Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/405/2021
02 лютого 2021 року місто Київ
справа №759/16565/17
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Миколаєць І.Ю., у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання дій щодо підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку незаконними, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів,-
У листопаді 2017 року позивач звернувся до Святошинського районного суду міста Києваз позовом до відповідача, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором кредиту №20-29/2423 від 13 вересня 2006 року у розмірі 22483 долари США, яка складається з:
заборгованості за кредитом - 18734,47 доларів США;
заборгованості за відсотками - 3748,53 долари США.
У жовтні 2018 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором кредиту №20-29/2423 від 13 вересня 2006 року у розмірі 12788,11 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 362358,54 грн., яка складається з:
суми заборгованості за кредитом - 7944,65 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 225116,28 грн.;
суми заборгованості за відсотками - 710,14 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 20122,23 грн.;
розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту - 3642,05 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 103199,61 грн.;
розміру пені за несвоєчасне повернення відсотків - 491,27 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 13920,42 грн.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 13 вересня 2006 року між АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2423, відповідно до умов якого надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 12,5 % річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному цим договором, в межах максимального ліміту заборгованості до 200 000 доларів США, за графіком вказаним в договорі починаючи з жовтня 2006 року до 12 вересня 2016 року.
Вказував, що відповідач зобов'язавсяв порядку та на умовах, що визначені вказаним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах передбачених цим договором та графіком погашення кредиту.
Зазначав, що у порушення умов вказаного договору, позичальник свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого, станом на 12 жовтня 2017 року у останнього була наявна прострочена заборгованість за кредитом у загальному розмірі 18732,47 доларів США.
Посилався на те, що 20 лютого 2018 року було здійснено сторно зайво нарахованих та сплачених відсотків у сумі 10789,82 долари США та направлено на дострокове погашення заборгованості за основним боргом, тому банк просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 12788,11 доларів США.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просив:
визнати дії АТ «Альфа-Банк», правонаступник АТ «Укрсоцбанк» відносно зміни в односторонньому порядку умов договору кредиту №10-29/2423 від 13 вересня 2006 року стосовно збільшення відсоткової ставки до 14% річних незаконними;
зобов'язати АТ «Альфа-Банк» правонаступник АТ «Укрсоцбанк» здійснити перерахунок відсотків згідно умов кредитного договору з урахуванням фактично отриманих грошових коштів у відповідних періодах;
визнати зобов'язання за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №10- 29/2423 від 13 вересня 2006 року та додатковою угодою №1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2423 від 13 вересня 2006 року, від 16 липня 2007 року укладеними між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 виконаними в період з 23 жовтня 2006 року по 25 травня 2016 року в повному обсязі та такими, що припинились 26 травня 2016 року;
стягнути з АТ «Альфа-Банк» на його користь безпідставно отриманні кошти в розмірі 10402,12 долара США, що згідно з курсом НБУ складає 254638,69 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в період з 26 травня 2016 року по 25 травня 2019 року в розмірі 4864,04 доларів США, що згідно з курсом НБУ складає 119069,26 грн.;
стягнути з АТ «Альфа Банк» на його користь суму судового збору у розмірі 6256,55 грн., оплату економічної експертизи в розмірі - 17000 грн., витрати на правничу допомогу яка становить 64500 грн.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 13 вересня 2006 року між ним та АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2423, відповідно до умов якого надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 12,5 % річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному цим договором, в межах максимального ліміту заборгованості до 200 000 доларів США, за графіком вказаним в договорі починаючи з жовтня 2006 року до 12 вересня 2016 року.
Вказував, що відповідно до розрахунків поданих позивачем нарахування відсоткової ставки за кредитним договором №10-29/2433 від 13 вересня 2006 року банком було збільшено з 12,5% річних до 14% річних, у зв'язку з чим відбулося перерахування суми його заборгованості.
Зазначав, що з розрахунку нарахування та сплат грошових коштів за кредитним договором, наданим позивачем вбачається, що він в період з 23 жовтня 2006 року по 25 травня 2016 року на виконання договору №10-29/2423 мав сплатити: кредит в розмірі 268300 доларів США та проценти за користування кредитом в розмірі 158662,29 доларів США, що становить - 426962,29 доларів США.
Посилався на те, що нимв рахунок виконання зобов'язань в період з 23 жовтня 2006 року по 26 травня 2016 року було здійснено дострокове повне повернення кредиту та сплату процентів на загальну суму 437364,41 доларів США, тобто станом на 26 травня 2016 року загальний розмір надміру сплачених ним коштів становить 10402,12 доларів США, які отримані банком безпідставно.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року залучено до участі у справі замість позивача/відповідача за зустрічним позовом ПАТ «Укрсоцбанк» його правонаступника АТ «Альфа-Банк».
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 липня 2020 року у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк», що є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково
Стягнуто з АТ «Альфа-Банк», що є правонаступником АТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманні кошти в розмірі 10402,12 доларів США, що згідно з курсом НБУ складає 254638,69 грн.
Стягнуто з АТ «Альфа-Банк», що є правонаступником АТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з розглядом справи які становлять: судовий збір в загальному розмірі 6256,55 грн., оплата економічної експертизи в розмірі 17000 грн.; витрати на правничу допомогу в розмірі 50000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач АТ «Альфа-Банк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов банку задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на грубе порушення Святошинським районним судом міста Києва вимог ч.1 ст.273 ЦПК України, оскільки оскаржуване рішення набрало законної сили 13 серпня 2020 року, хоча відповідно до відомостей розміщених на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст рішення зареєстрований та оприлюднений лише 04 вересня 2020 року, а АТ «Альфа-Банк» отримало рішення лише 09 вересня 2020 року.
Вважає, що фактично АТ «Альфа-Банк» був позбавлений права на своєчасне оскарження рішення.
Вказував, що 09 вересня 2020 року судом першої інстанції був виданий виконавчий лист, що призвело до примусового виконання АТ «Альфа-Банк» даного виконавчого листа і виплати ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 254638,69 грн. (10402,12 доларів США), що в свою чергу є матеріальними збитками для АТ «Альфа-Банк», оскільки були понесені у зв'язку з виконанням рішення суду, яке за законом взагалі навіть не набуло законної сили.
Зазначав, що АТ «Альфа-Банк» не погоджується з висновками проведеної судово-економічної експертизи від 16 вересня 2019 року по третьому питанню, а саме щодо розміру наявної заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк».
Посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що суму надмірно нарахованих та сплачених коштів в розмірі 10789,82 доларів США було повернено та зараховано 20 лютого 2018 року на рахунок клієнта № НОМЕР_1 (який було відкрито ОСОБА_1 відповідно до вимог Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України затвердженого постановою Правління Національного банку України №388 від 21 листопада 1997 року), що повністю підтверджує наявна в матеріалах справи виписка по особовому рахунку № НОМЕР_2 за період з 01 січня 2017року по 06 березня 2018 року.
Вказував на надмірність стягнутих з АТ «Альфа-Банк» судових витрат пов'язаних з розглядом справи в частині витрат на правничу допомогу в розмірі 50000 грн.
Зазначав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо вартості послуг за надання правничої допомоги, порядку і розміру нарахувань за такі послуги і доказів розрахунку.
Вважає, що стягнутий з АТ «Альфа-Банк» розмір витрат на правову допомогу в розмірі 50000 грн. є явно необгрунтованим та неспівмірним зі складністю справи та заявленим розміром зустрічних позовних вимог.
01 лютого 2020 року від представника відповідача до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст.549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, 13 вересня 2006 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2423.
Згідно з п.1.1 договору, кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
У підпункті 1.1.1. пункту 1.1. статті 1 вказаного договору було визначено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - «Транш», а у сукупності - «Транші», зі сплатою 12,5 процентів річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному цим договором, в межах максимального ліміту заборгованості до 200000 доларів США, за графіком вказаним в договорі, починаючи з жовтня 2006 року до 12 вересня 2016 року.
16 липня 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та відповідачем укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2423 від 13 вересня 2006 року, згідно якої сторони домовились викласти п.п.1.1.1, п. 1.3.1 договору в новій редакції:
п.п. 1.1.1. надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо -«Транш», а у сукупності -«Транші», зі сплатою 12,5 процентів річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному цим договором, в межах максимального ліміту заборгованості до 266000 доларів США, з графіком зменшення максимального ліміту заборгованості кожного 25 числа місяця, починаючи з липня 2007 року до 12 вересня 2016 року;
п.1.3.1 в день укладення цього договору кредитор укладає з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку чотирьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 1919000 грн.
В заяві про зменшення позовних вимог АТ «Укрсоцбанк» вказував на те, що 20 лютого 2018 року було здійснено сторно зайво нарахованих та сплачених відсотків у сумі 10789,82 доларів США та направлено на дострокове погашення заборгованості за основним боргом.
Позивач зазначав, що він свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, однак відповідач ОСОБА_1 в супереч умов кредитного договору здійснював свої зобов'язання не належним чином, у зв'язку із чим у ньогостаном на 26 жовтня 2018 року утворилась заборгованістьу загальному розмірі 12788,11 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 362358,54 грн., яка складається з:
суми заборгованості за кредитом - 7944,65 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 225116,28 грн.;
суми заборгованості за відсотками - 710,14 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 20122,23 грн.;
розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту - 3642,05 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 103199,61 грн.;
розміру пені за несвоєчасне повернення відсотків - 491,27 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 13920,42 грн.
На підтвердження своїх вимог АТ «Укрсоцбанк» було надано розрахунки заборгованості, виписки по особовому рахунку, довідку про погашення заборгованості.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 не заперечується факт отримання коштів за кредитним договором, однак останній не погоджується з розрахунком заборгованості, який був проведений банком та зазначав про відсутність у нього заборгованості. Вказував на те, що розрахунки заборгованості, які були надані сторонами у справі істотно відрізняються один від одного. Посилався на те, що банком самостійно було збільшено відсоткову ставку з 12,5% річних до 14% річних, у зв'язку з чим відбулося перерахування суми його заборгованості.
Так, на підтвердження своїх заперечень представником відповідача ОСОБА_1 у суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення по справі фінансово-економічної експертизи.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року за клопотанням представника відповідача по справі було призначено фінансово-економічної експертизу, проведення якої доручено експертам Експертно-дослідної служби України.
За результатом проведення судово-економічної експертизи судовим експертом Тарасовою О.Б. було складено висновок експерта №419/09/2019 від 16 вересня 2019 року, відповідно до якого:
під час дослідження розрахунку вимог банку станом на 12 жовтня 2017 року позичальника ОСОБА_1 (зі сплати процентів за кредит, погашення основної суми боргу, пені) перед АТ «Укрсоцбанк» відповідності умовам укладеного між зазначеними сторонами договору відновлювальної кредитної лінії №10-29/2423 від 13 вересня 2006 року (в т.ч. зі змінами) встановлено наступні неузгодженості:
банком при нарахуванні відсотків, починаючи з 01 липня 2008 року застосована ставка (14,00% річних), не передбачена умовами договору кредиту та умовами додаткової угоди до нього (згідно п. 1.1.1. - 12,50% річних), що свідчить про утримання з позичальника додаткових нарахувань по відсотках, які збільшують фактичну вартість кредиту;
в наданих та досліджених матеріалах справи відсутні документальні підтвердження погодження змін (ознайомлення позичальника про зміну відсоткової ставки та її підвищення), викладених в письмовій формі та підписаних сторонами, а також внесення змін до кредитного договору шляхом укладання додаткової угоди, що передбачено умовами п.2.12.1. договору про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2423 від 13 вересня 2006 року.
У висновку експерта також вказано, що в межах наявних матеріалів, відсоткова ставка зазначена у розрахунку вимог банку позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором №10- 29/2423 від 13вересня 2006 року станом на 12жовтня 2017року (а.с.13-16 тому 1), застосована при нарахуванні процентів за користування кредитом не відповідає умовам договору відновлюваної кредитної лінії №10-29/2423 від 13вересня 2006року (в т.ч. зі змінами) та не узгоджується з наявними матеріалами:
- у розрахунку заборгованості банком при нарахуванні відсотків, починаючи з 01 липня 2008 року застосована ставка (14,00% річних), не передбачена умовами договору кредиту та умовами додаткової угоди до нього (згідно п. 1.1.1. - 12,50% річних), що свідчить про утримання з позичальника додаткових нарахувань по відсотках, які збільшують фактичну вартість кредиту;
- в наданих та досліджених матеріалах відсутні документальні підтвердження погодження змін (ознайомлення позичальника про зміну відсоткової ставки та її підвищення), викладених в письмовій формі та підписаних сторонами, а також внесення змін до кредитного договору шляхом укладання додаткової угоди, що передбачено умовами п.2.12.1. надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2423 від 13 вересня 2006 року.
У висновку зазначено, що в матеріалах справи наявна виписка по особовому рахунку №НОМЕР_2 за період з 01 січня 2017 року по 06 березня 2018 року (т.2 а.с.166), у якій відображено інформацію стосовно нарахованих процентів, де банком відображено 20 лютого 2018 рокустосовно нарахованих і погашених процентів по кредиту за розрахунком за період з 01липня 2008 року по 24вересня 2013 року, що не узгоджується з періодом нарахування відсотків у розмірі підвищеної відсоткової ставки 14,00% річних (з 01 липня 2008 рокупо 12 жовтня 2017 року) та яка не передбачена умовами договору про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/2423 від 13 вересня 2006року (згідно п.1.1.1. ставка складає 12,5% річних).
Також у висновку експерта вказано, що за наявними матеріалами, з урахуванням арифметичного перерахунку, наявна заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Укрсоцбанк» за договором відновлюваної кредитної лінії №10-29/2423 від 13 вересня 2006 року (в т.ч. зі змінами) станом на 12 жовтня 2017 року підтверджується у розмірі: сума заборгованості за кредитом - 0,00 доларів США; сума заборгованості за відсотками - 0,00 доларів США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 0,00 доларів США; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 0,00 доларів США.
Розмір переплати за договором відновлюваної кредитної лінії №10-29/2423 від 13 вересня 2006 рокустаном на 12жовтня 2017 року складає 10402,12 доларів США.
Експертом у висновку зазначено, що в межах наявних матеріалів, відсутнє Положення про кредитування банку АТ «Укрсоцбанк». У зв'язку з відсутністю Положення про кредитування банку АТ «Укрсоцбанк» не видається за можливе встановити відповідність методу нарахування банком процентів за кредитним договором №10-29/2423 від 13 вересня 2006 року.
Під час дослідження розрахунку вимог банку кредитної заборгованості за кредитним договором №10-29/2423 від 13 вересня 2006 року станом на 12жовтня 2017року (т.1 а.с.13-16) встановлено застосування банком при нарахуванні відсотків методу «факт/360», що узгоджується з умовами п.2.6. договору №10-29/2423 від 13вересня 2006року.
Вказаний висновок експерта у суду апеляційної інстанції не викликає сумнівів щодо його правильності.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Представником позивача не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність заборгованості у ОСОБА_1 та правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором на підтвердження розміру заявлених позовних вимог у розмірі 12788,11 доларів США.
Доводи апеляційної скарги про те, що АТ «Альфа-Банк» не погоджується з висновками проведеної судово-економічної експертизи від 16 вересня 2019 року по третьому питанню, а саме щодо розміру наявної заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» колегія суддів відхиляє, оскільки доказів на спростування висновку, який викладений у експертизі стороною позивача надано не було.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував, що суму надмірно нарахованих та сплачених коштів в розмірі 10789,82 доларів США було повернено та зараховано 20 лютого 2018 року на рахунок клієнта № НОМЕР_1 , що повністю підтверджує наявна в матеріалах справи виписка по особовому рахунку № НОМЕР_2 за період з 01 січня 2017 року по 06 березня 2018 року колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки як вбачається з висновку експерта вказана сума сторно була врахована експертом при визначенні розміру заборгованості.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову АТ «Альфа-Банк».
Щодо законності рішення про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_1 вказував на те, що банком безпідставно в односторонньому порядку було збільшено ставку за кредитним договором з 12,5% річних до 14% річних, внаслідок чого стало отримання останнім надмірно сплачених коштів в розмірі 10402,12 доларів США, на які відповідно до ст.ст.536, 1048, 1212, 1213 ЦК повинні бути нараховані відсотки за період з 26 травня 2016 року по 25 травня 2019 року у розмірі 4864,04 доларів США.
Оскільки висновком експерта встановлено, що розмір переплати за договором відновлюваної кредитної лінії №10-29/2423 від 13 вересня 2006 року станом на 12 жовтня 2017 року складає 10402,12 доларів США, а відтак суд першої інстанції правомірно стягнув з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені кошти у розмірі 10402,12 доларів США.
Згідно з ст.536 ЦКУкраїни за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм, банк не є боржником у розумінні статті 536 ЦК України, оскільки здійснення зайвої оплати банку не створило зобов'язального правовідношення, як такого, що передбачає передачу коштів з ціллю їх використання.
Сам по собі факт отримання надмірно сплачених коштів без укладання договору або отримання коштів у більшій сумі, ніж визначено договором не надає набуттю таким коштам ознаки безпідставності, а відтак і вимоги статті 536 ЦК України не застосовуються до таких правовідносин.
А відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у стягненні з банку суми відсотків у розмірі 10402,12 доларів США.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в частині незадоволених вимог зустрічного позову не оскаржував.
Доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 апеляційна скарга АТ «Альфа-Банк» не містить.
Доводи апеляційної скарги про те, що фактично АТ «Альфа-Банк» був позбавлений права на своєчасне оскарження рішення та те, що 09 вересня 2020 року судом першої інстанції був виданий виконавчий лист, що призвело до примусового виконання АТ «Альфа-Банк» даного виконавчого листа і виплати ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 254638,69 грн. (10402,12 доларів США), що в свою чергу є матеріальними збитками для АТ «Альфа-Банк», оскільки були понесені у зв'язку з виконанням рішення суду, яке за законом взагалі навіть не набуло законної сили не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не є підставою для його скасування.
За проведення судово-економічної експертизи ОСОБА_1 було сплачено 17000 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №71/05 від 30 травня 2019 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про надмірне стягнення судом першої інстанції з АТ «Альфа-Банк» витрат на правову допомогу колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Стягуючи з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 50000 грн., суд першої інстанції виходив з обсягу наданих послуг та обсягу задоволених вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ч.ч1, 3 ст.27 вказаного Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування ОСОБА_1 надано: договір про надання правової допомоги №022901/2018 від 29 січня 2018 року; вартість юридичних послуг для фізичних осіб від 29 січня 2018 року; квитанцію №1 на суму 40000 грн.; квитанцію №2 на суму 14500 грн.; квитанцію №3 на суму 10000 грн.; розрахунок №1 до договору №022901/2018 від 29 січня 2018 року в якому міститься перелік послуг згідно договору; акт до договору про надання правової допомоги №022901/2018 від 26 грудня 2018 року.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу, їх розмір та обсяг виконаних адвокатом робіт, оплата підтверджена квитанціями, представником банку не було порушено питання про зменшення цих витрат, тому суд першої інстанції, оцінивши надані стороною відповідача докази правомірно стягнув з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 50000 грн.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази щодо вартості послуг за надання правничої допомоги, порядку і розміру нарахувань за такі послуги і доказів розрахунку спростовуються вищевикладеним.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що договором про надання правової допомоги №022901/2018 від 29 січня 2018 року було передбачено, що клієнт зобов'язаний оплатити адвокату гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана, а саме - обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим договором буде визначена у розрахунку (п.5 договору).
Доводи АТ «Альфа-Банк» про те, що ОСОБА_1 не подавався попередній орієнтовний розрахунок судових витрат разом із відзивом на позов або зустрічною позовною заявою, а тому суд повинен був відмовити у стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ч.2 ст.134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто вказана норма передбачає право, а не обов'язок суду відмовити стороні у разі неподання попереднього розрахунку суми судових витрат у їх відшкодуванні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» та про часткове задоволення позову ОСОБА_1 є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 05 лютого 2021 року.
Головуючий:
Судді: