02 лютого 2021 р.Справа № 480/4468/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми, повний текст складено 25.09.20 року по справі № 480/4468/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Львівській області
третя особа: Сумський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми)
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (далі за текстом також - відповідач, ДПС у Львівській області), третя особа - Сумський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 за № Ф-5190-53-У зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 29 293,44 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-5190-53-У від 14.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 29 293,44 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, з викладенням висновків, які не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач наводить нормативно - правове обґрунтування, покладене в основу прийняття спірного рішення, і перелік доводів, зазначених у відзиві на позовну заяву, які, на його думку, судом першої інстанції не взято до уваги під час ухвалення рішення. Вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про припинення підприємницької діяльності позивача на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 у справі № 2а-13514/11/1370, оскільки фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").
За результатами апеляційного розгляду ГУ ДПС у Львівській області просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Звертає увагу, що твердження відповідача, наведені у апеляційній скарзі, є хибними та спростовуються положеннями чинного законодавства України. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Сумський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористався.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства (надалі також - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2011 у справі № 2а-13514/11/1370 встановлено, що 13.03.1998 ОСОБА_1 зареєстрований відділом державної реєстрації Кам'янка-Бузької районної державної адміністрації як фізична особа-підприємець.
Цією ж постановою Львівського окружного адміністративного суду вирішено припинити підприємницьку діяльність Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 12).
У подальшому, ГУ ДПС у Львівській області сформувало щодо ОСОБА_1 податкову вимогу № Ф-5190-53-У від 14.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн (а.с. 6), яку звернено до примусового виконання.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5190-53-У від 14.02.2020 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зважаючи на те, що твердження позивача про припинення ним підприємницької діяльності у 2011 році відповідач не спростував ніяким чином, дійшов висновку про протиправність вимог податкового органу з приводу необхідності сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та, як наслідок, про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-5190-53-У від 14.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 29293,44 грн.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (набув чинності 01.01.2011) (далі - Закон № 2464-VI).
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Водночас, особливості сплати ЄСВ в залежності від категорії його платників визначено статтею 4 Закону № 2464-VI.
Згідно з п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Водночас, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Судовим розглядом установлено, що враховуючи ту обставину, що позивач має статус підприємця, відповідач в автоматичному режимі здійснив нарахування йому ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску за весь період з моменту набрання чинності змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 за № 1774-VIII до ст. 7 Закону № 2464-VI.
В той же час, за результатами судового розгляду справи № 2а-13514/11/1370 за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність такого суб'єкта господарювання, оскільки актом ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області встановлено, що ФОП ОСОБА_1 податкову звітність з ІІІ кварталу 2007 року по жовтень 2011 року не подавав; заборгованості перед бюджетом ФОП ОСОБА_1 не мав, що підтверджувалося довідкою ДПІ про відсутність заборгованості.
Згідно з реєстраційною карткою платника податків, /а.с. 39-45/, у позивача відсутні відкриті банківські рахунки та у блоці "реєстраційні дані зазначено - перебуває на обліку", що свідчить про невнесення відповідачем інформації про постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2011 у справі № 2а-13514/11/1370, яке в подальшому унеможливило б нарахування ЄСВ в автоматичному режимі.
Колегія суддів зазначає, що правове регулювання питання припинення підприємницької діяльності на момент винесення відповідного судового рішення здійснювалося за правилами ст. 49 Закону України від 15.05.2003 за № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (надалі - Закон № 755-IV) в редакції, чинній на момент винесення судом рішення щодо припинення підприємницької діяльності позивача.
Так, згідно з приписами ч. 1 вищевказаної норми Закону № 755-IV суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону № 755-IV, державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
Судовим розглядом установлено, що в межах спірних правовідносин сторін у цій справі має місце бездіяльність суб'єктів владних повноважень із внесення даних до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зняття з обліку в органах доходів і зборів, оскільки, постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі від 15.11.2011 у справі № 2а-13514/11/1370, що набрала законної сили 28.12.2011, встановлено, що діяльність суб'єкта господарювання - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - припинена.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що саме ці обставини в подальшому призвели до порушення прав позивача з боку податкового органу шляхом нарахування йому ЄСВ, тобто внаслідок обставин, що ніяк не залежали від його волі, через бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Подібні ситуації чинним законодавством України не врегульовані.
Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, сталою практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності, як складової принципу верховенства права.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 в справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що право на справедливий розгляд в суді, ґарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (пункт 61).
В контексті обставин цієї адміністративної справи принцип правової певності знаходить своє відображення в наявності рішення у формі постанови Львівського окружного адміністративного суду у справі від 15.11.2011 у справі № 2а-13514/11/1370, у зв'язку з чим ОСОБА_1 мав законні підстави сподіватися, що його підприємницька діяльність буде припинена з ініціативи податкового органу, який виступав позивачем у справі № 2а-13514/11/1370.
Однак, невиправдана бездіяльність державних органів призвела до порушення прав особи внаслідок покладення на нього фінансового тягаря зі сплати ЄСВ через саму лише наявність у нього статусу підприємця, який всупереч його законним очікуванням, виявився не припиненим, внаслідок чого вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) ставить під сумнів висновки, сформульовані судом у справі № 2а-13514/11/1370, де судове рішення, яке набрало законної сили, набуло статусу остаточного.
Окрім цього, саме відповідач повинен володіти інформацією щодо дати реєстрації позивача у якості ФОП, дати припинення ФОП позивачем, дати взяття її на облік, як платника єдиного внеску. Після припинення ФОП саме органи доходів і зборів повинні провести перевірку та остаточні розрахунку та зняти з обліку особу, ФОП якої припинено.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність вимог податкового органу з приводу необхідності сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та, як наслідок, про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 за № Ф-5190-53-У зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 29 293,44 грн.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги, яка частково дублює відзив на позовну заяву, поданий до суду першої інстанції, містить виключно суб'єктивне бачення відповідачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, а відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 року по справі № 480/4468/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 05.02.2021 року