02 лютого 2021 р.м. ХерсонСправа № 821/314/16
Херсонський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Попова В.Ф.,
секретар Рябчич А.М.,
за участю:
представника позивача Загорулько Є.А.,
представниці відповідача Литовської Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Херсонського державного заводу "Палада" до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Херсонський державний завод «Палада» (далі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС України у Херсонській області (далі відповідач) щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 29.01.2016 р. №0000011706, та рішення про застосування штрафних санкцій від 28.01.2016р. №Ю-000021706, якими позивачеві збільшені зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями на 1132323,13грн. та з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за штрафними санкціями на 3777727,79 грн.
Спірні податкове повідомлення рішення та рішення про застосування штрафних санкцій складені відповідачем на підставі висновків акту документальної планової виїзної перевірки позивача від 29.12.2015р. №40/21-03-17-03/24961263 (далі акт №40) з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.10.2013 року по 30.06.2015року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 30.06.2015року.
Під час перевірки контролюючим органом було встановлено, що позивач у порушення вимог п.57.1 ст.57, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України від 02.12.2010р. №2755-УІ (далі ПКУ) протягом перевіреного періоду несвоєчасно перераховував до бюджету податок на доходи фізичних осіб, який було утримано з невиплачених доходів на користь найманих працівників позивача.
Крім того, позивач за висновками відповідача, в порушення ст.ст. 6, 7, 8, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-УІ (далі Закон№2464) за перевірений період не подавав, або несвоєчасно подавав звіти з єдиного внеску, у зв'язку з чим не нараховував або своєчасно нараховував єдиний внесок.
Справа розглядалась Херсонським окружним адміністративним судом, який постановою від 27.09.2016р. відмовив позивачеві у задоволені його позовних вимог. За скаргою позивача постановою від 08.12.2016р. Одеський апеляційний адміністративний суд скасував спірні ППР та рішення про застосування штрафних санкцій, у зв'язку з тим, що відповідач не довів правильність нарахованих штрафних санкцій за спірними рішеннями контролюючого органу.
За касаційною скаргою відповідача Постановою від 16.06.2020р. Верховний Суд КАС постанову Херсонського окружного адміністративного суду та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду скасував, а справу направив на повторний розгляд, мотивуючи своє рішення необхідністю встановлення та дослідження виплати заробітної плати працівникам позивача та сплати при цьому податку на доходи фізичних осіб.
13.07.2020 року справа прийнята до провадження суду та призначено підготовче судове засідання.
Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначив, що податковий орган неправомірно визначив штрафні санкції за спірним податковим повідомленням рішенням на підставі ст.126 та п.127.1 ст.127 ПКУ, оскільки вказаними нормами передбачається відповідальність податкового агента, який не здійснив перерахування ПДФО до або під час виплати доходів на користь фізичних осіб, тоді як штрафні санкції було розраховано до сум ПДФО, які були не сплачені в бюджет у зв'язку з неповною виплатою доходів на користь фізичних осіб. Неправомірним є застосування збільшеного розміру штрафних санкцій за спірним ППР у зв'язку із повторністю вчинення правопорушень, оскільки на думку позивача збільшення розміру, штрафних санкцій має відбуватись у випадку коли податковим органом попередньо застосовувались штрафні санкції за ті ж самі правопорушення. Вказане свідчить про протиправність складення спірного ППР і може бути підставою для його скасування. Не погоджується позивач із обчисленням штрафних санкцій за рішенням від 28.01.2016р. у відповідності з п.3 частини 11 статті 25 Закону №2464, оскільки за наслідками перевірки не було збільшено зобов'язань з єдиного внеску та не складено вимоги про сплату донарахованих сум зобов'язань з цього платежу. Позивач вважає, що обов'язковою умовою збільшення зобов'язань за штрафними санкціями на підставі п.3 частини 11 статті 25 Закону №2464 є донарахування зобов'язань за наслідками перевірки та складення вимоги про обов'язок сплатити донараховані зобов'язання з єдиного внеску і через те вважає неправомірним обчислення штрафних санкцій за рішенням від 28.01.2016р. №Ю-000021706 і просить суд винести рішення про його скасування.
Відповідач проти позову заперечував, наполягав на правомірності висновків акту перевірки і як наслідок на правомірності застосування штрафних санкцій за спірними податковим повідомленням-рішенням та рішенням про застосування штрафних санкцій. Представниця відповідача зазначила, що під час перевірки було встановлено, що позивач протягом перевіреного періоду обчислював ПДФО з доходів нарахованих (виплачених) на користь фізичних осіб, які перебували в трудових відносинах з позивачем, але при цьому обчислену суму ПДФО сплачував не своєчасно та (або) не повністю, як того вимагають положення статті 168 ПК України. До позивача, як податкового агента у відповідності із статтями 126 та 127 ПК України були засновані штрафні санкція у розмірі 20, 50 та 75 відсотків не вчасно перерахованих та (або) несплачених сум податку на доходи фізичних осіб. Правомірним є застосування штрафних санкцій за несвоєчасне або не повне нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за спірним рішенням від 28.01.2016р. №Ю-000021706, оскільки позивачем протягом перевірених періодів несвоєчасно декларувались зобов'язання з єдиного внеску, а зобов'язання за квітень, травень та червень 2015 року взагалі не були задекларовані до початку перевірки. Відповідач вважає, що за такі порушення передбачено відповідальність за п.3 частини 11 статті 25 Закону №2464 і наполягає на правомірності застосування штрафних санкцій за спірним рішенням від 28.01.2016р. З цих підстав просить суд відмовити позивачеві у позові.
Заслухавши сторони, всебічно вивчивши матеріали справи, у тому числі і додатково надані первинні документи суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача з наступних підстав.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення 29.01.2016 р. №000011706 позивачеві збільшені зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями на 1132323,13грн., оскільки під час перевірки відповідачем було виявлено порушення позивачем вимог абз. а-б п.57.1 ст.57, пп.168.1.5. п.168.1 ст.168 ПК України. Відповідальність за виявлені порушення, за висновками контролюючого органу та розрахунку штрафних санкцій передбачена п.126.1 ст.126 та п.127.1 ст.127 ПК України.
Як вбачається з акту перевірки, розрахунку штрафних санкцій, зведених даних помісячного нарахування і сплати ПДФО та заробітної плати фізичним особам працівникам ХДЗ «Палада» за період з 01.10.2013р. по 30.06.2015 року, наданого позивачем на вимогу суду податковий орган вважає, що ХДЗ «Палада» протягом перевірених періодів утримав та повністю не перерахував ПДФО у строки, передбачені для місячного податкового періоду. У зв'язку із вказаним висновком відповідачем розрахунок штрафних санкцій складено виходячи із обсягу щомісячно утриманого ПДФО з доходів фізичних осіб працівників позивача. Питання часткової виплати доходів поточного та минулих періодів, погашення ПДФО поточного та минулих періодів податковим органом під час перевірки не досліджувалось та при розрахунку штрафних санкцій не враховане.
Суд враховує наступні положення Податкового кодексу України, які діяли на момент перевірки та складання спірного податкового повідомлення рішення.
Згідно пп.14.1.156. ст.14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України;
пп.14.1.175. податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом;
За п.54.2. ст.54 ПКУ грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.
На момент складання спірного податкового повідомлення-рішення ст.126 та ст.127 ПКУ передбачалась відповідальність за наступне.
За п.126.1 ст.126 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
За п.127.1. ст.127 ПКУ не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Відповідно до п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України встановлено наступне.
168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.
168.1.5. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Згідно абзаців а-б п.57.1 ст.57 ПКУ платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.
Відповідно до пп.49.18.1 п.49.18. ст.49 ПКУ податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Як було встановлено контролюючим органом, позивач протягом перевірених періодів 2013-2015 нараховував на користь фізичних осіб доходи і як податковий агент утримував з цих доходів ПДФО, але нараховані доходи фізичним особам виплачував не повністю. Утриманий ПДФО з вказаних доходів в бюджет сплатив не повністю.
У акті перевірки №40 відповідач зазначив, що у зв'язку з не повною виплатою доходів на користь фізичних осіб податковий агент - позивач у відповідності з пп.168.1.5. п.168.1 ст.168 ПКУ мав перерахувати утриманий податок на доходи фізичних осіб у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Під час перевірки відповідачем було встановлено, що позивач за період з 01.10.2013 року по 30.06.2015 року кожного місяця не повністю перерахував податок на доходи фізичних осіб. Загальна сума не перерахованого податку склала 2 774 836,31 грн. За несвоєчасну сплату ПДФО податковим органом у відповідності зі статтею 129 ПКУ була нарахована пеня у сумі 172776,91 грн. Під час перевірки стан розрахунків позивача з фізичними особами щодо належних їм до виплати доходів контролюючим органом не досліджувався.
У зв'язку із систематичною затримкою перерахування ПДФО до бюджету відповідачем у відповідності з п.127.1 ст.127 ПКУ до позивача за спірним ППР було засстосовано штрафні санкції, детальний розрахунок яких відповідачем було надано під час розгляду справи ( т.1 а.с. 77).
Враховуючи надані документи та приписи норм права суд зазначає, що підпунктом 168.1.2. п.168.1 ст.168 ПКУ передбачається, що ПДФО сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.
За пп.168.1.5. п.168.1 ст.168 ПКУ, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду. При цьому, на думку суду, утриманий податок підлягає перерахуванню до бюджету незалежно від стану виплати оподатковуваного доходу.
Разом з тим, суд зазначає, що фінансова відповідальність, яка передбачена приписами п.127.1 п.127 ПКУ до податкового агента має застосовуватись виключно у разі не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.
З аналізу виявлених порушень податкового законодавства та приписів Податкового кодексу України судом вбачається, що податковий орган неправомірно визначив міру відповідальності позивача за порушення термінів сплати ПДФО, оскільки норми ст.127 ПКУ передбачають накладення штрафних санкцій у разі не сплати податку до або під час фактичної виплати доходів фізичним особам та не передбачає штрафів під час затримки такої сплати за іншими додатково визначеними податковими періодами.
На думку суду, статтею 127 Податкового кодексу України передбачено відповідальність за недбале ставлення податкового агента (роботодавця) до виконання своїх обов'язків щодо перерахування ПДФО до бюджету при наявності фінансових можливостей здійснити таке перерахування під час виплат найманим працівникам.
Відповідно до доказів наданих позивачем та не спростованих відповідачем під час слухання справи, за перевірені податкові періоди 2013-2015 років позивач нараховував доходи на користь фізичних осіб, які перебували з ним у трудових відносинах, однак нараховані доходи повністю не виплачував, отриманий при цьому ПДФО сплачував не повністю.
Як стверджував позивач перерахування податку здійснювалось у відповідності з фактично виплаченим доходом на користь фізичних осіб.
Враховуючи зазначене суд вважає, що відповідач не правомірно застосував до позивача заходи фінансової відповідальності передбачені ст.127 ПКУ до утриманих сум ПДФО протягом 2013-2015 років.
У той же час суд вважає, що позивач утримавши з доходів найманих працівників ПДФО у відповідності з п.54.2 ст.54 ПКУ узгодив суму податкових зобов'язань під час такого утримання у розмірі обчисленого податку.
У відповідності до ст.49, ст.57, п.п.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПКУ позивач мав сплатити обчислений (утриманий) ПДФО у день виплати доходів, або у строк не пізніше 30 числа місяця наступного за місяцем в якому відбулось утримання (узгодження зобов'язань) ПДФО.
Згідно з пп.14.1.175 не перераховані суми зобов'язань у визначені ст.ст. 49, 57, 168 ПКУ строки є податковим боргом.
За п.126.1 ст.126 ПКУ після сплати податкового боргу з ПДФО до податкового агента (позивача) мають бути застосовані штрафні санкції у залежності від кількості днів затримки сплати податкового боргу.
Така позиція викладена Верховним Судом КАС у Постанові від 27.03.2018 р. по справі № П/811/618/17 де судом зазначено, що санкція встановлена ст. 127 ПКУ, застосовується за не нарахування, неутримання та/або несплату податків платником у т.ч. податковим агентом до або під час виплати доходу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, утримання чи сплата податку не відбулися до чи на момент виплати доходу. Натомість коли мають місце нарахування, однак несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до ст. 126 вказаного кодексу. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати, а не від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу.
У зв'язку з цим суд вважає, що за наслідками перевірки, оформленої актом №40 до позивача мали бути застосовані штрафні санкції передбачені п.126.1 ст.126 ПКУ.
На думку суду, при визначені кількості днів несвоєчасної сплати податкового боргу з ПДФО відповідач мав врахувати приписи п.87.9 ст.87 ПКУ, відповідно до яких у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Тобто, протягом перевірених податкових періодів 2013-2015 років для визначення розміру штрафних санкцій та розміру погашеного податкового боргу сплата ПДФО мала спрямовуватись на погашення податкового боргу минулих періодів незалежно від напрямів, визначених позивачем у платіжних документах.
Так, згідно акта перевірки станом на 01.10.2013 року за позивачем обліковувався борг з ПДФО у сумі 566449,81 грн. Згідно наданих суду позивачем зведених даних сплачено ПДФО у жовтні 2013 року 27234,14 грн. у листопаді 2013року 121763,92 грн., у грудні 2013 року 43086,34 грн., у січні 2014 року 21753,37 грн. у лютому 2014 року 23176,02 грн. і т.д., а всього за період з жовтня 2013 по червень 2015 року сплачено ПДФО 229582,93 грн.
Отже, податковий борг з ПДФО станом на 01.10.2013 року було повністю погашено у лютому 2014 року та частково у жовтні, листопаді, грудні 2013 року та у січні 2014року. При цьому у вказаних періодах 2013-2014 років продовжувались нарахування доходів на користь фізичних осіб та обчислення ПДФО з цих доходів.
Всього за перевірні періоди позивачем обчислено ПДФО у сумі 3046175 грн. з нарахованих доходів на користь фізичних осіб, у тому числі за жовтень 2013 року 102633,74 грн., за листопад 2013 року 108239,51 грн., за грудень 2013 року179196,6грн. і т.д.
Отже позивачем у жовтні-грудні 2013 року та у січні-лютому 2014 року було погашено податковий борг з ПДФО, що обліковувався за позивачем станом на 01.10.2013 року із затримкою більш ніж 30 днів.
Аналогічно із затримкою більш ніж 30 днів позивач сплачував частину податкового боргу з ПДФО, який утворився у 2013-2015 роках. Всього з наданих позивачем зведених даних про обчислення та сплату ПДФО вбачається, що ХДЗ «Палада» у періоді з 01.10.2013 року по 30.06.2015 року несвоєчасно сплатив узгоджений податковий борг з ПДФО у загальній суму 2 295 872,93 грн., затримавши його сплату у розрізі податкових періодів 2013-2015 років на термін більш ніж 30 днів.
Виходячи з приписів п.126.1 ст.126 ПКУ суд вважає, що за підсумками перевірки за спірним податковим повідомленням рішенням до позивача мали бути засновані штрафні санкції у сумі 459174,59 грн. (2 295 872,93х20%). Решта санкцій у сумі 673148,54 грн. підлягає скасуванню.
Щодо Рішення від 28.01.2016р. №Ю-000021706 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску суд зазначає наступне.
Підставою для застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 3 777 727,79 грн. за спірним рішенням від 28.01.2016р. №Ю-000021706 були висновки акту перевірки №40,за якими відповідачем було задокументовано порушеннями платником пп.1, пп.4 ч.2 ст.6, ст.7 ст.8, ст.9 Закону №2464. За результатами виявлених порушень застосовані штрафні санкції, передбачені з п.3 частини 11 ст.25 Закону №2464.
Як вбачається з акту №40 контролюючий орган під час перевірки встановив, що позивач починаючи з квітня 2013 року по березень 2015 року включно не забезпечив своєчасне надання місячної звітності з єдиного соціального внеску, щомісячно затримуючи надання звітності від одного до 10 звітних періодів.
Крім того, за даними відповідача місячна звітність з єдиного внеску за квітень, травень та червень 2015 року до початку перевірки позивачем подана не була. Оцінюючи виявлені порушення податковий орган вважає, що у зв'язку з несвоєчасним поданням звітності позивач несвоєчасно нараховував єдиний соціальний внесок за кожен податковий період з 01.10.2013р. по 31.03.2015 року. Не подання звітності з єдиного внеску за квітень, травень, березень 2015 року за висновками відповідача свідчить про заниження позивачем цього внеску за квітень 2015 року на 508958,99грн., за травень 2015року на 342563,44 грн. за червень 2015 року на 608397,68 грн.
Відповідач дійшов до висновку, що за результатами виявлених порушень вимог Закону №2464 до позивача мали бути застосовані штрафні санкції, які передбачені п.3 частини 11 ст.25 Закону №2464, що і було підставою для складення спірного рішення від 28.01.2016р. №Ю-000021706.
Деталізовану інформації про нараховані штрафні санкції на вимогу суду відповідачем було викладено у розрахунку штрафних санкцій до спірного рішення від 28.01.2016р. (т.1. а.с. 76).
Для розгляду питання стосовно правомірності нарахування штрафних санкцій за спірним рішенням, щодо виявлених порушень Закону №2464 суд вважає за необхідне врахувати наступне.
За пп.1 пп.4 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний:
своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статті 7, 8, 9 Закону №2464 регламентують визначення бази для нарахування внеску, ставку обчислення та порядок обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Штрафні санкції за порушення, порядків нарахування, надання звітності та сплати єдиного внеску передбачені статтею 25 Закону №2464.
На думку суду, при визначені відповідальності за порушення вимог Закону №2464 вирішальним є належна кваліфікація виявлених порушень та їх узгодженість з видами відповідальності, яка передбачена ст.25 цього Закону.
Деталізовані критерії для оцінки виявлених порушень наведені у Інструкції про порядок нарахування і сплати внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства Фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Мінюсті України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі Інструкція №449).
Згідно пп.3 п.2 розділу VII Фінансові санкції Інструкції №449 за донарахування фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску до 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми, а після 01 січня 2015 року - 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Для розрахунку зазначеного штрафу кількість звітних періодів розраховується, починаючи з місяця, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислено) суми єдиного внеску та закінчуючи місяцем, на який припадає отримання таким платником акта документальної перевірки від фіскального органу або в якому він подав звітність, де зазначено такі донараховані суми.
Відповідно до п.1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
За п.2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно п.3.1 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
На підставі зазначеного суд вважає, що Законом №2464 передбачено застосування штрафних санкцій до платника за несвоєчасне обчислення (декларування) зобов'язань у зв'язку з несвоєчасною подачею звітності незважаючи на те чи таке порушення виявив орган доходів і зборів чи платник податків надав прострочену звітність самостійно.
При цьому слід зазначити, що донарахування штрафних санкцій за несвоєчасне надання звітності може здійснюватись без донарахування єдиного соціального внеску тобто без складання вимоги щодо обов'язку сплатити донараховані суми єдиного внеску.
Не своєчасне подання звітності з єдиного соціального внеску (несвоєчасне нарахування внеску) підтверджується картками обліку єдиного соціального внеску позивача за 2013-2015 роки, наданих відповідачем на вимогу суду.
Під час перевірки та під час слухання справи позивач не спростував висновок контролюючого органу про несвоєчасне подання та не подання звітності з єдиного соціального внеску за перевірені податкові періоди 2013-2015 років і тому суд відмовляє позивачеві у позовних вимогах щодо скасування рішення про застосування штрафних санкцій від 28.01.2016р. №Ю-000021706.
Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до матеріалів справи позивачем сплачено 73650,76 грн. судового збору.
Позовні вимоги підлягають задоволенню на суму 673148,54 грн., що дає підстави для стягнення судового збору на користь позивача відповідно до пропорційно задоволених позовних вимог в сумі 10097,22 грн. (673148,54х1,5%).
Керуючись ст.ст. 242-248 КАС України, суд
вирішив:
Позовні вимоги Херсонського державного заводу "Палада" задовольнити частково.
Визнати частково протиправним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області №0000011706 від 29.01.2016 року зменшивши штрафні санкції на 673 148,54 грн. В іншій частині це податкове повідомлення-рішення залишити без змін.
Відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування Рішення ДПІ у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області №Ю0000021706 від 28 січня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Стягнути з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ЄДРПОУ 43143201) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Херсонського державного заводу "Палада" (ЄДРПОУ 24961253, 73019, м. Херсон, Карантинний острів,1) судовий збір в сумі 10097,22 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05 лютого 2021 р.
Суддя В.Ф. Попов
кат. 111060000