01.02.2021 Справа № 920/1186/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1186/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорпостач" (16062, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський район, с. Горбове, вул. Шевченка, буд. 29, код ЄДРПОУ 38584699),
до відповідача Середино-Будського Дочірнього агролісогосподарського підприємства "Середино-Будський Агролісгосп" (41000, Сумська обл., Середино-Будський район, м. Середино-Буда, вул. Центральна, буд. 115, код ЄДРПОУ 14027095),
про стягнення 117898,56 грн,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 117898,56 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 02.01.2020 № 1, укладеним між сторонами даного спору (в т.ч.: 114090,95 грн основного боргу, 2132,19 грн. пені, 534,51 грн 3% річних, 1140,91 грн. інфляційних збитків), а також 2102,00 грн судового збору.
Ухвалою суду від 30.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення як позивач так і відповідач 08.12.2020 були належним чином повідомлення про судовий розгляд даної справи.
З моменту отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у даній справі у строк, встановлений судом, від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Таким чином, суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином про розгляд справи, своїм правом на подання заяв по суті справи не скористався, а тому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання заяв по суті справи та доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:
02.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дорпостач» (продавець - позивач) та Дочірнім підприємством "Середино-Будський агролісгосп" (покупець - відповідач) був укладений договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 1 (далі - договір від 02.01.2020 № 1).
Відповідно до п. 1.1. договору від 02.01.2020 № 1 продавець зобов'язується продавати і відпускати через свою мережу АЗС по талонам або відомостям, що надають право на одержання нафтопродуктів, а покупець зобов'язувався оплачувати вартість відпущених у такий спосіб нафтопродуктів.
Згідно з п. 2.3 договору від 02.01.2020 № 1 продавець відпускає нафтопродукти на всю кількість пред'явлених талонів, а за відомостями - відповідну кількість у межах попередньо узгодженого ліміту.
Кількість відпущеного нафтопродукту за відомостями фіксується у відомості, яка ведеться безпосередньо на АЗС, що підтверджується підписами оператора АЗС та водія покупця (п.2.4 договору від 02.01.2020 № 1).
Пунктом 3.1. договору від 02.01.2020 № 1 встановлено, що відпуск нафтопродуктів за талонами, відомостями здійснюється на умовах 100% попередньої оплати, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно оформленого рахунку. Перерахування грошових коштів покупцем повинно бути здійснено протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку. За домовленістю сторін рахунком може бути передбачений інший строк оплати товару.
Сторони проводять звірку взаєморозрахунків, оформлюючи їх відповідними актами. Звірка розрахунків між сторонами по відпущеним нафтопродуктам здійснюється щомісяця не пізніше п'ятого числа наступного за звітним місяця. (п.3.2. договору від 02.01.2020 № 1).
За умовами договору, як зазначено позивачем, протягом січня-серпня 2020 року позивачем було продано, а відповідачем прийнято нафтопродукти на загальну суму 413089,28 грн., згідно з наступних видаткових накладних на відпуск нафтопродуктів: накладна № 1/1 від 16.01.2020 р. на суму 10 905,20 грн.; накладна № 1/4 від 31.01.2020 р. на суму 48 980,23 грн.; накладна № 1/7 від.29.02.2020 р. на суму 75 130,48 грн.; накладна № 1/14 від 31.03.2020 р. на суму 122 407,10 грн.; накладна № 1/20 від 30.04.2020 р. на суму 15 387,52 грн.; накладна № 1/21 від 30.04.2020 на суму 69497,62 грн.; накладна № 1/25 від 20.05.2020 на суму 13021,00 грн.; накладна № 1/27 від 31.05.2020 на суму 8925,35 грн.; накладна № 1/31 від 15.06.2020 на суму 9625,70 грн.; накладна № 1/35 від 30.06.2020 на суму 7000,30 грн.; накладна № 1/38 від 31.07.2020 на суму 18575,95 грн.; накладна № 1/40 від 31.08.2020 на суму 13632,83 грн.;
14.09.2020 позивачем за вих. № 239 надіслана відповідачу претензія щодо сплати заборгованості, яка відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 15.09.2020 отримана відповідачем. У дані претензії позивач зазначав про наявність у відповідача заборгованості за договором від 02.01.2020 № 1 та просив зазначену заборгованість сплатити.
Разом з тим, відповідно до акту звірки взаєморозрахунків, який підписаний сторонами у справі та скріплений печатками підприємства як позивача так і відповідача, за період з 01.01.2020 по 31.10.2020 відповідачем підтверджена сума заборгованості в розмірі 114090,95грн.
Таким чином, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача 117898,56 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 02.01.2020 № 1, укладеним між сторонами даного спору (в т.ч.: 114090,95 грн основного боргу, 2132,19 грн. пені, 534,51 грн 3% річних, 1140,91 грн. інфляційних збитків), а також 2102,00 грн судового збору.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В порушення вищезазначених вимог законодавства та договору від 02.01.2020 № 1 відповідач за відпущені позивачем нафтопродукти в повному обсязі не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 114090,95 грн. основного боргу.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2132,19 грн пені суд зазначає наступне:
За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі N 908/1501/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84186873).
Таким чином, оскільки умовами договору від 02.01.2020 № 1 не передбачено можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 2132,19 грн пені судом визнаються неправомірними та необґрунтованими, у зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.
Крім наведеного позивачем заявлено до стягнення також 534,51 грн 3 % річних та 1140,91 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання умов договору від договору від 02.01.2020 № 1.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В зв'язку з наведеним, перевіривши розрахунок позивача, вимоги щодо стягнення 534,51 грн 3 % річних та 1140,91 грн. інфляційних втрат відповідно до вимог ст.625 ЦК України суд визнає обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог щодо стягнення з відповідача 114090,95 грн основного боргу, 534,51 грн 3% річних, 1140,91 грн. інфляційних збитків, належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим суд задовольняє зазначені вимоги. В задоволенні вимог про стягнення 2132,19 грн. пені суд відмовляє за їх необґрунтованістю.
Відповідно до вимог ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із виникненням спору внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір в сумі 2102,00 грн. покладається на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236-238, 240, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Середино-Будського Дочірнього агролісогосподарського підприємства "Середино-Будський Агролісгосп" (41000, Сумська обл., Середино-Будський район, м. Середино-Буда, вул. Центральна, буд. 115, код ЄДРПОУ 14027095) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорпостач" (16062, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський район, с. Горбове, вул. Шевченка, буд. 29, код ЄДРПОУ 38584699) 115766,37 грн. (сто п'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят шість грн 37 коп.) заборгованості за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 02.01.2020 № 1, укладеним між сторонами даного спору (в т.ч.: 114090,95 грн (сто чотирнадцять тисяч дев'яносто грн. 95 коп.) основного боргу, 534,51 грн (п'ятсот тридцять чотири грн 51 коп.) 3% річних, 1140,91 грн. (одна тисяча сто сорок гр. 19 коп.) інфляційних збитків, а також 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн 00 коп.) судового збору.
3. В іншому - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 08.02.2021.
Суддя В.Л. Котельницька