25 січня 2021 року м. Дніпросправа № 340/4646/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів:
судді-доповідача Чумака С.Ю.,
суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року в адміністративній справі № 340/4646/20 (суддя І інстанції - Пасічник Ю.П.)
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним рішення та зобов'язати вчинити певні дії,
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.09.2020 № 11-13429/14-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою»;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийняти рішення про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою стосовно відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Чемерпільської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії/приймати рішення стосовно розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,00 га, зазначеної ОСОБА_1 на графічних матеріалах, поданих разом із заявою від 23.10.2019 про надання дозволу на розробку проекту-землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Чемерпільської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року в адміністративній справі № 340/4646/20 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати цю ухвалу та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що звертався до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою стосовно відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Чемерпільської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Однак, наказом від 23.09.2020 № 11-13429/14-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовило йому у наданні такого дозволу. Цей наказ оскаржений у судовому порядку. Проте, на думку представника скаржника, відповідач з метою перешкоджання позивачу оскаржити протиправну відмову і закінчити процедуру приватизації бажаної земельної ділянки, може під час розгляду справи у суді розпорядитися в інтересах третьої особи земельною ділянкою, яку позивач має намір отримати у власність за процедурою встановленою законом, та відносно якої він набув правомірних очікувань і законних сподівань. Вжиття заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення справи по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища позивача до розгляду справи по суті.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У заяві про забезпечення позову (а.с. 1-7) позивач вказав, що відповідач в інтересах третьої особи може штучно створити ситуацію (необґрунтовано відмовив з Формальних причин) за умов якої, поки заявник захищає своє право та законний інтерес у судовому порядку, третя особа відносно цієї ж земельної ділянки може розробити документацію та подати на погодження і затвердження, наслідком чого стане переданий відповідачем її у власність такій особі, та нівелює судовий захист позивача, оскільки в такому разі він стане ілюзорним, позбавленим будь-якого логічного змісту, безцільним. Формальним, нікчемним, що не відповідає принципу верховенства права та принципу, закріпленому у статті 129-1 Конституції України, стосовно обов'язковості судових рішень.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача викладені у заяві про можливе прийняття відповідачем рішень стосовно розпорядження спірною земельною ділянкою, носять лише характер припущень, оскільки будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення чи реальні наміри відповідача вчинити дії щодо розпорядження земельною ділянкою на яку претендує позивач не надано, а тому суд не вправі ґрунтувати судове рішення про забезпечення позову лише на припущеннях позивача.
Стосовно доводів і вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, насамперед, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Слід зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
При цьому, статтею 152 КАС України визначено, що у заяві мають бути наведені та обґрунтовані підстави і необхідність забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Стосовно тверджень скаржника щодо того, що відповідач з метою перешкоджання позивачу оскаржити протиправну відмову і закінчити процедуру приватизації бажаної земельної ділянки, може під час розгляду справи у суді розпорядитися в інтересах третьої особи земельною ділянкою, яку позивач має намір отримати у власність за процедурою встановленою законом, та відносно якої він набув правомірних очікувань і законних сподівань, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно зі статтею 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частин 6-8 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема особистого селянського господарства, ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Згідно з частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Водночас, чинне законодавство у сфері земельних відносин не містить прямої заборони для подання декількома особами аналогічних заяв стосовно однієї земельної ділянки.
Колегія суддів також зазначає, що навіть отримання зазначеного дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб позитивного рішення про надання земельної ділянки у користування, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим документом та не надає особі жодних речових прав на земельну ділянку, а тому лише сам факт звернення позивача із заявою про надання такого дозволу, а тим більше відмова у наданні дозволу не закріплюють за позивачем жодних прав на бажану ним земельну ділянку.
З огляду на вказане, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що забезпечення позову при зазначених обставинах буде втручанням у повноваження відповідача стосовно його права розпоряджатися фактично вільними землями.
Крім того, з позову та заяви про його забезпечення апеляційним судом встановлено, що земельна ділянка, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою якої звернувся з позовом позивач, не є сформованою, не має кадастрового номеру та визначених меж, а тому суд взагалі позбавлений можливості забезпечити позов шляхом заборони вчиняти дії щодо розпорядження земельною ділянкою, оскільки індивідуальні характеристики останньої не визначені і вона не є сформованою.
Стосовно очевидної, на думку апелянта, протиправності оскарженого наказу колегія суддів зазначає, що застосоване у статті 150 КАС України положення про очевидність ознак протиправності оскарженого рішення означає, що така протиправність повинна бути очевидною без розгляду справи та встановлення фактичних обставин справи.
Натомість, наведені апелянтом очевидні, на його думку, ознаки протиправності оскарженого рішення відповідача (наявність інших судових рішень, в яких скасовані аналогічні накази відповідача з підстав, що є аналогічними тим, які заявлені позивачем) такими не є, а можуть бути встановлені судом лише на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також, оцінки належності, допустимості та достовірності, як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. До того ж наявність судових рішень в інших справах навіть з аналогічним предметом спору не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача викладені у заяві про можливе прийняття відповідачем рішень стосовно розпорядження спірною земельною ділянкою, носять лише характер припущень, не встановлено ознак можливої небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а також зазначає про відсутність очевидних ознак протиправності спірного рішення.
Отже, зазначені позивачем у клопотанні про забезпечення позову доводи не надають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року в адміністративній справі № 340/4646/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.Ю. Чумак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко