08 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 161/16955/20 пров. № А/857/896/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Ніколіна В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Пильо І. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2020 року у справі № 161/16955/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Івасюта Л. В.,
час ухвалення рішення - 10.12.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ДПО18 № 673841 від 16 жовтня 2020 року, якою його визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.126; ч.6 ст.121 КУпАП шляхом об'єднання вчинених правопорушень за ч.2 ст.36 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. відповідно до санкції ч.1 ст.126 КУпАП.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що, оскільки він не є власником автомобіля «Peugeot» т.н.з. НОМЕР_1 , то і не може відповідати за порушення п.30.1 правил дорожнього руху, оскільки законодавством він не уповноважений на здійснення дії щодо реєстрації транспортного засобу протягом 10 діб з моменту придбання (отримання) чи митного оформлення, такий обов'язок законодавець покладає лише на певне коло суб'єктів - власників, а оскільки він є користувачем, то і не може нести відповідальності за адміністративне правопорушення в якому його визнано винним. Із цих же підстав, вважає, що не повинен нести відповідальності за відсутність чинного страхового полісу, оскільки власник автомобіля ОСОБА_2 , який як учасник бойових дій, звільняється від обов'язку щодо страхування транспортного засобу. Крім того, зазначає, що відповідачем використано бланк постанови, який не передбачено законом. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 16 жовтня 2020 року о 11 год. 50 хв. на а/д Н-22 (Устилуг-Луцьк-Рівне) керував транспортним засобом марки «Peugeot» транзитний номерний знак НОМЕР_1 не маючи при собі поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ та керував автомобілем не зареєстрованим у встановленому законом порядку протягом 10 діб з моменту розмитнення, чим порушив п.п.30.1 та 2.1 «ґ» ПДР та вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч.6 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП.
На підставі наведеного інспектором роти №1 БУПП у Волинській області ДПП Саханом В. В. винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ДПО18 № 673841 від 16 жовтня 2020 року, якою ОСОБА_1 визнанно винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.126; ч.6 ст.121 КУпАП шляхом об'єднання вчинених правопорушень за ч.2 ст.36 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. відповідно до санкції ч.1 ст.126 КУпАП.
Позивач, вважаючи вказану постанову протиправною, звернулася в суд з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивач керував транспортним засобом марки «Peugeot» незареєстрованим у встановленому законом порядку, а також на законну вимогу поліцейського не надав поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, тобто порушив п.2.1 «ґ» ПДР, чим вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч.6 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП, а тому відповідачем правомірно винесено оскаржувану постанову.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.6 ст.121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим тягне за собою накладення штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
П.30.1 ПДР України передбачає, що власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов'язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.
Так, судом встановлено, що транспортний засіб, яким керував позивач на момент складення постанови про накладення адміністративного стягнення знаходився на транзитних номерних знаках, та із часу здійснення митних процедур, протягом 10 днів, встановлених законом, автомобіль «Peugeot» транзитний номерний знак НОМЕР_1 не був зареєстрованим.
Із копії митної декларації UA 204130/2020/010658 вбачається, що вказаний вище транспортний засіб оформлений митницею 25 вересня 2020 року, оскаржувану постанову винесено 16 жовтня 2020 року, договір купівлі-продажу датований 03 жовтня 2020 року, тобто транспортний засіб не був зареєстрованим протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, що порушує вимоги п.30.1 ПДР України, та відповідно, керування водієм таким транспортним засобом тягне за собою відповідальність, передбачену ч.6 ст.121 КУпАП.
Таким чином, враховуючи те, що позивач (водій) керував незареєстрованим транспортним засобом в установленому законом порядку, цього факту позивач не заперечує, тому відсутні підстави стверджувати про те, що позивач неправомірно притягнений до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП. Крім того, водій зобов'язаний згідно з Правилами дорожнього руху знати та неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта в частині відсутності підстав для притягнення його до відповідальності, оскільки він не є власником транспортного засобу, виходячи з того, що диспозиція вказаної статті чітко передбачає «керування водієм….», а у спірних правовідносинах позивач і був водієм, який керував незареєстрованим у встановленому законом порядку транспортним засобом.
Крім того, згідно з ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
П.2.1 Розділу 2 ПДР України передбачає, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII, а саме: водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух»).
Також, відповідно до пункту 21.3 статті 21 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті (підрозділів Національної поліції), на їх вимогу.
Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно з законодавством України на вимогу поліцейського водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб чи страховий поліс.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що дотримання ПДР України є невід'ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративних правопорушень, передбаченого ч.6 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП.
Аналізуючи вказані вище обставини справи та норми законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова в справі про адміністративне правопорушення, винесена 16 жовтня 2020 року, відносно ОСОБА_1 відповідає вимогамст.283 КУпАП, є законною та обґрунтованою, оскільки при її винесенні виконано усі вимоги чинного законодавства та на підставі повного і всебічного з'ясування обставин вирішено справу, а тому скасуванню не підлягає.
Покликання апелянта на те, що він не є власником транспортного засобу, а тому у його діях відсутній склад адміністративних правопорушень, передбачених ч.6 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП, не спростовує факту керування позивачем транспортним засобом не зареєстрованим або не перереєстрованим в установленому порядку та за відсутності у позивача полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 229, 242, 243, 250, 268, 271, 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2020 року у справі № 161/16955/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 08 лютого 2021 року.