Справа № 2-а-182/2010
19 травня 2010 року
Суддя Армянського міського суду Автономної Республіки Крим Шестаковська Л.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання його до виконання певних дій,
03.03.2009 року позивач звернувся до Армянського міського суду АР Крим з позовом про визнання бездіяльності управління ПФУ в м. Армянськ АР Крим протиправною та зобов'язання останнього здійснити йому нарахування та забезпечити виплату щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 2006 по 2008 р. р. в загальному розмірі 4471 грн. 20 коп., та в подальшому з 01.10.2009 року проводити нарахування та виплату 30% мінімальної пенсії за віком. Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивач зазначає, що має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Позивач стверджує, що бездіяльність відповідача у вигляді відмови нараховувати та виплачувати зазначену щомісячну допомогу грубо порушила його законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку управління ПФУ в м. Армянськ АР Крим .
Позивач до суду не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подав до суду заяву в якій просить суду провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав заперечення проти позову, в яких позов не визнав у повному обсязі, з підстав викладених у запереченнях. Справу просить розглянути без його участі.
Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів. Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов належить задовольнити частково.
Судом встановлено, що відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004, № 2195-ІУ дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.
ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, має статус дитини війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що відповідачем не спростовується. Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 зазначеного Закону.
Згідно ст. 110 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» № 3235-1У від 20.12.2005 р., пільги, передбачені статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", встановлювались на 2006 рік поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. На протязі 2006 року пільги встановлені так і не були.
Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р. № 489-V у 2007 році були внесені зміни, згідно яким підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Пунктом 12 ст.71 Закону № 489-V зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Положення ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р. № 489-V, а також зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007рік, передбачене п. 12 ст. 71 Закону України від 19.12.2006 р. № 489-V визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007.
Відповідно до п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 положення п. 12 статті 71, а також ст.111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 09.07.2007 р.
Крім цього, Законом України від 28.12.2007 № 107-УІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" змінена і містить норму, що до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Однак ці зміни, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є діючою в своїй первісній редакції.
Відповідно до ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 8 КАС України при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії основані на принципі юридичної визначеності.
Як свідчить позиція і практика Європейського Суду принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання щомісячної соціальної допомоги дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Посилання відповідача на те, що жодним законом не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов'язаний виплачувати соціальну допомогу суд вважає нікчемними, оскільки згідно з п. З Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься , зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання , інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п. 8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.
Посилання відповідачів в своїх запереченнях, на недопустимість нецільового використання ним коштів ПФУ, є безпідставним і судом не приймається до уваги, оскільки ухвалюючи рішення про задоволення позову суд не спонукає відповідача проводити виплату позивачу з власних джерел фінансування. Відповідач зобов'язаний провести зазначені виплати за рахунок коштів державного бюджету. Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до вимог пп.6 п.2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.02р. №8-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України покладено обов'язок щодо здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до вимог постанови КМ України «Про заходи щодо підвищення ефективності управління державними коштами» від 02.11.04р. №1477 Пенсійним фондом України, Державним казначейством України і ВАТ «Державний ощадний банк України» був розроблений Порядок, який передбачає механізм зарахування коштів Пенсійного фонду України на рахунках, що відкриті в Державному казначействі України.
Згідно п.1.3 цього Порядку - Головне управління ПФУ в АРК і управління ПФУ в містах і районах відкривають в установах Ощадбанку окремі поточні рахунки для зарахування коштів на виплату пенсій. Всі кошти, що надходять на рахунки управлінь в районах по внутрішній платіжній системі перераховуються на рахунок Пенсійного фонду України для подальшого перерозподілу.
Пунктом 3.3 цього Порядку передбачено, що ті кошти, що поступають на витратний рахунок, Пенсійний фонд України розподіляє і направляє на здійснення витрат на виплату пенсій Головним Управлінням ПФУ в АРК. З цього рахунку Головне Управління ПФУ АРК. перераховує всі кошти на витратні рахунки управлінь в містах і районах згідно календарного графіку виплати пенсій (заявкам) у розмірі щорічної потреби, яка в цей же день фінансується на виплату пенсій і надбавок.
Суд вважає, що відповідач повинен провести нарахування позивачу передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» доплати, подавши відповідну заявку до Пенсійного Фонду України через Головне Управління ПФУ в АРК про перерахування на витратний рахунок відповідача цієї нарахованої позивачу суми державної соціальної допомоги, отримати її та виплатити позивачу. Доказів того, що відповідач вчиняв зазначені кроки аби реалізувати порушене право позивача, суду відповідачем не надано і в його запереченнях проти позову навіть не згадано.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та Постанови Кабінету міністрів України №1261 від 24.10.2007 року приходить до висновку, що саме відповідач мав здійснювати позивачу виплату надбавку до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» », як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, але на порушення зазначеної статті таких нарахувань не проводив, чим і допустив протиправну бездіяльність. Крім того суд вважає, що доказом належності відповідача та доказом саме його бездіяльності є і той факт, що саме відповідач частково виконує вимоги ст. 6 ЗУ « Про соціальній захист дітей війни», частково, а не в повному обсязі сплачуючи з 01.01.2008 року позивачу передбачену зазначеною нормою надбавку до пенсії. Факт вказаних виплат підтверджує сам відповідач приєднавши до своїх заперечень відповідні відомості.
Суд також вважає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа "Жовнер проти України" від 29.06.2004 року.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни суд не приймає до уваги, оскільки це не є предметом спору, що розглядається. Проблема надання бюджетних коштів відповідачу для виконання покладених на нього обов'язків перед позивачем виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядаються.
Суд зазначає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом. Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування щомісячної державної соціальної допомоги у розмірах, визначених Законом України "Про соціальний захист дітей війни", не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що доводи позивача є обґрунтованими, однак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. І ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач у запереченнях наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Судом встановлено, що Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 ."У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62 частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, №52, 27.07.2007р.
Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 - 2007 р. р. порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 р.
Адміністративний позов поданий до суду 3.03.2009 р., тобто після закінчення річного строку з моменту, коли він міг би дізнатися про порушення його права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2007 р . Поважності причин пропуску строку суду позивач не надав, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав , свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, після цього лише має наступити захист порушених прав.
У зв'язку із вищевикладеним суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача проводити, у розмірі 30%, не обґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки права позивача на майбутнє ще не порушені.
Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження. Конкретний розрахунок зазначеної соціальної допомоги повинен провести відповідач відповідно до своїх функцій з урахуванням фактично здійснених виплат.
Таким чином, на користь позивача підлягає нарахуванню та виплаті щомісячна державна допомога за 2008 рік з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р.та за 2009 рік - з 01.01.2009 року по момент розгляду справи у суді, у розмірах, встановлених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" оскільки на момент розгляду справи вищевказана норма є діючою, тобто відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу державну соціальну допомогу за період з 22 травня 2008 року по 19 травня 2010 року, у розмірах, встановлених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
В решті позову позивачу належить відмовити.
З Державного бюджету України належить стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1 гривні 70 копійок, оскільки позов задоволено частково.
Керуючись ст. ст.8, 99,100, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни", Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", Законом України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, Рішенням Європейського суду з прав людини Справа "Жовнер проти України" від 29.06.2004 року, Європейською Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, Постановою КМ України «Про заходи щодо підвищення ефективності управління державними коштами» від 02.11.04р. №1477, Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.02р. №8-2, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р., суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим щодо не нарахування ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірах визначених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим (96012, АР Крим, м. Армянськ, вул. Шкільна, 55А) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу за період з 22 травня 2008 року по 8 лютого 2010 року включно у розмірах, визначених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 гривні 70 копійок.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим шляхом подачі через Армянський міський суд Автономної Республіки Крим, в 10-ти денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або ч.4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя ________________