04 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 280/5562/20
(суддя Стрельнікова Н.В., м. Запоріжжя)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі №280/5562/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 18 серпня 2020 року звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, згідно з яким просить зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за віком як матері інваліда з дитинства, з фактичної дати звернення за призначенням пенсії.
Позов обґрунтовано тим, що по досягненню необхідного віку, позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, листом від 17.07.2020 року №0800-0203-8/34533 пенсійним органом було відмовлено в призначенні такої пенсії з посиланням на те, що сина було визнано інвалідом з дитинства 18.12.2006 року, тобто після досягнення ним чотирнадцятирічного віку.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року позов задоволено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що син позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства, а тому враховуючи досягнення позивачем 50-річного віку та наявності у неї 15-річного стажу роботи відповідач повинен був призначити ОСОБА_1 пенсію з 08.07.2020 року як матері особи з інвалідністю з дитинства, прийнявши відповідне рішення. Суд зазначає про те, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов'язковість визнання дитини інвалідом до 6-ти річного віку. В законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що позивач не має права на призначення пенсії, оскільки нею не надано висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитини інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у липні 2020 року звернулась до Управління обслуговування громадян Дніпровського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) із заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком, як матері дитини інваліда з дитинства відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
17 липня 2020 року Управлінням обслуговування громадян Дніпровського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за результатами розгляду вказаної заяви надано відповідь за вих. № 0800-0203-8/34533 про відсутність підстав для призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю документів, підтверджуючих визнання сина ОСОБА_2 інвалідом з дитинства до досягнення ним шестирічного віку (а.с.6).
Правомірність дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
У підпункті 5 пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі по тексту Порядок № 22-1) визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом (при призначенні пенсії згідно з абзацом четвертим пункту 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV); заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану про смерть, рішення суду про визнання її безвісно відсутньою тощо), у разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда (при призначенні пенсії згідно з абзацом п'ятим пункту 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV).
У пункті 2.17 Порядку № 22-1 вказано, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
А у пункті 2.18. цього Порядку визначено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є особою, яка має статус інваліда з дитинства, що підтверджується медичним висновком № 136 від 18.12.2006 року у зв'язку з захворюванням «цукровий діабет», що відповідає р.2 п.3 пп.3 «Переліку медичних показань, які надають право на отримання допомоги на дитину-інваліда в віці до 16 років» (а.с.11 зворотній бік).
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.05.2019 року прийнятій у зразковій справі №330/2181/16-а(2-а/330/36/2016) провадження №11-1060апп18 зробила наступний правовий висновок, який враховуючи положення статті 242 КАС України є обов'язковим для врахування судом апеляційної інстанції.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-ХІІ, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Велика Палата Верховного Суду наголосила й на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» № 2109-III. При цьому за змісту абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв?язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до досягнення дитиною шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань по догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.
Враховуючи те, що позивачем не надавався відповідачу висновок про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі №280/5562/20 - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 04 лютого 2021 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко