, прийняла документи, що не відповідають вимогам законодавства. На підтвердження реєстрації фізичних осіб за вказаною адресою нотаріус прийняла дві сторінки (з 14 наявних) будинкової книги за 1969 рік. Але такий документ втратив чинність ще 11 травня 2006 року, згідно Постанови КМУ № 617.
Відповідно до листа заступника Міністра Юстиції Єфіменко Л. В. № 19-50-536 від 25 липня 2006 року (на сьогодні є чинним в редакції станом на 2006 рік), для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Зазначив, що як вбачається з вищевказаної ухвали ВССУ нотаріус ОСОБА_5 повинна була витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочину. При посвідченні договору дарування нотаріусом ОСОБА_5 були порушені вимоги пунктів 12, 22, 27, 28, 43, 51, 53, 54, 56 Інструкції № 20/5 від 03 березня 2004 року «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» чинної на день укладення договору. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, факт її не проживання не є підставою для позбавлення права користування цим житлом. Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі, її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Тож, право користування садибою АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 набув на підставі ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України. За таких обставин оспорюваний правочин: суперечить правам та інтересам малолітнього ОСОБА_2 гарантованим Конституцією України та міжнародним правом; звужує обсяг його існуючих майнових прав на користування будинком, належним його прадіду, прабабі, бабі, з якими він пов'язаний кровними узами; порушує його охоронювані законом інтереси, оскільки він не може користуватися будинком через протиправну поведінку ОСОБА_3 ; зменшує і обмежує права та інтереси ОСОБА_2 щодо житлового будинку; порушує гарантії збереження права ОСОБА_2 на житло відповідно до ст. 16 Конвенції про права дитини.
Оскільки ОСОБА_2 не є стороною спірного договору, він не є власником частки житлового будинку, що відчужена, тому ефективним способом захисту його прав може бути лише визнання недійсним договору дарування 5/12 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 .
Крім того, у лютому 2020 року позивачу стало відомо, що підпис ОСОБА_3 у договорі дарування не відповідає її підпису в іншому офіційному документі - Протоколі про адміністративне правопорушення № 25 від 17 жовтня 2019 року та у її заявах до директора КП «Черкаська служба чистоти». Оскільки за 5/12 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 були заплачені грошові кошти, то він не є договором дарування за приписами ст. 717 ЦК України.
На підставі вищевикладеного позивач просив визнати дії приватного нотаріуса ОСОБА_5 при посвідченні договору дарування 5/12 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2008 року незаконними, протиправними, такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_2 .
Визнати договір дарування 5/12 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 недійсним з часу його посвідчення та застосувати наслідки недійсності правочину.
Вирішити питання судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 жовтня 2020 року в позові ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5, ОСОБА_4 , орган опіки та піклування м. Черкаси, про визнання правочину недійсним про недотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства при його посвідченні відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що аналізуючи зміст доказової бази наявної в матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що про існування вказаного договору дарування частини будинку від 30 жовтня 2008 року ОСОБА_1 було відомо з моменту його укладення, зважаючи на неодноразові спроби його та його матері ОСОБА_6 оскаржити цей договір в інтересах малолітнього ОСОБА_2 . Тому, твердження позивача, яке стало першочерговою підставою для звернення до суду, про те, що про порушення житлових прав малолітнього ОСОБА_2 йому стало відомо з ухвали ВСС України з розгляду цивільних та кримінальних справ (справа № 711/5443/14-ц), не відповідає дійсності.
Ані позивач ОСОБА_1 , ані його малолітній син ОСОБА_2 , не мають та не мали права власності в домоволодінні АДРЕСА_1 , співвласницею цього домоволодіння є ОСОБА_6 (мати позивача та бабуся малолітнього).
На час укладення договору дарування частини будинку від 30 жовтня 2008 року малолітній ОСОБА_2 не проживав у спірному будинку, а також там не проживали його батьки, та не був зареєстрований у встановлений законом спосіб на час укладення договору, тож дозволу на відчуження 5/12 частин будинку на користь інших осіб від органу опіки та піклування м. Черкаси при укладенні договору дарування не було потрібно.
За викладеного суд прийшов до висновку, що житлові права та охоронювані законом інтереси малолітнього ОСОБА_2 , в інтересах якого подано позов ОСОБА_1 , оспорюваним договором дарування частини будинку від 30 жовтня 2008 року жодним чином не порушені.
Крім того, суд врахував, що під час розгляду справи відповідачкою ОСОБА_3 та її представником - адвокатом Чакаловим А. К. було заявлено клопотання про застосування до спірних відносин строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Беручи до уваги, що в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з відсутністю порушеного права малолітнього, в інтересах якого позивачем подано цей позов, суд дійшов висновку, що зазначення в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не буде відповідати вимогам закону.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 30 листопада 2020 року, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_1 порушив питання про його скасування з постановленням нового судового рішення про задоволення заявлених ним позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що співвласницею 5/12 домоволодіння по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . По вказаному будинку було заведено 3 будинкових книги: у ОСОБА_7 - діда позивача, де були зареєстровані він і ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 , де зареєстрована вона та члени її сім'ї та у ОСОБА_6 де зареєстрована вона та члени її сім'ї на дату укладення договору (син та два внуки). У ОСОБА_4 будинкової книги не було.
Малолітній ОСОБА_2 набув права користування садибою АДРЕСА_1 за фактом свого народження, на законних підставах, оскільки підстава, на якій місце проживання ОСОБА_2 реєструвалося в спірному будинку в судовому порядку не оспорювалося.
Водночас, твердження суду про те, що малолітній ОСОБА_2 від народження не проживав в будинку не є підставою для позбавлення його права користування спірним будинком.
В свою чергу технічна інвентаризація перед реєстрацією за ОСОБА_4 5/12 часток будинку, як і введення їх в експлуатацію не проводилася. Твердження про те, що ОСОБА_4 виокремив свою частку не відповідає дійсним обставинам справи.
Оскільки реєстрація місця проживання здійснюється на житлову площу будинку, то кожен із співвласників та членів їх сімей зареєстрований на всю загальну площу будинку 78,3 кв. м відповідно до частки власності не виділеної в натурі. Даний будинок має єдину систему опалення, а площа планування кімнат не дає можливості для одночасного проживання в них трьох дорослих осіб. При цьому, члени сім'ї позивача іншого житла не мають.
Наявність майнових прав у родичів дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Дитина має право проживати за зареєстрованим місцем свого проживання чи місцем реєстрації батьків, тому нотаріус ОСОБА_5, не витребувавши у відчужувача довідку про склад зареєстрованих в будинку осіб, порушила особисті майнові права малолітнього ОСОБА_2 на користування будинком АДРЕСА_1 .
Щодо пропуску строку позовної давності, то скаржник наголошує про те, що він не знав і не міг дізнатися про порушення гарантованих законом та міжнародним законодавством житлових і охоронюваних законом інтересів неповнолітнього ОСОБА_2 . Обставини, встановлені ВССУ в ухвалі від 21 грудня 2016 року, що її позивач отримав 20 лютого 2017 року, не були оскаржені до Верховного Суду і тому з цього часу є реальними.
А тому перебіг початку строку позовної давності стосовно порушення прав малолітнього ОСОБА_2 починається з цієї дати.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 заперечила її доводи, просила відхилити подану скаргу, а оскаржуване рішення залишити без змін.
При цьому, нею було зазначено, що права та інтереси малолітнього ОСОБА_2 за її переконанням не були порушені під час укладення Договору дарування від 30 жовтня 2008 року.
Малолітня особа має право на проживання за місцем проживання батьків, а тому житлові права такої особи, у випадку відчуження квартири бабусі, не є порушеними.
Крім того, про існування договору позивач ОСОБА_1 знав із самого початку його укладення та вже неодноразово вживались спроби оскаржити його, як безпосередньо бабусею, співвласницею будинку ОСОБА_6 , так і самим батьком (позивачем по цій справі) в інтересах ОСОБА_2 . Тому на момент подачі даного позову строк позовної давності для оскарження договору сплив.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року справу призначено до розгляду на 20 січня 2021 року на 08:30 год. з повідомленням учасників справи про дату, час та місце її розгляду. В подальшому розгляд справи відкладено на 03 лютого 2021 року на 08:30 год.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Матеріалами справи встановлено, що 30 жовтня 2008 року між ОСОБА_4 (дарителем) та ОСОБА_3 (обдарованою) укладено договір дарування 5/12 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5 У його змісті зазначено, що належність ОСОБА_4 відчужуваних 5/12 частин житлового будинку перевірено (т. 1 а. с. 8-9).
Зі змісту рішення Апеляційного суду Черкаської області від 22 липня 2016 року, у справі № 711/5443/14-ц вбачається, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_9 про встановлення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою та зустрічною позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог - Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_9 про визнання недійсним договору дарування, скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою та в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування, відмовлено (т. 1 а. с. 49-51).
Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 22 липня 2016 року, залишено без змін (т. 1 а. с. 4-7, 49-51).
Відповідно до Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 09 квітня 2008 року, батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являються ОСОБА_1 та ОСОБА_11 (т. 1 а. с. 122).
Згідно довідки виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси від 18 травня 2009 року № 144-2, громадянин ОСОБА_4 подарував свої 5/12 частин громадянці ОСОБА_3 . Проте, 29 жовтня 2008 року у спірному будинку був зареєстрований малолітній онук ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час проведення перевірки було встановлено, що громадянин ОСОБА_4 на час дарування своїх часток, виокрмлених шляхом закладання дверей та створенням іншого виходу, мав окрему будинкову книгу, окремий вхід в приміщення. Крім того, за довідкою квартального комітету № 11 на час укладення угоди в його частині домоволодіння малолітні та неповнолітні діти не були зареєстровані. Малолітній ОСОБА_2 зареєстрований на 1/3 частині будинку, що належить на праві власності ОСОБА_6 , з 29 жовтня 2008 року (т. 1 а. с. 56).
Відповідно до ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 2-68/11 від 25 травня 2011 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , приватний нотаріус Старовойтова Л. В., приватний нотаріус ОСОБА_5, ЧООБТІ, ОСОБА_9 про визнання недійсними договорів дарування, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та належних до нього споруд, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди про витребування речей із чужого незаконного володіння до спільного розгляду з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_9 про поділ житлового будинку в натурі та об'єднано в одне провадження з первісним позовом (т. 1 а. с. 116).
Згідно ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 2-4243/2011 від 18 листопада 2011 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , приватний нотаріус Стратілатова Л. В., приватний нотаріус ОСОБА_5, ЧООБТІ, ОСОБА_9 про визнання недійсним договорів дарування, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та належних до нього споруд, відшкодування майнової та моральної шкоди (т. 1 а. с. 115).
Відповідно до ухвали Придніпровського районного суду у справі № 2314/4243/2012 від 09 квітня 2013 року позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_1 , приватний нотаріус Старовойтова Л. В., приватний нотаріус ОСОБА_5, КП «ЧООБТІ», ОСОБА_9 про визнання недійсним договорів дарування від 10 жовтня 2008 року та від 30 жовтня 2008 року визнання права власності на частину будинку, відшкодування шкоди в натурі, відновлення системи опалення, відшкодування моральної шкоди, зобов'язання повернути речі домашнього вжитку, залишено без розгляду, згідно поданої нею заяви, мотивованої посиланням на норми п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України (т. 1 а. с. 117).
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2014 року у справі № 711/4237/14-ц відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 про визнання поважними причин тимчасової відсутності за місцем проживання, про усунення перешкод у здійсненні права користування житлом та про встановлення особистого сервітуту щодо користування приміщенням (т. 1 а. с.106).
Згідно рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року у справі № 711/4237/14-ц в позові ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , треті особи: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, ПАТ «Черкасигаз», про встановлення факту протиправної поведінки відповідачів, визнання поважними причин тимчасової відсутності за місцем проживання, усунення перешкод у здійсненні права користування житлом відновлення системи опалення, встановлення особистого сервітуту щодо користування приміщенням, відмовлено (т. 1 а. с. 109-114).
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 серпня 2020 року у задоволенні клопотання представника відповідача про забезпечення судових витрат і зобов'язання позивача внесення на депозитний рахунок суду грошової суми для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу, відмовлено (т. 1 а. с. 248).
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси занесеною до протоколу судового засіданні від 18 серпня 2020 року, до участі у справі в якості третьої особи залучено Службу у справах дітей Черкаської міської ради (орган опіки та піклування м. Черкаси) (т. 1 а. с. 250 зворот).
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси занесеною до протоколу судового засіданні від 18 серпня 2020 року, відмовлено в задоволенні клопотання про залучення в якості третіх осіб ОСОБА_9 та ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 251).
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та її представника - адвоката Чакалова А. К., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
У відповідності до ч. 6 приведеної статті в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частинами 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції приведеним вимогам закону в цілому відповідає.
Звертаючись до суду з позовом про визнання протиправними дій нотаріуса при посвідчені договору дарування та самого договору дарування 5/12 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2008 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 недійсним, з часу його посвідчення та застосування наслідків недійсності правочину, вимоги ОСОБА_1 , діючого в інтересах малолітнього ОСОБА_2 мотивовані порушенням житлових прав його малолітнього сина. В якості сторони в даних спірних правовідносинах, зокрема відповідача, позивач ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , зазначив ОСОБА_3 . При цьому, в якості правових підстав позивач послався на ст. 8, 47, 51 Конституції України, ст. ст. 8, 15, 16, 20, 29, 203, 215, 216, 224, 405, ЦК України, ст. 50 Закону України «Про нотаріат», ст. 7 СК України.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частинами 3 та 4 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
За ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Сторонами договору дарування можуть бути, зокрема фізичні особи - ч. 1 ст. 720 ЦК України.
Підпунктом 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» регламентовано, що право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Отже, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним договору, в даному випадку дарування, про недотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства при його посвідченні, позивач діючи в інтересах неповнолітнього сина, має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків не являючись при цьому стороною договору.
За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Підставою недійсності правочину згідно зі ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачає обов'язок нотаріуса перевірити інформацію про наявність малолітніх чи неповнолітніх осіб, які мають право власності або право користування відчужуваним майном, однак жодним нормативним актом не було передбачено вичерпного переліку джерел отримання такої інформації.
У свою чергу надання будинкових книг при посвідченні правочинів було передбачено рішенням координаційно-методичної ради нотаріусів при Черкаському обласному управлінні юстиції «Про нотаріальну практику вчинення правочинів стосовно нерухомого майна з участю неповнолітніх дітей» від 06 квітня 2006 року, а також узагальненням Головного управління юстиції у Черкаській області від 03 червня 2008 року за наслідками перевірок щодо забезпечення захисту інтересів неповнолітніх при посвідченні договорів відчуження нерухомого майна, в яких було зазначено, що з метою захисту прав таких осіб нотаріуси витребовують у тих випадках, коли вони є в наявності, будинкові книги і залишають їх ксерокопії або роблять службову відмітку про їх огляд, а також витребовують заяви від відчужувачів, про те, що особи, які мають право користуватися цим житлом (перш за все малолітні, неповнолітні діти, особи похилого віку, тощо) відсутні.
Судом встановлено, що 30 жовтня 2008 року між ОСОБА_4 (дарителем) та ОСОБА_3 (обдарованою) укладено договір дарування 5/12 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 .
Договір дарування частини будинку укладений в письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 17 листопада 2008 року.
У спірному договорі зазначено, що належність ОСОБА_4 відчужуваних 5/12 частин житлового будинку перевірено.
В ході розгляду справи встановлено, що при укладенні спірного договору дарування, належної дарителю ОСОБА_4 частини будинку, останнім надано будинкову книгу за адресою: АДРЕСА_1 , з якої приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5 встановлено, що малолітніх та неповнолітніх осіб за вказаною адресою не зареєстровано.
До того ж матеріали приведеної справи не містять відомостей про те, що позивач ОСОБА_1 та його малолітній син ОСОБА_2 на момент укладення 30 жовтня 2008 року спірного правочину дарування ОСОБА_4 5/12 частин будинку ОСОБА_3 , мали право власності в домоволодінні АДРЕСА_1 , чи у встановлений законом спосіб були в ньому зареєстровані. Співвласницею 1/3 цього домоволодіння є ОСОБА_6 (мати позивача та бабуся малолітнього ОСОБА_2 ). На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 був малолітнім (дитиною грудного віку) і не міг самостійно проживати з співласницею будинку бабусею ОСОБА_6 . Тому посилання позивача на ст. 224 ЦК України - вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування, не заслуговує на увагу.
Водночас колегія суддів звертає увагу і та той факт, що стороною відповідача у справі було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності. Та цілком погоджується з висновком суду, щодо відмови в його задоволенні, оскільки такі висновки ґрунтуються на нормах права.
Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Положеннями ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Аналізуючи наявну в матеріалах справи доказову базу суд апеляційної інстанції також зазначає, що як вбачається з наданих копій рішень суду позивач ОСОБА_1 був учасником справи № 711/5443/14-ц, провадження в якій відкрито 26 червня 2014 року, а за зустрічним позовом ОСОБА_6 об'єднано в одне провадження ухвалою суду від 23 грудня 2014 року.
При цьому, предметом зустрічного позову ОСОБА_6 , яка є бабусею неповнолітнього ОСОБА_2 та співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 , було визнання недійсним вказаного договору в тому числі і з тих підстав, що на момент укладення договору дарування 5/12 частин будинку в домоволодінні був зареєстрований її внук ОСОБА_2 .
Крім того, 18 листопада 2011 року Придніпровським районним судом м. Черкаси по справі № 2- 4243/2011 (суддя Скляренко В. М.) було відкрито провадження за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_12 та інші про визнання недійсним договору, визнання права власності та відшкодування майнової та моральної шкоди, який залишено за заявою ОСОБА_6 без розгляду.
Водночас у провадженні судді цього ж суду Казидуб О. Г. перебувала справа №711/880/15-ц за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , треті особи: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, ПАТ «Черкасигаз» про встановлення факту протиправної поведінки відповідачів, визнання поважними причини тимчасової відсутності за місцем проживання, усунення перешкод у здійсненні права користування житлом, відновлення системи опалення, встановлення особистого сервітуту щодо користування приміщенням. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року в задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено.
Таким чином, враховуючи вище наведене, та беручи до уваги той факт, що ОСОБА_1 був учасником вищевказаних судових справ, його твердження про те, що йому стало відомо про порушення цивільних житлових права малолітнього ОСОБА_2 , гарантованих ст. 47 Конституції України, та про особу, яка своїми неправомірними, незаконними, протиправними діями його порушила лише 20 лютого 2017 з ухвали ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ (справа № 711/5443/14-ц, провадження № 6-22911св16), не є достатньо вмотивованим.
Водночас, відповідно до вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропушення, наведених позивачем.
Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідала б вимогам закону.
При цьому, колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний правочин не суперечить правам та інтересам малолітнього ОСОБА_2 в інтересах якого звернувся його батько - позивач у справі, не звужує обсяг його майнових прав і не порушує та не зменшує охоронювані законом інтереси дитини щодо житлового приміщення, яке є предметом спірного договору дарування укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 30 жовтня 2008 року.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні з позивача на користь відповідача витрат понесених на правничу допомогу сторонами не оскаржено. Разом з тим колегією суддів звертає увагу на наступне.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат в частині стягнення заявлених стороною відповідачки ОСОБА_3 витрат на правову допомогу з позивача ОСОБА_1 в розмірі 20 050 грн суд виходив з їх недоведеності.
Так, відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд врахував, що про розподіл судових витрат в суді першої інстанції заявлено у поданому ОСОБА_3 відзиві, проте він не містить детального опису робіт (наданих послуг)її представником - адвокатом Чакаловим А. К. та документального підтвердження витрат на правову допомогу. Відповідно ж до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також детального опису проведених робіт є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо недоведеності вимог ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу.
Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на положення Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», оскільки останній втратив чинність в 2017 році, а тому застосуванню до вказаних правовідносин не підлягає.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного рішення не впливають, а фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, зокрема щодо розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу, які, на думку апелянта, встановлені судом неповно і неправильно.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 жовтня 2020 року залишити без змін.
Виключити з мотивувальної частини рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 жовтня 2020 року посилання на Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та на умовах передбачених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 08 лютого 2021 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: В. О. Єльцов
В. Г. Бородійчук