справа № 372/3773/20
провадження № 22-ц/824/672/2021
04 лютого 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г. М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Гайворонському В. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу та штрафних санкцій, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Лушкіна Петра Юрійовича на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2020 року у складі судді Висоцької Г. В.,
встановив:
03.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму авансу у розмірі 5 274 800 грн, штрафні санкції у розмірі 10 927 800 грн та відшкодувати судові витрати по справі.
Посилався на ті підстави, що 16.05.2019 між ним та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А. В., за умовами якого до 20 жовтня 2019 року підлягали укладенню основні договори щодо об'єктів нерухомого майна:
- житлового будинку, загальною площею 448,4 кв.м., житловою площею 247, 7 кв.м., з відповідними надвірним будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0979 га, кадастровий номер: 3223155400:04:004:0216, на якій розташований вказаний житловий будинок;
- земельної ділянки площею 0,2634 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223155400:04:004:0237;
- земельної ділянки площею 0,1117 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223155400:04:004:0270;
- земельної ділянки площею 0,712 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223155400:04:004:0260;
- земельної ділянки площею 0,1021 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223155400:04:004:0154.
З метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_1 сплатив, а ОСОБА_2 прийняла грошову суму в розмірі 5 274 800 грн, що еквівалентна 200 000 доларів США, в якості авансового платежу.
У передбачений попереднім договором строк основні договори купівлі-продажу щодо вищевказаних об'єктів не були укладені з вини відповідача.
З метою забезпечення вказаного позову просив суд накласти арешт на житловий будинок разом із його складовими частинами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1629554832231) та земельну ділянку, кадастровий номер: 3223155400:04:004:0216, реєстраційний номер: 657103332231, площа 0,0979 га, що належать на праві власності ОСОБА_2 .
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2020 року заяву задоволено.
Накладено арешт на житловий будинок разом із його складовими частинами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1629554832231) та земельну ділянку, кадастровий номер: 3223155400:04:004:0216, реєстраційний номер: 657103332231, площа 0,0979 га, які належать на праві власності ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Лушкін П. Ю. просить скасувати ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2020 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Свої доводи мотивує тим, що відповідачем умови попереднього договору порушені не були, в свою чергу позивач порушив істотні умови та відмовився від укладення основних договорів купівлі - продажу в строк до 20.10.2019, що спричинило припинення зобов'язань позивача та відповідача за попереднім договором купівлі - продажу від 16.05.2019.
Вважає, що вжитий судом захід забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами.
Починаючи з 16.05.2019 відповідач зазначене нерухоме майно будь - яким чином не відчужила, будь - яких оголошень щодо продажу зазначеного та належного їй майна ОСОБА_2 не надавала.
Позивачем не надано доказів та не наведено беззаперечних підстав для забезпечення позову, а саме: відсутнє обґрунтоване доведення реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду й обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування заходів забезпечення позову може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду, не доведено обґрунтоване підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду, а саме по собі не врегулювання спору в досудовому порядку не може свідчити про те, що відповідач має намір не виконувати судове рішення, а невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити його виконання рішення.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
В судовому засіданні представники ОСОБА_2 - адвокати Танцюра К.Л., Танцюра Л. О. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Лошадкіна В. О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок разом із його складовими частинами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1629554832231) та земельну ділянку, кадастровий номер: 3223155400:04:004:0216, реєстраційний номер: 657103332231, площа 0,0979 га, які належать на праві власності ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір, обраний позивачем вид забезпечення позову відповідає характеру спірних правовідносин ти є співмірним заявленим позовним вимогам, невжиття заходів забезпечення позову може стати перешкодою для належного та повного захисту і відновлення порушених цивільних прав заявника, оскільки майно може бути відчужене на користь третіх осіб.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову ( ч. 2 ст. 150 ЦПК України).
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті ( ч. 10 ст. 150 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».
Предметом позову в даній справі є позовні вимоги майнового характеру про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 отриманої суми коштів за попереднім договором купівлі-продажу від 16 травня 2019 року, а саме - суми авансу в розмірі 5 274 800 грн та штрафних санкцій у розмірі 10 927 800 грн з підстав невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором.
Незастосування заходу забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на майно відповідача може призвести утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Обраний судом захід забезпечення позову відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, є співмірним із заявленими вимогами в цій справі, з огляду на ті негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову, а також враховуючи відповідність права, за захистом якого заявник звертається до суду, та майнових наслідків накладення арешту на спірне майна.
Вжиті судом заходи забезпечення не є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог.
Наданими позивачем доказами підтверджена наявність фактичних обставин справи, з якими пов'язується застосування вжитого судом першої інстанції виду забезпечення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
З огляду на вищенаведене та беручи до уваги, що між сторонами дійсно виник спір, враховуючи наявність у відповідача реальної можливості до ухвалення рішення у справі розпорядитися спірним майном на власний розсуд, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доцільність застосування вказаного заходу забезпечення позову.
Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам співмірності, розумності, обґрунтованості і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття заходу забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення.
При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з додержанням вимог закону, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лушкіна Петра Юрійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 лютого 2021 року.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: Т. А. Семенюк
І. М. Рейнарт