Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" січня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3111/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до ПФ "ТД Спецметалл", м. Харків
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Судаков Д.О (посвідчення № 475);
відповідача - Цимбалюк С.В. (свідоцтво № 958 від 20.05.2011 р.)
До господарського суду Харківської області з позовною заявою звернулась Харківська міська рада (надалі - Позивач) про стягнення з ПФ "ТД Спецметалл" (надалі - Відповідач) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки за кадастровим номером 6310138200:02:004:0013 площею 1,4513 га за період з 01.08.2019 по 31.08.2020 у розмірі 1179833,33 грн., а також стягнення суми витрат по оплаті судового збору у розмірі 17697,50 грн.
Ухвалою суду від 30.09.2020 р. прийнято позов до розгляду та відкрито провадження по справі. Було ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін з призначенням підготовчого засідання на 20.10.2020 р. о 10:30.
Судове засідання 20.10.2020 р. не відбулось у зв'язку із знаходженням судді Жигалкіна І.П. на лікарняному, про що свідчить листок непрацездатності.
Ухвалою суду від 30.10.2020 р. було повідомлено про наступне судове засідання на 10.11.2020 р. о 10:30. Ухвалою суду від 10.11.2020 р. було повідомлено про наступне судове засідання на 24.11.2020 р. о 11:00.
Ухвалою суду від 24.11.2020 р. було продовжено строк проведення підготовчого провадження до 25.12.2020 р. та відкладено його на 10.12.2020 р. о 10:45. Ухвалою суду від 10.12.2020 р. закрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 24.12.2020 р. о 10:15. Ухвалою суду від 24.12.2020 р. було повідомлено про те, що наступне судове засідання відбудеться 19.01.2021 р. о 11:00. Ухвалою суду від 19.01.2021 р. було повідомлено про наступне судове засідання на 25.01.2021 р. о 10:15.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити їх.
Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує у повному обсязі. Також, Відповідачем було надано відзив на позов (вх. № 27378 від 24.11.2020), в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, суд встановив наступне.
Земельна ділянка площею 4,3879 га кадастровий номер 6310138200:02:004:0009 по пр. Московському, 277 у м. Харкові була в користуванні ТОВ "Українська ливарна компанія" згідно з договором оренди землі від 10.12.2010 р. за № 741071100048. Актом приймання-передачі земельної ділянки від 29.11.2017 р. № 181/17 передана до земель запасу міста, інше речове право припинено 06.12.2017 р.
Рішенням Харківської міської ради від 17.10.2018 № 1240/18 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності площею 4,3879 га (кадастровий номер 6310138200:02:004:0009) на земельну ділянку № 1 - 1,4513 га, земельну ділянку № 2 - 0,1525 га, земельну ділянку № 3 - 0,2845 га, земельну ділянку № 4 - 0,2106 га та земельну ділянку № 5 - 2,2881 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування виробничих будівель і споруд по просп. Московському, 277 у м. Харкові.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.09.2020 № 223779380 право власності на нежитлову будівлю літ. «2А-1-4» загальною площею 10563,3 кв. м по просп. Московському, 277 у м. Харкові зареєстроване з 30.11.2017 за ПФ «ТД СПЕЦМЕТАЛЛ» на підставі висновку від 02.11.2017 № 1866/17.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.07.2019 № НВ-6310696572019, площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0013 складає 1,4513 га.
Датою державної реєстрації земельної ділянки є 11.07.2019 р.
Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами у період 01.08.2019 по 31.08.2020 прав на земельну ділянку по просп. Московському, 277 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:02:004:0013, та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 1,4513 га по Харківській просп. Московському, 277 у м. Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, що також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.07.2019 № НВ-6310696572019.
Сам розрахунок розміру безпідставно збережених ПФ «ТД СПЕЦМЕТАЛЛ» коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по просп. Московському, 277 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138200:02:004:0013) від 15.08.2019 № 1963/176-19 та від 22.05.2020 № 4104 виданий Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Позивач зазначає, що Відповідач в період з 01.08.2019 р. по 31.08.2020 р. не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому розмірі.
Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 14.09.2020 здійснено обстеження земельної ділянки з урахуванням витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.07.2019 № НВ-6310696572019.
Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці (кадастровий номер 6310138200:02:004:0013) площею 1,4513 га по просп. Московському, 277 у м. Харкові розташована нежитлова будівля літ. «2А-1-4» право власності на яку, зареєстроване за ПФ «ТД СПЕЦМЕТАЛЛ».
Харківська міська рада зазначає, що ПФ «ТД СПЕЦМЕТАЛЛ» в період з 01.08.2019 по 31.08.2020 використовувало земельну ділянку площею 1,4513 га (кадастровий номер 6310138200:02:004:0013) по просп. Московському, 277 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.
Як вказує Позивач в позові, Рішенням 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 р. № 1209/13 була затверджена Технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, яка застосовується яз 01.01.2014 року і по теперішній час. Базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова становить 291,18 грн.
Рішення Харківської міської ради від 27.02.2019 № 1474/19, яким затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018, яка вводиться в дію з 01.01.2020.
Відповідно до рішення Харківської міської ради від 27.02.2019 № 1474/19, базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова станом на 01.01.2018 становить 639,78 грн. і підлягає в подальшому індексації у порядку, встановленому законодавством України.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від 25.11.2016 р. затверджено новий Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 року за № 1647/29777, який застосовується з 01.01.2017 р., згідно якого коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (додаток 1 Порядку).
Відповідно до п. 4.1. Положення «Про порядок визначення розміру орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові», затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 41/08 (із змінами та доповненнями), порядок розрахунку орендної плати, встановлений розділом II цього Положення, не розповсюджується на землі, перелік яких наведений в таблиці (вказана таблиця міститься у самому положенні).
Згідно вищезазначеної таблиці, для земель промисловості (окрім тютюнової та лікеро-горілчаної) встановлено особливий режим розрахунку орендної плати, що полягає у застосуванні ставки річної орендної плати при здійсненні розрахунку у розмірі - 4%.
Пунктом 2.6. Положення встановлено, що орендна плата за земельну ділянку розраховується в залежності від терміну оренди із застосуванням відповідних відсотків від розрахункового розміру орендної плати. Оскільки договір оренди за період з 01.08.2019 р. по 31.08.2020 р. не укладався, була застосована вихідна ставка в розмірі 100%.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 28.04.2017 р. № 2398 ПФ "ТД Спецметал" придбало у ТОВ "Українська ливарна компанія" у власність 2/3 частки нежитлової будівлі літ. "2А-1-4" загальною площею 21545,7 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277, згідно п. 1.5. якого встановлено, що ця нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 4,3879 га кадастровий номер 6310138200:02:004:0009 та міститься примітка, що згідно ст. 120 ЗК України, після укладання цього договору до набувача переходить право в користування частиною земельної ділянки, на якій розміщена відчужувана нежитлова будівля, на умовах і у тому ж обсязі, що були у попереднього користувача.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.09.2020 р., право власності на нежитлову будівлю літ. "2А-1-4" площею 10563,3 кв.м. за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277 з 30.11.2017 р. зареєстроване за Відповідачем.
Харківською міською радою долучається до позову витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий № 6310138200:02:004:0013 від 11.07.2019 р. № НВ-6310696572019, яка розташована за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277 загальною площею1,4513 га, цільове призначення: 11.02. Для розміщення та експлуатації основних, подсібних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Також Позивач надав акт обстеження земельної ділянки від 14.09.2020 р. за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277 з кадастровим № 6310138200:02:004:0013, згідно якого головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю ХМР Салогубом Р.Г. в порядку ст. 189 ЗК України здійснено обстеження даної ділянки. За результатами обстеження встановлено, що земельна ділянка площею 4,3879 га кадастровий номер 6310138200:02:004:0009 по пр. Московському, 277 у м. Харкові, що була в користуванні ТОВ "Українська ливарна компанія" згідно з договором оренди землі від 10.12.2010 р. № 741071100048 передана до земель запасу міста. Акт приймання-передачі земельної ділянки від 29.11.2017 р. № 181/17, інше речове право припинено.
Рішенням Харківської міської ради від 17.10.2018 р. № 1240/18 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності площею 4,3879 га кадастровий номер 6310138200:02:004:0009 на земельну ділянку № 1-1,4513 га, земельну ділянку № 2 - 0,1525 га, земельну ділянку № 3 - 0,854 га, земельну ділянку № 4 - 0,2106 га, земельну ділянку № 5 - 2,2881 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування виробничих, складських та допоміжних будівель і споруд по пр. Московському, 277 у м. Харкові.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.09.2020 р. № 223779380 право власності на нежитлову будівлю літ. "2А-1-4" загальною площею 10563,3 кв.м. по пр. Московському, 277 у м. Харкові зареєстроване з 30.11.2017 р. за ПФ "ТД Спецметал" на підставі висновку від 02.11.2017 р. № 1866/17, видавник: ТОВ "Харківська служба - бюро технічної інвентаризації", заява, серія та номер: 972,973,974 та договору купівлі-продажу від 28.04.2017 р. № 2397.
Ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України, в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю та споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладанні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
У випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстровано одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Ця правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах по справі № 6-244ЦС15 від 23.12.2015 р., у справі № 6-2225ЦС16 від 12.10.2016 р., Верховним Судом від 10.04.2019 р. у справі № 351/615/17, підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 р. у справі № 910/18560/16 та від 20.03.2019 р. у справі № 514/1571/14-ц.
В постанові Верховного Суду від 03.03.2018 р. у справі № 904/6296/17 було визначено: "Положеннями ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача".
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Отже, при виникненні в іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами.
Позивач в своєму позові зазначає, що земельна ділянка площею 4,3979 га з кадастровим № 6310138200:002:004:0009 була в користуванні ТОВ "Українська ливарна компанія" на підставі договору оренди землі від 10.12.2010 р. за № 741071100048 та передана до земель запасу міста за актом приймання-передачі земельної ділянки від 29.11.2017 р. № 181/17, інше речове право припинено 06.12.2017 р. Право власності на частину житлової будівлі літ. "2А-1-4" перейшло від продавця до покупця ПФ "ТД Спецметал" на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.2017 р.
Відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їїх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 р. № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 р. за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
В постанові Верховного Суду від 29.01.2020 р. по справі № 922/2811/18 зазначено, що посилання на положення ст. 189 Земельного кодексу України та на повноваження Департаменту територіального контролю Харківської міської ради щодо обстеження спірної земельної ділянки та складання відповідного акту є помилковим, оскільки положення даної статті не надають права ні Міській раді, ні її структурним підрозділам одноособово встановлювати площу земельної ділянки та її нормативну грошову оцінку в інший спосіб, ніж це предбачено земельним законодавством, зокрема ст. 79-1 ЗК України, ст. 20 ЗУ "Про оцінку земель".
В позиції Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, в п. 51 суд зазначив: "суди також не з'ясували, чи користується відповідач земельними ділянками лише в межах його об'єктів нерухомого майна або більшою площею, а відтак, чи не ґрунтується на припущеннях встановлення комісією орієнтовної площі для обрахунку збитків".
Як зазначає Позивач в позові, Відповідач користується нежитлвою будівлею літ. "2А-1-4" загальною площею 10563,3 кв.м., що розташована на земельній ділянці площею 1,4513 га з кадастровим № 6310138200:02:004:0013 за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277.
Згідно висновку № 353 від 05.11.2020 р., виготовленого ТОВ "Машбудторг" із залученням кваліфікованого експерта-інженера з інвентаризації нерухомого майна, за результатами обстеження нежитлової будівлі літ. "2А-1-4" площею 10563,3 кв.м. встановлено, що площа забудови, тобто площа за за зовнішніми параметрами фундаментів будівлі складає 9730,7 кв.м. Згідно ДБН 360-92 ** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" (п. 3.25*) - Для догляду за будинками і здіснення їх поточного ремонту відстань до меж сусідньої ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічнихї заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Отже, площа для догляду та здійснення поточного ремонту цієї нежитлової будівлі повинна становити 590,2 кв.м.
Таким чином, загальна площа земельної ділянки, яка використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "2А-1-4" з урахуванням норм ДБН складає 10320,9 кв.м., з яких під нежитловою будівлею 9730,7 кв.м. та 590,2 кв.м. для догляду та здійснення її поточного ремонту.
Так, обстеження земельної ділянки відбулось 14.09.2020 р., а нарахування безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за земельну ділянку, на якій знаходиться належне відповідачу на праві власності нерухоме майно здійснюється з 01.08.2019 р.
Ст. 3 Закону України "Про оренду землі", об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осбі, комунальній або державній власності.
Згідно із частиною 1 статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Приписами статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
З приписів наведеної норми права вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, а об'єктом цивільних прав виступає з моменту державної реєстрації права власності на неї.
Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Ст. 125 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Основою для визначення розміру орнедної плати для земель державної та комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1. ст. 288 Податкового кодексу України.
Також згідно правових позицій Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постановах від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17, обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок. Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема комунальної власності. Згідно з абз. 1 п. 289.1. Податкового кодексу України, для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.05.2020 р., вказаний витяг створений за допомогою програмного забезпечення для автоматичних процесів, пов'язаних з використанням нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюється актом як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом ст. 15, 20, 21 ЗУ "Про державний земельний кадастр", до державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти державного земельного кадастру є обов'язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.
Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
Як вбачається з розрахунків щодо розміру плати за використання земельної ділянки комунальної власності, який здійснено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, виходячи з площі земельної ділянки 1,4513 га, визначеної згідно акту обстеження від 14.09.2020 р., розрахунок здійснений виходячи з базової вартості 1 кв.м. земель м. Харкова з урахуванням наведених коефіцієнтів без надання документів, на підставі яких запроваджено відповідну нормативну грошову оцінку і правомірності застосування відповідних коефіцієнтів.
У вказаних розрахунках без будь-якого обгрунтування позивачем зазначено економіко-планувальну зону з номером 8210, хоча відповідно доданих до позову документів, за вказаним індексом в Індустріальному районі м. Харкова віноситься: "просп. Індустріальний, вул. Індустріальна, вул. Плиткова, залізниця", а не просп. Московський, що також свідчить, що при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів позивачем закладено невірні параметри.
Згідно правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 05.08.2020 р. по справі № 922/1610/18, відсоток строку оренди - показник, який визначається залежно від строку оренди земельної ділянки, що фіксується лише в договорі оренди. Не маючи договору оренди земельної ділянки правильно визначити його розмір неможливо. Відповідно до п. 2.6. Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в м. Харкові його значення коливається від 60% до 100%. А тому розрахунок суми орендної плати, здійснений позивачем, грунтується на припущеннях та приблизних показниках, які не відповідають дійсним характеристикам спірної земельної ділянки, тому є недоведеними належними та допустимими доказами.
Аналогічних висновків дотримується Касаційний господарський суд в постановах Верховного Суду від 29.01.2020 р. у справі № 922/2811/18, від 01.10.2019 р. у справі № 922/2082/18, від 29.08.2019 р. у справі № 922/3443/18, від 27.08.2019 р. у справі № 922/2762/18, від 12.08.2019 р. у справі № 922/2927/18, від 08.08.2019 р. у справі № 922/1276/18, від 06.08.2019 р. у справі № 922/3560/18, від 29.05.2019 р. у справі № 922/955/18, від 16.04.2019 р. у справі № 922/744/18, від 12.04.2019 р. у справі № 922/981/18, від 13.02.2019 р. у справі № 922/392/18, від 07.02.2019 р. у справі № 922/3639/17, від 06.02.2018 р. у справі № 923/921/17.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не обґрунтований розмір земельної ділянки та не доведений розмір заявлених до стягнення позовних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок «помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Роуз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Суд, також нагадує, що концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
Отже суд вказує, що викладені відповідачем твердження спростовують доводи позивача та встановлених судом обставин.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р. (далі - Конвенція) , Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Нормами ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Також, у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.
З наведеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що Європейський суд наголошує на необхідності з'ясування при вирішенні спорів, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахування принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. Констатуючи порушення ст. 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.
Пунктом 55-58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень проти України" від 22.02.2008 визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав'єра та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено "04" лютого 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін