вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
20.04.10Справа №2а-3195/10/9/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі
головуючого судді
Цикуренко А.С. , при секретарі Павленко Н.О., розглянувши у
відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Військової частини А 2320
про визнання неправомірними дії та стягнення
за участю:
позивача - ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1,
а відповідача - не з'явився,
Обставини справи: ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Військової частини А 2320 про визнання дій неправомірними та стягнення 1287,93грн. грошової компенсації за не отримане речове майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачена грошова компенсація за речове майно не отримане під час проходження служби.
Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення був повідомлений належним чином. Надав суду клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача, дослідивши надані докази, суд
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Командира військової частини А 0560, прапорщика ОСОБА_2 було виключено із списків особового складу частини, знято зі всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби в запас за пунктом 63 підпункту «а» після закінчення строку контракту «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України» (а.с. 8). Під час звільнення позивач знаходився на речовому забезпеченні військової частини А0279.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки від 17.09.08р., з 01.09.08р. військові частини А0279, А0299, А3111, А3341, А0506 реформовані у військову частину А2320 (а.с. 12).
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до довідки №85 про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні прапорщика ОСОБА_2 за пунктом 63 підпункту «а» після закінчення строку контракту «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України», без права носіння військової форми одягу, позивачу призначена виплата грошової компенсації за речове майно у сумі 1287,93грн. (а.с.9).
Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація відповідачем ОСОБА_2 не виплачена.
Пунктом 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000р. №1459-ІІІ призупинено дію частини 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Зазначений Закон України набрав чинності з дня опублікування, яке відбулося 11.03.2000р. в Урядовому кур'єрі N45 від 11.03.2000р.
Законом України № 328-V від 03.11.2006 стаття 9 викладена в новій редакції та введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».
Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 28 "Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил у мирний час", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.1998р. №1135 військовослужбовці, звільнені з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за своїм бажанням можуть одержати речове майно, належне їм до одержання в місяці звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання у військовій частині наказу про звільнення.
Згідно п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань
На підставі викладеного, суд вважає, що позивач має право на отримання грошової компенсації, оскільки на момент його звільнення зі служби не було передбачених Законом підстав, для відмови у виплаті зазначеної компенсації.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.
За таких підстав, позовні вимоги у частині грошової компенсації за не отримане речове майно підлягають задоволенню.
Що ж стосується вимог позивача у частині визнання дій командування військової частини А2320 по невиплаті ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане під час служби речове майно неправомірними, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про збройні Сили України» фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.
У відповідності зі ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 30 Кодексу передбачено, видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.
Згідно положень Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим кодексом. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними чи юридичними особами без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та Законом України «Про Державний бюджет України», не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Видатки державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Цільові кошти для військової частини А 2320 на виплату грошової компенсації замість речового майна у 2009 році не надходили, в зв'язку з чим відповідач не мав можливості своєчасно здійснити відповідні виплати.
Крім того, позивачем, у порядку ст. 71 КАС України не було надано доказів, щодо підтвердження неправомірності дій військової частини А2320 стосовно невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане під час служби речове майно.
В силу вищевикладеного суд відмовляє в задоволенні в цій частині позовних вимог.
Відповідач у своєму запереченні, посилаючись на ч. 2 ст. 99 КАС України, вказує, що позов подано з порушенням процесуальних строків.
Суд вважає за можливе відновити строки звернення до суду, виходячи з наступного.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» №1691-VI від 18.02.10р., який набрав чинності 10.03.10р., були внесені зміни щодо категорії спорів, пов'язаних з компенсаційними виплатами, які з 10.03.10р. розглядаються в порядку цивільно-процесуального закону. Відповідно, позовна давність застосовується у разі спливу трирічного терміну.
Оскільки позивач звернувся до суду 09.03.10р., справу вирішено 20.04.10р., а зміни внесені 10.03.10р., враховуючи принцип Конституції України, закріплений у статті 22, відповідно до якої, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, суд вважає за можливе поновити строки звернення позивача до суду.
Під час судового засідання, яке відбулось 20.04.10 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 26.04.10 р.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159,160, 163 КАС України
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з військової частини А2320 на користь ОСОБА_2, компенсацію за не отримане речове майно в сумі 1287 (тисяча двісті вісімдесят сім) гривень 93 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі - з дня складення у повному обсязі, у разі проголошення у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України
Суддя Цикуренко А.С.