29 січня 2021 року м. Київ
Справа № 761/6736/20
Провадження: № 22-ц/824/2357/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Пономаренко Н.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 25.02.2019 року в належній їй квартирі АДРЕСА_1 відбулося залиття, яке викликало залиття квартири № 9 у тому ж будинку, що було зафіксовано в єдиній диспетчерській службі м. Києва № 5102606 від 25.02.2019 року. Згідно акту комісії обслуговуючої будинок компанії ПП «Український центр нерухомого майна» причиною залиття було несанкціоноване втручання у внутрішньобудинкову каналізаційну мережу власником квартири №15 , а саме: заміна стояка каналізаційної мережі з чавунного на пластиковий, що спричинило накопичення побутових відходів на відведенні каналізації в квартирі № 12 , яке стало джерелом залиття квартири № 9 . ТОВ «Сантекс АСС» було визначено причину залиття квартири № 12 , а саме: «при візуальному обстеженні каналізаційної труби діаметром 100 мм в квартирі №12 було виявлено протікання в трубі діаметром 100 мм, яка ймовірно знаходиться в квартирі №15 , а тому усунути протікання в квартирі №12 не виявилось можливим», про що складено акт виконаних робіт від 25.02.2019 року. Вартість робіт щодо виявлення та обгрунтуванняпротікання склала 2 500 грн. 01.03.2019 року були виконані роботи по усуненню протікання та усунення його наслідків, про що свідчить акт виконаних робіт від 01.03.2019 року, вартість вказаних робіт складає 8 400 грн, вартість робіт комісії зі складання акту про залиття ПП «Український центр нерухомого майна» вказаних робіт склала 500 грн. Залиття квартири, окрім матеріальної шкоди, яку вона оцінила в розмірі 11 400 грн, завдало їй також моральної шкоди. Моральна шкода була спричинена внаслідок залиття ванної кімнати та протікання фекалій із стояка каналізації квартири відповідачів, через що її малолітня донька не змогла купатися у ванній із масажем за рекомендаціями лікаря. За таких обставин просила суд стягнути солідарно з відповідачів матеріальну шкоду в розмірі 11 400 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не врахування обставин, що мають істотне значення для справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції безпідставно посилався на те, що матеріали справи не містять доказів того, що сторони є власниками квартири, оскільки даний факт сторонами не спростований, а навпаки визнаний, а тому цей факт не підлягає доказуванню. Оскільки суд першої інстанції поставив під сумнів обставини, що визнаються сторонами, до апеляційної скарги долучені відповідні докази на підтвердження належності вказаних квартир сторонам. Поза увагою суду першої інстанції залишилось і те, що відповідачі не оспорювали той факт, що залиття квартири відбулося саме 25.09.2019 року, про що також зазначено у акті на підставі договору № 907 від 20.12.2018 року. Жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність факту залиття квартири та відсутності у цьому залитті вини відповідачів, матеріали справи не містять, а тому відповідачами факт залиття не спростований. Залиття належної їй квартири відбулось з причини самовільної заміни стояка в квартирі № 15 і факт проведення таких робіт відповідачами також не спростований. Залиття квартири завдало їй не тільки матеріальної, а і моральної шкоди, на що суд першої інстанції в порушення процесуального закону уваги не звернув та, як наслідок, необґрунтовано відмовив у позові в повному обсязі.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року відкритоапеляційне провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначили, що вони не заперечували своє право власності Ѕ квартири АДРЕСА_5 , проте позивачка не надала суду докази на підтвердження факту порушення її права як власника квартири № 12 . Долучаючи до апеляційної скарги інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачка не ставить питання щодо їх приєднання до матеріалів справи з обґрунтуванням поважності причин неподання таких доказів до суду першої інстанції, а тому, на їх думку, такі докази не можуть бути прийняті апеляційним судом у розумінні ч. 3 ст. 367 ЦПК України. Вказували, що матеріали справи не містять як доказів того, що подія залиття відбулась 25.02.2019 року, так і щодо дійсних причин залиття, що винуватцями залиття виступають саме власники квартири № 15 . Акти про причини залиття та наслідки залиття складені не у відповідності до норм законодавства, а тому не можуть бути належними доказами на підтвердження заявлених позивачкою вимог. В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди, позивачка посилається на те, що моральна шкода була спричинена її донці, проте відповідних доказів на підтвердження цієї обставин не надала. Просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
З матеріалів справи убачається, що позивачка ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають за адресою АДРЕСА_5 , за якою не зареєстровані.
Відповідно до акту без номеру та дати, затвердженого директором ПП «НТП «УЦНМ» ОСОБА_4 , на підставі договору № 907 від 20.12.2018 року між замовником - КП «Керуюча компанія з обслуговування житловим фондом Шевченківського району м. Києва» та виконавцем - ПП «Український центр нерухомого майна» про утримання споруд та прибудинкових територій неадміністративного мікрорайону «Покровська», в складі комісії: інженера з обслуговування житлового фонду ОСОБА_5 , майстра технічної дільниці ОСОБА_6 , слюсаря-сантехніка ОСОБА_7 було здійснено обстеження санітарно-технічного стану квартири АДРЕСА_8 на предмет залиття згідно заяви мешканки. В ході обстеження встановлено, що залиття квартири № 9 відбулося у зв'язку з засміченням каналізаційного стояка з квартири № 12 , що зафіксовано на Єдиній диспетчерській службі м. Києва від 25.02.2019 року № 5102606. Зі слів заявниці залиття квартири №9 з розташованої вище квартири № 12 відбулося неодноразово.
Комісія прийшла до висновку, що причиною залиття квартири № 9 є несанкціоноване втручання у внутрішньобудинкову каналізаційну мережу власником квартири №15 , а саме: заміна стояка каналізаційної мережі з чавунного на пластиковий, що спричинило накопичення побутових відходів на відведенні каналізації в квартирі №12 , яке стало джерелом залиття квартири №9 . Внутрішньобудинкова каналізаційна система знаходиться в задовільному стані. 25.02.2019 року обслуговуючою організацією проведено регламентні роботи по прочищенню внутрішньобудинкового каналізаційного стояка. Власником квартири № 9 проведено очищення каналізаційного стояка. Заподівачем шкоди є власник квартири № 15 .
Відповідно до актів виконаних робіт від 25.02.2019 року та від 01.03.2019 року, складених ТОВ «Сантекс АСС», вартість робіт по обстеженню виявленню течі складає 2500 грн, вартість робіт, по усуненню протікання складає 8 400 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела факту протиправних дій (бездіяльності) відповідачів і причинний зв'язок між цією протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, а надані в обґрунтування позову докази вважав неналежними та недостатніми.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно з положеннями статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9, ч. 2, ст. 16 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України покладено на відповідача, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16.
Стаття 22 ЦК України передбачає, що збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: наявність протиправної поведінки відповідача; факт нанесення збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками; вину. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підтвердження наведених у позові обставин, зокрема, щодо факту залиття квартири, яке відбулось з вини відповідачів, ОСОБА_1 надала суду акт, затверджений директором ПП «НТП «УЦНМ» ОСОБА_4 на підставі договору № 907 від 20.12.2018 року, що укладений між замовником - КП «Керуюча компанія з обслуговування житловим фондом Шевченківського району м. Києва» та виконавцем - ПП «Український центр нерухомого майна», про утримання споруд та прибудинкових територій неадміністративного мікрорайону «Покровська».
З даного акту убачається, що залиття квартири № 9 відбулося у зв'язку з засміченням каналізаційного стояка з квартири № 12 , про що зафіксовано на Єдиній диспетчерській службі м. Києва від 25.02.2019 року № 5102606. Зі слів заявниці залиття квартири №9 з розташованої вище квартири № 12 відбувалося неодноразово.
Комісія прийшла до висновку, що причиною залиття квартири № 9 є несанкціоноване втручання у внутрішньобудинкову каналізаційну мережу власником квартири №15 , а саме: заміна стояка каналізаційної мережі з чавунного на пластиковий, що спричинило накопичення побутових відходів на відведенні каналізації в квартирі №12 , яке стало джерелом залиття квартири №9 . Внутрішньобудинкова каналізаційна система знаходиться в задовільному стані. 25.09.2019 року обслуговуючою організацією проведено регламентні роботи по прочищенню внутрішньобудинкового каналізаційного стояка. Власником квартири № 9 проведено очищення каналізаційного стояка. Заподівачем шкоди є власник квартири № 15 .
Заперечуючи проти позову, а в подальшому проти апеляційної скарги, відповідач, ОСОБА_2 посилався на те, що матеріали справи не містять доказів того, що подія залиття відбулась 25.02.2019 року, щодо дійсних причин залиття, що винуватцем залиття виступає саме квартира № 15 . Акти про причини залиття та наслідки залиття складені не у відповідності до норм законодавства, а тому не можуть бути належними доказами на підтвердження заявлених позивачкою вимог.
При перевірці доводів скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, та заперечень відповідача, колегія суддів виходить із того, що даний письмовий доказ є належним та допустимим доказом на підтвердження факту залиття квартири № 9 25.09.2019 року, що сталося внаслідок несанкціонованого втручання у внутрішньобудинкову каналізаційну мережу власником квартири № 15 шляхом заміни стояка каналізаційної мережі з чавунного на пластиковий, що стало наслідком накопичення побутових відходів на відведенні каналізації в квартирі № 12 .
Невідповідність акту за своєю формою вимогам Правил не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок залиття, у разі доведеності факту залиття та розміру завданої шкоди. При цьому, слід відмітити, що відповідачами оспорюється форма даного акту, а не його зміст із зазначенням причин його складення.
Тобто, даний письмовий доказ є належним та допустимим доказом факту залиття, яке мало місце 25.09.2019 року, та яке відбулось через неправомірні дії відповідачів (несанкціоноване втручання у внутрішньо будинкову каналізаційну мережу та проведення робіт без отримання відповідного дозволу), і який останніми у розумінні вимог процесуального закону не спростований.
Суд першої інстанції належним чином не оцінив поданий позивачкою письмовий доказ та дійшов помилкового висновку про його неналежність та недопустимість.
Так, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Доведення факту завдання шкоди та її розміру є обов'язком позивача виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
На підтвердження факту завдання шкоди, ОСОБА_1 посилалась на акти виконаних робіт від 25.02.2019 року та від 01.03.2019 року, складені ТОВ «Сантекс АСС», згідно яких вартість робіт по обстеженню виявленню течі склала 2500 грн, вартість робіт по усуненню протікання склала 8 400 грн.
Наведені обставини та письмові докази дають підстави дійти висновку про те, що завдана позивачці шкода полягає у вчиненні нею дій щодо усунення наслідків несанкціонованого втручання відповідачів у внутрішньобудинкову каналізаційну мережу, що потягло за собою накопичення побутових відходів на відведенні каналізації в квартирі №12 , що належить позивачці, та залиття квартири №9 .
Не зазначення у акті про залиття переліку пошкодженого майна позивачки не є підставою для відмови у позові, оскільки завдана їй шкода полягає у вимушеному усуненні нею наслідків такого залиття.
Досліджуючи питання обґрунтованості вимог про відшкодування завданих збитків та їх розміру, колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту понесення позивачкою відповідних витрат, що пов'язані із усуненням наслідків несанкціонованої заміни стояка.
Наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт від 25.02.2019 року та від 01.03.2019 року, що складені працівником ТОВ «Сантекс АСС», містять лише посилання на вартість робіт, будь-яких доказів сплати замовником наданих йому послуг ОСОБА_1 не надано.
Оскільки позивачкою не доведено факту понесення нею витрат на проведення сантехнічних робіт вимоги про стягнення шкоди у розмірі 10 900 грн (8400+2500) є такими, що задоволенню не підлягають.
Також позивачка просила суд стягнути з відповідачів на свою користь 500 грн за складення акту ПП «НТП «Український центр нерухомого майна», проте і такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки із наданої позивачкою квитанції убачається що нею кошти у розмірі 500 грн сплачено на користь ФОП ОСОБА_8 , а не на користь ПП «НТП «УЦНМ».
Суд першої інстанції, досліджуючи складені ТОВ «Сантекс АСС» акти, вважав їх неналежними та недопустимими, оскільки такі складені не обслуговуючою будинок організацією.
Проте такі твердження суду першої інстанції не можуть вважатись правильними, оскільки роботи, проведені ТОВ «СантексАСС», не пов'язані з ремонтом об'єктів загальнобудинкового типу (капітального ремонту) та не вимагають залучення обслуговуючої будинок організації.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що залиття було спричинене самовільним втручанням відповідачів у каналізаційну мережу, і дана обставина підтверджена належними доказами, які відповідачами спростовані не були.
Так, у зв'язку із залиттям позивачка вчинила дії щодо усунення причин та наслідків цієї події, проте, у відповідності до вимог процесуального закону не довела завдання їй матеріальної шкоди у заявленому нею розмірі, тобто, фактичного понесення витрат на усунення наслідків аварії, що є підставою для відмови в задоволенні цих позовних вимог.
Суд першої інстанції належним чином не оцінив наявні в матеріалах справи письмові докази, та дійшов помилкового висновку про відмову у позові з підстав недоведеності позивачкою факту протиправних дій (бездіяльності ) відповідачів.
За наведених обставин не можуть вважатись правильними і висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки ( ч. 1 ст. 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).
Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилалась на те, що з вини відповідачів у неї в квартирі відбулось залиття ванної кімнати та протікання фекалій із стояка каналізації, через що її малолітня донька не змогла купатися у ванній із масажем, що їй було рекомендовано лікарем, що завдало їй моральних страждань.
Проте, будь-яких доказів на підтвердження факту залиття ванної кімнати та протікання у ній фекалій матеріали позивачкою суду не надано.
За таких підстав, у задоволенні цієї вимоги слід відмовити з підстав її недоведеності, а не через недоведеність протиправності дій відповідачів, як помилково вважав суд першої інстанції.
Окрім наведеного, суд першої інстанції безпідставно послався на те, що матеріали справи не містять доказів того, що сторони є власниками квартири, оскільки дана обставина сторонами не заперечувалася та не ставилася під сумнів.
ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог долучила до апеляційної скарги в якості нових доказів інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо належності права власності на квартири №№ 12 та 15 учасникам справи (а.с.83-88).
Однак, колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази, оскільки обставина про те, що сторони у справі є власниками квартир № 12 та № 15 доказуванню у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає.
Суд першої інстанції по суті спору дійшов правильного висновку про відмову у позові, проте, не надавши належної оцінки доказам у справі не повно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов невірних мотивів для відмови у позові.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на вищенаведене,рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
А.А. Пікуль