04 лютого 2021 року справа № 580/5071/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,
10.11.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 16.10.2020р., яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Аврамівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області за межами населеного пункту, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,9978 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.08.2020р. (отриману Управлінням 02.09.2020р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9978 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Аврамівської сільської ради (за межами населеного пункту) Монастирищенського району Черкаської області за рахунок земель запасу державної власності Аврамівської сільської ради та надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Аврамівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області за межами населеного пункту, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,9978 га., із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9978 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Аврамівської сільської ради (за межами населеного пункту) Монастирищенського району Черкаської області за рахунок земель запасу державної власності Аврамівської сільської ради, однак отримав відмову, викладену у оскаржуваному наказі з підстав того, що запитувана земельна ділянка входить до складу масиву, який відповідно до рішення Аврамівської сільської ради від 18.02.2000р. №9-2 надано жителям с. Аврамівка для городництва. Позивач вважає вказану відмову протиправною та такою, що не відповідає вичерпному переліку підстав встановленому ст. 118 ЗК України для відмови в наданні такого дозволу. Оскільки Земельний кодекс України не встановлює вказаної підстави для відмови у отриманні земельної ділянки у власність, оскаржуваний наказ підлягає скасуванню. Крім того, зазначено, що у разі з'ясування судом виконання позивачем передбачених законом умов для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд може зобов'язати відповідача прийняти рішення на користь позивача і такий спосіб захисту забезпечить повне відновлення прав позивача.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 07.12.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
30.12.2020р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши при цьому, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із тим, що запитувана земельна ділянка входить до складу масиву, який відповідно до рішення Аврамівської сільської ради від 18.02.2000р. №9-2 надано жителям с. Аврамівка для городництва. Крім того зазначено, що зобов'язання відповідача прийняте конкретне рішення є втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
28.08.2020р. позивач звернувся до відповідача із заявою (вх. №Ш-11035/0/94-20 від 07.09.2020р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9978 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Аврамівської сільської ради (за межами населеного пункту) Монастирищенського району Черкаської області за рахунок земель запасу державної власності Аврамівської сільської ради.
До заяви додано наступні документи: копія паспорта, копія реєстраційного номеру картки платника податків, копія посвідчення УБД, копія довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 27.08.2020р.; викопіювання з розташуванням земельної ділянки.
Наказом відповідача від 16.10.2020р. №23-10324/14-20-СГ “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою”, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої в адмінмежах Аврамівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 1,9978 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка входить до складу масиву, який відповідно до рішення Аврамівської сільської ради від 18.02.2000р. №9-2 надано жителям с. Аврамівка для городництва.
Позивач, вважаючи вказану відмову протиправною, звернувся з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб'єкта владних повноважень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".
Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 2 ст. 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
При цьому, п. «а» ч.3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до п.«в» ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно із ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма повністю кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17 та від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17.
Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб'єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.
28.08.2020р. позивач звернувся до відповідача із заявою (вх. №Ш-11035/0/94-20 від 07.09.2020р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9978 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Аврамівської сільської ради (за межами населеного пункту) Монастирищенського району Черкаської області за рахунок земель запасу державної власності Аврамівської сільської ради.
До заяви додано наступні документи: копія паспорта, копія реєстраційного номеру картки платника податків, копія посвідчення УБД, копія довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 27.08.2020р.; викопіювання з розташуванням земельної ділянки.
Судом встановлено, що згідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 31.12.2015р. №31-23-0.310-788/169-20 від 27.08.2020р., земельна ділянка державної власності, кадастровий №7123480300:03:001:0676, площею 1,9978 га, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, розташована в адміністративних межах Аврамівської сільської ради Монастирищенського району (за межами населеного пункту), яка була предметом звернення позивача. Обмеження відсутні. Примітка: земельна ділянка використовується жителями села для городництва.
Таким чином, вказана земельна ділянка може бути передана у власність для ведення особистого селянського господарства відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗК України.
Із матеріалів справи судом вбачається, що позивач, при зверненні до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, подав всі необхідні та належні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України.
Надавши оцінку правомірності оскаржуваного наказу від 16.10.2020 року №23-10324/14-20-СГ “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою”, суд зазначає наступне.
Так, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:
а) надати дозвіл;
б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Отже, рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою повинно бути мотивованим.
Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Суд зазначає, що спірним наказом позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка входить до складу масиву, який відповідно до рішення Аврамівської сільської ради від 18.02.2000р. №9-2 надано жителям с. Аврамівка для городництва.
Судом враховано, що докази передачі запитуваної позивачем земельної ділянки встановленим особам у власність або користування матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що названому критерію мотивованості спірне рішення відповідача не відповідає, оскільки не містить підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, вичерпний перелік підстав яких визначений в частині 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції висловленої Верховним Судом у постановах від 04.09.2020р. у справі №815/3574/16, від 27.03.2020р. у справі №352/638/17, від 27.02.2018р. у справі №545/808/17.
У рішенні від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Враховуючи вищеперелічені обставини, відповідач хоча і прийняв рішення, проте дане рішення не відповідає вимогам вмотивованості, що визначені в частині 7 ст. 118 Земельного кодексу України, що є підставою для його скасування.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Відповідно до ч. 2 ст. 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно ч.ч.3,4 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
Таким чином, в даному випадку належним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.08.2020р. (вх. №Ш-11035/0/94-20 від 07.09.2020р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9978 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Аврамівської сільської ради (за межами населеного пункту) Монастирищенського району Черкаської області за рахунок земель запасу державної власності Аврамівської сільської ради, з урахування висновків суду в даному рішенні, що є належним способом захисту та поновлення порушеного права позивача, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині належить задовольнити частково.
З урахуванням зазначеного, позовні вимоги є частково обгрунтованими з огляду на що належать до часткового задоволення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Згідно частин 1,3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов належить задовольнити частково, а позивачем понесено судові витрати із сплати судового збору у сумі 840,80 грн, що підтверджується оригіналом квитанції від 25.11.2020р. №0.0.1920077358.1 наявної у матеріалах справи, суд дійшов висновку про стягнення частини понесених позивачем судових витрат пропорційно частині задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 420,40 грн.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 139, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 16.10.2020 року №23-10324/14-20-СГ “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою”.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (вул. Смілянська, 131, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ - 39765890) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 28.08.2020р. (вх. №Ш-11035/0/94-20 від 07.09.2020р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9978 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Аврамівської сільської ради (за межами населеного пункту) Монастирищенського району Черкаської області за рахунок земель запасу державної власності Аврамівської сільської ради, з урахування висновків суду в даному рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (вул. Смілянська, 131, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ - 39765890) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати із сплати судового збору у сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя М.А. Білоноженко