проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"28" січня 2021 р. Справа № 641/4124/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.;
за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (вх.№3246Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №641/4124/18 (повний текст рішення складено та підписано 02.11.2020 суддею Лавровою Л.С. у приміщенні господарського суду Харківської області)
за позовом фізичної особи ОСОБА_1 , м.Харків,
до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", м.Київ,
про відшкодування майнової та моральної шкоди,-
У червні 2018 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Комінтернівського районного суду м.Харкова з позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" (відповідача) та просив стягнути суму завданої матеріальної шкоди у розмірі 7213,82 грн та моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 19.10.2015 через відповідний структурний підрозділ ПАТ "ПУМБ" позивачем проведені платежі щодо сплати єдиного соціального внеску №№ 6821979, 6820818 на суму 478,17 грн та 1113,42 грн на користь державної податкової інспекції. Позивач зазначає, що 27.10.2015, отримавши телефонне повідомлення від державної податкової інспекції про відсутність сплачених ним платежів, звернувся до відповідача щодо підтвердження проведення платежів 19.10.2015. Відповідачем наданий лист-підтвердження, відповідно до якого платежі були проведені. Однак, наприкінці березня 2018 року на адресу позивача надійшли рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0006301309 та №0006291309 щодо накладення на нього штрафних санкцій за несплату у 2015 році відповідних платежів до Державного бюджету зі сплати єдиного соціального внеску. Сума санкцій склала 6219,97 грн та 993,85 грн. Підставою для нарахування штрафних санкцій стало те, що платежі, які було здійснено 19.10.2015 через відділення ПАТ "ПУМБ", не надійшли на відповідні рахунки бюджету. У відповідь на звернення позивача до відповідного структурного підрозділу відповідача останній листом від 02.05.2018 повідомив, що грошові кошти не були зараховані до Державного бюджету та залишилися у відповідача, також позивачу запропоновано отримати ці кошти. 22.06.2018 грошові кошти у сумі 478,17 грн та 1113,42 грн були отримані позивачем, що підтверджується копіями квитанцій № 6820818 та № 6821979 від 22.06.2018. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 7213,82 грн та 10000,00 грн моральної шкоди, спричинення якої позивач обґрунтовує його суттєвими стражданнями через ситуацію, що склалася з вини відповідача.
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14.12.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "ПУМБ" на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 7213,82 грн та моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с.132-135, том 1).
Постановою Харківського апеляційного суду від 10.04.2019 рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14.12.2018 скасовано, провадження у справі закрито (а.с.232-236, том 1). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з реалізацією ОСОБА_1 установленого законом обов'язку суб'єкта підприємницької діяльності зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а відтак відповідно до положень статті 20 Господарського процесуального кодексу України спір між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та ПАТ "ПУМБ" має вирішуватися господарським судом.
Великою Палатою Верховного Суду постановою від 28.04.2020 у цій справі за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 - залишено її без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 10.04.2019 - без змін з посиланням на внесені Законом №460-ІХ зміни до ст.255, 256, 258 Цивільного процесуального кодексу України (а.с.42-45, том 2).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10.07.2020 у справі №641/4124/18 задоволено заяву позивача про направлення справи до суду господарської юрисдикції, передано справу до господарського суду Харківської області.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 18.08.2020, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
Оскаржуваним рішенням господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №641/4124/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на користь фізичної особи ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 7213,82 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на користь Державного бюджету України 1762,00 грн судового збору. У частині стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн - відмовлено за необґрунтованістю.
Приймаючи рішення в частині задоволених позовних вимог, господарський суд мотивував його тим, що банку було відомо про не проведення платежів позивача, але не вжито заходів для належного інформування позивача про не проведення платежів по сплаті єдиного соціального внеску, що і стало підставою накладення штрафних санкцій на позивача згідно з рішеннями Головного управління ДФС у Харківській області №0006301309 та №0006291309 за несплату у 2015 році відповідних платежів до Державного бюджету зі сплати єдиного соціального внеску, розмір санкцій склав 6219,97 грн та 993,85 грн. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачу заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 7213,82 грн, яка підлягає відшкодуванню відповідачем. Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди на підставі Закону про захист прав споживачів та норм цивільного законодавства у розмірі 10000,00 грн - господарський суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, що підтверджують глибину його душевних страждань, а тому визнав їх необґрунтованими.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції чинного законодавства, просить рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №641/4124/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про захист прав споживачів повністю. Судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при недоведеності позивачем належними та допустимими доказами обставин, що мають значення для справи для перекладення своєї відповідальності за несвоєчасність оплати обов'язкових платежів до бюджету з позивача на відповідача, які суд визнав встановленими. Апелянт зазначає, що банківські реквізити для проведення платежів були надані фізичною особою ОСОБА_1 касиру банку та правильність заповнення касиром банку реквізитів касових документів із застосуванням технічних засобів фізична особа ОСОБА_1 засвідчив своїм підписом. Матеріалами справи підтверджується той факт, що після ініціювання проведення позивачем платежів 19.10.2015 згідно з квитанціями №6820818 та №6821979 позивач лише 02.04.2018 звернувся до банку, після чого одразу отримав письмову відповідь на своє звернення із грошовими коштами, які повернулись у зв'язку з наданням самим позивачем неправильних реквізитів. Щодо посилання позивача на довідку №3 АТ «ПУМБ» апелянт зазначає, що вказана довідка не вказує про зарахування грошових коштів на рахунок одержувача (Основ'янської ОДПІ) та про виконання позивачем свого обов'язку зі сплати обов'язкових платежів до бюджету за правильними реквізитами. Суд першої інстанції у рішенні не зазначив норму матеріального права, на підставі якої банк повинен відшкодувати позивачу заподіяну матеріальну шкоду, а також письмово інформувати клієнта про повернення платежу і що за таке не інформування саме на банк покладається матеріальна відповідальність. Апелянт вважає, що судом першої інстанції проігноровано факт систематичного порушення позивачем свого обов'язку зі своєчасної сплати податкових зобов'язань, що встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №820/8538/15. Як стверджує апелянт, господарський суд Харківської області згідно з вимогами Господарського процесуального кодексу України не має повноважень розглядати позовні вимоги фізичної особи до юридичної особи про захист прав споживача і розгляд справи №641/4124/18 підлягав закриттю.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №641/4124/18. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 21.12.2020 о 10:00 годині. Встановлено учасникам справи п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Встановлено учасникам справи строк до 16.12.2020 для подання письмових заяв, клопотань тощо. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.
14.12.2020 від позивача до суду надійшов відзив (вх.№12509) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у стягненні моральної шкоди, в іншій частині рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим. Зазначає, що саме з вини відповідача позивачу заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 7213,82 грн, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, оскільки майже три роки грошові кошти позивача знаходились у володінні відповідача, а останній не здійснив жодних дій щодо інформування позивача про це, незважаючи на те, що мав дані позивача. Щодо питання юрисдикції даного спору позивач вважає, що спір між ФОП ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» має вирішуватися господарським судом, жодних правових підстав для закриття провадження у справі суд першої інстанції не мав.
У судовому засіданні 21.12.2020 апелянт уточнив вимоги апеляційної скарги - просив суд скасувати судове рішення в частині задоволених позовних вимог.
Представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.
Після заслуховування правової позиції учасників справи оголошено перерву до 28.01.2021 до 10:00 год.
Судове засідання 28.01.2021 продовжено зі стадії, на якій було оголошено перерву у справі.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
Як убачається з матеріалів справи, 19.10.2015 позивач звернувся до структурного підрозділу ПАТ "ПУМБ" з метою здійснення платежів щодо сплати єдиного соціального внеску, подавши заяви на переказ готівки №6820818 і №6821979, в яких зазначена дата здійснення касової операції - 19.10.2015 (а.с.30, том 1).
Після проведення позивачем такої оплати отримано розрахункові документи - квитанції №6821979, 6820818 на суму 478,17 грн та 1113,42 грн, в яких у графі «отримувач» зазначено: Основ'янська ОДПІ Комінтернівського району, призначення платежу: соціальний внесок у розмірі 36,8 % та соціальний внесок за найм у розмірі 34,7% за вересень 2015 року (а.с.16-17, том 1).
23.10.2015 ініційовані позивачем платежі за вказаними платіжними документами у сумі 478,17 грн та 1113,42 грн повернено банку для уточнення рахунку отримувача - Основ'янської ОДПІ м.Харкова, про що свідчить виписка/особовий рахунок від 23.10.2015, який відкритий відділенням №3 ПУМБ в м.Харкові, за №290251.UAH (а.с.31, том 1).
Як стверджує позивач, у подальшому, отримавши телефонне повідомлення від державної податкової інспекції про відсутність відповідних платежів щодо сплати єдиного внеску, тричі (23.10.2015, 26.10.2015, 27.10.2015) звертався до відповідача щодо підтвердження проведення 19.10.2015 спірних платежів.
В якості доказів звернення до відділення банку з метою з'ясування обставин спірного переказу та отримання ним інформації щодо належного перерахування платежів відповідачем надано лист-підтвердження (який не містить номеру та дати складення документу, разом з тим, містить штамп та печатку АТ «ПУБМ» та підпис керуючого відділенням №3 ПУМБ у м.Харкові Серик Е.І.), у якому зазначено, що 19.10.2015 платником ОСОБА_1 були проведені платежі №6820818 та №6821979 від 19.10.2015 зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 478,17 грн та 1113,42 грн (а.с.15, том 1). Саме цей лист, як стверджує позивач, він отримав від банку 27.10.2015, а, отже, вважає належним доказом повідомлення банком позивача саме про зарахування коштів до бюджету, оскільки в цьому листі також відсутні будь-які відомості щодо повернення їх для уточнення реквізитів.
Крім того, позивач зазначає, що дані обставини підтверджуються заявою свідка, яка міститься в матеріалах справи (а.с.114, том 2).
У березні 2018 року позивачу надійшли рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0006301309 та №0006291309 від 23.03.2018 про накладення на ОСОБА_1 штрафних санкцій за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску за період з 21.06.2014 до 04.07.2014 - 98,33 грн, за період з 21.10.2015 до 19.02.2018 - 5197,38 грн, за період з 20.10.2015 до 19.02.2018 - 133,60, а також 860,49 грн, загалом, сума санкцій складає 7213,82 грн (а.с.10, 11, том 1). Штрафні санкції були сплачені позивачем 05.04.2018, що підтверджується квитанціями №3 у сумі 6219,97 грн і №4 у сумі 993,85 грн (а.с.13, 14, том 1).
При цьому позивач вважає, що підставою для нарахування податковим органом штрафних санкцій стало те, що платежі, які було здійснено 19.10.2015 через відділення ПАТ "ПУМБ", не надійшли на відповідні рахунки бюджету з вини банку, оскільки банк був зобов'язаний повідомити платника ОСОБА_1 про повернення коштів 23.10.2015 на рахунки відповідача з метою уточнення реквізитів рахунку отримувача - Основ'янської ОДПІ м.Харкова.
02.04.2018 позивач звернувся до АТ "ПУМБ" відділення №3 у м.Харкові з заявою, в якій просив надати відповідь щодо факту повернення грошових коштів до банку за платежі №6820818 та №6821979 від 19.10.2015, про що платника не було повідомлено, та компенсувати штрафні санкції та суми платежів (а.с.32-33, том 1).
Листом від 02.05.2018 АТ «ПУМБ» повідомив позивача, що відповідальність за правильність надання реквізитів для касового документа, у тому числі призначення платежу, лежить на клієнтові. Грошові кошти зі сплати єдиного соціального внеску за документами №6820818 та №6821979 від 19.10.2018 не надійшли на рахунок податкових органів через некоректне зазначення позивачем рахунків Основ'янської ОДПІ у м.Харкові, що призвело до повернення одержувачем перерахованих коштів. Рекомендовано позивачу звернутися до відділення банку для уточнення можливості повернення грошових коштів згідно з документами №6820818 та №6821979, які були повернуті одержувачем. Банк зауважив, що не має можливості задовольнити прохання у зверненні позивача (а.с.34, том 1).
22.06.2018 позивачем до відділення №3 АТ "ПУМБ" у м.Харкові подано заяви про повернення грошових коштів за переводами, ініційованими ним на підставі заяв на переказ грошових коштів №6820818 та №6821979 від 19.10.2015 у розмірі 478,17 грн та 1113,42 грн (а.с.35,37, том 1).
22.06.2018 грошові кошти у сумі 478,17 грн та 1113,42 грн були отримані позивачем, що підтверджується копіями квитанцій №6820818 та №6821979 від 22.06.2018 (а.с.36, 38, том 1).
З огляду на зазначені обставини, ОСОБА_1 22.06.2018 звернувся до Комінтернівського суду м.Харкова з даним позовом, у якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 7213,82 грн (сума сплачених штрафних санкцій) та 10000,00 грн моральної шкоди, спричинення якої позивач обґрунтовує його суттєвими стражданнями через ситуацію, що склалася.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, за матеріалами даної справи убачається, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з реалізацією ОСОБА_1 установленого законом обов'язку суб'єкта підприємницької діяльності зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та проведенням позивачем 19.10.2015 обов'язкових платежів щодо сплати єдиного соціального внеску через банківську установу.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. За правилами пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу (пункт 126.1 ст.126 Податкового кодексу України).
Зарахування місцевих податків та зборів, до яких згідно зі статтею 10 Податкового кодексу України відноситься, зокрема, й податок - єдиний соціальний внесок, до відповідних місцевих бюджетів здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з частинами 4, 5 статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до державного бюджету з дня їх зарахування.
Отже, наведені норми податкового законодавства визначають обов'язок платника податків самостійно обчислити та сплатити відповідні податки і збори, при цьому виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань та у встановлений строк, які зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до державного бюджету з дня їх зарахування.
Таким чином, оскільки позивач є суб'єктом підприємницької діяльності та має згідно з законом податковий обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску за чітко встановленими законом реквізитами та у визначені законодавством строки, за недотримання яких несе відповідальність у вигляді штрафу, саме він має пересвідчитись у належності та достовірності реквізитів платежу, а також здійснити не лише дії щодо внесення коштів до каси банку, а пересвідчитись у зарахуванні цих коштів до бюджету.
Відсутність належного зарахування до відповідного бюджету податку за переказом платника ОСОБА_1 від 19.10.2015 стало підставою для притягнення його до відповідальності органами податкової служби та нарахування штрафних санкцій. При цьому жодне з двох рішень про застосування санкцій від 23.03.2018 не містять будь-яких фактів та посилань, які б встановлювали вину банку при здійсненні операцій по перерахуванню коштів 19.10.2015.
З матеріалів справи убачається, що спірні платежі 19.10.2015 проведені відділенням банку за заявами позивача на переказ готівки №6820818 та №6820819 (а.с.31, 32, том 1).
Тобто, порядок проведення розрахункових банківських операцій з клієнтами регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Національного Банку України від 01.06.2011 №174 та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 25.06.2011 за №790/19528, яка діяла на період спірних правовідносин та до 01.11.2018.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розрахунковими банківськими операціями вважається рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.
Статтею 51 зазначеного Закону встановлено порядок проведення розрахункових банківських операцій.
Зокрема, визначено, що для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.
Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.
При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.
Згідно з пунктами 1.7 та 1.23 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, від 05.04.2001 № 2346, далі по тексту - Закон № 2346) документом на переказ готівки вважається документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі; отримувачем переказу є особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.
Пунктами 8.1., 8.2. та 8.3. статті 8 цього Закону встановлено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.
За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.
Згідно зі статтею 20 Закону №2346 ініціатором переказу може бути платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Стаття 21 цього Закону визначає, що ініціювання переказу проводиться шляхом:
1)подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа;
2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі;
3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу;
4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі;
5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні;
6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання;
7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.
Оскільки, як убачається з матеріалів справи, позивач на свій розсуд обрав спосіб сплати податку шляхом ініціювання переказу готівки у касі банку та звернувся 19.10.2015 із відповідними заявами про переказ готівки, тому до спірних правовідносин мають бути застосовані спеціальні норми статті 24 Закону №2346, а не норми статей 20, 30 та 31 цього Закону, на які помилково посилається позивач.
Так, згідно з нормами статті 24 зазначеного Закону подання ініціатором до банку або іншої установи - учасника платіжної системи документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі здійснюється протягом операційного часу.
Реквізити документів на переказ готівки та особливості їх оформлення встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
При використанні документа на переказ готівки ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття до виконання банком або іншою установою - учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі. Прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи - учасника платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією.
Банки зобов'язані відображати інформацію про кожну операцію з приймання готівки (у тому числі їх агентів) у системі автоматизації банків на внутрішньобанківському рахунку та/або внутрішній підсистемі системи автоматизації банку в той самий операційний день (у разі здійснення ініціювання переказу готівки платником протягом операційного часу) або не пізніше наступного операційного дня (у разі ініціювання переказу готівки після закінчення операційного часу).
Учасники платіжних систем зобов'язані забезпечити відображення інформації про кожну операцію з приймання готівки для подальшого переказу та розрахунків між учасниками платіжної системи або учасників платіжної системи з отримувачами в системі обліку платіжної організації платіжної системи та у системі автоматизації банку, що обслуговує учасника платіжної системи/розрахункового банку платіжної системи у той самий операційний день (у разі здійснення ініціювання переказу готівки платником протягом операційного часу) або не пізніше наступного операційного дня (у разі ініціювання переказу готівки після закінчення операційного часу).
Банк, який залучає комерційного агента для приймання готівки для подальшого її переказу банком, визначає необхідність створення страхового (резервного) фонду для забезпечення безперебійної роботи.
Банки, агенти банків та учасники платіжних систем, які приймають готівку (у тому числі за допомогою платіжних пристроїв) для подальшого її переказу, зобов'язані:
забезпечити розміщення в доступному для огляду клієнтів місці або на моніторі платіжного пристрою інформації щодо найменування та місцезнаходження банку, комерційного агента банку, платіжної організації/учасника платіжної системи та найменування платіжної системи, номера телефону довідкової служби, електронної адреси, режиму роботи платіжного пристрою, строків зарахування коштів отримувачам та розміру комісійної винагороди (плати за здійснення операції);
видати після здійснення операції (у тому числі за допомогою платіжного пристрою) касовий документ (квитанцію/чек тощо), який відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань ведення касових операцій банками України містить усі обов'язкові реквізити касового документа;
забезпечити створення архівів електронних документів (збереження інформації про прийняту готівку, реєстри тощо) та контроль за їх цілісністю, захист цих документів (у тому числі криптографічний) під час їх зберігання та передавання від платіжних пристроїв до системи автоматизації банку відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України;
забезпечити надання щомісячно та на вимогу контролюючих органів інформації про суми коштів, що стягуються у вигляді фіксованої суми або відсотка за здійснення операцій з приймання готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічного комплексу самообслуговування.
Інкасація готівки, прийнятої для подальшого її переказу, здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідальність банків при здійсненні переказу регулюється статтею 32 Закону №2346, зокрема:
Банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.
У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.
Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону.
Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.
Пунктом 22.6. статті 22 Закону встановлено, що обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і приймати цей документ лише в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність і достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.
Обслуговуючий отримувача банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і зараховувати кошти на рахунок отримувача лише в разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача.
Стаття 32.2 Закону передбачає, що платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону.
Відповідно до ст.32.6 Закону банк ініціатора зобов'язаний на вимогу ініціатора письмово повідомити про стан виконання його доручення, що міститься у відповідному документі на переказ.
Згідно зі ст.33.2 Закону платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі -учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.
У відповідності до пункту 1.1. статті 1 «Загальні положення до оформлення касових документів», розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про проведення касових операцій банками, затвердженої постановою Національного банку України від 01.06.2011 №174 (далі по тексту - Інструкція №174) до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 8), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 9), заява на видачу готівки (додаток 10), прибутковий касовий ордер (додаток 11), видатковий касовий ордер (додаток 12), грошовий чек (додаток 13), квитанція про прийняття на інкасо банкнот іноземних держав (додаток 22), квитанція про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті, рахунки на сплату платежів, а також сліп, квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями, та документи для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі, установлені відповідною платіжною системою.
Пункт 1.3. Інструкції встановлює, що касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, власноручні підписи або ЕП платника/отримувача та власноручні підписи або ЕЦП працівників банку (філії, відділення), уповноважених здійснювати касову операцію.
До обов'язкових реквізитів касових документів, які оформляються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім зазначених вище), також належать номер рахунку отримувача та найменування і код банку отримувача.
У прибуткових, видаткових та прибутково-видаткових касових ордерах на приймання та видачу готівки працівникам банку (філії, відділення) зазначаються прізвище, ім'я, по батькові отримувача, найменування та номер документа (посвідчення/перепустки).
Крім обов'язкових, касові документи можуть містити й додаткові реквізити, потрібні для здійснення окремих касових операцій, визначених банком.
Реквізити в усіх касових документах заповнюються згідно з правилами, зазначеними в додатку 16 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 1.4. Інструкції клієнт заповнює касові документи від руки чи за допомогою технічних засобів або банк (філія, відділення) за згодою клієнта заповнює касові документи із застосуванням технічних засобів або системи автоматизації банку (далі - САБ).
Правильність заповнення банком (філією, відділенням) реквізитів касового документа із застосуванням технічних засобів або САБ клієнт засвідчує своїм власноручним підписом або ЕП.
Пунктом 1.11. Інструкції встановлено, що у заявах на переказ готівки для нарахування податків, зборів та інших платежів до бюджету і фондів соціального страхування в додаткових реквізитах банк зазначає код бюджетної класифікації, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта громадянина України (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів) [для нерезидентів - номер (та за наявності - серію) паспорта (іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів), дату видачі та орган, що його видав, громадянство], для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили відповідні органи державної фіскальної служби і мають відмітку в паспорті, для штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - серію та номер протоколу про адміністративне правопорушення.
Банку (філії, відділенню) забороняється під час здійснення касових операцій виправляти в касових документах такі реквізити: номери рахунків (за винятком зміни номера рахунку на грошових чеках у зв'язку з реорганізацією банку), найменування клієнта, суми, призначення платежу, прізвища, імені, по батькові отримувача (платника) (пункт 1.14. Інструкції).
За операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та надається відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) у вигляді паперового або електронного документа відповідно до умов договору. За операціями з видачі готівки із застосуванням банкомата формується і роздруковується чек банкомата на вимогу клієнта (пункт 1.17. Інструкції).
Таким чином, банк на підставі заяв платника податку ініціював проведення грошових коштів за реквізитами, які були надані самим позивачем, та саме позивач згідно з наведеними нормами несе відповідальність за правильність реквізитів.
При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа, але виключно на предмет обов'язкової інформації, форми та реквізитів касових документів та відомостей, які встановлені законодавством для певного виду платіжних документів, і не зобов'язаний жодним нормативним актом перевіряти правильність розрахункових рахунків отримувача.
Також наведені норми законодавства не містять обов'язку банківської установи повідомляти платника про зарахування коштів до бюджету або про повернення коштів на банківські рахунки, у тому числі для уточнення реквізитів рахунків податкових органів.
Як стверджував відповідач, банк не мав обов'язку та можливості сповістити позивача про повернення коштів і чекав на звернення позивача про повернення коштів, і, отримавши таку письмову вимогу у червні 2018 року, одразу повернув кошти позивачу, що підтверджується матеріалами справи, а саме: поданими заявами на видачу готівки (а.с.35-38, том 1).
Неможливість повідомлення про необхідність уточнення банківських рахунків відповідач пояснив тим, що у нього були відсутні будь-які дані, що надають можливість сповістити платника. Водночас позивач стверджував, що банк мав усі дані, але останній не здійснив жодних дій щодо інформування позивача про повернення коштів 23.10.2015.
Колегія суддів зазначає, оскільки законодавство не містить норм, які б зобов'язували банк здійснювати обов'язкове повідомлення про результат переказу, а заяви на переказ коштів від 19.10.2015 дійсно не містять жодних відомостей про адресу, номер телефону, номер електронної адреси платника тощо, отже, доводи відповідача, що він не мав передбаченого законодавством обов'язку щодо повідомлення ініціатора переказу готівки для уточнення реквізитів та не мав фактичної можливості повідомлення позивача є обґрунтованими, а доводи позивача в цій частині є помилковими.
Позивач наголошує на тому, що він тричі (23.10.2015, 26.10.2015 та 27.10.2015) звертався до банку із заявами за підтвердженням проведення 19.10.2015 спірних платежів, і саме, 27.10.2015, була отримана довідка про перерахування коштів за поданими заявами, яка в подальшому була надана до податкової інспекції, де зазначили, що цього документу достатньо для підтвердження факту здійснення платежів.
Зазначена довідка дійсно не містить дати її видачі та реєстраційного номеру, але містить підпис керівника відділення №3 ПУМБ у м.Харкові та штамп відділення.
Із її змісту убачається, що 19.10.2015 платником ОСОБА_1 були проведені платежі №6820818 та №6821979 від 19.10.2015 зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 478,17 грн та 1113,42 грн.
Відповідач не заперечує факту перерахування платежів за вказаними реквізитами, але заперечує з приводу її оформлення та саме дати її складання.
На підтвердження обставин щодо складення довідки позивачем надано заяву свідка ОСОБА_2 , яка, зокрема, зазначила, що 26.10.2015 вона звернулась з письмовим запитом на ім'я начальника відділення з проханням перевірити статус платежів, в якому були зазначені прізвище чоловіка - ОСОБА_1 , адреса, номер мобільного телефону, індивідуальний номер тощо (а.с.114, том 2).
Колегія суддів не бере до уваги вказану заяву як вірогідний доказ наявності у банка даних позивача, оскільки свідок ОСОБА_2 є дружиною позивача, а тому є заінтересованою особою щодо позивача. Крім того, будь-яке письмове звернення клієнта до банку повинно містити штамп банку (реєстрацію вхідних документів) про отримання такого звернення, а клієнт, відповідно, мати свій екземпляр з доказами про реєстрацію банком документа, або докази надіслання такого звернення поштою. Таких доказів матеріали справи не містять.
Дослідивши оригінал довідки, колегія суддів не може узяти її до уваги з тих підстав, що вона складена у порушення правил діловодства та не містить обов'язкових реквізитів документа: його дати та реєстраційного номера; не містить вона і посилання на реквізити рахунку податкової інспекції та відомостей про зарахування спірних платежів до бюджету.
Отже, позивач, маючи інформацію з податкової інспекції про не зарахування до бюджету, сплачених 19.10.2015 коштів, не був позбавлений можливості звернутись до відповідача у передбачений законом спосіб, а саме, з письмовою заявою з метою з'ясування усіх обставин ще у жовтні 2015 року спірного переказу. Такі дії свідчать про необачність, допущену саме платником податку (позивачем), що призвело до нарахування податковим органом штрафних санкцій за три роки.
Вищезазначеними нормами закону та матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив норму матеріального права, на підставі якої банк повинен відшкодувати позивачу заподіяну матеріальну шкоду, а також письмово інформувати клієнта про повернення платежу і що за таке не інформування саме на банк покладається матеріальна відповідальність.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним грошових витрат (шкоди), завданих неправомірними діями відповідача, отже, правовідносини, які виникли між сторонами у справі з приводу стягнення заявленої позивачем суми матеріальної шкоди, є позадоговірними, до цих правовідносин застосовуються положення глави 82 Цивільного кодексу України.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Слід зазначити, що загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у ст.1166 Цивільного кодексу України (на яку і посилався позивач у позовній заяві) відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Вищезазначені обставини свідчать про відсутність вини у діях банку, а відтак і причинного зв'язку між діями банку та шкодою, завданою позивачу, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до спірних відносин у цій справі положень ст.1166 Цивільного кодексу України.
Щодо посилання апелянта на факт систематичного порушення позивачем свого обов'язку зі своєчасної сплати податкових зобов'язань, що встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №820/8538/15, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не досліджувались судом першої інстанції, адже відповідач не посилався на них у суді першої інстанції.
Як стверджує апелянт, господарський суд Харківської області згідно з вимогами Господарського процесуального кодексу України не має повноважень розглядати позовні вимоги фізичної особи до юридичної особи про захист прав споживача і розгляд справи №641/4124/18 підлягав закриттю.
Колегія суддів вважає ці доводи апелянта такими, що суперечать нормам процесуального законодавства та висновкам Верховного Суду, а саме: Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2020, вирішуючи питання юрисдикції вирішення спору у даній справі, зазначила, що спір про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої не зарахуванням відповідачем до бюджету коштів, сплачених як єдиний внесок позивача, слід розглядати за правилами господарського судочинства, як з огляду на предметний, так і з огляду на суб'єктний критерії визначення юрисдикції суду.
Ураховуючи, що господарським судом прийнято рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування його в оскаржуваній частині з прийняттям нового рішення в цій частині.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 пункту 2 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до частин 1, 2 ст.277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. 2.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції наведеним вище вимогам не відповідає, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині.
Керуючись ст.269, 270, пунктом 2 частини 1 ст. 275, ст.277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №641/4124/18 скасувати.
У задоволенні позову в оскаржуваній частині відмовити.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 08.02.2021.
Головуючий суддя О.А. Пуль
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя І.В. Тарасова