04.02.2021 Справа № 920/5/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи №920/5/21 у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Гагаріна, 1, код ЄДРПОУ 34113412)
про стягнення 884497,83 грн.,
представники учасників справи:
позивача: Коваленко С.В. (в режимі відеоконференції);
відповідача: не з'явився;
До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява, в якій позивач просить стягнути з відповідача 884497,83 грн. заборгованості за договором №6497/18-БО-29 від 08.10.2018 постачання природного газу, з яких: 551417,93 грн. пеня, 117317,95 грн. - 3% річних, 42135,47 грн. інфляційні втрати, 173626,48 грн. збитки за березень 2019 року, а також судові витрати в сумі 13267,47 грн.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 06.01.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.02.2021.
Представник позивача в судовому засіданні (в режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання представника для участі не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи. У письмовому відзиві №111 від 25.01.2021 наголошував на тому, що основна заборгованість за спірний період сплачена ним у повному обсязі в добровільному порядку ще задовго до звернення із позовом до суду. Крім того, у клопотанні №110 від 25.01.2021 просить суд зменшити розмір пені, нарахованої позивачем, на 90%.
Позивачем подано відповідь №39/5-820-21 від 29.01.2021 (вх. №872/21) на відзив, в якій проти зменшення розміру штрафних санкцій заперечує, оскільки відповідачем порушені умови договору щодо строків оплати, а також не надано належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.
Відповідно до укладеного між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» (споживач - відповідач) умов договору № 6497/18-БО-29 від 08.10.2018 постачання природного газу, позивач зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.2. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за листопад-грудень 2018 року, січень-квітень 2019 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 22459419 грн. 09 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у зв'язку з чим останньому нараховані пеня відповідно до п. 8.2. договору, 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 6.3. договору оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 191 Закону України «Про теплопостачання»;
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалася дія статті 191 Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як
погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
Судом встановлено, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. договору.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховані 3% річних в загальній сумі 117317 грн. 95 коп. за грудень 2018 року, січень - квітень 2019 року, виходячи з суми заборгованості помісячно, з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат та інфляційні втрати за період за зобов'язаннями січня-лютого 2019 року в сумі 42135 грн. 47 коп.
Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про їх правомірність та стягнення з відповідача на користь позивача 42135 грн. 47 коп. інфляційних втрат та 117317 грн. 95 коп. трьох відсотків річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
14.03.2019 укладено Додаткову угоду № 6 до Договору, у якій сторони визначили, що пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 Договору застосовуються сторонами з 01 березня 2019, а пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 Договору з 01 березня 2019 втрачають чинність.
Так, пунктом 3.13. Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 1) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1. Договору), Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7. Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 1). При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
- якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період (п. 3.13.1);
- (п. 3.13.2) якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, Відповідач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (ф - п) х Ц х К,
де: ф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений Позивачем Відповідачу протягом розрахункового періоду за цим Договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;
п - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 Договору;
Ц- ціна природного газу за цим Договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7. Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 №1) передбачено, що відшкодування Позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:
- Позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо Відповідач порушив п. 3.9. Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб м) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1. Договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 Договору;
- Позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає Відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- Відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати Позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензїї.
Відповідно до підп.8) п.6.2 Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 1), Відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати Позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13. Договору.
Згідно з підп.4) п. 6.3. Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 № 1), Позивач має право вимагати від Відповідача відшкодування збитків , що виникли через порушення Відповідачем умов п. 2.1. Договору у разі. Якщо відхилення фактично використаних Відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Вказані пункти Договору, що почали діяти з 01.03.2019, узгоджуються з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 (із змінами), а саме: відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим (крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»), постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;
2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (ф - п) х Ц х К,
де: ф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;
п - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;
Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;
К - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.
Відповідно до п. 2.1. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20.03.2019 № 7) Постачальник передає Споживачу у березні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 510,000 тис. куб м.
Актом приймання-передачі від 31.03.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 556,408 тис. куб. м.
Таким чином, Відповідач у березні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі більшому на 46,40800 тис. куб. м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1. Договору.
16.05.2019 Позивач направив на адресу Відповідача Акт-претензію за вих № 26-1130- 119, якою Позивач вимагав у Відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13. та 5.7. Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 173 626,48 грн, за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу (510,000 тис куб м) та фактичним обсягом використаного Відповідачем у березні 2019 природного газу за Договором (556,408 тис куб м).
Відповідно до cт. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 2, 3 статті 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є встановлене договором або законом відшкодування збитків.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).
Розмір збитків за березень згідно з детальним розрахунком становить 173 626,48 грн.
Враховуючи те, що Акти-претензії отримані Відповідачем, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи; нарахування зазначених збитків передбачене сторонами у п. 3.13. та 5.7. Договору та п. 1 Розділу VI Правил, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 173626,48 грн. збитків за березень 2019 року.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Частиною шостою статті 232 ГК України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що умови укладеного між сторонами договору не містять інших положень щодо строку нарахування штрафних санкцій.
Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 551417,93 грн. за період з 26.01.2019 по 25.02.2019, з 26.02.2019 по 08.04.2019, з 26.03.2019 по 25.09.2019, з 26.04.2019 по 29.09.2019, з 28.05.2019 по 27.11.2019 з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат.
Перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем природного газу поставленого у листопаді-грудні 2018 року, січні-квітні 2019 року, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 551417,93 грн. пені.
Відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені на 90 %, враховуючи те, що порушення умов Договору виникло у зв'язку зі значною дебіторською заборгованістю за теплову та електричну енергіюю Так, заборгованість ДП «Енергоринок» за поставлену електричну енергію станом на 31.12.2020 становить 54 465 982,17 гривень. ТОВ «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт», на підставі рішення виконавчого комітету Шосткинської міської ради № 226 від 28.07.2006 року, визначено виконавцем послуг з централізованого теплопостачання для опалення та підігріву питної води. У складі споживачів теплової енергії населення складає 82%, бюджетні організації 15%, а госпрозрахункові підприємства складають лише 3%.
Чистий фінансовий результат за результатом господарської діяльності ТОВ «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» за 9 місяців 2020 року становить збиток - 23 990 тис. гривень, за 2019 рік становить збиток - 23 140 тис. гривень. Головною причиною виникнення таких обставин є несвоєчасне проведення розрахунків його контрагентів, пов'язаних із встановленням Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) коефіцієнту, який використовується в алгоритмі розподілу коштів при нарахуванні коштів виробникам електричної енергії, значно нічого від необхідного для погашення заборгованості ДП «Енергоринок» за електричну енергію перед ТОВ «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт». Крім того, причиною є низька платоспроможність населення і недостатність виділених коштів для фінансування бюджетних установ, які також мають заборгованість перед ним, при тому, що всі необхідні заходи зі стягнення такої заборгованості вчинено відповідачем, своєчасно, а саме: проведено позовну роботу, але тривалість судових процесів та виконавчих проваджень не дали змоги своєчасно перераховувати кошти.
Штрафні санкції, які нараховані позивачем, стануть причиною погіршення діяльності відповідача у зв'язку з відсутністю коштів та погіршення теплопостачання у споживачів - населення в житлових будинках незалежно від оплати, які не можуть бути відключені від мереж теплопостачання та бюджетних організацій (лікарень, шкіл, дитячих садків). Тобто стягнення штрафних санкцій приведе до повної зупинки діяльності товариства, оскільки унеможливить виконати взяті на себе зобов'язання перед громадою міста по наданню теплопостачання та підігріву гарячої води, що в свою чергу поставить всю теплопостачальну систему міста під загрозу розмороження та руйнування, знеструмить промисловий вузол заживлений від Шосткинської ТЕЦ. Вищевказані наслідки призведуть до банкрутства підприємства та виникнення заборгованості по виплаті заробітної плати У подальшому відновити діяльність підприємства буде неможливо.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Стаття 546 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
У той же час, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті З ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків, а не звільнити від такої сплати взагалі. Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 202/3351/14-ц.
16.10.2020 Об'єднаною палатою Верховного Суду у справі № 903/918/19 було зроблено однозначний висновок щодо Порядку №217, а саме: « 32.4. З огляду на правові висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пунктах 17-20 мотивувальної частини цієї постанови, про те, що визначений Порядком №217 алгоритм розподілу коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу. Об'єднана палата Касаиійного господарського суду у складі Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку №217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів, та зауважує, що положення Порядку №217 не змінюють строків розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача пені за прострочення в оплаті отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, не залежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).»
Крім того, у постанові від 19.01.2021 р. по справі №920/705/19 Верховний Суд зазначає, що положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації як споживача в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Водночас положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та «інфляційних втрат».
Така правова позиція узгоджується з правовим висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі №903/918/19.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про те, що розмір пені в сумі 551 тис. грн. за порушення умов оплати поставленого газу на 22,5 млн. грн. не є надмірно великим, майновий стан обох сторін є збитковим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, того, що підприємство не має коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, а також встановлено факт порушення відповідачем умов Договору щодо дотримання строків проведення розрахунків, що також не заперечується самим відповідачем у відзиві на позов.
Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% у повному обсязі.
Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору в розмірі 13267,47 грн.
Керуючись ст. ст. 123, 126, 129, 130, 232, 233, 236- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Гагаріна, 1, ідентифікаційний код 34113412) на користь акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 551417,93 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна тисяча чотириста сімнадцять гривень 93 коп.) пені, 117317,95 грн. (сто сімнадцять тисяч триста сімнадцять гривень 95 коп.) - 3% річних, 42135,47 грн. (сорок дві тисячі сто тридцять п'ять гривень 47 коп.) інфляційних втрат, 173626,48 грн. (сто сімдесят три тисячі шістсот двадцять шість гривень 48 коп.) збитків за березень 2019 року, 13267,47 грн. (тринадцять тисяч двісті шістдесят сім гривень 47 коп.) судових витрат.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 05.02.2021.
Суддя В.В. Яковенко