"27" січня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2693/20
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.А. Липі
розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРЕНЕРО" (вул.Чорноморського козацтва,буд.23,Одеса,Одеська область,65003) до відповідача: Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків (вул. Фрунзе, 104, Київ, 04080) про стягнення 1 276 414,84 грн.
за участю представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРЕНЕРО" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, в якому просить господарський суд: про стягнення 1276414,84 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне повернення відповідачем нежитлового примішення.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.10.2020 року було відкрито провадження у справі № 916/2693/20 за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача 26.10.2020р. надав відзив на позовну заяву відповідно якого позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в задоволені вимог з підстав зазначених у відзиві.
Ухвалою суду від 07.12.2020р. продовжено строк підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 21.12.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Сторонами по справі були надані додаткові документи по суті справи які судом залучені до матеріалів справи
У судовому засіданні 27.01.2021р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
20.01.2016 року між Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків (за Договором - Орендар, надалі - Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРЕНЕРО» (за Договором - Орендодавець, надалі - Позивач) був укладений Договір оренди нежитлового приміщення, а саме нежитлових адміністративних приміщень першого поверху, що знаходиться за адресою: м Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 23, загальною площею 646,55 кв. м.
Згідно з Актом приймання-передачі приміщення від 01.08.2016 року Позивач передав в оренду Відповідачу вказане в Договорі приміщення. Підписанням цього Акту Сторони підтвердили, що не мають один до одного будь-яких претензій.
По закінченню дії зазначеного Договору сторонами було підписано Акт приймання-передачі приміщення від 30.05.2019 р., згідно якого Орендар передав, а Орендодавець прийняв вказане нерухоме майно.
Позивач зазначає, що фактично Відповідач не звільнив орендоване ним приміщення та продовжу вав його використовувати відповідно до цілей своєї діяльності. Приміщення, що є предметом договору оренди. Орендар звільнив лише 08.01.2020 року. Факт використання приміщення Відповідачем підтверджується відповідними актами, складеними та підписаними представниками Позивача у встановленому законом порядку.
Так, відповідно до п. 3.1 Договору оренди нерухомого майна від 20.01.2016 року, положення якого викладені з урахуванням додаткової угоди №2 від 21.12.2016 року, фіксована сума оренди згідно з цим Договором є щомісячна орендна плата за один квадратний метр у розмірі еквіваленту 5,00 (п'яти) доларам США, із врахуванням (включаючи) ПДВ: 0,833 дол. США, що сплачується в гривнях за фіксованим курсом гривні до долару США, встановленим сторонами на 2017 рік, який становить 27 гривень20 копійок.
Позивач також зазначає, що орендна плата за 646,55 квадратних метра становить суму 87 930,80 грн. (у тому числі ПДВ 14 655,13 грн.), що становить еквівалент 3 232,75 доларів СШЛ за курсом 2720,00 грн. за 100 доларів США. Отже, розмір щомісячної орендної плати за користування нежитловим приміщенням складає 87 930, 80 грн.
Не виконавши обов'язок щодо повернення речі Відповідач користувався предметом оренди у період з 01.06.2019 року по 08.01.2020 року, тобто 7 місяців і 8 днів. Розмір орендної плати за цей період складає 638 207,42 грн. (червень 2019- 87 930,80 грн., липень 2019 - 87 930,80 грн., серпень 2019 - 87 930,80 грн., вересень 2019 - 87 930,80 грн., жовтень 2019 - 87 930,80 грн., листопад 2019 - 87 930,80 грн., грудень 2019 - 87 930,80 грн., січень 2020 - 22 691,82 грн.).
Таким чином позивач вважає, що розмір неустойки за несвоєчасне повернення Відповідачем речі становить 1 276 414.84 грн.
Враховуючи, що відповідач із відповідачем фактично не повернуто орендоване приміщення. позивач просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в сумі 1 276 414,84 грн. та 19146,22грн. судового збору.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Так, судом встановлено, що 20.01.2016 року між Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків (за Договором - Орендар, надалі - Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРЕНЕРО» (за Договором - Орендодавець, надалі - Позивач) був укладений Договір оренди нежитлового приміщення, а саме нежитлових адміністративних приміщень першого поверху, що знаходиться за адресою: м Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 23, загальною площею 646,55 кв. м.
Згідно з Актом приймання-передачі приміщення від 01.08.2016 року Позивач передав в оренду Відповідачу вказане в Договорі приміщення. Підписанням цього Акту Сторони підтвердили, що не мають один до одного будь-яких претензій.
По закінченню дії зазначеного Договору сторонами було підписано Акт приймання-передачі приміщення від 30.05.2019 р., згідно якого Орендар передав, а Орендодавець прийняв вказане нерухоме майно.
Крім того, 31.05.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРЕНЕРО" та ТОВ «Фішер Трейдінг Компані» укладено договір оренди №1 ФТК відповідно якого ТОВ "МАРЕНЕРО" передає, а ТОВ «Фішер Трейдінг Компані» приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення першого поверху, що знаходиться за адресою: м Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 23, загальною площею 646,55 кв. м.
Відповідно до договору оренди №1 ФТК строк оренди становить 2 роки з дати підписання сторонами акту приймання-передачі Приміщення (п. 3.2. договору).
Відповідно до акту приймання-передачі приміщення від 31.05.2019р. вищезазначене приміщення було передано ТОВ «Фішер Трейдінг Компані», отже строк оренди становить з 31.05.2019р. до 31.05.2021р.
Крім того судом встановлено, що 30 травня 2019 року, між Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків та ТОВ «ФІШЕР ТРЕЙДІНГ КОМПАНІ», був укладений Договір оренди № 007, а саме оренди частини нежитлового приміщення, а саме частини будівлі БЦ на першого поверсі, що знаходиться за адресою: м Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 23, загальною площею 646,55 кв. м., що не заперечує відповідач по справі та зазначає про це у відзиві на позов.
Також, відповідач у своєму відзиві зазначає, що Позивач вже не є належним орендодавцем та отримувачем коштів щодо приміщення за адресою: м Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 23 так як орендні взаємовідносини оформлено з ТОВ «ФІШЕР ТРЕЙДІНГ КОМПАНІ».
Відповідно до ст.761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Заперечення відповідача викладені у відзиві стосовно того, що Позивач не є належним орендодавцем, судом до уваги не приймається так як спростовується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно який підтверджує право власності на приміщення за адресою: м Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 23 загальною площею 8508,1 кв.м.
Статтею 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Отже, ТОВ «МАРЕНЕРО», як власник орендованого майна, може вільно їм розпоряджатися.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що 31.05.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРЕНЕРО" та ТОВ «Фішер Трейдінг Компані» укладено договір оренди №1 ФТК, а 30 травня 2019 року, між Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків та ТОВ «ФІШЕР ТРЕЙДІНГ КОМПАНІ», був укладений Договір оренди № 007, що є не допустимим так як тільки 31.05.2019р. приміщення було передано ТОВ «Фішер Трейдінг Компані».
Статтею 774 ЦК України передбачено передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до п. 2.3. договору оренди №1 ФТК, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРЕНЕРО" та ТОВ «Фішер Трейдінг Компані», Орендар зобов'язаний передавати об'єкт оренди або його частину в користування третім особам (в тому числі за договором суборенди, піднайму) письмово повідомивши Орендодавця шляхом надання інформації про відповідних третіх осіб.
Як встановлено судом, матеріалами справи не підтверджено, що ТОВ «Фішер Трейдінг Компані» звертався письмово до ТОВ "МАРЕНЕРО" про намір укласти із Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків договору суборенди або піднайму.
Отже, суд доходить до висновку, що Відповідач фактично не звільнив орендоване ним приміщення після підписання акту приймання-передачі та продовжував його використовувати відповідно до цілей своєї діяльності, що також не спростовується Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків.
Відповідач користувався предметом оренди у період з 01.06.2019 року по 08.01.2020 року. Розмір орендної плати за цей період складає 638 207,42 грн. (червень 2019- 87 930,80 грн., липень 2019 - 87 930,80 грн., серпень 2019 - 87 930,80 грн., вересень 2019 - 87 930,80 грн., жовтень 2019 - 87 930,80 грн., листопад 2019 - 87 930,80 грн., грудень 2019 - 87 930,80 грн., січень 2020 - 22 691,82 грн.).
Таким чином, розмір неустойки за несвоєчасне повернення Відповідачем речі становить 1 276 414.84 грн. (638 207,42 грн. х 2 = 1 276 414,84 грн.).
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ „ МАРЕНЕРО " та стягнення з відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в сумі 1 276 414,84 грн.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРЕНЕРО" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків (вул. Фрунзе, 104, Київ, 04080, код ЄДРПОУ 25958804) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРЕНЕРО" (вул. Чорноморського козацтва, буд. 23, Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 37477668) неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в сумі 1 276 414,84 грн. та 19146,22грн. судового збору.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повний текст складено 08 лютого 2021 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов