вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
12.04.10Справа №2а-14925/09/8/0170
(17:17 год.) м.Сімферополь
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Маляр К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Відкритого акціонерного товариства «Крименерго»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі
про скасування податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача: Бурлака Олена Іванівна, довіреність № 001-Д від 05.01.10; Догадіна Алла Сергіївна, довіреність № 258-Д від 12.04.10;
від відповідача: Бора Ігор Юрійович, довіреність № 6/10-0 від 16.12.09;
Сутність спору: Позивач - Відкрите акціонерне товариство «Крименерго» звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі, винесене відносно ВАТ «Крименерго» 02.12.2009р. № 0000054001/0 в частині донарахування суми податку на додану вартість в розмірі 128351грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 64175грн.
Позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки відповідача про завищення податкового кредиту з ПДВ за перевірений період з 01.01.2008р. по 30.06.2009р. в загальній сумі 128351грн. в результаті віднесення до податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, виписаним постачальниками у попередніх податкових періодах, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, суперечать нормам чинного законодавства.
На думку позивача, віднесення ним до податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, виписаним постачальниками у попередніх податкових періодах, не є порушенням п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, з наступними змінами і доповненнями.
Позивач стверджує, що у наданих ним до перевірки Реєстрах отриманих податкових накладних дати отримання податкових накладних відповідають періодам декларування податкового кредиту, а тому формування податкового кредиту відповідає вимогам п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з якою податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих платником протягом такого звітного періоду, та п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, згідно з яким нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, а також п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону, в якому зазначено, що платники податків мають право на податковий кредит по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів або даті отримання податкової накладної.
Позивач також вважає, що п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону та абз.2 п.7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165, який дублює вищевказану норму Закону, встановлює право, а не обов'язок платника податків, у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту та до заяви додати копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
До того ж, вказує, що ДПА України підтверджувала право на податковий кредит з ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих із запізненням, в листах від 07.06.2000р. № 7844/7/15-1220-5, від 11.08.2003р. № 6936/6/15-2415-9, від 11.06.2004р. № 15316/7/15-2417, від 30.12.2005р. № 26268/7/16-1117, від 10.08.2006р. № 8799/6/16-1515-10, від 10.08.2006р. № 15155/7/16-1517-10, від 28.04.2007р. № 8816/7/25-0017, від 30.07.2008р. №15352/7/16-1117.
Крім того, позивач стверджує, що він не міг порушити п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ, оскільки з 01.01.2008р. по 30.06.2009р. не заявляв до бюджетного відшкодування податок на додану вартість, про що свідчать дані акту перевірки стор. 83, а за перевірений період ВАТ «Крименерго» сплатило до бюджету ПДВ в розмірі 97 872 247грн.
Додатково позивач зауважив, що посилання відповідача в акті перевірки на п.2 Розпорядження Кабінету Міністрів України № 757-р про реалізацію права платника податків на податковий кредит у період виникнення податкового зобов'язання є безпідставним, оскільки Указом Президента України № 706/2009 від 04.09.2009р. дія п. 2 вказаного Розпорядження була зупинена, а в наступному розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1120-р від 09.09.2009р. п. 2 вказаного розпорядження визнано нечинним.
Згідно з ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.12.2009р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-14925/09/8/0170, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим проти позову заперечує з підстав, вказаних у запереченнях на позов (том 1 а.с. 167-169).
Зокрема, вказує, що за результатами проведеної перевірки податкових декларацій позивача за період з січня 2008р. по червень 2009р. ВАТ «Крименерго» занизив суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету в розмірі 128550грн. за рахунок завищення податкового кредиту в цій сумі у зв'язку з порушенням п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, з наступними змінами і доповненнями, та абз. 2 п. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991р. № 1251-ХІІ, з наступними змінами і доповненнями, оскільки до податкового кредиту включені суми ПДВ по податковим накладним, виписаним постачальниками у попередніх податкових періодах.
На думку відповідача, Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачені можливості для платника ухвалювати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит. Тобто, як стверджує відповідач, якщо на дату виникнення права на податковий кредит (у тому числі і в частині окремих сум податку) платник таким правом не скористався, вважається, що ним ухвалено рішення не формувати податковий кредит з використанням відмічених сум податку.
12.04.2010р. позивач надав суду пояснення, де зазначив, що спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 192825грн., в тому числі 128550грн. основного платежу та 64275грн. штрафних санкцій. Але з усієї суми донарахованого зобов'язання ВАТ «Крименерго» не визнає податкові зобов'язання в розмірі 128351грн. та штрафні санкції в розмірі 64175,50грн., всього 192526,50грн., а визнає податкові зобов'язання в розмірі 199грн. та штрафні санкції в розмірі 99,50грн., всього на суму 298,50грн. (том 1 а.с. 180).
Розгляд справи відкладався та в судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку, передбаченому ст. 150 КАС України.
Після перерви розгляд справи було продовжено.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд -
Відкрите акціонерне товариство «Крименерго» має статус юридичної особи з 31.12.1999р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 431283, виданим виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим (том 1, а.с. 9) та Статутом Відкритого акціонерного товариства «Крименерго» у новій редакції, державну реєстрацію якого проведено 17.04.2007р., номер запису 18821050012000374 (том 1,а.с.10-12).
28.09-23.10.2009р., з продовження з 26.10.2009р. по 06.11.2009р. Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим проведена виїзна планова перевірка ВАТ «Крименерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 30.06.2009р., за результатами якої складено акт перевірки № 66/23-2/00131400 від 20.11.2009р. (том 1, а.с. 15-23).
Як зазначено в акті, перевіркою встановлено порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, зі змінами і доповненнями, в результаті чого донараховано ПДВ у розмірі 128550грн., в тому числі по періодам: січень 2008р. - 6016грн., березень 2008р. - 59196грн., квітень 2008р. - 36765грн., травень 2008р. - 4711грн., червень 2008р. - 13760грн., липень 2008р. - 3254грн., серпень 2008р. - 253грн., вересень 2008р. - 2012грн., жовтень 2008р. - 140грн., грудень 2008р. 439грн., березень 2009р. - 1454грн., лютий 2009р. - 8грн., травень 2009р. - 118грн., червень 2009р. - 424грн. (том 1, а.с. 23).
У період перевірки, згідно з наказом ДПА України від 02.09.2009р. № 447 «Про реорганізацію ДПІ в м. Сімферополі» та наказом ДПА в АР Крим № 535 від 08.09.2009р. «Про реорганізацію ДПІ в м. Сімферополі», 16.11.2009р. була створена Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим.
Листом від 21.11.2009р. за № 100/10/29-00 позивача було повідомлено про те, що він переведений на обслуговування до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим.
Вказані висновки акту перевірки були покладені в основу податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим № 0000054001/0 від 02.12.2009р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 192825грн., в тому числі 128550грн. основного платежу та 64275грн. штрафних санкцій (том 1, а.с. 14).
Позивач, не погодившись з даним податковим повідомленням-рішенням в частині донарахування суми податку на додану вартість в розмірі 128351грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 64175грн., звернувся до суду за судовим захистом.
Частина 2 ст. 11 КАС України визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ВАТ «Крименерго» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.
На стор. 72-77 акту перевірки зазначено, що перевіркою було встановлено включення ВАТ «Крименерго» до складу податкового кредиту податкових накладних попередніх періодів, по яким проведені документальні перевірки, згідно реєстру, на загальну суму 120462,18грн., Філією «Крименергобуд» - з цієї ж підстави встановлено завищення податкового кредиту за січень 2008р. на 6016грн., а також при перевірці Феодосійського ВРЕМ з питання достовірності відображених показників у поданих деклараціях з податку на додану вартість (рядки 10.1-16.3) за період з 01.01.2008р. по 30.06.2009р. встановлено завищення податкового кредиту у червні 2008р. на суму 1873,00грн. також з підстави віднесення до складу податкового кредиту податкових накладних попередніх періодів.
Всього перевіркою встановлено завищення позивачем податкового кредиту на суму 128550,00грн., в тому числі: за січень 2008р. - 6016грн., березень 2008р. - 59196грн., квітень 2008р. - 36765грн., травень 2008р. - 4711грн., червень 2008р. - 13760грн., липень 2008р. - 3254грн., серпень 2008р. - 253грн., вересень 2008р. - 2012грн., жовтень 2008р. - 140грн., грудень 2008р. 439грн., березень 2009р. - 1454грн., лютий 2009р. - 8грн., травень 2009р. - 118грн., червень 2009р. - 424грн.
В акті відповідач зазначив, що перелічені в акті перевірки податкові накладні включені позивачем у реєстр отриманих податкових накладних та внесені у додаток 5 відповідних податкових декларацій, в той час як згідно з Розпорядженням Уряду від 01.07.2009р. № 757-р надано роз'яснення, де вказано, що Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. не передбачена можливість платника приймати самостійне рішення про відстрочку реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після дати, коли виникло право на податковий кредит.
У зв'язку з цим відповідач дійшов висновку про те, що податкові накладні попереднього перевіреного періоду належать виключенню зі складу податкового кредиту ВАТ «Крименерго».
Крім того, за висновками відповідача, здійснене позивачем формування податкового кредиту порушує окремі норми Закону України «Про податок на додану вартість», що полягає в наступному.
Так, на думку відповідача, з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., відповідно до якого податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і оригінал податкової накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця, слідує, що податкова накладна повинна бути отримана покупцем у звітному періоді, на який приходиться дата виникнення податкових зобов'язань продавця (правила визначення дати виникнення податкових зобов'язань встановлені п. 7.3 ст. 7 Закону).
Відповідач вважає, що вказаний висновок ґрунтується також на положеннях п. 6.1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037, яким встановлено, що оригінал податкової накладної надається покупцю товарів (послуг) на його вимогу і зазначений документ зберігається покупцем разом із розрахунковими, платіжними документами з придбання товарів (послуг) у порядку і протягом терміну, визначеного для зберігання облікових податкових документів та зобов'язань із сплати податків.
В акті перевірки також зазначено, що на виконання вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону позивач до податкових декларацій по ПДВ відповідних звітних періодів не надавав заяв до ДПІ зі скаргами на постачальників за ненадання (несвоєчасне надання) податкових накладних, які є підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.
Проаналізувавши вказані висновки ДПІ, суд дійшов висновку, що встановлене перевіркою порушення полягає в тому, що підприємство формувало податковий кредит у податковому періоді, в якому отримувало від контрагентів податкові накладні, час отримання яких не співпадав з датою їх складання, тобто формування податкового кредиту відбувалось з порушенням п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Суд вважає, що вказані висновки ДПІ є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на наступне.
Дослідивши наявні в матеріалах справи реєстри отриманих та виданих податкових накладних (а.с.1-165, том 2), копії спірних податкових накладних (а.с.25-161, том 1), а також копії податкових декларації з ПДВ за перевірений період (а.с. 201-251, том 1), суд встановив, що позивач відносив вказані в них суми ПДВ до податкового кредиту звітного періоду за датою отримання, а не виписки податкової накладної.
Крім того, судом перевірено докази оплати позивачем товарів (робіт, послуг) за період, що перевірявся та до матеріалів справи долучені копії всіх платіжних документів із доказами здачі-прийняття робіт (надання послуг) у вигляді відповідних актів, а також товарно-транспортних накладних про отримання товару (а.с. 166-254, том 2 та а.с. 1-170, том 3).
Суд вважає такі дії позивача обґрунтованими з огляду на наступне.
Так, у п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, зазначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.
Аналогічне положення закріплено і в листі ДПА України від 10.08.2006р. №15155/7/16-1517-10.
При цьому, жодних вимог до часу отримання покупцем податкової накладної, зокрема, що податкова накладна має бути отримана покупцем тільки у звітному періоді, коли вона складена та на який припадає дата виникнення податкових зобов'язань продавця, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить.
Не навів такої норми і відповідач по справі.
В той же час, п. 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205, передбачено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема, чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків.
Відповідно до п. 2.3.4 даного Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).
Суд вважає, що вказане свідчить про порушення відповідачем ч. 2 ст.19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, а також ст.. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, яка встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Крім того, оцінивши доводи відповідача про те, що у порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач до податкових декларацій по ПДВ відповідних звітних періодів не надавав заяв до ДПІ зі скаргами на постачальника за ненадання (несвоєчасне надання) податкових накладних, що могло б стати підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Абзацом 2 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Отже, вказаною нормою передбачено право, а не обов'язок платника податків - отримувача товарів на подачу заяви зі скаргою.
До того ж, виходячи з даної норми, вона подається до податкової декларації за той звітний податковий період, в якому покупець включив до податкового кредиту суми за податковими накладними, які постачальник відмовляється надати або ним порушено порядок їх заповнення.
В даному ж випадку відповідачем не доведено, що ВАТ «Крименерго» включав суми ПДВ до податкового кредиту попередніх звітних періодів, коли податкові накладні були виписані, але фактично не отримані позивачем.
Навпаки, як свідчать матеріали справи, позивачем спірна сума ПДВ включена до податкового кредиту тих звітних періодів, коли ним фактично були отримані від постачальників належним чином оформлені податкові накладні, у зв'язку з чим положення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
П.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищевказаного Закону визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.
Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Проте, жодних застережень відносно того, що при цьому дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є датою складання податкової накладної та повинна співпадати з нею, вказана норма та інші положення вказаного Закону не містить.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з того, що факт отримання спірних податкових накладних саме у тих звітних періодах, в яких на їх підставі було сформовано податковий кредит, підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами отриманих та виданих податкових накладних (том 2, а.с. 1-165), а отже, суд вважає, що позивачем податковий кредит сформовано правильно - за датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Закон України «Про податок на додану вартість», а саме п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 визначає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Крім того, в силу п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
В той же час, як свідчать матеріали справи та відображено в акті перевірки, в даному випадку спірна сума податкового кредиту в загальному розмірі 128351,00грн. підтверджується належним чином оформленими та складеними платниками ПДВ податковими накладними (том 1, а.с. 25-161).
Вказані податкові накладні були досліджені працівниками контролюючого органу, але неправомірно не були прийняті до уваги у зв'язку тим, що звітні періоди, в яких вони були отримані позивачем та на їх підставі було сформовано податковий кредит, не співпадає зі звітними періодами, коли вони були складені.
Як встановлено судом, у звітних періодах, коли спірні накладні були складені продавцями, але позивачем не отримані, до податкового кредиту відповідні суми ПДВ позивачем не включалися, тобто подвійного включення сум до податкового кредиту різних звітних періодів не відбувалося.
Доказів зворотного відповідачем суду не надано.
Безпідставним вважає суд і посилання відповідача на п.2 розпорядження Кабінету Міністрів України № 757-р від 01.07.2009р., оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1120-р від 09.09.2009р. п. 2 вказаного розпорядження визнано нечинним.
Крім того, суд вважає, що покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення висновки відповідача фактично позбавляють позивача на формування податкового кредиту на підставі належно оформлених та отриманих ним податкових накладних, що не ґрунтується на чинному податковому законодавстві України.
В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч вимогам даної норми, відповідачем правомірності своїх дій суду не доведено.
Враховуючи вищевикладене, обставини справи свідчать про відсутність правових підстав для донарахування позивачу зобов'язань з ПДВ в розмірі 128351грн.
Щодо нарахування відповідачем штрафних санкцій суд встановив, що підставою для їх нарахування у сумі 64275грн. в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні зазначений п.п. 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року N 2181-III, згідно якого у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Отже враховуючи безпідставність нарахування контролюючим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 128351грн. із загальної суми податкових зобов'язань, донарахованої податковим органом у розмірі 128550грн., суд вважає, що відсутні правові підстави для нарахування відповідачем штрафних санкцій на суму 64175грн. із загальної суми застосованих штрафних санкцій у розмірі 64275грн. на підставі оспорюваного податкового повідомлення-рішення із розрахунку податкових зобов'язань, нарахування яких визнане судом неправомірним.
Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.
Суд з урахуванням повноважень суду при винесенні рішень, передбачених статтею 162 КАС України, вважає, що для повного захисту прав позивача слід не тільки скасувати спірне податкове повідомлення-рішення в оскаржуваній позивачем частині, але і визнати його в цій частині протиправним.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3,40грн.
У зв'язку зі складністю справи судом 12.04.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 19.04.2010р. постанова складена у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі від 02.12.2009р. № 0000054001/0 відносно ВАТ «Крименерго» в частині донарахування суми податку на додану вартість в розмірі 128351грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 64175грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Крименерго» (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 74/6, код ЄДРПОУ 00131400) 3,40грн. судового збору.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Кушнова А.О.