28 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/22/20 пров. № А/857/13882/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Шевчук С.М.;
за участю секретаря судового засідання - Гром І. І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року в справі № 460/22/20 (головуючий суддя Щербаков В. В., м. Рівне, повне судове рішення складено 28 вересня 2020 року) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Вероніка» до Управління Держпраці у Рівненській області про скасування постанови, -
02 січня 2020 року Рівненським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Вероніка» до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови від 27.11.2019 №РВ892/1356/000155/ТД-ФС про застосування штрафу в розмірі 125190,00грн.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що 08 травня 2018 року та 19 жовтня 2018 року між позивачем та ОСОБА_1 були укладені договори підряду №02/0518 та №01/1018 відповідно на перевезення вантажів транспортом замовника, оскільки такі цивільно-правові договори не містять ознак трудових договорів, тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову № РВ 892/1356/0001551 ТД-ФС від 27.11.2019 року про накладення на товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Вероніка" штрафу у розмірі 125190 гривень.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідачем - Управлінням Держпраці у Рівненській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, вказано, що під час перевірки встановлено використання позивачем праці ОСОБА_1 без укладення трудового договору, а укладені з ним цивільно-правові договори фактично є маскуванням трудових відносин, оскільки підрядник зобов'язаний виконати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу за певною професією, а саме - водія вантажного транспорту. Також зазначено, що про відсутність укладення з ОСОБА_1 трудового договору свідчать табелі робочого часу підприємства у період надання послуг з перевезення вантажу за договорами підряду.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Встановлено, що відповідно до наказу Управління Держпраці у Рівненській області №1307 від 30.09.2019 та направлення на проведення інспекційного відвідування №1025-Н/09-27 від 30.09.2019 у період з 01 по 15 жовтня 2019 року проведено інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вероніка".
Підставою для його проведення стало звернення ОСОБА_1 з приводу виплати заробітної плати та правильності оформлення трудової книжки.
За результатами інспекційного відвідування складено акт №РВ 892/1356/AB від 15.10.2019 у якому зафіксовано, що в порушення вимог ч. 1 ст. 21 КЗпП України, ТОВ “Транс Вероніка” не укладено трудовий договір з ОСОБА_1 за яким даний працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а товариство зобов'язується виплачувати йому заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін; в порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, ТОВ “Транс Вероніка” допущено до роботи ОСОБА_1 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі виявлених порушень позивачу внесений припис про усунення виявлених порушень №РВ892/1356/АВ/П від 23.10.2019.
Також, 27.11.2019 відповідачем винесена постанова про накладення штрафу №РВ892/1356/000155/ТД-ФС.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Задовольняючи позов в повному обсязі та скасовуючи постанову про накладення штрафу, судом першої інстанції зазначено, що на підтвердження виконання робіт за цивільно-правовими договорами позивачем надані до суду акт прийому-передачі робіт за договором підряду №020518 від 01.08.2018, акт прийому-передачі робіт за договором підряду №01/1018 від 20.11.2018, а також надані докази оплати виконаних робіт, а саме видатковий касовий ордер від 31.08.2018, платіжні доручення №58, №59 від 19.08.2019.
Колегія суддів вважає, що надання ОСОБА_1 послуг позивачу з перевезення вантажів за цивільно-правовими угодами, є недоведеним, а вказані вище обставини не свідчать про відсутність трудових відносин між сторонами з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 3, ст. 4, 21, 23, 24, ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що за трудовим договором працівник приймається на роботу та включається до штату підприємства для виконання трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, посадою, професією та такому працівнику гарантується заробітна плата, гарантії, пільги, після завершення роботи трудова діяльність не припиняється та такий працівник підкоряється внутрішньому трудовому розпорядку підприємства.
На відміну від трудового договору, між особою та підприємством може бути укладений цивільно-правовий договір, який передбачає виконання певного визначеного обсягу робіт, виконання якого підлягає оплаті за умовами договору.
Так відповідно до положень ст. 626, 901, 903 Цивільного кодексу України договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, цивільно-правовий договір передбачає надання певного результату праці, але з цього договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець.
При цьому, за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Як вбачається з наведених вище цивільно-правових договорів підряду, укладених позивачем з ОСОБА_1 , предметами останніх є послуги водія.
Так, предметом укладених договорів позивача є процес праці - перевезення вантажів, а не її кінцевий результат. ОСОБА_1 повинен був виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги), а саме перевозити вантажі транспортом замовника.
В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.
Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.
Відтак, аналізуючи обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог статтей 21, 24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу дотримано вимоги Порядку № 509, а отже постанова №РВ892/1356/000155/ТД-ФС від 27 листопада 2019 року про накладення на ТзОВ «Транс Вероніка» штрафу у розмірі 125190,00 гривень на підставі абз.2 частини другої статті 265 КЗпП України є правомірною, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.
Суд апеляційної інстанції застосовує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», де вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на все вищевказане, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції ці обставини не враховано та безпідставно прийнято рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області - задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року в справі № 460/22/20 - скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Вероніка» до Управління Держпраці у Рівненській області про скасування постанови - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 08 лютого 2021 року.