вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" січня 2021 р. Справа № 911/3078/20
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Горбасенка П.В. за участі секретаря судового засідання Андрух Д.В., розглянувши у місті Києві у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства Компанія «Ельба»
до Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонду державного майна України
про зобов'язання повернути майно
за участю представників:
від позивача: Вагін К.О. (директор відповідно до відомостей ЄДР);
від відповідача: Власюк Д.В. (ордер серії АІ № 1073049 від 07.12.2020);
від третьої особи: Беніцька А.В. (самопредставництво відповідно до посадової інструкції від 01.09.2020).
Публічне акціонерне товариство Компанія «Ельба» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» (далі - відповідач) про зобов'язання повернути майно.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідача зобов'язань за договором купівлі-продажу № КП 01-06/7 від 01.06.2007.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2020 справу № 911/3078/20 передано до розгляду судді Горбасенку П.В.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/3078/20 та призначено підготовче засідання на 13.11.2020.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.11.2020 розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні відкладено на 27.11.2020.
Ухвалою господарського суду Київської області від 27.11.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України та відкладено розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 11.12.2020.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2020 у справі № 911/3078/20 відкладено підготовче засідання на 22.01.2021.
22.01.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло пояснення б/н від 13.01.2021 (вх. № 641/21), згідно якого представник відповідача просить суд витребувати у позивача оригінал договору купівлі-продажу обладнання № КП 01-06/7 від 01.06.2007 та оригінал договору відповідального зберігання № 1404В30 від 10.03.2014, а крім того, застосувати позовну давність до позову Публічного акціонерного товариства Компанія «Ельба», у зв'язку із пропущенням строку подачі позову.
22.01.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання № 10-25-1179 від 21.01.2021 (вх. № 1599/21), згідно якого представник Фонду державного майна України просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне підприємство «Укрспирт», у зв'язку з тим, що Державне підприємство «Тхорівський спиртовий завод» підлягає реорганізації шляхом приєднання до Державного підприємства «Укрспирт», а станом на сьогодні перебуває в стані припинення.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
У судовому засіданні 22.01.2021, розглянувши клопотання представника Фонду державного майна України про залучення Державного підприємства «Укрспирт» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, суд вирішив відмовити у його задоволенні, у зв'язку із тим, що представником третьої особи не обґрунтовано на які права або обов'язки Державного підприємства «Укрспирт» щодо однієї із сторін може вплинути рішення у даній справі, зокрема, які права та обов'язки можуть з'явитися у вказаної особи в разі задоволення даного позову. Як наслідок, заявником не доведено наявність підстав для залучення до участі у справі Державного підприємства «Укрспирт» у якості третьої особи в розумінні ст. 50 ГПК України. З огляду вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Фонду державного майна України про залучення третьої особи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2021 підготовче провадження у справі № 911/3078/20 закрито; призначено справу до розгляду по суті на 29.01.2021; зобов'язано Публічне акціонерне товариство Компанія «Ельба» надати суду: оригінал договору купівлі-продажу обладнання № КП 01-06/7 від 01.06.2007 та оригінал договору відповідального зберігання № 1404В30 від 10.03.2014 для огляду в судовому засіданні, про що повідомлено представника позивача.
29.01.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання б/н від 29.01.2021 (вх. № 2150/21), згідно якого представник позивача просить суд відкласти розгляд справи для подання необхідних доказів та ознайомлення з новими матеріалами справи.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Підстав для відкладення розгляду справи по суті, які визначені ст. ст. 202, 216 ГПК України, судом не встановлено, а тому судом відмолено у задоволенні вищезазначеного клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 29.01.2021 представник позивача підтримав задоволення позовних вимог, представники відповідача та третьої особи просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Позивач вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 22.01.2021 не виконав, зазначивши про необізнаність витребування судом документів, хоча у судовому засіданні 22.01.2021 судом повідомлено представника позивача про необхідність подання оригіналу договору купівлі-продажу обладнання № КП 01-06/7 від 01.06.2007 та оригіналу договору відповідального зберігання № 1404В30 від 10.03.2014.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
01.07.2007 між Публічним акціонерним товариством Компанія «Ельба» (далі - Продавець) та Державним підприємством «Тхорівський спиртовий завод» (далі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу обладнання № КП 01-06/7, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця Бродильні чани V=150 м. куб. в кількості 2 (двох) штук - надалі «Товар», вільний від прав та претензій третіх осіб, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Відповідно до п.п. 1.2. та 1.3. договору купівлі-продажу обладнання № КП 01-06/7 від 01.07.2007, продавець зобов'язався продати покупцю товар в кількості 1 шт. Найменування товару, асортимент, одиниця виміру, кількість, ціна та загальна вартість товару, який передається по даному договору визначається товаро-розпорядчими документами (накладним та ін.), або актами приймання-передачі товару на підставі попередньої заявки покупця. Вказані документи є невід'ємною частиною даного договору. Загальна вартість товару, придбаного покупцем по даному договору складає 1 118 999, 26 грн, в тому числі ПДВ становить 186 499, 88 грн.
Поставка товару здійснюється продавцем на склад покупця за адресою: Київська обл., Сквирський р-н, с. Тхорівка, вул. Сквирська, 42. Приймання-передача товару здійснюється у відповідності з вимогами чинного законодавства. Датою передачі товару вважається дата, вказана в товаро-розпорядчих документах або дата складання акту приймання-передачі товару. Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством, в тому числі згідно Інструкцій П-6 та П-7. Покупець оплачує товар в повному обсязі протягом 30 банківських днів з моменту поставки товару. Форма розрахунків: безготівкова або вексельна (п.п. 3.1., 3.3., 3.5., 4.1., 4.2. договору).
Згідно з п. 8.1. договору купівлі-продажу обладнання № КП 01-06/7 від 01.07.2007, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє по 31 грудня 2007 року.
До того ж, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на договір відповідального зберігання № 1404В30 від 10.03.2014, строк дії якого, за ствердженням позивача, закінчився, а передане на підставі нього майно на зберігання відповідачем не повернуто.
Предметом позову є вимога про зобов'язання повернути майно - Бродильні чани V=150 м. куб. в кількості 2 (двох) штук на загальну суму 1 118 999, 26 грн.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).
Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з п. 3.3. договору купівлі-продажу обладнання № КП 01-06/7 від 01.07.2007, датою передачі товару вважається дата, вказана в товаро-розпорядчих документах або дата складання акту приймання-передачі товару.
Своєю чергою, позивачем не надано суду, на підтвердження викладених в позові обставин та на підтвердження передачі та прийняття Державним підприємством «Тхорівський спиртовий завод» спірних бродильних чанів, витребуваних ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2021 документів, а саме: оригіналу договору купівлі-продажу обладнання № КП 01-06/7 від 01.06.2007, оригіналу договору відповідального зберігання № 1404В30 від 10.03.2014 та не надано акта приймання-передачі товару.
Долучені ж до позовної заяви листи позивача (№ 226 від 22.03.2018 та № 333 від 18.05.2018), адресовані ДП «Укрспирт», в яких висловлено прохання повернути майно, належне Публічному акціонерному товариству Компанія «Ельба» на праві приватної власності, зокрема, чани (згідно договору купівлі-продажу обладнання № КП 01-06/7 від 01.07.2007) не свідчать про обставини поставки та відповідно прийняття відповідачем чи ДП «Укрспирт» товару.
Судом встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, не доведено суду обставин передачі у власність відповідача Бродильних чанів V=150 м. куб. в кількості 2 (двох) штук.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» повернути Бродильні чани V=150 м. куб. в кількості 2 (двох) штук на загальну суму 1 118 999, 26 грн.
Також, 22.01.2021, відповідачем подано заяву про застосування загальної позовної давності до вимог позивача у зв'язку із пропущенням строку подачі позову.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Так, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України у справі № 910/18812/12 від 11.09.2018 року.
Оскільки позивачем порушення його прав або законних інтересів не доведено, то позовна давність до заявлених позивачем вимог не застосовується.
Крім того, відповідно до п.п. 2 та 3 прохальної частини позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму відшкодування витрат по сплаті судового збору в розмірі 16 784, 99 грн та суму відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 500, 00 грн.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Пунктом 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Компанія «Ельба» до Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» про зобов'язання повернути майно, то відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати Публічного акціонерного товариства Компанія «Ельба» у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу покладаються на позивача - ПАТ Компанія «Ельба».
Керуючись ст.ст. 129, 233, 237-239, 240 ГПК України, суд
1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Компанія «Ельба» до Державного підприємства «Тхорівський спиртовий завод» про зобов'язання повернути майно - відмовити повністю.
2. Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд Київської області до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено: 05.02.2021.
Суддя П.В.Горбасенко