вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" лютого 2021 р. Справа№ 911/1328/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Рибчич А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Пясецький Д.В. (довіреність №14-15 від 15.01.21)
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства "Борщагівка"
на рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року
у справі № 911/1328/20 (суддя Мальована Л.Я.)
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до комунального підприємства "Борщагівка"
про стягнення стягнення 463 736,56 грн.,-
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 463 736 грн. 56 коп., з яких: 250 000 грн. 09 коп. - основний борг; 76 114 грн. 73 коп. - пеня; 45 931 грн. 50 коп. - 3 % річних; 91 690 грн. 24 коп. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" було поставлено газ за договором постачання природного газу № 2310/1718-ТЕ-17 від 11.10.2017 року, проте відповідач не розрахувався за поставлений газ в строки визначені умовами договору.
Рішенням господарського суду Київської області від 12.08.2020 року у справі №911/1328/20 позов задоволено частково: стягнуто з комунального підприємства "Борщагівка" на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 45 931 (сорок п'ять тисяч дев'ятсот тридцять одна) грн. 50 коп. 3% річних, 91 690 (дев'яносто одна тисяча шістсот дев'яносто) грн. 24 коп. інфляційних втрат, 76 114 (сімдесят шість тисяч сто чотирнадцять) грн. 73 коп. пені, 3 206 (три тисячі двісті шість) грн. 05 коп. судового збору.
Закрито провадження у справі в частині стягнення 250 000 грн. 09 коп. боргу на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив про те, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання щодо сплати за поставлений природній газ, у зв'язку з чим на підставі п.8.2. договору поставки з останього підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені та відповідно до вимог ст. 625 ЦК України 3 % річних та втрати від інфляції.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, державне підприємство комунального підприємства "Борщагівка" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року по справі №911/1328/20 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 76 114,73 грн. пені, 45 931,50 грн. 3% річних, 91 690,24 грн. інфляційні втрати, 3 206,05 грн. судовий збір скасувати. Прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити позивачу щодо стягнення з КП "Борщагівка" 76 114,73 грн. пені, 45931,50 грн. 3% річних, 91 690,24 грн. інфляційні втрати, 3 206,05 грн. судового збору.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про стягнення пені не було враховано, що відповідач не є фактичним споживачем газу, оскільки відповідно до п. 1.2 Договору № 2310/1718-ТЕ-17 газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Джерелом розрахунків за природний газ є кошти, отримані від споживачів(мешканців); основними причинами несвоєчасних розрахунків за газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, її несвоєчасна та не у повному обсязі сплата послуг споживачами. Відповідач також завчасно сплатив за природний газ, окрім того, за населення були надані громадянам субсидії, що сплачують за послуги опалення в зимовий період, а КП Борщагівка» отримував субвенції від Держави через 3 календарних місяця після надання послуги Позивачем, чим наносив збитки Відповідачу, оскільки Законом врегульовано допомогу малозабезпеченим громадянам України; та відповідно не зменшено її розмір.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №911/1328/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), судді Калатай Н.Ф., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2020 року поновлено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 08.12.2020 року; зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду Київської області 12.08.2020 року у справі №911/1328/20 до закінчення апеляційного провадження у даній справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року розгляд апеляційної скарги комунального підприємства "Борщагівка" на рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року у справі №911/1328/20 призначено на 02.02.2021 року об 11 год. 00 хв..
20.11.2020 року від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.
У судове засідання 02.02.2021 з'явився представник позивача вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 24-25 т.2).
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.10.2017 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та КП "Борщагівка" було укладено договір постачання природного газу № 2310/1718-ТЕ-17, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. (а.с. 15-24 том 1)
Відповідно до п. 5.2. договору ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 4 942 грн. 00 коп., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
На виконання умов договору Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 2 616 267 грн. 13 коп., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 27-32 том 1), проте відповідач свої зобов'язання не виконав належним чином, за отриманий природний газ не розрахувався в строки визначені умовами договору.
Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 250 000 грн. 00 коп.
Місцевим господарським судом встановлено, що як свідчать подані до суду відповідачем копії платіжних доручень (а.с. 169-179 том 1), ним сплачено борг до відкриття провадження у справі, що не заперечується позивачем у відповіді на відзив, тому суд в цій частині закрив провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання за договором, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 45 931 грн. 50 коп. 3% річних та 91 690 грн. 24 коп. інфляційних втрат, а також 76 114 грн. 73 коп. пені, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та умов договору.
Апелянт оскаржує рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року у справі №911/1328/20 лише в частині стягнення з нього на користь позивача 76 114,73 грн. пені, 45 931,50 грн. 3% річних, 91 690,24 грн. інфляційних втрат.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч.4 ст.179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Аналогічні приписи закріплені ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, а саме, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Нормами статті 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2. Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
«Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності» (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 року у справі № 908/1473/18).
Як передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., згідно яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
Отже, з огляду на викладене, позивач має право нараховувати відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу та вимагати їх сплати.
Враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов'язання, зважаючи на те, що сторонами не визначено інший розмір процентів, перевіривши правильність розрахунків та межі граничного строку нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат і наявності підстав для їх задоволення в межах сум, визначених судом першої інстанції, а саме: 45 931,50 грн. 3% річних, 91 690,24 грн. інфляційних втрат.
Наявний в матеріалах справи розрахунок позивача щодо пені, 3% річних та інфляційних збитків, з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей умовам договору та приписам законодавства України, виявлено не було.
Інших доводів щодо незаконності оскаржуваного рішення про стягнення 3% річних та інфляційних втрат скаржником в апеляційній скарзі не наведено.
Разом з тим, апелянт стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про стягнення пені не було враховано, що відповідач не є фактичним споживачем газу, оскільки відповідно до п. 1.2 Договору № 2310/1718-ТЕ-17 газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Джерелом розрахунків за природний газ є кошти, отримані від споживачів(мешканців); основними причинами несвоєчасних розрахунків за газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, її несвоєчасна та не у повному обсязі сплата послуг споживачами. Відповідач також завчасно сплатив за природний газ, окрім того, за населення були надані громадянам субсидії, що сплачують за послуги опалення в зимовий період, а КП «Борщагівка» отримував субвенції від Держави через 3 календарних місяця після надання послуги позивачем, чим наносив збитки Відповідачу, оскільки Законом врегульовано допомогу малозабезпеченим громадянам України; та відповідно не зменшено її розмір.
Колегія суддів вважає за можливе зменшити заявлений до стягнення розмір пені з огляду на наступні обставини.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
За приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).
Правова позиція Верховного Суду "щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, колегія суддів враховує:
- особу відповідача (КП «Борщагівка» є управляючою компанією, яка надає житлово-комунальні послуги мешканцям Київської області - села Петропалівська Борщгівка, вул. Шкільна, 1, 2,3, 5,7, 9, 11, 13, 154, 17, 19, 21, 22-Б, 23, 27-А, 27-Б, вул. Сонячна, 9, - села Чайки, вул. Коцюбинського 1,2,3,4,5,6);
- ступінь виконання зобов'язання (відповідач повністю розрахувався за газ, тобто погашення боргу здійснено в повному обсязі, що визнано позивачем у відповіді на відзив та підтверджується копіями платіжних доручень, долученими до матеріалів справи);
- відсутність збитків у АТ НАК «Нафтогаз України» внаслідок порушення зобов'язання (доказів зворотнього позивачем не надано);
- сама по собі заборгованість, що є предметом позову, виникла внаслідок прострочення грошового зобов'язання кінцевими споживачами теплової енергії та гарячої води, що свідчить про відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних);
- поведінку винної особи (відповідачем вжито заходи до виконання зобов'язань по сплаті заборгованості, а саме здійснено наступні платежі по Договору постачання природного: 24.02.2020 на суму 150 000,00 грн, 26.02.2020 на суму 90 000,00 грн, 27.04.2020 на суму 5 000,00 грн, 20.05.2020 на суму 5 000,09 грн.).
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, з огляду на добросовісність поведінки відповідача, що виразилася в погашенні заборгованості, а також відсутність у позивача збитків через прострочення грошового зобов'язання відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за можливе зменшити розмір пені на 50%, що в грошовому еквіваленті складає 38057,36 грн..
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.
Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet V. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним, з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 38 057,36 грн. пені підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення: про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 38 057,36 грн. пені.
В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року у справі № 911/1328/20 апеляційний суд залишає без змін.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на те, що рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року у справі № 911/1328/20 в частині закриття провадження у справі сторонами не оскаржується, апеляційний господарський суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.
Також, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2020 дія оскаржуваного рішення була зупинена в силу приписів ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, і за наслідками апеляційного розгляду рішення було частково скасовано, а тому дія рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року у справі № 911/1328/20 в частині, що залишена без змін, підлягає поновленню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу комунального підприємства "Борщагівка" на рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року у справі № 911/1328/20 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року у справі № 911/1328/20 в частині стягнення з Комунального підприємства "Борщагівка" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Шкільна, буд. 19, код 32393133) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720) - 38057,36 грн.. (тридцять вісім тисяч п'ятдесят сім) грн. 36 коп. пені - скасувати.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про стягнення 38 057,36 грн. пені. - відмовити.
В решті рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року у справі № 911/1328/20 залишити без змін.
Поновити дію рішення господарського суду Київської області від 12.08.2020 року у справі № 911/1328/20 в частині, що залишена без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) на користь Комунального підприємства "Борщагівка" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Шкільна, буд. 19, код 32393133) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 857,87 грн..
Матеріали справи № 911/1328/20 повернути до Господарського суду Київської області, якому доручити видати накази на виконання даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 08.02.2021 р.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
Є.Ю. Пономаренко