справа № 380/7128/20
01 лютого 2021 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої - судді Мричко Н.І.,
за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Ю.,
представника позивача Куликовця І.М.,
представника відповідача Головного управління Міністерства внутрішніх
справ України у Львівській області Тереха І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Міністерства внутрішніх справ України код ЄДРПОУ 00032684, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд.10 (далі - МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області код ЄДРПОУ 08592247, місцезнаходження: 79007, м. Львів, площа Генерала Григоренка, 3 (далі - ГУ МВС України у Львівській області), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення без прийняття рішення заяви ОСОБА_1 про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та за результатами її розгляду відповідно до пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, прийняти відповідне рішення;
- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області у 15-денний строк після отримання повторної заяви та повного пакету документів від ОСОБА_1 надіслати до Міністерства внутрішніх справ України подані документи та висновок щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності відповідно до пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.
Ухвалою від 08.09.2020 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Позивач вважає, що за ним зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію» відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Повернення документів на доопрацювання без прийняття рішення не передбачено положеннями Порядку № 850. Така підстава для відмови у виплати одноразової грошової допомоги як незалучення представника закладу охорони здоров'я МВС на засідання МСЕК також не передбачена Порядком № 850.
06.10.2020 представник ГУ МВС України у Львівській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що ліквідаційна комісія ГУ МВС України дотрималася процедури скерування та розгляду матеріалів щодо прийняття/відмови рішення про виплату/відмову у виплати одноразової грошової допомоги позивачу.
07.10.2020 представник МВС України подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що при проведенні медико-соціальної експертизи позивача представники закладів охорони здоров'я МВС України до складу комісії не залучались, що унеможливило прийняття рішення за надісланими матеріалами відповідно до Порядку № 850. Вказане слугувало підставою для повернення матеріалів на доопрацювання.
06.11.2020 представник ГУ МВС України у Лвівській області подав додаткові пояснення, суть яких зводиться до викладеного у відзиві від 06.10.2020.
11.11.2020 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач не пояснив чому саме відсутність представника закладу охорони здоров'я МВС на засіданні МСЕК унеможливлює прийняття рішення відповідно до Порядку № 850.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача ГУ МВС України у Львівській області проти позовних вимог заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
У судове засідання відповідач МВС України явку представника не забезпечило, належним чином повідомлене про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.
Заслухавши пояснення представників позивача та ГУ МВС у Львівській області, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач з 07.08.2020 по 12.10.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ.
Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 05.10.2015 № 706о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з 12.10.2015.
Постановою медичної (військово-лікарської) комісії від 01.11.2019 № 113 (на час звільнення зі служби 12.10.2015) на підставі протоколу ВЛК від 01.11.2019 № 86 встановлено, що захворювання позивача пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ № 333334 позивачу під час первинного огляду (12.12.2019 - 22.01.2020) встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №011331 ступінь втрати професійної працездатності позивача становить 50 %.
24.01.2020 позивач звернувся до ГУ МВС України у Львівській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності та 50% втрати працездатності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
У листі Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 02.03.2020 №7074/15-2020 зазначено, що за результатами опрацювання матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги, зокрема позивачу, Департаментом охорони здоров'я та реабілітації МВС України вказано на неналежне оформлення документів, що унеможливлює прийняття рішення за такими матеріалами. Таким чином, матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги повертаються на доопрацювання.
Листом від 20.03.2020 № 24 ГУ МВС України у Львівській області повідомило позивача про повернення МВС України документів щодо призначення одноразової грошової допомоги на доопрацювання.
26.05.2020 позивач повторно звернувся до ГУ МВС України у Львівській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності та 50% втрати працездатності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
У листі Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 30.07.2020 №25129/15-2020 зазначено, що за результатами опрацювання матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги, зокрема позивачу, Департаментом охорони здоров'я та реабілітації МВС України вказано на те, що при проведенні медико-соціальної експертизи, зокрема позивачу, представники закладів охорони здоров'я МВС України до складу комісії не залучались, що унеможливило прийняття рішення за надісланими матеріалами. Таким чином, матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги повертаються на доопрацювання.
Листом від 11.08.2020 № 134 ГУ МВС України у Львівській області повідомило позивача про повернення МВС України документів щодо призначення одноразової грошової допомоги на доопрацювання.
Вважаючи дії МВС України щодо повернення без прийняття рішення заяви про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
07.11.2015 набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII.
До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII (далі - Закон України №565-XII) та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.
Відповідно до статті 23 Закону України № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання вимог зазначеної статті, постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).
Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку №850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згідно з пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №580-VIII (набрав чинності 07.11.2015) визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».
Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України № 580-VIII.
Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», виходячи з положень якого обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено у цій справі саме на МВС України.
Як встановив суд, згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ № 333334 позивачу під час первинного огляду (12.12.2019 - 22.01.2020) встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №011331 ступінь втрати професійної працездатності позивача становить 50 %.
24.01.2020 та 26.05.2020 позивач звертався до ГУ МВС України у Львівській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності та 50% втрати працездатності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
В подальшому, подані позивачем матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги направлено до МВС України для приняття рішення про призначення такої грошової допомоги.
Суд повторно звертає увагу на пункт 9 Порядку 850, яким встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 такого Порядку документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 вказаного Порядку, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Враховуючи наведене, суд вважає, що за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів МВС України повинно було прийняти рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги.
На противагу наведеному обов'язку, МВС України повернуло подані позивачем заяву та документи на доопрацювання.
Суд критично оцінює посилання МВС України на незалучення представника закладу охорони здоров'я МВС на засідання МСЕК, оскільки це не є підставою для неприйняття рішення щодо призначення чи відмови у призначенні одноразової грошової допомоги та повернення документів на доопрацювання відповідно до положень Порядку №850.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що дії МВС України щодо повернення без прийняття рішення заяви позивача про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності є протиправними.
Відтак з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати МВС України повторно розглянути заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та за результатами її розгляду відповідно до пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015, прийняти відповідне рішення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ МВС у Львівській області повторно надіслати до МВС України подані документи та висновок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності відповідно до пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015, суд зазначає таке.
З аналізу положень пунктів 7, 8 Порядку № 850 можна зробити висновок про те, що у ГУ МВС у Львівській області виникає обов'язок звернутися до МВС України лише у разі надходження до нього заяви та відповідних документів позивача.
Суд встановив, що позивач 12.01.2021 повторно направив до ГУ МВС у Львівській області документи для призначення одноразової грошової допомоги, що підтверджується накладною за №7901908996910.
Враховуючи наведене, суд вважає, що існують достатні підстави для зобов'язання ГУ МВС у Львівській області повторно надіслати до МВС України подані документи та висновок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності відповідно до пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень вказаної Конвенції.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, пункт 37).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, пункт 74).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; пункт 29).
Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», №47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, пункт 59).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з МВС України за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1681,60 грн, сплачений згідно з квитанцією від 28.08.2020 № ПН2876.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між позивачем (замовник) та адвокатським об'єднанням «Вест Партнерс» в особі голови об'єднання Величка Ореста Миколайовича (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 12.08.2020, згідно з умовами якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених таким договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.
Відповідно до пункту 3.1. вказаного договору за правову допомогу змовник сплачує адвокату винагороду у розмірі, визначеному додатком № 1 до такого договору.
Додатком № 1 до договору від 12.08.2020 визначено вартість наданих юридичних послуг на виконання договору від 12.08.2020.
Згідно з актом виконаних робіт від 23.12.2020 по договору про надання правової допомоги від 12.08.2020 виконавець в інтересах клієнта виконав такі зобов'язання:
- усні консультації - 1 год. (500,00 грн);
- вивчення та аналіз документів - 1 год. (1000,00 грн);
- складення запиту від 12.08.2020 - 0,5 год. (500,00 грн);
- вивчення судової практики - 1 год. (1000,00 грн);
- підготовка позовної заяви - 3 год. (3000,00 грн);
- участь у судових засіданнях 12.10.2020, 03.12.2020 - 2 год. (2000,00 грн);
- правовий аналіз та вивчення відзивів на позовну заяву, підготування та подання відповідей на відзиви - 2 год. (2000,00 грн).
З виписок з банку за періоди з 28.08.2020 по 29.08.2020, з 02.12.2020 по 03.12.2020 вбачається проведення позивачем оплати за послуги згідно з договором про надання правової допомоги від 12.08.2020 у розмірі 10000,00 грн.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що представник ГУ МВС у Львівській області у заперечення від 01.02.2021 заперечив проти стягнення на користь позивача 10000,00 грн витрат на правничу допомогу, виходячи з безпідставності та необґрунтованості такої вимоги.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати пов'язані з усними консультаціями, вивченням та аналізом документів, складенням запиту, вивченням судової практики включаються до витрат пов'язаних з підготовкою позовної заяви.
Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що підготовка позову (3 год. - 3000,00 грн) не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Крім цього, враховуючи тривалість судових засідань, які відбулись 12.10.2020 - 7 хв., 03.12.2020 - 2 хв., необґрунтованими є витрати за участь у них - 2 год. (2000,00 грн).
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 10000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача МВС України, повинен становити 1000,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача МВС України.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення без прийняття рішення заяви ОСОБА_1 про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та за результатами її розгляду відповідно до пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015, прийняти відповідне рішення.
Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області повторно надіслати до Міністерства внутрішніх справ України подані документи та висновок щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності відповідно до пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015.
Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 коп.
Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне рішення суду складене 5 лютого 2021 року.
Суддя Мричко Н.І.