ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у забезпеченні позову
м. Київ
05.02.2021Справа № 910/21029/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М., розглянувши матеріали
заяви МакДональдз Інтернешнл Проперті Компані, Лтд., компанія штату Делавер (США), (McDonald's International Property Company, Ltd, company of Delaware State) (USA) (2711 Сентервіль Роад, Сьют 400, Уілмінгтон, Делавер, 19808, США; 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 110, 9-й поверх)
про забезпечення позову
у справі № 910/21029/20
за позовом МакДональдз Інтернешнл Проперті Компані, Лтд., компанія штату Делавер (США) (McDonald's International Property Company, LTD, company of Delaware State) (USA) м. Київ, вул. Жилянська, 110, 9-й поверх
до 1. Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" 01601, м. Київ, вул. Глазунова, 1
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГДАК" 03039, місто Київ, пр.Лобановського Валерія, будинок 119,
літера "Х", офіс 25
про визнання недійсними свідоцтв
Представники сторін: без виклику.
МакДональдз Інтернешнл Проперті Компані, Лтд., компанія штату Делавер (США), (McDonald's International Property Company, Ltd, company of Delaware State) (USA) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГДАК" про:
- визнання свідоцтво України № 274201 від 10 квітня 2020 року на знак для товарів і послуг "БІГДАК" недійсним повністю;
- зобов'язання Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання недійсним повністю свідоцтва України № 274201 від 10 квітня 2020 року та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність";
- визнання свідоцтво України № 274202 від 10 квітня 2020 року на знак для товарів і послуг " БИГДАК " недійсним повністю;
- зобов'язати Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання недійсним повністю свідоцтва України № 274202 від 10 квітня 2020 року та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність".
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що державна реєстрація торговельних марок "БІГДАК" та "БИГДАК" за спірними свідоцтвами України №№ 274201, 274202 від 10.04.2020 року на знак для товарів і послуг здійснена з порушенням вимог чинного законодавства, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача на раніше зареєстровані на ім'я позивача торговельними марками "BIG MAC", " Біг Мак ", " БИГ МАК ", які утворюють відому сім'ю (серію) торговельних марок "БІГ МАК", оскільки є схожим настільки, що їх можна сплутати, у зв'язку з чим позивач вважає, що спірні свідоцтва на торговельні марки "БІГДАК" та "БИГДАК" мають бути визнані недійсними повністю в судовому порядку через невідповідність його умовам надання правової охорони, передбачених приписами Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Окрім цього через канцелярію суду позивачем 02.02.2021 року подано заяву про забезпечення позову № 010221/13795 від 01.02.2021 року, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення даного позову шляхом:
- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "БІГДАК" передавати у будь-який спосіб повністю чи частково право власності на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 274201, 274202 від 10 квітня 2020 року стосовно товарів і послуг 29, 35 класів МКТП або ж відмовлятися від зазначених свідоцтв України на знаки для товарів та послуг;
- заборони Державному підприємству "Український інститут інтелектуальної власності" вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України стосовно власника знаку для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 274201, 274202 від 10 квітня 2020 року стосовно товарів і послуг 29, 35 класів МКТП або ж відмови від зазначених свідоцтв України на знаки для товарів та послуг.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.02.2021 року заява про забезпечення позову передана на розгляд судді Селівону А.М. як судді, в провадженні якого перебуває справа № 910/21029/20.
Дослідивши подану заявником заяву № 0010221/13795 від 01.02.2021 року про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).
Згідно з приписами п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії та заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання. Отже, чинне законодавство України передбачає можливість вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та іншим особам вчиняти певні дії щодо предмету спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Оскільки МакДональдз Інтернешнл Проперті Компані, Лтд., компанія штату Делавер (США), (McDonald's International Property Company, Ltd, company of Delaware State) (USA) звернулась до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Крім того, у справах, пов'язаних з визнанням охоронних документів недійсними, можливе застосування заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві - володільцеві спірного документа передавати будь-якій особі (особам) право власності на об'єкт інтелектуальної власності та/або надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) на використання об'єкта інтелектуальної власності; заборони Державній службі інтелектуальної власності України приймати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру патентів/свідоцтв України стосовно даного об'єкта інтелектуальної власності, вносити відповідні зміни до даного Реєстру та здійснювати пов'язані з цим публікації в офіційному бюлетені "Промислова власність". У разі оспорювання міжнародної реєстрації торговельної марки суд з урахуванням конкретних обставин справи може заборонити власникові відповідної торговельної марки здійснювати будь - які дії з передачі відповідних прав іншим оссобам до розглячду справи по суті.
Такі заходи мають на меті, зокрема, запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
При цьому вирішуючи питання забезпечення позову на стадії відкриття провадження у справі суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно добровільно врегулювати спір та наявністю у відповідача можливості розпорядження об'єктом інтелектуальної власності.
Як встановлено судом згідно поданих матеріалів, в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що відповідач 2 має повне право у відповідності до ст. ст. 16, 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передати право власності на оскаржувані свідоцтва України №№ 274201, 274202 від 10.04.2020 року на знаки для товарів і послуг будь - якій іншій особі (особам) та/або відмовитись від оскаржуваних свідоцтв України №№ 274201, 274202 від 10.04.2020 року, створивши, таким чином, ситуацію, при якій буде неможливо виконати рішення суду (у випадку задоволення позову), утрудниться вирішення справи по суті, а також розгляд даної справи суттєво затягнеться через можливе розширення кола відповідачів.
Суд зазначає, що приписами пункту 7 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" встановлено, що власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору. Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.
Відповідно до пункту 2 статті 1114 Цивільного кодексу України факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.
Пунктом 2.2 Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.10.2002 року № 10, встановлено, що реєстр містить такі відомості із зазначенням міжнародних цифрових кодів для ідентифікації бібліографічних даних відповідно до стандарту Всесвітньої організації інтелектуальної власності, зокрема, ім'я або повне найменування та адресу власника (власників) свідоцтва.
У процесі ведення реєстру до нього вносяться відомості, зокрема, щодо зміни, пов'язаної зі зміною особи власника (власників) свідоцтва (пункт 2.3 вказаного Положення). Підставою для внесення таких змін до реєстру є, зокрема, і клопотання або заява власника (власників) свідоцтва (п. 2.4 Положення).
Разом з тим, відповідно до пункту 1 статті 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.
Статтею 22 Закону встановлено, що ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва згідно із пунктами 1 - 3 статті 18 цього Закону.
Отже, на переконання позивача передача Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГДАК" прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 274201, 274202 від 10.04.2020 року призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав та інтересів яких стосується вирішення цього спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову, в зв'язку із наявністю нових власників торговельних марок або відсутністю будь-якого власника, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав.
Проте, як вбачається з матеріалів заяви, зазначаючи про наявність підстав вважати, що існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі задоволення позовних вимог, позаяк відповідач 1 може передати будь-якій особі/особам право власності на спірні знаки повністю або відносно частини зазначених у свідоцтвах товарів та послуг, в заяві про забезпечення позову позивач жодним чином не доводить, що відповідач 2 має намір вчиняти юридичні дії, на які посилається позивач, а саме відчужити належні йому на праві оспорюваних свідоцтв України №№ 274201, 274202 від 10.04.2020 року права на знаки для товарів і послуг іншим особам та взагалі не вказує в зв'язку з чим дійшов таких висновків, зокрема, чи відповідачем у будь-який спосіб було заявлено про такі наміри та/або вчинено такі дії в минулому, чи відповідач 2 вже вдавався до недобросовісних дій по відношенню позивача шляхом використання зазначених знаків для товарів і послуг в своїй господарській діяльності.
Поряд із цим оцінюючи можливість вчинення ТОВ «БІГДАК» протиправних дій судом приймається до уваги той факт, що протягом тривалого часу з моменту реєстрації спірної торговельної марки відповідачем в квітні 2020 року, доказів вчинення останнім жодних дій, на які як на одну з підстав вжиття заходів забезпечення позову посилається позивач, суду не надано.
При цьому суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом заборони вчинення певних дій відповідачам, суд має дотримуватись розумного балансу між необхідністю забезпечити на можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідачів з огляду на заявлені в позовній заяві вимоги.
Наразі з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 05.08.2019 року по справі №910/16586/18 та в постанові від 13.01.2020 року по справі №922/2163/17, суд зазначає, що існує конкретний зв'язок між заходами забезпечення позову та предметом позову, останні співвідносяться з предметом позовних вимог, однак, на переконання суду, вжиття заходів забезпечення будь-якого позову, яке фактично зводиться до обмеження прав сторони, повинно бути обґрунтовано та підтверджено належними доказами.
В даному випадку позивач звертаючись до суду з даною заявою обмежився лише припущеннями.
У зв'язку з викладеним суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття таких заходів не може бути беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення позову та прийняття відповідної ухвали, отже наголошує на передчасності звернення позивача із заявою про вжиття заходів забезпечення.
Таким чином, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обставини та додані докази не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо вчинення відповідачем 2 дій, спрямованих на ухилення в подальшому від виконання судового рішення у справі або вчиняє дії, які унеможливлять захист прав позивача, відповідно, не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову, позаяк подана позивачем заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду та ускладнення ефективного захисту прав та інтересів позивача в разі невжиття таких заходів.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -
1. В задоволенні заяви Заяву МакДональдз Інтернешнл Проперті Компані, Лтд., компанія штату Делавер (США), (McDonald's International Property Company, Ltd, company of Delaware State) (USA) про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 05.02.2021 року та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М.Селівон