ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2021Справа № 910/15948/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участі секретаря судового засідання Ярошевської І.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БК "Азур Груп"», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп», м. Київ
про визнання недійсним пункту договору,
Представники:
від позивача: не з'явилися;
від відповідача: Онопрієнко О.П.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БК "Азур Груп"» (далі - ТзОВ «БК "Азур Груп"»/позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» (далі - ТзОВ «УБМ-Груп»/відповідач) про визнання недійсним з моменту укладення пункту 6.4. договору про надання послуг №09/18 від 16.04.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в п. 6.3. договору сторони погодили нарахування пені, у разі порушення замовником строків оплати. Водночас, в п. 6.4. договору передбачено також нарахування штрафу, що на думку позивача, не узгоджується з положеннями ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення та відповідно є підставою для визнання спірного пункту договору недійсним.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.10.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 16.11.2020.
04.11.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ТзОВ «УБМ-Груп» проти позовних вимог заперечило, посилаючись на те, що пункт 6.4. договору про надання послуг №09/18 від 16.04.2018 не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
16.11.2020 суд відклав підготовче засідання на 17.12.2020 у порядку ст.ст. 183, 216 ГПК України.
17.12.2020 представник позивача у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, керуючись п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 28.01.2021.
28.01.2021 у судове засідання представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, при цьому був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БК "Азур Груп"» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» (далі - виконавець) укладено договір про надання послуг № 09/18, предметом якого є надання виконавцем послуг по виконанню будівельно-монтажних робіт на будівельному об'єкті «Будівництво житлового комплексу за адресою вул. Глушкова 6, буд. 19 у Голосіївському районі м. Києва».
Відповідно до п. 6.3. договору, у разі порушення замовником строків оплати за договором, виконавець має право нарахувати замовнику пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Згідно п. 6.4. договору, при стягненні із замовника заборгованості в судовому порядку, виконавець має право додатково до суми заборгованості та пені нарахувати штраф в розмірі 10% від суми заборгованості, яка існувала у замовника перед виконавцем на дату подання позовної заяви до суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на невідповідність умов договору, відповідно до якого сторони погодили подвійну відповідальність за одне правопорушення у вигляді пені та штрафу, що суперечить ст. 61 Конституції України та є підставою для визнання п. 6.4 договору недійсним.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 ГК України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
При цьому, статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину загалом, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Отже, позивач стверджує, що п. 6.4. договору суперечить ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, посилаючись на те, що умови договору про надання послуг № 09/18 містять подвійну відповідальність позивача за порушення строків оплати у вигляді пені та штрафу.
Так, згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Разом із тим, у відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного суду від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що пункт 6.4. договору про надання послуг № 09/18 від 16.04.2018, укладеного між ТзОВ «БК "Азур Груп"» та ТзОВ «УБМ-Груп», не суперечить ст. 61 Конституції України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БК "Азур Груп"» відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено: 08.02.2021.
Суддя В.В. Бондарчук