Справа № 757/42975/20-ц Головуючий у суді І інстанції Литвинова І.В.
Провадження № 22-ц/824/165/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
3 лютого 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 8 жовтня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви з вимогами до публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою забезпечення позову до подання вказаної вище позовної заяви, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» перешкоджати користуватись житловим приміщенням «гуртожитку аспірантів» за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонити іншим особам вчиняти дії щодо предмету спору.
На обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 має намір подати до суду позов, предметом якого будеїї право на користування житловим приміщенням в «гуртожитку аспірантів» ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» за адресою: м. Київ, вул. П. Болбочана, 6-а, к. 54 м, в якому на даний час вона проживає разом з неповнолітньою дитиною. 24 вересня 2020 року працівниками ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» неправомірно, без попередження та за відсутності заявника було відключено у вказаному житловому приміщенні електропостачання, холодне і гаряче водопостачання, чим створено несприятливі умови для проживання, що загрожують життю та здоров'ю заявника та її неповнолітньої дитини. Заявник пропрацювала на підприємстві з 2005 року по 2015 рік та є одинокою особою з неповнолітньою дитиною, про що у письмовому вигляді було повідомлено ПАТ «КИЇВЗНДІЕП», однак адміністрація цього товариства примусово вимагає звільнити житлове приміщення до 4 жовтня 2020 року, тобто до вирішення спору.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.
Заборонено публічному акціонерному товариству «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» чинити перешкоди ОСОБА_1 користуватися житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_2 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з урахуванням принципів здійснення цивільного судочинства та співмірності заходів забезпечення позову із вимогами майбутнього позову, є доцільним задовольнити заяву про забезпечення позову, а саме: вжити заходи забезпечення позову, передбачені пунктами 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України, як достатні на даній стадії судового розгляду для ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких вона має намір звернутися до суду.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» в особі директора Гостіщева О.А. звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права.
Як на підставу своїх вимог посилається на те, що заявник в трудових відносинах з підприємством не перебуває з 25 червня 2015 року, в гуртожитку товариства проживала на підставі договору оренди житлового приміщення, строк якого закінчився 30 червня 2020 року, та з реєстраційного обліку вона була знята відповідно до умов договору оренди 16 липня 2020 року. Таким чином заявник надала суду недостовірну інформацію щодо предмета спору і як наслідок судом першої інстанції постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою порушено майнові права ПАТ «КИЇВЗНДІЕП».
Відзив заявника на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.
Згідно із частинами першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема забороною вчиняти певні дії та/або забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина друга, третя статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено, що предметом спору, у цілях якого заявник має намір подати позовну заяву, є усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_2 , в якому ОСОБА_1 зареєстрована і проживає з 10 серпня 2012 року разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте 24 вересня 2020 року працівниками ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» у кімнаті 54 м відключено електропостачання, холодне і гаряче водопостачання.
Відповідно до роз'яснень, наданих судам у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», відповідно до якого, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Як вбачається з матеріалів справи, заявник з 14 серпня 2006 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ «КИЇВЗНДІЕП», а на підставі наказу № 34-к від 25 червня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з посади головного інженера 2 категорії АКБ-1 товариства відповідно до частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
В кімнаті АДРЕСА_2 , заявник проживала як аспірант та працівник підприємства, утім після звільнення вона укладала з ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» договори найму (оренди) житлового приміщення, останній з яких за № Гурт - 54м / 2020 було укладено між ОСОБА_1 та ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» 1 квітня 2020 року строком до 30 червня 2020 року.
Згідно з актом про звільнення жилого приміщення № 54 м в гуртожитку ПАТ «КИЇВЗНДІЕП», складеного працівниками даного гуртожитку, ОСОБА_1 , яка орендувала кімнату № 54 в гуртожитку у блоці № 54 , що знаходиться по АДРЕСА_3 , звільнила зазначену кімнату від власних речей, але ключів не віддала.
Місце проживання заявника та її сина було зареєстровано у спірній кімнаті гуртожитку 10 серпня 2012 року на період роботи на підприємстві та навчання в аспірантурі у відповідності до листа ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» від 9 серпня 2012 року «Щодо тимчасової реєстрації в гуртожитку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ».
Відповідно до умов договору найму (оренди) житла від 1 квітня 2020 року № Гурт - 54м / 2020 16 липня 2020 року заявник була знята з реєстраційного обліку місця проживання у зв'язку із закінченням строку дії вказаного договору.
Таким чином до 25 червня 2015 року заявник проживала у спірному житловому приміщенні гуртожитку як працівник підприємства (аспірант), а після звільнення - на загальних підставах відповідно до укладених договорів найму (оренди) житлового приміщення, строк дії останнього з яких закінчився 30 червня 2020 року.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви з вимогами щодо встановлення права користування житловим приміщенням, заявник жодним чином не мотивувала яким саме чином заборона чинити перешкоди у користуванні житловим приміщенням сприятиме ефективному захисту, або поновленню порушених чи оспорюваних прав або її інтересів щодо вказаної вище кімнати у гуртожитку, яку вона орендувала відповідно до укладених правочинів і яку добровільно звільнила до вирішення спору по суті.
Саме лише посилання в заяві на те, що ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» вимагає звільнити житлове приміщення до 4 жовтня 2020 року не свідчить про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, а без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
У заяві ОСОБА_1 вказала, що має намір подати до суду позов про право на користування житловим приміщенням в «гуртожитку аспірантів» ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» за адресою: м. Київ, вул. П. Болбочана, 6-а, к. 54 м, втім заявником не конкретизовано які саме позовні вимоги будуть пред'явлені в майбутньому та чи потребуватиме судове рішення примусового виконання, а тому відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову, про які зазначає заявник, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про поновлення порушених прав або інтересів заявника, за захистом вона має намір звернувся в судовому порядку.
Відтак, ураховуючи те, що метою забезпечення позову є реалізація в майбутньому актів правосуддя, у той час як заборона ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» чинити перешкоди ОСОБА_1 користуватися житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_2 не забезпечить, у разі задоволення позову, виконання рішення, не можна погодитись з висновком суду про те, що вимоги заявника про забезпечення позову відповідають заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Крім того, відповідно до вимог частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Частково задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, суд першої інстанції належним чином не провів оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати заявник, позовним вимогам, що мають бути заявлені, та не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, які у даному випадку за своїм змістом є тотожними.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, оскільки він є цілком недоречним, необґрунтованим та неспівмірним видом забезпечення позову у справі з огляду на те, що матеріали справи не містять переконливих доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, який вона має намір пред'явити.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів учасників процесу або інших осіб.
Крім того, наведений захід забезпечення позову в вигляді заборони вчиняти певні дії не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і не спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, який остання бажає пред'явити.
За таких обставин, оскаржувана ухваласуду першої інстанції про часткове задоволення заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви не відповідає матеріалам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки питання по суті заявлених вимог не розглядається.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 8 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви з вимогами до публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: С.А. Голуб
Д.О. Таргоній