вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" лютого 2021 р. Справа№ 910/6393/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.
за участю представників:
від позивача - Дикий Ю.О., адвокат, довіреність 2 від 05.01.2021;
від першого відповідача - представник не прибув;
від другого відповідача - Цирулевська М.В., адвокат, ордер серії КВ №726435 від 27.01.2020;
від третьої особи - представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/6393/20 (суддя Картавцева Ю.В., повний текст складено - 30.10.2020) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" до товариства з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" та товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Сіті Інвест СТ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - товариство з обмеженою відповідальністю "Торг-Альянс" про визнання недійсним договору.
встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" та товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Сіті Інвест СТ" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 04.09.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що оспорюваним договором відступлення права вимоги порушено його право, як кредитора (стягувача) товариства з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" на належне виконання зобов'язання щодо стягнення 3747815,95 грн. за рахунок коштів, майна, що належать боржнику першого відповідача (ТОВ "Торг-Альянс").
Також, позовні вимоги мотивовані: порушенням оскаржуваним договором публічного обтяження; його фіктивністю; а також тим, що він за своєю правовою природою є договором факторингу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/6393/20 у позові товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" відмовлено повністю.
Так, приймаючи наведене рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу щодо предмета позову, а також існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним Договору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/6393/20 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані аналогічними доводами, що й позовні, та при цьому із зазначенням скаржником про ненадання оцінки судом першої інстанції обставині внесення до Державного реєстру запису про обтяження рухомого майна ще 15.04.2019, тобто до вчинення оскаржуваного правочину, а також посиланням на необґрунтованість відмови у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
В апеляційній скарзі апелянтом було заявлено клопотання про витребування доказів, розглянувши яке колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні.
Обґрунтування вказаної відмови буде наведено нижче у даній постанові при оцінці доводів скаржника про необґрунтованість відхилення аналогічного клопотання судом першої інстанції.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представник другого відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перший відповідач, а також третя особа не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися; ухвала суду про призначення справи до розгляду була направлена за адресами офіційного місцезнаходження вказаних осіб.
Так, першим відповідачем вказана ухвала суду була отримана, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
В свою чергу, від третьої особи кореспонденція суду повернулася з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.
Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи повідомлення вказаних осіб, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між товариством з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Сіті Інвест СТ" (новий кредитор) 04.09.2019 укладено договір про відступлення права вимоги (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всіх прав, у тому числі, прав вимоги, належних первісному кредитору на підставі Інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005 (з урахуванням всіх змін, додаткових угод (від 23.04.2007, № 3 від 10.01.2008, № 4 від 19.03.2008, № 5 від 06.06.2008), доповнень і додатків до нього), укладеного між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-Альянс".
Відповідно до п. 1.2 Договору за цим договором новий кредитор одержує право вимоги замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання всіх зобов'язань за основним договором. До нового кредитора переходять всі права, в тому числі, права вимоги первісного кредитора за основним договором в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу цих прав.
Відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги за основним договором є оплатним. Порядок, умови та розмір оплати за відступлення первісним кредитором новому кредитору всіх прав вимоги за основним договором врегульовуються окремими домовленостями сторін, викладеними в письмовому вигляді та скріпленими підписами сторін. Зазначені домовленості сторін не впливають на дійсність та чинність даного договору (п. 2.1, 2.2 Договору).
Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником його обов'язків (п. 3.1 Договору).
Відповідно до п. 3.3 Договору всі права первісного кредитора за основним договором переходять до нового кредитора з моменту набрання чинності цим договором.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами умов цього договору (п. 6.7 Договору).
Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" 13.09.2019 на адресу ТОВ "Торг-Альянс" було направлено Повідомлення про відступлення (передання) прав за інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005.
Позивач, який не є стороною договору відступлення, обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання його недійсним, зазначає, що оспорюваним правочином порушено його право як кредитора (стягувача) товариства з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" на стягнення 3747815,95 грн. за рахунок коштів, майна, що належать боржнику першого відповідача - ТОВ "Торг-Альянс".
При цьому, позивач посилається на наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" (позивач) є векселедержателем 14 простих векселів, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" зі строком платежу за векселями до 04.04.2019.
З огляду на невиконання першим відповідачем зобов'язань щодо оплати векселів, строк оплати за якими сплинув 04.04.2019, позивач 05.04.2019 звернувся до приватного нотаріуса за вчиненням протестів неоплачених векселів.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. 05.04.2019 вчинено протест про неоплату векселів, про що до реєстру для реєстрації нотаріальних дій внесено відповідні записи, а 11.04.2019 за заявою позивача нотаріусом вчинено виконавчі написи за реєстровими номерами №№ 1621, 1622, 1623, 1624, 1625, 1626, 1627, 1628, 1629, 1630, 1631, 1632, 1633, 1634.
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Турчиним А.А. 15.04.2019 було відкрито виконавче провадження № 58897159 щодо стягнення з ТОВ "Українські готелі" на користь ТОВ "Фінансова компанія "Морган Кепітал" грошових коштів у загальному розмірі 3747815,95 грн.
Позивач зазначає, що метою укладення оскаржуваного наразі Договору відступлення права вимоги було саме уникнення сплати боргу та недопущення задоволення вимог кредитора (ТОВ "Фінансова компанія "Морган Кепітал").
При цьому, позивач обґрунтовує своє порушене право тим, що згідно ч. 1 ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб, та стверджує, що оспорюваний договір позбавляє його права на задоволення своїх вимог на суму 3747815,95 грн.
Стосовно наявності у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу щодо предмету спору, апеляційний суд виходить з наступного.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
Отже, матеріально-правовий аспект захисту прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені.
Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на пред'явлення позову у особи виникає після порушення її права.
Тобто, захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому, і щодо якого невідомо, буде воно порушено, чи ні.
При вирішенні спору про визнання договору недійсним підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав визнання недійсним правочину, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Отже, з огляду на положення вказаних статтей підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Як вже вказувалося, позивач посилаючись на ч. 1 ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб, стверджує, що оспорюваний договір позбавляє його права на задоволення своїх вимог на суму 3 747 815,95 грн.
Стосовно посилань позивача на можливість звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб колегія суддів зазначає, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено певний порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.
Так, згідно ч. 2 ст. 48 вказаного Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (ч.5 ст. 48 вказаного Закону).
Отже, з наведеного слідує, що першочергово відбувається звернення стягнення на кошти боржника, а у разі відсутності їх у кількості достатній для задоволення вимог стягнення звертається на належне боржнику інше майно.
Стосовно ж звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб, то з аналізу приписів Закону України "Про виконавче провадження" слідує, що наведений спосіб застосовується у випадку недостатності, належних боржнику коштів та іншого майна, для задоволення вимог кредитора.
В матеріалах даної справи відсутні докази недостатності наявних у боржника - ТОВ "Українські готелі" грошових коштів та іншого належного йому майна, на яке можливо було б першочергово звернути стягнення (не застосовуючи при цьому спосіб, встановлений ч. 1 ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження", на який посилається позивач) для задоволення вимог ТОВ "Фінансова компанія "Морган Кепітал" на суму 3 747 815,95 грн.
Позивачем не доведено обставин, що державним виконавцем були використані всі заходи за для звернення стягнення на грошові кошти чи інше, належне боржнику, майно і можливим є лише задоволення вимог стягувача за рахунок майна боржника, що перебуває в інших осіб, а також майна та коштів, що належать боржнику від інших осіб.
При цьому, посилання апелянта на ненадання ТОВ "Українські готелі" на вимогу приватного виконавця декларації про доходи та майно боржника жодним чином не може підтвердити обставин відсутності чи недостатності у вказаної особи грошових коштів та іншого належного їй майна, за рахунок якого було можливо задовольнити вимоги позивача.
Також, колегією суддів враховується, що згідно оборотно-сальдових відомостей загальна вартість активів ТОВ "Українські готелі" станом на 2019 рік становила 27764798,80 грн.
Відповідно до постанови про арешт майна боржника (ТОВ "Українські готелі") від 15.04.2019, приватним виконавцем накладено арешт на майно у межах суми 412259,54 грн, тоді як вартість активів вказаної особи станом на 2019 рік становила 27764798,80 грн., що перевищує наведену суму та є достатнім для повного задоволення відповідної вимоги позивача.
Враховуючи все вищевикладене, укладення оскаржуваного договору про відступлення права вимоги жодним чином не унеможливлює задоволення вимог позивача до ТОВ "Українські готелі" на суму 3 747 815,95 грн., що, в свою чергу, свідчить про відсутність порушення прав ТОВ "Фінансова компанія "Морган Кепітал" вчиненням зазначеного правочину.
Окрім наведеного, колегією суддів враховується також наступне.
Так, за оскаржуваним наразі договором новому кредитору були передані всі права, у тому числі, права вимоги, належні первісному кредитору на підставі Інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005 (з урахуванням всіх змін, додаткових угод (від 23.04.2007, № 3 від 10.01.2008, № 4 від 19.03.2008, № 5 від 06.06.2008), доповнень і додатків до нього).
При цьому, станом на дату відступлення (04.09.2019) первісному кредитору (інвестору за Інвестиційним контрактом) належали такі права, як вимагати виконання замовником своїх зобов'язань щодо укладення угоди на будівництво об'єкту інвестування, організувати роботи по його будівництву та здати об'єкт по Акту.
Грошового еквіваленту вказаних вимог у договорі відступлення визначено не було.
В свою чергу, товариство з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Альянс" про розірвання інвестиційного контракту та стягнення збитків у розмірі 231 447 575,35 грн, що станом на 10.09.2018 за офіційним курсом НБУ становить 8 188 493,32 дол. США, - реальні збитки (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 11.02.2019).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у справі №910/15004/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 замінено позивача у справі № 910/15004/18 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Сіті Інвест СТ".
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Розірвано інвестиційний контракт № 40-іі/04 від 30.09.2005, укладений між ТОВ "Українські готелі" та ТОВ "Торг-Альянс". Стягнуто з ТОВ "Торг-Альянс" на користь ТОВ "Українські готелі" збитки, завдані внаслідок невиконання інвестиційного контракту № 40-іі/04 від 30.09.2005, в розмірі 194688903,26 грн., що станом на 30.10.2019 за офіційним курсом НБУ становить 7766710,28 дол США. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Вказана постанова була залишена без змін постановою Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 910/15004/18.
З наведеного слідує, що зобов'язання з оплати збитків в сумі 194688903,26 грн. виникло на підставі судового рішення та лише з 30.10.2019, тобто вже після укладення оскаржуваного договору відступлення.
Таким чином, посилання позивача на те, що укладенням договору відступлення було порушено його право на отримання від ТОВ "Українські готелі" грошових коштів в сумі 3 747 815,95 грн. визнаються необґрунтованими, оскільки станом на момент вчинення вказаного правочину грошового еквіваленту, переданих вимог, у договорі відступлення визначено не було, а тому доводи скаржника про можливість задоволення ним своїх вимог за рахунок майна, належного першому відповідачу підлягають відхиленню.
Наведене також свідчить про відсутність порушення прав позивача вчиненням оскаржуваного правочину.
Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові.
Стосовно порушення оспорюваним договором публічного обтяження, слід зазначити наступне.
Позивач, посилаючись на приписи статей 19, 56 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 11, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", стверджує, що спірним Договором відступлення права вимоги порушено публічне обтяження, яким є арешт всього майна першого відповідача, накладений постановою Приватного виконавця від 15.04.2019.
При цьому, у позовній заяві позивач вказував на те, що незважаючи на реєстрацію обтяження права вимоги згідно постанови про арешт майна боржника від 15.04.2019 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна лише 11.10.2019, таке обтяження зберігало чинність з моменту прийняття вказаної постанови про арешт майна, тобто з 15.04.2019, а тому за доводами позивача, відчуження боржником 04.09.2019 належних йому прав вимоги є незаконним.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні відхиляючи доводи позивача про порушення оспорюваним договором публічного обтяження вказав, що оскільки на час вчинення спірного правочину обтяження щодо права вимоги за інвестиційним контрактом, в Державному реєстрі не було зареєстровано, а тому з урахуванням приписів ст. ст. 10, 11, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ТОВ "Київ Сіті Інвест СТ" є добросовісним набувачем та набуло право вимоги без обтяжень.
В апеляційній скарзі апелянт, на відміну від позовної заяви, вказує, що запис про публічне обтяження всього рухомого майна боржника зареєстровано в Державному реєстрі ще 15.04.2019, а відтак відчуження права вимоги за оспорюваним договором під час чинності вказаного обтяження є незаконним.
Докази, вчинення вказаного обтяження 15.04.2019, позивачем були подані до суду першої інстанції не разом з позовною заявою, а по спливу 3 місяців з дня її подання, тобто з пропуском строку, що виключило можливість їх прийняття та оцінки судом.
При цьому, про зміну підстав позову позивач не заявляв, а згідно положень ч. 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що вказаний Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Згідно із статтями 2 та 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" рухоме майно - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки, у тому числі майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Обтяженням є право обтяжувана на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором.
Як слідує зі змісту ст. 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", предметом обтяження може бути рухоме майно, не вилучене з цивільного обороту, на яке згідно із законодавством може бути звернене стягнення. Залежно від змісту обтяження предмет обтяження повинен належати боржнику або обтяжувану на праві власності чи на праві господарського відання.
Статтею 4 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що обтяження поділяються на публічні та приватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" до публічних обтяжень належать:
1) податкова застава;
2) накладення арешту на рухоме майно на підставі рішення суду для забезпечення цивільного позову або при порушенні провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця;
3) звернення стягнення на рухоме майно відповідно до рішення суду, винесеного за позовом, який стосується виконання незабезпечених зобов'язань боржника;
4) накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів (осіб) у випадках, встановлених законом;
5) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються публічними.
Порядок арешту майна боржника у виконавчому провадженні, що є публічним обтяженням, врегульований статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження", частиною 2 якої передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (ч. 5 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження").
З наведених положень слідує, що арешт на право вимоги до ТОВ "Торг-Альянс" за Інвестиційним контрактом міг накладатися виконавцем лише після проведення опису вказаного майна.
Більш того, згідно зі ст.7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у правочині, на підставі якого або у зв'язку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження. У разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним.
Якщо предметом обтяження є окремий об'єкт, його опис надається за індивідуальними ознаками. Якщо предметом обтяження є сукупність об'єктів рухомого майна, його опис також може надаватися за родовими ознаками. В обох випадках опис предмета обтяження повинен дозволяти ідентифікувати рухоме майно як предмет обтяження.
В свою чергу, приватним виконавцем виконавчого округу Турчиним А.А. в рамках виконавчого провадження № 58897159 постановою від 15.04.2019 накладено арешт на все майно ТОВ "Українські готелі" (без зазначення переліку такого майна) у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 4122597,54 грн.
Отже, відповідно обтяження права вимоги на підставі наведеної постанови про арешт всього майна ТОВ "Українські готелі", зареєстроване 15.04.2019, враховуючи відсутність опису предмета обтяження є недійсним.
В свою чергу, постанова про опис та арешт майна (майнових прав, коштів) боржника (ТОВ "Українські готелі") (майнових прав, прав вимоги за Інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005) була винесена Приватним виконавцем 20.11.2019, тобто після того, як такі права були передані ТОВ "Київ Сіті Інвест СТ" за спірним договором (04.09.2019) та вже після розірвання Інвестиційного контракту (30.10.2019) (постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 у справі № 910/15004/18).
Стосовно обтяження на рухоме майно, а саме обмеження права розпорядження і заборона відчужувати (відступати) право вимоги, прощати або здійснювати будь-які дії з вказаним правом вимоги (право вимоги до ТОВ "Торг-Альянс" за інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005), яке було зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 11.10.2019 за №27089973, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом, слід зазначити, що по перше така реєстрація була також здійснена за відсутності опису предмета обтяження.
Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" порядок встановлення і зміст окремих видів публічних обтяжень визначаються законом. Публічне обтяження набирає чинності з моменту його реєстрації в Державному реєстрі.
Враховуючи те, що договір відступлення права вимоги за інвестиційним договором укладено сторонами 04 вересня 2019, отже на час вчинення вказаного правочину обтяження права вимоги за контрактом не набрало чинності.
Положеннями частин 1, 3 статті 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.
Враховуючи відсутність у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна станом на дату укладення оскаржуваного наразі договору відомостей про обтяження саме права вимоги до ТОВ "Торг-Альянс" за інвестиційним контрактом № 40-іі/04 від 30.09.2005 ТОВ "Київ Сіті Інвест СТ" є добросовісним набувачем та набуло право вимоги без обтяжень.
Стосовно посилань апелянта на те, що станом на 15.04.2019 в Державному реєстрі містився запис про обтяження всього рухомого майна боржника - ТОВ "Українські готелі", а відтак ТОВ "Київ Сіті Інвест СТ" повинен був вжити заходів для з'ясування обставин щодо наявності відповідних обтяжень, слід зазначити, що відсутність опису обтяження, тобто конкретизації рухомого майна, на яке було накладено арешт, унеможливлювало встановлення новим кредитором вказаного.
До того ж, оцінка наведеного обтяження була наведена судом вище.
Крім цього, в межах розгляду справи № 910/15004/18 при здійсненні апеляційним судом заміни позивача (ухвала Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019) з товариство з обмеженою відповідальністю "Українські готелі" на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Сіті Інвест СТ", апеляційним судом було встановлено, що оскільки договір відступлення права вимоги за інвестиційним договором укладено сторонами 04 вересня 2019, тобто на час вчинення вказаного правочину обтяження щодо права вимоги за контрактом, який є предметом спору у даній справі, в Державному реєстрі не було зареєстровано, а також з врахуванням приписів ст. ст. 10, 11, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", судова колегія дійшла висновку, що ТОВ "Київ Сіті Інвест СТ" набуто право вимоги без обтяжень, а презумпція правомірності, як вже зазначалось, не спростована.
Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як роз'яснено п 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, рішення у справі №910/15004/18 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №910/6393/20, не можуть йому суперечити.
Отже, оскільки в межах іншої справи встановлено факт відсутності в Державному реєстрі зареєстрованого обтяження станом на момент укладення договору відступлення права вимоги від 04 вересня 2019 та відповідно набуття ТОВ "Київ Сіті Інвест СТ" права вимоги без обтяжень, наведені обставини є преюдиціальними та не підлягають повторному доведенню.
Стосовно посилань апелянта на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі №6-1361цс17, згідно якої відсутність зареєстрованого обмеження не може бути підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону йому було достеменно відомо, слід зазначити наступне.
Так, висновки наведені апеляційним судом у даній постанові жодним чином не суперечать вказаній позиції суду касаційної інстанції, оскільки, як вже було зазначено обтяження права вимоги на підставі наведеної постанови про арешт всього майна ТОВ "Українські готелі", зареєстроване 15.04.2019, враховуючи відсутність опису предмета обтяження є недійсним, а інші особи дізнатися про наявність обтяження були позбавлені можливості через відсутність опису обтяження, тобто конкретизації рухомого майна, на яке було накладено арешт.
Що ж до обтяження, зареєстрованого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 11.10.2019, то станом на момент укладення договору відступлення воно було нечинним, оскільки відповідний запис до реєстру станом на 04.09.2019 внесено не було, що відповідно також унеможливлювало обізнаність про наведені обставини інших осіб.
Стосовно доводів апелянта про фіктивність правочину, слід зазначити наступне.
Згідно з частинами 1, 2 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Кваліфікуючими ознаками договору відступлення є передання однією особою своїх прав іншій особі, прийняття їх останньою та вчинення нею в подальшому відповідних дій щодо реалізації набутих прав.
Так, на виконання п. 4.2 Договору 13.09.2019 ТОВ "Українські готелі" було надіслано на адресу ТОВ "Торг-Альянс" (боржника) повідомлення про відступлення (передання) прав за інвестиційним контрактом.
Крім цього, ТОВ "Українські готелі" та ТОВ "Київ Сіті Інвест СТ" реалізовуючи настання правових наслідків, обумовлених Договором подали до Північного апеляційного господарського суду заяву про заміну позивача у справі № 910/15004/18 - ТОВ "Українські готелі" на його правонаступника - ТОВ "Київ Сіті Інвест СТ".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 у справі № 910/15004/18 на підставі спільної заяви ТОВ "Українські готелі" та ТОВ "Київ Сіті Інвест СТ" було замінено позивача у справі № 910/15004/18 - ТОВ "Українські готелі" на його правонаступника - ТОВ "Київ Сіті Інвест СТ".
Отже, враховуючи вчинення сторонами належних дій, спрямованих на реальне виконання умов спірного договору, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Стосовно доводів апелянта про те, що оскаржуваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Статтею 1077 Цивільного кодексу України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Отже, за змістом статей 512, 1077 Цивільного кодексу України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
Аналіз положень статей 512-518 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку щодо суб'єктного складу правочинів із відступлення права вимоги, а відповідно до статті 2 ЦК України учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.
Водночас, за змістом частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 ГК України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 Цивільного кодексу України), та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
Статтею 350 ГК України визначено, що фактором може бути лише банк. Однак, пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, передбачено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах 1, 2 статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо згідно із законом надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, в яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у виді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).
Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.10.2019 у справі №910/13731/18, Верховний Суд у постановах від 19.11.2019 у справі №924/1017/18, від 11.12.2019 у справі №127/8772/17-ц.
Позивач, вказуючи, що оскаржуваний договір є договором факторингу, жодних доказів встановлення у ньому додаткової плати за відступлення не надав, натомість заявив у суді першої інстанції клопотання про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Сіті Інвест СТ" копії Додаткової угоди до Договору про відступлення права вимоги від 30.09.2019 року, якою визначено порядок, умови та розмір оплати за відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за основним договором; платіжних документів, підтверджуючих здійснення оплати за відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за основним договором.
Стосовно вказаного клопотання місцевим господарським судом було вказано наступне.
Стаття 170 Господарського процесуального кодексу України встановлює загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення. Так, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; найменування суду, до якого вона подається; номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, які вимагаються цим Кодексом. Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб'єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Як вбачається з поданого позивачем клопотання про витребування доказів, яке 21.07.2020 надійшло через відділ діловодства суду, вказане клопотання не містить підпису представника, тому, залишається судом без розгляду.
Разом з тим, у підготовчому засіданні представником позивача було заявлено усне клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Сіті Інвест СТ" копії Додаткової угоди до Договору про відступлення права вимоги від 30.09.2019 року, якою визначено порядок, умови та розмір оплати за відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за основним договором; платіжних документів, підтверджуючих здійснення оплати за відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за основним договором.
Частинами 1, 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Разом з тим, позивачем таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, а також, не надано суду доказів щодо заходів, яких позивач вживав для отримання цього доказу самостійно та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Відтак, судом було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що строк на подання вказаного клопотання ним не пропущено, оскільки позивачем було встановлено лише з витребуваного судом договору про відступлення те, що порядок, умови та розмір оплати за відступлення визначається окремими письмовими домовленостями сторін.
Щодо вказаного, колегія суддів зазначає наступне.
В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов'язком суду.
Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.
Позивач, заявляючи відповідне клопотання про витребування, не довів вжиття ним заходів для самостійного отримання доказу, який він просить витребувати, та відповідно не вказав причин неможливості отримати цей доказ самостійно.
Отже, колегія суддів вважає обґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні вказаного клопотання.
Так само апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні аналогічного клопотання скаржника, виходячи з наступного.
Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує вимоги повинні існувати на момент звернення до суду з відповідною заявою, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з нею.
Враховуючи обґрунтованість відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, а також з огляду на те, що ухвалення судового рішення відбувалося за відсутності документів, які просить витребувати апелянт, та відповідно суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами (прийняття додаткових доказів здійснюється лише у випадку надання доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції), підстави для задоволення зазначеного клопотання відсутні.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем встановлення в оскаржуваному договорі додаткової плати, що відповідно свідчило про наявність між сторонами правовідносин факторингу.
Так, у договорі відсутні умови, притаманні договору факторингу, а доказів того, що розмір вимоги, відступленої за цим договором, не дорівнював ціні її відступлення, суду не надано.
Таким чином, спірний Договір за своєю правовою природою є договором цесії (відступлення права вимоги), укладення якого регулюється ст. 512 - 519 ЦК України, а його суб'єктний склад не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства.
За наведених обставин, враховуючи недоведеність позивачем наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу щодо предмета позову, а також існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним Договору, позовні вимоги у даній справі обґрунтовано залишені судом першої інстанції без задоволення.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/6393/20 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/6393/20.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 08.02.2021 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко