П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/3644/20
Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.
представника апелянта - Назаровець В.В.
представника відповідача - Кучеренко Г.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне підприємство «Південьдортех», про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-
27.04.2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне підприємство «Південьдортех», в якому, з урахуванням ухвали суду першої інстанції від 02.09.2020 року про роз'єднання позовних вимог, просило суд визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки в Одеській області від 03.02.2020 р. №185118 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 34000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що постанова №185118 від 03.02.2020р. була прийнята відповідачем на підставі акту проведення перевірки №198527 від 19.12.2019р., відповідно до якого, була проведена перевірка транспортного засобу MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHMITZ SKI 24, номерний знак НОМЕР_2 , що належать ТОВ «СПМК-17». Позивач, посилався на положення абз. 3, 13-16 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та те, що адміністративно-господарські штрафи застосовуються виключно до автомобільних перевізників, зазначив, що відповідач не встановив ту обставину, що перевізником є саме Приватне підприємство «Південьдортех», а не позивач. Також, позивач вказував, що акт перевірки, на підставі якого винесена оскаржувана постанова, містить відомості про виявлене порушення у вигляді перевищення вагових норм, однак відповідач не надав жодного документа (чека або талона зважування, квитанції, тощо), на підставі якого було визначено вагу транспортних засобів та навантаження на осі, довідку про здійснення габаритно-вагового контролю, також відсутній акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та розрахунок плати за проїзд. Разом з тим, на думку позивача, з наявних документів неможливо встановити на яких вагах проводилось зважування та чи були вони взагалі у робочому стані. Крім того, позивач вказував, що проведення зважування у русі, шляхом простого заїзду тягача і причепа на платформу ваг, без дотримання часу, необхідного для врівноваження сипучого вантажу, на переконання позивача, не може дати достовірних результатів навантаження на одну вісь транспортного засобу та причепа, адже це не дозволяє врахувати перерозподіл тиску на осі та зсув центру ваги під час нахилу тягача та причепа при заїзді на платформу ваг, тоді як вантаж, в силу своїх властивостей, легко деформується під дією мінімальних сил.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у задоволенні адміністративного позову ТОВ «СПМК-17» - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «СПМК-17» подало апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив про неналежне встановлення судом першої інстанції питання чи є перевізником саме позивач, а не інший суб'єкт господарювання.
Також, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково не взяв до уваги договір оренди транспортних засобів № 02/20-О/4967 від 02.12.2019 року, в той час як ТТН, на підставі якої суд першої інстанції визначив позивача як перевізника, не містить всіх необхідних реквізитів.
Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що 19.12.2019 р. інспекторами Чорноморського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки здійснений габаритно-ваговий контроль вантажного транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHMITZ SKI 24, номерний знак НОМЕР_2 , під час проведення якого встановлені порушення п.22.5 ПДР України, перевезення вантажу із перевищенням допустимих навантажень; загальна маса транспортного засобу при дозволених - 40т., фактично становить 52,20т., у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», абз 16 ч.1 перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, про що складений акт перевірки №198527 від 19.12.2019р. (а.с.95) та акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №040649 від 19.12.2019р. (а.с.96).
Постановою Управління Укртрансбезпеки в Одеській області від 03.02.2020р. №185118 постановлено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» штраф у розмірі 34000,00 грн. (а.с.97).
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» в даному випадку, є перевізником і, відповідно, несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 5 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (надалі Закон №2344-III).
Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, рух великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Відповідно до пункту 28 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879 (надалі Порядок № 879) плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879.
Згідно з підпунктом 9 пункту 2 Порядку № 879 пересувний пункт габаритно-вагового контролю (далі - пересувний пункт) - спеціальний транспортний засіб, обладнаний вимірювальною і зважувальною технікою для здійснення контролю. Ділянка дороги на відстані 100 метрів до пересувного пункту, 50 метрів за пересувним пунктом та узбіччя дороги за напрямком руху, де розташовано пункт, вважаються його межами. Місце здійснення габаритно-вагового контролю позначається відповідними тимчасовими дорожніми знаками.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 879 режим роботи пересувного пункту встановлюється Укртрансбезпекою за погодженням з відповідним підрозділом МВС, що забезпечує безпеку дорожнього руху. Забороняється експлуатація пересувних пунктів у темну пору доби, крім випадків, коли такий пункт розташовано на освітлених ділянках автомобільних доріг, у морських, річкових портах, вантажних терміналах, місцях формування вантажопотоків.
Пунктом 12 Порядку № 879 передбачено, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
За приписами пункту 13 Порядку № 879 під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
У відповідності до пункту 18 Порядку № 879 за результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.
Відповідно до пункту 31.1 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі.
У відповідності з пунктом 21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.
Відповідно до п.28 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 року, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Пунктом 3 ч.1 Порядку № 879 визначено, що великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Відповідно до п.22.5 Правил дорожнього руху України, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Пунктом 3 ч.1 Порядку № 879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль, це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Відповідно до матеріалів справи перевіркою встановлено перевищення допустимих навантажень, фактично загальна маса вантажного транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHMITZ SKI 24, номерний знак НОМЕР_2 склала 52,20 т., у той час, як нормативно допустимий показник навантаження на вісь - 40 т.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта стосовно того, що ТОВ «СПМК-17» не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», та доводи стосовно того, що результати зважування транспортного засобу хибні та не відповідають дійсності, з огляду на таке.
Так, приписами статті 48 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Таким чином, законодавство зобов'язує автомобільного перевізника та водія під час здійснення своїх функцій мати при собі документи, на підставі яких здійснюється перевезення.
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Крім того, абз.16 ч.1 ст.60 цього Закону передбачена відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За визначеннями, наведеними у ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст.33 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Апеляційний суд зазначає, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього, у відповідності до ст.1 Правил дорожнього руху України.
Таким чином, вирішальним при розгляді даної справи є встановлення факту чи ТОВ «СПМК-17» є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до матеріалів справи, копій свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_3 та НОМЕР_4 транспортний засіб MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп SCHMITZ, реєстраційний номер НОМЕР_2 належать ТОВ «СПМК-17».
В той же час, відповідно до копії товарно-транспортної накладної від 19.12.2019 р. (а.с. 68), автомобільним перевізником є ТОВ «СПМК-17».
Відповідно до ст.ст.908, 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Крім того, ст. 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
З урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в цій справі, саме ТОВ «СПМК-17» виступав автомобільним перевізником при здійсненні перевезення вантажу транспортним засобом MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Доводи апелянта про те, що ТОВ «СПМК-17» не є власником, а відтак, і перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» є безпідставними та спростовані дослідженими судом доказами, а тому апеляційний суд не приймає посилання апелянта на договір оренди транспортних засобів від 02.12.2019 р. № 02/20-О/4967.
Доводи апелянта стосовно того, що згідно акту про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів неможливо встановити на яких вагах проводилось зважування та чи були вони у робочому стані, спростовуються матеріалами справи, оскільки акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів містить місце проведення габаритно-вагового контролю, а матеріали справи мітять копії свідоцтв про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки з додатком та сертифікату відповідності (а.с. 90-93).
Щодо доводів апелянта, що акт перевірки та повідомлення про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на адресу товариства не надходило, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до п.25 Порядку № 1567 контролю справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно до п.26 Порядку № 1567 контролю про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Пунктом 27 Порядку № 1567 визначено, що у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав, керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Пунктом 31 Порядку № 1567 визначено, що за результатами розгляду справи про порушення керівник органу державного контролю або його заступник за наявності підстав виносить припис щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт.
Матеріали справи свідчать, що позивачу було направлено суб'єкту господарювання повідомлення про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт (а.с. 88).
Отже, апелянт був належним чином повідомлений про розгляд справи про порушення, проте правом взяти участь у її розгляді не скористався, а тому апеляційний суд відхиляє твердження апелянта про те, що його не було повідомлено про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, апеляційним судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-77, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 420/3644/20 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 05.02.2021 року.
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.