02.02.2021 року м. Дніпро Справа № 904/3594/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),
суддів: Кузнецової I.Л., Чус О.В.
секретар судового засідання Пінчук Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальінстю "Цетрум"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 р.
(суддя Мельниченко І.Ф., м. Дніпро, повний текст рішення складено 16.11.2020 р.)
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальінстю
"Комерційне підприємство "Оріон-Плюс",
м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальінстю "Цетрум",
м. Дніпро
про стягнення заборгованості в сумі 1 911 973,35 грн.
та визнання правочину недійсним
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення 1 662 803,40 грн., що складають суму заборгованості за видатковими накладними № № РН-0000066 від 23.05.2018 р.; РН-0000067 від 23.05.2018 р.; 87 878,02 грн. - річних; 161 291,93 грн. - інфляції грошових коштів та визнання недійсним договір № 11/10 від 05.10.2017 р. з наявним третейським застереженням.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар відповідно до видаткових накладних № № РН-0000066 від 23.05.2018 р.; РН-0000067 від 23.05.2018 р..
Також, Позивач заперечує укладання ним договору 11/10 від 05.10.2017 р. у редакції наданій Відповідачем, відтак і третейське застереження у наданому Відповідачем договорі останнім не підписувалося.
В обгрунтування позовних вимог пов'язаних із визнанням недійсним договору, Позивач зазначає, що наданий Відповідачем спірний договір: не укладався ТОВ «КП «Оріон-плюс»; не підписаний повноважним представником ТОВ «КП «Оріон-плюс»; особа підписанта - ОСОБА_1 є невідомою ТОВ «КП «Оріон-плюс»; довіреності на ім'я Гунько Д.В. для укладання договору не видавалося; статус та посада підписанта - ОСОБА_1 не зазначено; відсутні докази схвалення такого договору з боку ТОВ «КП «Оріон-плюс»; договір має ознаки підробленого доказу.
Враховуючи зазначене, Позивач вважає, що договір суперечить закону в ч. 2 ст. 207 ЦК України і підлягає визнанню недійсним повністю.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 р. позовні вимоги задоволено. Визнаний недійсним договір № 11/10 від 05.10.2017 р. з наявним третейським застереженням. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цертум" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" - 1 662 803,40 грн. - основного боргу; 161 291, 93 грн.- інфляції грошових коштів; 87 878,02 грн.- річних; 30 781,62 грн. - судового збору.
В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про наявність передбачених законом підстав для стягнення зазначеної вище суми.
Щодо Договору № 11/10 від 05.10.2017 р. з наявним третейським застереженням недійсним, то враховуючи, що матеріали справи не містять доказів які б свідчили про наступне схвалення Позивачем спірного правочину, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що Відповідачем не доведено належними доказами того факту, що спірний договір був підписаний уповноваженою особою, а поставка за спірними накладними була здійснена на підставі Договору поставки № 11/10 від 05.10.2017 р.
Враховуючи, що судом Договір № 11/10 від 05.10.2017 р. визнано недійсним, у зв'язку з тим, що він був підписаний не уповноваженою особою та без волевиявлення Позивача, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що і третейське застереження, викладене у даному договорі з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" не укладалося.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Цетрум" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду повністю та постановити ухвалу по справі № 904/3594/20 про залишення позову без розгляду. Всі судові витрати по справі віднести на рахунок Позивача.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що суд порушив норму процесуального права - п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки відмовив у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду при тому, що сторони ( Позивач та Відповідач) уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду, і від Відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді.
При цьому Скаржник зазначає, що Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги фактом поставки Відповідачу товару, надаючи в якості доказів факту поставки видаткові накладні, на яких зазначено, що поставка товару здійснювалась на підставі договору № 11/10 від 05.10.2017 р., який був укладений між сторонами. При цьому зазначений Договір містить третейське застереження.
Водночас, на думку Скаржника, суд порушив норму процесуального права - ч. 3 ст. 237 ГПК України, оскільки визнав недійсним правочин при тому, що Позивач не довів, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин. Враховуючи наявність на кожному аркуші Договору печатки Позивача та враховуючи той факт, що Позивач не надав жодного доказу фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів ані у 2017 році ( коли вчинено Договір ), ані у 2018 році ( коли Позивач отримав копію Договору від Відповідача в рамках судової справи № 904/5840/18 ) у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, обгрунтованим є висновок про відсутність підстав вважати, що печатка товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційне підприємство «Оріон-плюс» використовувалась проти волі Позивача. А це в свою чергу означає, що Договір укладався за участі Позивача і, відповідно, Позивач не міг не знати про Договір.
Відповідач вважає, що в даному випадку посилання в усіх первинних документах, які надруковані Позивачем і долучені до позовної заяви, на здійснення господарських операції по поставці товару Відповідачу саме на підставі Договору, у відповідності до вищевказаної доктрини має тлумачитись проти Позивача. І таке зазначення Позивачем в первинних документах на здійснення господарських операцій по поставці товару Відповідачу саме на підставі Договору є беззаперечним численним підтвердженням поставки товару Відповідачу (за який Позивач просить стягнути оплату) в рамках Договору.
Скаржник наголошує на тому, що у суду не було правових підстав для визнання правочину (Договору) недійсним.
Крім того, Скаржник вважає, що суд порушив норму процесуального права - ч. 1 ст. 173 ГПК України, оскільки об'єднав в одному провадженні позовні вимоги, які не пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, не є основними та похідними позовні Вимогами.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Товариства з обмеженою відповідальінстю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс", надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що факт отримання Відповідачем товару підтверджується первинним документами ( видаткові накладні та товарно-транспортні накладні ) та додатково підтверджується фактом відображення поставок у податкових накладних зареєстрованими у Єдиному реєстрі податкових накладних. Не надаючи жодних доказів на спростування поставки товару або на підтвердження його оплати, Відповідач намагається затягнути вирішення спору у площину третейського судді Нікітченко О.В. та посилається на п.7.3 договору 11/10 від 05.10.2017 р., який надано самим Відповідачем.
Позивач заперечує укладення ним договору ( без назви, очевидно що купівлі-продажу чи поставки ) № 11/10 від 05.10.2017 р. у редакціях наданих Відповідачем, відтак і третейське застереження у наданому Відповідачем договорі Позивач не підписував.
Крім того, у відзиві Товариство посилається на те, що оскільки на 05.10.2017 р. у ОСОБА_1 не було необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення правочину від імені Позивача ( ч. 2 ст. 203 ЦК України ), то договір № 11/10 від 05.10.2017 р. укладений між Позивачем та Відповідачем є недійсним. Оскільки третейська угода у формі третейського застереження у п. 7.3 договору є складовою самого договору № 11/10 від 05.10.2017 р. то третейська угода також є недійсною. Отже порушення судом вимог п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України відсутнє.
Товариство також вказує на те, що враховуючи факт того, що поданий Відповідачем договір № 11/10 від 05.10.2017 року з наявним третейським застереженням був відсутній у Позивача і відповідно не можна було включити позовну вимогу про визнання його недійсним до позовної заяви, а тільки під час розгляду даної справи Відповідач надав обидва наявні у нього оригінали, то заявлена вимога про визнання недійсним договору узгоджується з ч. 3 ст 237 ГПК України.
Крім того, Товариство зазначає, що наданий Відповідачем договір № 11/10 від 05.10.2017 р. вимагає критичного ставлення, очевидно, що є підробленим доказом, а з підстав які встановлені судом першої інстанції такий договір взагалі є недійсним. У позовній заяві було зазначено, що у первинних документах міститься посилання на договір № 11/10 від 05.10.2017 р.. Однак, таке посилання є помилковим, оскільки поставка здійснювалась без укладання договору на підставі видаткових накладних. Про наведене зазначено у Акті «про результати інвентаризації бухгалтерських та первинних документів по взаємовідносинах ТОВ «КП «Оріон-плюс» та ТОВ «Цертум» з 01.01.2018 р. по 01.06.2018 р.» який складено на виконання наказу директора ТОВ «КП «Оріон-плюс» № 4-р від 03.03.2020 р..
Проте, у ТОВ «КП «Оріон-плюс» відсутній договір поставки чи купівлі-продажу, міни, тощо з реквізитами «№11/10 від 05.10.2017» оскільки він не укладався. Сам договір № 11/10 від 05.10.2017р. є договором про відступлення прави вимоги, мається а оригіналі , а зазначення його реквізитів у первинних документах є помилковим. Договір №11/10 від 05.10.2017 р. є тристороннім та містить підписи і печатки сторін на всіх сторінках, за ним стягнута заборгованість ТОВ «КП «Оріон-плюс» з ТОВ «Цертум» в рамках справи № 904/5098/18.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецової І.Л., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.12.2020 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальінстю «Цетрум» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 р. у справі № 904/3594/20 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів, з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 46 172 грн. 40 коп..
Після усунення недолків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальінстю «Цетрум». Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 02.02.2021 р..
01.02.2021 р. від представника Товариства з обмеженою відповідальінстю «Цетрум» надійшдо клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізню дату, оскільки адвокат Биструшкін О.С. з 12.01.2021 р. до теперішнього часу перебуває на лікарняному і тому не зможе представляти інтереси Апелянта в судовому засіданні 02.02.2021 р..
Представник Позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання Відповідача.
Розглянувши вказане клопотання Скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
Ст. 202 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених цим Кодексуом розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції ( § 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України» ).
Враховуючи викладені обставини, а також те, що явка сторін у судове засідання не визнавалась обов'язковою; сторони висловили свої позиції в апеляційній скарзі та відзиві на неї; заявник не обгрунтував необхідність особистої участі представника у судовому засіданні, не надавши суду доказів в підтвердження обставин викладених в клопотанні щодо знаходження представника на лікарняному з 12.01.2021 р. по 02.02.2021 р.; з огляду на відсутність обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відхилення клопотання Скаржника про відкладення розгляду справи та здійснення розгляду апеляційної скарги у визначену дату за наявними у матеріалах справи документами.
У судовому засіданні 02.02.2021 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальінстю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" в період з лютого по травень 2018 здійснило на адресу Товариства з обмеженою відповідальінстю "Цетрум" постачання товару на загальну суму 3 748 629,52 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000015 від 01.02.2018, № РН-0000016 від 01.02.2018, № РН-0000044 від 02.04.2018, № РН-0000066 від 23.05.2018, № РН-0000067 від 23.05.2018 та в рахунках-фактури № СФ-000015 від 29.01.2018, № СФ-000016 від 29.01.2018, № СФ-000044 від 30.03.2018, № СФ-000066 від 23.05.2018, № СФ-000067 від 23.05.2018.
На вказану вище суму Позивачем були виставлені Відповідачу рахунки-фактури.
Відповідачем здійснено часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 2 085 826,12 грн., що підтверджується банківською випискою.
Позивачем на адресу Відповідача надсилалися вимоги № 2510/67 від 25.10.2018 та № 0310/67 від 03.10.2018 про сплату боргу у сумі 1 662 803,40 грн..
Відповідач відповіді на вказані вимоги не надав, заборгованість у сумі 1 662 803,40 грн. за отриманий товар відповідно до видаткових накладних № № РН-0000066 від 23.05.2018, № РН-0000067 від 23.05.2018 не сплатив.
Доказів виконання зобов'язання щодо повної оплати за отриманий товар в сумі 1 662 803,40 грн. Відповідач на момент розгляду спору не надав.
Позивачем до стягнення заявлено річні у сумі 87 878,02 грн. за загальний період з 24.05.2018 р. по 25.02.2020 р. та інфляцію грошових коштів за загальний період з червня 2018 року по січень 2020 року на суму 161 291,93 грн.
Відповідач, заперечуючи проти заявлених Позивачем вимог, посилався на те, що поставка товару за спірними накладними відбувалась на виконання договору № 11/10 від 05.10.2017 р., який серед інших його умов, містив третейське застереження.
В підтвердження вказаних заперечень, Відповідачем під час розгляду спору в суді першої інстанції було залучено до матеріалів справи оригінал вказаного договору; з часом представником Відповідача було залучено ще один примірник оригіналу договору № 11/10 від 05.10.2020 р., редакції яких різняться між собою.
Оглянувши вказаний договір в суді першої інстанції та зазначаючи про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" вказаний договір не укладався, та був підписаний з боку Позивача особою, яка не мала повноважень на його підписання, Позивач, з посиланням на ч. 3 ст. 237 ГПК України, звернувся до суду із заявою, про визнання правочину недійсним.
Як вбачається з Договору № 11/10 від 05.10.2017 р., оригінал якого було надано Відповідачем до матеріалів справи, угода була підписана з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" - Д.В. Гунько, а з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Цертум" - директором ОСОБА_6., інший примірник договору від імені позивача також містить підпис Д.В. Гунько.
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язаний передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язаний прийняти та оплатити такий Товар на умовах Договору.
П. 7.1 Договору сторони дійшли згоди, що всі спори, які виникають із даного Договору або в зв'язку з ним, в тому числі, але не обмежуються - спори про визнання Договору дійсним чи недійсним, укладеним чи неукладеним, про стягнення заборгованості за Договором, штрафних санкцій, інших видів зобов'язання, про стягнення 3 % річних, інфляції, збитків, моральної (немайнової) шкоди, про тлумачення Договору або його окремих положень і т.д., підлягає передачі на розгляд та остаточному рішенню третейським судом, який створений для розгляду даного спору за Договором.
Згідно з п. 7.3 Договору сторони обрали третейським суддею Нікітченко Ольгу Василівну, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місто реєстрації
АДРЕСА_1 розгляду спору визначається третейським судом та буде вказано в ухвалі третейського суду про призначення дати та місця розгляду спору ( п. 7.4 Договору ).
Визнання недійсним або неукладеним Договору не тягне за собою недійсність даного третейського застереження між сторонами ( п. 7.8 Договору ).
Відповідно до п. 10.1 Договору даний Договір вступає в силу (стає обов'язковим для сторін) з дня його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2019. У випадку, якщо ні одна із сторін не заявила про розірвання договору, договір вважається пролонгований на тих же умовах на наступний календарний рік.
З інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 05.10.2017 р. ( дату укладання спірного договор у) на посаді керівника юридичної особи ( Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" ) перебував ОСОБА_2 з 16.06.2016 р.
За твердженням Позивача - на момент підписання спірного договору ОСОБА_1 не була керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс", а тому не мала права підписувати договір, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.
Також, на підтвердження вказаному, Позивачем надані заяви свідків, а саме: ОСОБА_2 (директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" з 16.06.2016 р. по 26.02.2018 р.); ОСОБА_3 ( директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" з 03.09.2012 р. по 31.07.2013р. та з 27.02.2018 р. по даний час); ОСОБА_4 ( директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" з 01.08.2013 р. по 15.06.2016 р.); ОСОБА_5 ( засновник та єдиний учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс".
Із вказаних заяв вбачається, що дані особи підтверджують той факт, що ОСОБА_1 не була працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс", не мала повноважень на укладання договорів від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" та є невідомою особою. Будь-яких довіреностей на ім'я ОСОБА_1 директорами та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" не видавалося.
Крім того, Позивач зазначає, що між сторонами в період з лютого по травень 2018 здійснювалось постачання на адресу Відповідача товару без укладання договору за видатковими накладними № РН-0000015 від 01.02.2018, № РН-0000016 від 01.02.2018, № РН-0000044 від 02.04.2018, № РН-0000066 від 23.05.2018, № РН-0000067 від 23.05.2018, в яких, як і в в рахунках-фактурах № СФ-000015 від 29.01.2018, № СФ-000016 від 29.01.2018, № СФ-000044 від 30.03.2018, № СФ-000066 від 23.05.2018, № СФ-000067 від 23.05.2018, помилково зазначено номер договору відступлення права вимоги ( № 11/10 від 05.10.2017) на підтвердження чого останній надає заяву свідка, а саме директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" - ОСОБА_3 , яким були підписані та оформлені дані документи. Наведене знайшло своє відображення також у акті «Про результати інвентаризації бухгалтерських та первинних документів по взаємовідносинах ТОВ «КП «Оріон-плюс» та ТОВ «Цертум» з 01.01.2018 р. по 01.06.2018 р.», який складено на виконання наказу директора ТОВ «КП «Оріон-плюс» № 4-р від 03.03.2020 р..
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Невиконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару стало підставою звернення Позивача до суду з вимогою про стягнення з Відповідача суми решти заборгованості по оплаті за поставлений товар в примусовому порядку.
Дізнавшись під час розгляду спору в суді першої інстанції про заперечення Відповідача з посиланням на існування укладеного між сторонами Договору № 11/10 від 05.10.2020 р., а також з'ясувавши наявність кількох договорів із зазначеними реквізитами, редакції яких різняться між собою та встановивши, що такий договір зі сторони ТОВ "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" не укладався, та був підписаний особою, яка не мала повноважень на його підписання, Позивач, з посиланням на ч. 3 ст. 237 ГПК України, звернувся до суду із заявою, про визнання правочину недійсним.
Судом першої інстанції встановлено, що дії Позивача по передачі товару за видатковими накладними № РН-0000015 від 01.02.2018, № РН-0000016 від 01.02.2018, № РН-0000044 від 02.04.2018, № РН-0000066 від 23.05.2018, № РН-0000067 від 23.05.2018 та надання для оплати рахунків-фактур № СФ-000015 від 29.01.2018, № СФ-000016 від 29.01.2018, № СФ-000044 від 30.03.2018, № СФ-000066 від 23.05.2018, № СФ-000067 від 23.05.2018 Відповідачу на загальну суму 3 748 629,52 грн., та дії Відповідача по прийняттю товару вказаного в видаткових накладних, а також часткова оплата отриманого товару, свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з постачання товару.
Доказів виконання зобов'язання щодо повної оплати за отриманий товар в сумі 1 662 803,40 грн. Відповідач на момент розгляду спору не надав.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Позивачем до стягнення заявлено річні у сумі 87 878,02 грн. за загальний період з 24.05.2018 р. по 25.02.2020 р. та інфляцію грошових коштів за загальний період з червня 2018 року по січень 2020 року на суму 161 291,93 грн. Відповідачем розрахунок річних та інфляції грошових коштів оскаржено не було.
Відповідач, як вже було зазначено вище, заперечуючи проти заявлених Позивачем вимог, посилався на те, що поставка товару за спірними накладними відбувалась на виконання договору № 11/10 від 05.10 2017, який серед інших його умов, містив третейське застереження.
В підтвердження вказаних заперечень, відповідачем 07.09.2020 р. до матеріалів справи залучено оригінал вказаного договору; 06.10.2020 р. представником Відповідача залучено ще один примірник оригіналу договору №11/10 від 05.10.2020, редакції яких різняться між собою.
Досліджуючи заявлені Позивачем вимоги щодо недійсності правочину, місцевим господарським судом встановлено, що Договір від 05.10.2017 р. був підписаний неповноважною особою на представництво Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс", яка не мала повноважень підписанта Позивача, оскільки внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості підтверджують, що ОСОБА_1 не перебувала на посаді керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс", ОСОБА_1 не була працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс", не мала повноважень на укладання договорів від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" та є невідомою особою. Будь-яких довіреностей на ім'я ОСОБА_1 директорами та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" не видавалося.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів які б свідчили про наступне схвалення Позивачем спірного правочину, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.
Щодо третейського застереження, викладеного у Договорі поставки № 11/10 від 05.10.2017 р., господарський суд зазначив, що п. 7.8 договору, свідчить про обмеження права Позивача на судовий захист, оскільки добровільного погодження такої умови між сторонами не відбулося.
Враховуючи, що Договір № 11/10 від 05.10.2017 визнано недійсним, у зв'язку з тим, що він був підписаний не уповноваженою особою та без волевиявлення Позивача, суд першої інстанції дійшов до висновку, що і третейське застереження, викладене у даному договорі з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" не укладалося.
Отже, в основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про наявність передбачених законом підстав для примусового стягнення зазначеної вище суми, враховуючи, що судом Договір № 11/10 від 05.10.2017 визнано недійсним, у зв'язку з тим, що він був підписаний не уповноваженою особою та без волевиявлення Позивача, що також є підставою вважати, що і третейське застереження, викладене у даному договорі з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" не укладалося.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та постановити ухвалу по справі № 904/3594/20 про залишення позову без розгляду.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Тобто, зазначеною нормою процесуального права передбачено право Позивача пред'явити позов до кількох відповідачів, об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
Під позовною вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги Позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За замістом ч. 1 ст. 173 ГПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами; (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Крім того, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 ст. 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті.
Саме встановлення господарським судом наведених вище обставин, які свідчать про порушення Позивачем правил об'єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Аналіз пункту 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України у системному зв'язку з приписами ст. 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами ч. 6 ст. 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.
Отже, приписи частини 6 статті 173 ГПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об'єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи.
Як вбачається з матеріалів справи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" про визнання правочину недійсним прийнято судом першої інстанції до розгляду у підготовчому засіданні, у зв'язку з тим, що Відповідачем було подано в якості доказу договір № 11/10 від 05.10.2017 з наявним третейським застереженням, який нібито укладений між ТОВ «КП «Оріон-плюс» та ТОВ «Цертум», оригінал договору судом залучено до матеріалів справи.
Враховуючи той факт, що наданий Відповідачем договір № 11/10 від 05.10.2017 з наявним третейським застереженням був відсутній у Позивача і відповідно не можливо було включити позовну вимогу про визнання його недійсним до позовної заяви. Збільшити або доповнити заявлені позовні вимоги вимогами про визнання договору недійсним наразі не можливо, оскільки такі вимоги не ставились первісно, то застосування ч. 3 ст. 237 ГПК України є доцільним.
З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи Скаржника про порушення судом першої інстанції норми процесуального права - ч. 1 ст. 173 ГПК України, стосовно об'єдння в одному провадженні вказаних позовних вимог, які є пов'язаними між собою підставою виникнення та поданими доказами.
Також, судом апеляційної інстанції критично оцінюється доводи Скаржника стосовно порушення місцевим господарським судом норми процесуального права - п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, враховуючи, що Договір № 11/10 від 05.10.2017 р. визнано недійсним, у зв'язку з тим, що він був підписаний не уповноваженою особою та без волевиявлення Позивача, суд першої інстанції дійшов до висновку, що і третейське застереження, викладене у наданому договорі з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" не укладалося.
Отже, у суду першої інстанції не було підстав для залишає позов без розгляду з підстав передбачених у п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Щодо твердження Скаржника на тому, що у суду не було правових підстав для визнання правочину ( Договору ) недійсним, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів ) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
Відповідно до статей 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Ст. 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач, заперечуючи проти заявлених Позивачем вимог, посилався на те, що поставка товару за спірними накладними відбувалась на виконання договору № 11/10 від 05.10.2017 р., який серед інших його умов, містив третейське застереження. В підтвердження вказаних заперечень, Відповідачем 07.09.2020 р. до матеріалів справи було залучено оригінал вказаного договору; 06.10.2020 р. представником Відповідача було залучено ще один примірник оригіналу договору № 11/10 від 05.10.2020 р., редакції яких різняться між собою.
Як вбачається з Договору № 11/10 від 05.10.2017 р., він був підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" - ОСОБА_1 , а з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Цертум" - директором ОСОБА_6., інший примірник договору від імені Позивача також містить підпис ОСОБА_1 .
Позивач стверджує, що на момент підписання спірного договору ОСОБА_1 не була керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс", а тому не мала права підписувати договір, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.
З інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 05.10.2017 р. (дату укладання спірного договору) на посаді керівника юридичної особи (Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс") перебував ОСОБА_2 з 16.06.2016 р.
Також, на підтвердження вказаному, Позивачем були надані суду першої інстанції заяви свідків, а саме: ОСОБА_2 (директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" з 16.06.2016 по 26.02.2018); ОСОБА_3 (директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" з 03.09.2012 по 31.07.2013 та з 27.02.2018 по даний час); ОСОБА_4 (директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" з 01.08.2013 по 15.06.2016); ОСОБА_5 (засновник та єдиний учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" (а.с. 118-180). Із вказаних заяв вбачається, що дані особи підтверджують той факт, що ОСОБА_1 не була працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс", не мала повноважень на укладання договорів від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" та є невідомою особою. Будь-яких довіреностей на ім'я ОСОБА_1 директорами та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" не видавалося.
Ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє ( ст. 239 ЦК України ).
Якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою ( ст. 241 ЦК України). Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Крім того, Позивач зазначає, що між сторонами в період з лютого по травень 2018 здійснювалось постачання на адресу Відповідача товару без укладання договору за видатковими накладними № РН-0000015 від 01.02.2018, № РН-0000016 від 01.02.2018, № РН-0000044 від 02.04.2018, № РН-0000066 від 23.05.2018, № РН-0000067 від 23.05.2018, в яких, як і в в рахунках-фактурах № СФ-000015 від 29.01.2018, № СФ-000016 від 29.01.2018, № СФ-000044 від 30.03.2018, № СФ-000066 від 23.05.2018, № СФ-000067 від 23.05.2018, помилково зазначено номер договору відступлення права вимоги ( № 11/10 від 05.10.2017) на підтвердження чого останній надає заяву свідка, а саме директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" - ОСОБА_3 , яким були підписані та оформлені дані документи.
Про вищевказане зазначено також у акті «Про результати інвентаризації бухгалтерських та первинних документів по взаємовідносинах ТОВ «КП «Оріон-плюс» та ТОВ «Цертум» з 01.01.2018 р. по 01.06.2018 р.», який складено на виконання наказу директора ТОВ «КП «Оріон-плюс» № 4-р від 03.03.2020 р..
Отже, встановивши, що Договір від 05.10.2017 р. був підписаний неповноважною особою на представництво Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс", яка не мала повноважень підписанта Позивача, а також те, що матеріали справи не містять доказів які б свідчили про наступне схвалення Позивачем спірного правочину, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальінстю "Комерційне підприємство "Оріон-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальінстю "Цетрум" є законними й обґрунтованими.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальінстю «Цетрум» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2020 р. у справі № 904/3594/20 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 08.02.2021 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя О.В. Чус