04 лютого 2021 року справа № 580/5374/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства “Черкаський завод телеграфної апаратури” до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
30.11.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство “Черкаський завод телеграфної апаратури” (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі-відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Черкаській області Ю - 1200-17 від 06.11.2020р., якою позивачу було нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 71836,66 грн.
В обґрунтування позовних вимог, представником позивача зазначено, що спірна вимога є протиправною та підлягає до скасування, оскільки позивач не має простроченої заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у вказаному періоді та на вказану у вимозі дату, а заборгованість нарахована за період банкрутства боржника, та яка не підлягає стягненню із позивача.
Позивачем звернуто увагу, що при застосуванні до боржника господарським судом ліквідаційної процедури в справі про банкрутство порядок та строки погашення недоїмки із ЄСВ змінюється, та врегульовується виключно законодавством про банкрутство, як спеціальним законом. При цьому, з моменту введення ліквідаційної процедури та до моменту закриття провадження у справі про банкрутство в силу приписів ст. 38 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у боржника не виникає жодних додаткових зобов 'язань (у тому числі зі сплати ЄСВ), навіть за умови подання арбітражним керуючим (ліквідатором) звітів під час ліквідаційної процедури із самостійним визначенням суми зобов 'язань із ЄСВ, тому виникнення зобов'язань у позивача за період ліквідаційної процедури (з 26.02.2013р. по 25.09.2018р.) в т.ч. у зв'язку із самостійним нарахуванням платником зобов'язань з ЄСВ на підставі поданих декларацій є неможливим, в силу вищевказаних приписів законодавства. Зазначено також, що зобов'язання із ЄСВ у позивача після завершення справи про банкрутство мали виникнути виключно за період, починаючи з 25.09.2018р. та по даний час, натомість після закриття справи про банкрутство, позивач самостійно нараховував та сплачував ЄСВ, а тому заборгованість із ЄСВ за цей період у позивача відсутня, у зв'язку із оскаржувана вимога є безпідставною.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 07.12.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
28.12.2020р., до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, що у відповідності до відомостей інтегрованої картки платника податків, за позивачем, станом на дату прийняття оскаржуваної вимоги, рахувалася недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 71836,66 грн. Також зазначено, що сплачені відповідачем кошти зараховувались у порядку календарної черговості виникнення недоїмки з ЄСВ. Звернуто увагу, що заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Разом з цим, відомості інтегрованої картки позивача, свідчать про те що недоїмка зі сплати єдиного внеску позивачем станом на 06.11.2020р. складала 71 836,66 грн., тобто після введення мораторію та вважається поточною заборгованістю позивача, в зв'язку із чим позивач не звільнений від відповідальності за вказаними зобов'язаннями. Крім того, позивачем самостійно нараховувались та сплачувались до бюджету зобов'язання зі сплати єдиного внеску.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Приватне акціонерне товариство “Черкаський завод телеграфної апаратури” перебуває на обліку в ГУ ДПС у Черкаській області.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 21 серпня 2004 року порушено провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства “Черкаський завод телеграфної апаратури”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та накладено арешт на все майно боржника.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16 вересня 2005 року введено процедуру санації строком на 12 місяців.
Постановою господарського суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року припинено процедуру санації по справі №18-10-14-01/2759, визнано банкрутом відкрите акціонерне товариство "Черкаський завод телеграфної апаратури", відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 25.09.2018 року у справі № 18-10-14-01/2759, зміненою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 року було затверджено мирову угоду від 29.05.2018 року, укладену між боржником ВАТ «ЧЗТА», в особі ліквідатора - Лахненка Є.М., головою комітету кредиторів - ПрАТ «Агропроммеханізація» в особі директора ОСОБА_1 та інвестором ТОВ «Фортекс», в особі директора ОСОБА_2 . Провадження у справі про банкрутство боржника ВАТ «Черкаський завод телеграфної апаратури» - закрито.
Згідно з даними ІКП по коду платежу 71010000 «єдиний внесок нарахований роботодавцем на суми заробітної плати, винагороди за договором ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності» за позивачем станом на 31.10.2020р. значиться недоїмка в сумі 71836,66 грн.
06.11.2020р. Головним управлінням ДПС у Черкаській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю - 1200-17, якою позивачу було нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 71836,66 грн.
Позивач, вважаючи протиправною прийняту вимогу, звернувся з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб'єкта владних повноважень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно до п.1 ч.1 ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
У відповідності до п.п. 2,10 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Таким чином, позивач є страхувальником в розумінні Закону №2464-VI та зобов'язаний сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст. 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. №2343-XII (в редакції, чинній на 16.09.2005р. - дату введення процедури санації (далі - Закон №2343-XII)), мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
-забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;
- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до статті 1 Закону №2343-XII, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Закон №2343-XII втратив чинність 21.10.2019р. у зв'язку із прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018р. №2597-VIII (далі - КУПБ).
Правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів у зв'язку із набранням чинності Кодексом не змінилося.
Відповідно до ч. 5 ст. 41 КУПБ, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Системний і порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.
Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Отже, встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній дату введення процедури санації) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 23.10.2019р. у справі № 2340/4157/18 та у постанові від 14.11.2019р. №818/1896/18.
Як встановлено вище судом, ухвалою господарського суду Черкаської області від 21 серпня 2004 року порушено провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства “Черкаський завод телеграфної апаратури”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та накладено арешт на все майно боржника.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16 вересня 2005 року введено процедуру санації строком на 12 місяців.
Постановою господарського суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року припинено процедуру санації по справі №18-10-14-01/2759, визнано банкрутом відкрите акціонерне товариство "Черкаський завод телеграфної апаратури", відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25.09.2018р. №18-10-14-01/2759, якою затверджено мирову угоду та закрито провадження у справі про банкрутство, зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними.
Щодо посилань позивача про відсутність у нього зобов'язань зі сплати ЄСВ з моменту введення судом ліквідаційної процедури - 26.02.2013р. та до моменту закриття провадження у справі про банкрутство - 25.09.2018р. в силу приписів статті 38 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 38 Закону №2343-XII, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури а також припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.
Суд зазначає в силу частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що у рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2020р. у справі №580/722/20, що набрало законної сили після перегляду Шостим апеляційним адміністративним судом, судом встановлено, що згідно інтегрованої картки Приватного акціонерного товариства “Черкаський завод телеграфної апаратури”, недоїмка зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2012р. складала 217458,62 грн. При цьому, позивачем самостійно сплачено до бюджету за зобов'язаннями зі сплати єдиного внеску у 2014 році - 1317,52 грн., у 2015 році - 33308,66 грн., у 2018 році - 1005,21 грн., у 2019 році - 184233,77 грн.
Судом при розгляді справи №580/722/20 також встановлено, що із відомостей ІКП платника, недоїмка позивача зі сплати ЄВ у період з 26.02.2013р. (дати визнання позивача банкрутом) до 25.09.2018р. (дата закриття провадження у справі про банкрутство) збільшувалась у зв'язку із самостійним нарахуванням платником податкових зобов'язань з Єдиного внеску на підставі поданих декларацій. У вказаний період відповідачем не нараховувалось штрафні санкції та пеня за податковими зобов'язаннями позивача. Контролюючим органом почато нарахування штрафних санкцій та пені у 2020 році.
З урахуванням встановлених обставин, судом вбачається, що недоїмка зі сплати єдиного внеску у позивача виникла після введення мораторію та вважалась поточною заборгованістю позивача, в зв'язку із чим позивач не звільнений від відповідальності за вказаними зобов'язаннями, про що свідчить самостійна сплата ним зобов'язань з єдиного внеску протягом 2014-2019 років. При цьому, як вбачається із встановлених обставин, недоїмка виникла до банкрутства підприємства. Протягом періоду банкрутства підприємства, штрафні санкції та пеню не нараховувались, контролюючим органом почато нарахування штрафних санкцій та пені у 2020 році, тобто після закриття провадження у справі про банкрутство та відновлення діяльності підприємства.
З урахуванням зазначеного, доводи позивача, що вказана у вимозі заборгованість виникла за період банкрутства підприємства не підтверджені фактично встановленими судом обставинами, у зв'язку із чим доводи позивача, що заборгованість позивача підлягає погашенню виключно на умовах затвердженої судом мирової угоди суд вважає необгрунтованими, оскільки як встановлено судом, недоїмка зі сплати ЄВ позивачем виникла до визнання банкрутом підприємства позивача.
Крім того, відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Пунктом 54.1 ст. 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
При цьому, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків оскарженню не підлягає (п. 56.11 ст. 56 ПК України), та має бути сплачене протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 ПК України).
Сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання за змістом пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України визнається податковим боргом.
З урахуванням зазначеного, беручи до уваги самостійне нарахуванням платником податкових зобов'язань з Єдиного внеску, посилання позивача про протиправність дій податкового органу при збільшенні недоїмки позивача у період з 26.02.2013р. до 25.09.2018р. суд вважає необгрунтованими.
Судом також встановлено, що згідно інтегрованої картки платника податків позивача за 2020 рік, вбачається, що у 2020 році недоїмка позивача зі сплати ЄВ збільшувалась протягом 2020 року у зв'язку із самостійним нарахуванням платником податкових зобов'язань з єдиного внеску на підставі поданих декларацій, при цьому сплачені позивачем страхові внески у 2020 році зараховано в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Відповідно до ч.6 ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Таким чином, сплачені позивачем страхові внески у 2020 році зараховано в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення згідно ч.6 ст. 25 Закону №2464-VI.
Відповідно до абз.1 ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З урахуванням встановлених обставин, та беручи до уваги, що станом на 31.10.2020р. в ІКП позивача обліковувалась недоїмка з єдиного внеску в сумі 71836,66 грн., суд доходить висновку що відповідач, при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю - 1200-17 від 06.11.2020р., у розмірі 71836,66 грн., діяв у межах та спосіб встановлений законом.
Відповідно до частин 1,2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваної вимоги, у зв'язку із чим в задоволенні позовних вимог належить відмовити.
У відповідності до положень ст. 139 КАС України, судові витрати зі сплати судового збору не підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.А. Білоноженко