Головуючий суддя у першій інстанції : Могила А.Б.
27 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3339/20 пров. № А/857/444/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Макарика В.Я., Матковської З.М.
за участю секретаря судового засідання: Галаз Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 300/3339/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про визнання протиправною та скасування постанови, -
18.11.2020р. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової М.В. про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 63270165 від 12.10.2020р.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова М.В. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової М.В. знаходиться виконавче провадження №63270165 щодо примусове виконання виконавчого напису № 24636 який видано 04.09.2020р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «АЛАНД» заборгованості в розмірі 10 372,33 гривень.
05.10.2020р. ТзОВ «Фінансова компанія «АЛАНД» звернулась до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової М.В. із заявою про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса.
Так, на підставі заяви про примусове виконання рішення 12.10.2020р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Малковою М.В. постановою відкрито виконавче провадження ВП №63270165 щодо примусового виконання виконавчого напису №24636 який видано 04.09.2020р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «АЛАНД» заборгованості в розмірі 10 372,33 гривень. (а. с. 70)
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановленні Законом України «Про виконавче провадження».
ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Так, ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені вимоги до виконавчого документу зокрема у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У ч.3 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Із змісту ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» видно, що виконавець, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.
ч.3 ст.22 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що приватний виконавець має право розпочати здійснення діяльності з дня внесення інформації про нього до Єдиного реєстру приватних виконавців України.
В п.4 ч.2 ст.23 вказаного Закону видно, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
ч.1 ст.25 вищевказаного Закону визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. ч.2 цієї ст. передбачено, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Як видно із даних Єдиного реєстру приватних виконавців України (https://erpv.minjust.gov.ua/#/search-private-performer) виконавчим округом Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 є м. Київ.
п.1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012р. за №489/20802; далі - Інструкція №512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Згідно п.3 розділу ІІІ Інструкції №512/5 заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа. У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів); реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності).
п. 4 розділу ІІІ Інструкції №512/5 визначено, що виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених ч.4 ст.4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець, не пізніше наступного робочого дня, з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. (п. 5 Інструкції № 512/5).
Місце виконання рішення згідно з п.10 розділу III Інструкції №512/5 визначається відповідно до вимог, встановлених ст.24 Закону України «Про виконавче провадження».
ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Аналізуючи вищенаведені норми права колегія суддів зазначає, що є визначені вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому, згідно ч.3 ст.25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Із витягів з паспорта громадянина України, будинкової книги, довідки сільської ради від 16.11.2020р. видно, що ОСОБА_1 з 14.08.2002р. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана адреса щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 зазначена в Кредитній заяві № 003-08006-090214 від 09.02.2014р., на підставі якої приватний нотаріус вчинив виконавчий напис №24636 від 04.09.2020р.
При цьому, у Кредитній заяві № 003-08006-090214 від 09.02.2014р. вказано фактичне адреса місця проживання ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 .
Проте, у виконавчому написі №24636 від 04.09.2020р. зазначена адреса проживання АДРЕСА_3 .
Разом з тим, жоден із доданих стягувачем документів не вказує на можливе місце проживання позивача саме в АДРЕСА_4 , що не спростував відповідач.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що Закон України «Про виконавче провадження» містить чітку вказівку на те, що виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, а не довільно, без будь-яких підтверджень зазначених у виконавчому документі.
За приписами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. При цьому, підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видається органом реєстрації. Також, відомості про місце проживання та місце перебування особи можуть вноситись до наступних документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
Колегія суддів вважає, що зазначення у виконавчому написі однією з адрес реєстрації та фактичного проживання м.Київ, не підтверджує той факт, що місцем проживання/перебування позивача є саме місто Київ.
Отже, у разі пред'явлення виконавчого документа не за місцем реєстрації, вказаної у виконавчому документі, стягувачем до заяви мали бути приєднані підтверджуючі документи, що дають змогу достовірно встановити, що боржник проживає, перебуває за адресою, зазначеною стягувачем у заяві.
ч.5 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що 12.10.2020р. на момент відкриття виконавчого провадження №63270165 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова М.В. не володів достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за адресою: АДРЕСА_3 ,
Жодних доказів проживання позивача за вказаною адресою: як у період укладення кредитного договору, видачі виконавчого напису нотаріусом, відкриття виконавчого провадження, так і на час розгляду справи у матеріалах справи не має.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки виконавчий документ прийнятий приватним виконавцем до виконання не за місцем проживання боржника чи знаходження його майна та свідчить про ту обставину що останній діяв не у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни залишити без задоволення, а рішення Івано Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 300/3339/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Бруновська
Суддя В.Я. Макарик
Суддя З.М. Матковська
Постанова в повному обсязі складена 08.02.2021р.