08 лютого 2021 р. Справа № 520/13183/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: П'янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 року (ухвалене суддею Зінченко А.В.) по справі № 520/13183/2020
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 04.08.2016 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 31.05.2019 р - березень 2018 року; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р. у сумі 126 549 грн. 21 коп. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 04.08.2016 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 31.05.2019 р. - березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 р. №1078.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 р. та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-ХІІ, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Звертає увагу, що суд першої інстанції безпідставно не дослідив всі доводи позовної заяви та оминув питання визначення суми індексації грошового забезпечення та базового місяця для здійснення такого нарахування, чим порушив норми процесуального права. Висновки суду першої інстанції про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необгрунтованими, оскільки стаття 5 Закону N 1282-ХІІ, на яку посилається суд першої інстанціі, як обгрунтування для відмови у задоволенні позовних вимог не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів. Зазначає,що індексація грошового забезпечення за спірний період скаржнику не виплачувалась, доказів зворотнього відповідачем до суду першої інстанції не надано
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2019 р. № 119 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 19.04.2018 р.
Стверджуючи, що станом на день прийняття наказу про звільнення, з ним не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з заявою до військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Листом від 02.06.2020 р. № 10/858 відмовив в нарахуванні та виплаті індексації, посилаючись на те, що з 01.01.2016 р. грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України значно збільшилося відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року за рахунок збільшення розмірів преміювання, а тому індексація грошових доходів здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зазначив, що індексація не є обов'язковою складовою грошового забезпечення, вона не входить до його складу та здійснюється у випадках передбачених законом та згідно з порядком, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи протиправною бездіяльність щодо невиплати індексації та незастосування військовою частиною НОМЕР_1 місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення: січень 2008 року та березень 2018 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що бюджетних асигнувань на виплату індексації за вказаний позивачем період, а також по теперішній час до військової частини НОМЕР_1 не поступало, що унеможливлює провести відповідні фінансові розрахунки згідно Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з позивачем.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р. затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок № 1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно із п. 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією Українисгарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 р. № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
Відповідно до ст. 2 Закону України № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України №1282-XII, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.
За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У ході розгляду справи, судом встановлено, що відповідачем не заперечено та не спростовано факт не нарахування та не виплати заявнику індексації грошового забезпечення у період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р. .
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10. 2013 р. у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другоїстатті 233 Кодексу законів про працю Українизазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм вказує, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Крім цього, апеляційний суд зазначає, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, апеляційний суд вважає, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченніі обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 07.08.2019 р. у справі № 825/694/17 та постанові від 19.07.2019 р. у справі № 240/4911/18.
З огляду на невиплату позивачу суми індексації, суд апеляційної інстанції вважає, що за спірний період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р. позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги позивача про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р. обгрунтовані, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Щодо інших доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже,законмає з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, відповідно до вимог Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача, з урахуванням базового місяця в період з 04.08.2016 р. по 28.02.2018 р. (січень 2018 року), а в період з 01.03.2018 р. по 31.05.2019 р. (березень 2018 року) відсутні.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
Тобто, позовна вимога щодо застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 04.08.2016 р. по 28.02.2018 р. (січень 2018 року), а в період з 01.03.2018 р. по 31.05.2019 р. (березень 2018 року), є передчасною, оскільки індексація грошового забезпечення за період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р. взагалі не нараховувалась позивачу, а тому лише після її нарахування та виплати позивачу можливо перевірити правомірність дій відповідача в частині застосування базового місяця для обчислення індексу споживчих цін.
Також, необхідно зазначити, що здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача як роботодавця. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не зобов'язання виплатити визначену суму заборгованості.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 р. у справі № 420/1207/19 та від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 р. та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме, визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р. та зобов'язано Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 308, 315, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 по справі № 520/13183/2020 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р.
Зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 04.08.2016 р. по 31.05.2019 р.
В іншій частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Я.В. П'янова О.А. Спаскін