Справа № 560/4236/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
08 лютого 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року (м.Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року позов задоволено, а саме: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 32 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач зазначив, що не включення щомісячної грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснювалось обчислення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при його звільненні пояснюється тим, що з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889. З цього часу змінилися види, розміри та порядок нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям. Отже, починаючи з 01 березня 2018 року військовослужбовцям перестала виплачуватися щомісячна грошова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 і грошове забезпечення почало нараховуватися за новим установленим порядком. Однак, за останньою займаною посадою на момент звільнення позивача з військової служби щомісячна грошова винагорода з вищенаведених підстав не входила до структури його місячного грошового забезпечення і розмір додаткових видів грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 визначався лише для обчислення йому пенсії та не брався до уваги при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 02.03.2019.
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 серпня 2019 року №417 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я).
30 серпня 2019 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 206 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із запитом на інформацію, в якому просив відповідача здійснити новий розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби та просив виплатити недораховану суму.
Листом №350/485/60/1553 від 28.07.2020 відповідач повідомив, що оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби 30.08.2019, а Постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 втратила чинність згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 надати довідку-розрахунок суми одноразової грошової допомоги із включенням щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховано одноразову грошову допомогу під час звільнення є неможливим.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою № 889.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто, соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій.
Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.
Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.
Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби на підставі статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я); вислуга позивача становить 32 роки календарної служби.
Отже, відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, про що видано відповідний наказ; щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі Постанови № 889 становила 60% місячного забезпечення.
Однак, додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу не включено.
Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Матеріалами справи підтверджується, що дана винагорода виплачувалась позивачу постійно щомісяця з 01.08.2017 по 01.02.2018 включно до моменту втрати чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
При прийняті рішення по даній справі суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Оскільки додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови № 889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою № 889.
На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 826/11679/17, від 31 липня 2019 року № 826/3398/17, від 08 серпня 2019 року № 802/955/17-а, від 19.09.2019 року у справі № 826/14564/17.
Також судова колегія зазначає, що застосовуючи Інструкцію № 260 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Так, частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Суд відхиляє аргументи відповідача на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, визначеного статтею 122 КАС України. Суд враховує, що про не включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні щомісячну додаткову грошову винагороду, яка виплачувалась позивачу відповідно до Постанови №889 позивач довідався 13.07.2020 коли отримав довідку від військової частини НОМЕР_1 , цей позов подано до суду 01.08.2020, тобто в межах місяця від дати отримання листа відповідача. За наведених обставин строк звернення до суду не пропущений.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 08 лютого 2021 року.
Головуючий Курко О. П.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.