ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.01.2021Справа № 910/14329/20
За позовомПечерської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»
доГромадської спілки «Українська Асоціація Вендінгу»
пророзірвання договору, стягнення 66 730,76 грн. та виселення
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача 1:не з'явився
від позивача 2:Єщенко І.О.
від відповідача:Кравченко В.В.
Печерська районна в місті Києві державна адміністрація (надалі - Печерська РДА) та Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (надалі - «Підприємство») звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської спілки «Українська Асоціація Вендінгу» (надалі - «Спілка») про розірвання договору, стягнення 66 730,76 грн. та виселення.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати оренди за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №11/602 від 27.03.2018, у зв'язку з чим позивачі вказують на наявність заборгованості у розмірі 63 196,28 грн., а також заявляють про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 094,32 грн., 3% річних у розмірі 1 454,65 грн. та інфляційних у розмірі 985,51 грн. Крім того, у зв'язку з систематичним порушенням відповідачем умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №11/602 від 27.03.2018 позивачами заявлена вимога про розірвання договору та виселення Спілки з нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 1, загальною площею 94,6 кв.м.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
Протокольною ухвалою суду від 30.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.12.2020.
21.12.2020 представником відповідача подано до суду заяву про повернення позовної заяви, в задоволенні якої судом було відмовлено з огляду на те, що згідно приписів Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості повернути позовну заяву без розгляду після відкриття провадження у справі.
Також 21.12.2020 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву разом з клопотанням про відновлення строку для подання відзиву. Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку та залишає відзив на позовну заяву без розгляду з огляду на наступне.
За змістом ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами першою - четвертою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Таким чином, за змістом вказаної норми, процесуальний строк, який не закінчився, може бути продовжений судом за клопотанням сторони або з власної ініціативи, а строк який закінчився - поновлений.
Представник відповідача вказує, що про дану справу відповідач дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень, а жодних ухвал по даній справі не отримував. При цьому, ознайомлення представником із матеріалами справи відбулося 10.12.2020.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.10.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01011, місто Київ, ВУЛИЦЯ НЕМИРОВИЧА-ДАНЧЕНКА, будинок 1.
Однак, 26.10.2020 конверт з ухвалою суду від 19.10.2020 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «організація не знайдена».
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, із правового контексту наведених норм вбачається, що законодавством не встановлено безумовного обов'язку суду поновити строк на подання відзиву та прийняття його до розгляду у будь-якому разі поданою особою. Заявник має враховувати, що подання відзиву на позов поза встановленим процесуальним законом строком покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку.
Жодних поважних підстав неможливості подання такого відзиву до суду раніше представником відповідача у поданому клопотанні не наведено.
Частина 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність.
Статтею 7 вказаного Кодексу передбачено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, за переконанням суду, поновлення відповідачу строку для подання відзиву, який є пропущеним, в даному випадку буде свідчити про порушення принципів рівності та змагальності сторін, а тому суд приходить до висновку, що відповідне клопотання не підлягає задоволенню.
За приписами ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, відзив на позовну заяву разом з доданими до нього доказами залишається судом без розгляду.
У зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. на лікарняному, судове засідання з розгляду справи по суті перенесено на 25.01.2021.
Представник позивача 2 в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечувала.
В судове засідання представник позивача 1, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).
З урахуванням викладеного, неявка представника позивача 1, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
В судовому засіданні 25.01.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10.12.2015 між Печерською РДА (орендодавець), Підприємством та Спілкою (орендар) був укладений договір №11/602 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, який додатковим договором №2 від 27.03.2018 викладений в новій редакції (надалі - «Договір»).
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі пп. 1.2.1 п. 1 протокольного рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 30.06.2015 №38, розпорядження Печерської РДА від 20.07.2015 №326 «Про деякі питання оренди» передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (об'єкт), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 1, для розміщення громадської організації на площі, що не використовується для підприємницької діяльності 20,0 кв.м - 1%, 30,0 кв.м - 2%, 44,6 кв.м - 3%.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що об'єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 94,6 кв.м, у т.ч. на 1-му поверсі 1,8 кв.м, у підвалі - 92,8 кв.м, згідно з викопіюванням з по поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.
За змістом п. 2.4 Договору орендар вступає в строкове платне користування об'єктом у термін, указаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього договору) та акта приймання-передачі об'єкта.
Згідно з п. 3.7 Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.
Відповідно до п. 9.1 Договору він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє до отримання орендарем повідомлення про продаж об'єкту оренди, але не більше ніж 2 роки та 364 дні - до 08.12.2018.
Пунктом 9.7 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
За актом приймання-передачі об'єкта оренди від 10.12.2015 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування приміщення, розташоване на першому та підвальних поверхах, що перебуває на балансі Підприємства, загальною площею 94,6 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 1.
01.09.2020 позивачем 1 на адресу відповідача направлено заяву №10/01-1717/В-040 від 31.08.2020 про відмову від Договору у зв'язку з несплатою відповідачем орендних платежів, в якій повідомив про розірвання Договору за ініціативою орендодавця та запропонував протягом трьох календарних днів повернути приміщення з оренди.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивачів, виконанням відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орендної плати, внаслідок чого позивачами заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, розірвання Договору та виселення відповідача із займаних приміщень.
Договір є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи (актом приймання-передачі об'єкта оренди від 10.12.2015) підтверджується факт передачі в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 3.7 Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у період з 01.06.2019 по 30.08.2020 неналежним чином виконував свої обов'язки зі сплати орендної плати за орендоване майно, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 63 196,28 грн. за вказаний період.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.7 Договору заборгованість відповідача з орендної плати за Договором становить 63 196,28 грн., а строк виконання грошового зобов'язання настав.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 2 орендної плати у розмірі 63 196,28 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована. Доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення зі Спілки заборгованості з орендної плати у розмірі 63 196,28 грн. за Договором є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Також, позивачами заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 094,32 грн., 3% річних у розмірі 1 454,65 грн. та інфляційних у розмірі 985,51 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.06.2019 по 31.08.2020.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 6.2 Договору за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь підприємства-балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем 2 розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 2 пеню у розмірі 1 094,32 грн., 3% річних у розмірі 1 454,65 грн. та інфляційні у розмірі 985,51 грн.
Крім того, позивачами заявлено вимогу про розірвання Договору та виселення відповідача із займаних приміщень.
Зокрема, позивачі вказують, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором в частині внесення орендної плати, страхування об'єкту оренди та передачі частини об'єкту оренди іншим особам, існують підстави для розірвання Договору оренди в судовому порядку.
Суд відзначає, що за змістом ст. 783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:
1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;
2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;
3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;
4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).
Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору.
За змістом ч. 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Отже, підставою для розірвання договору оренди може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов'язань, передбачених статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», або договором оренди.
Пунктом 5.1.3 Договору передбачено, що орендодавець має право відмовитися від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу.
За змістом п. 9.3 Договору одностороння відмова від договору не допускається, крім випадку, передбаченого підпунктом 5.1.3 цього договору. Лист з відмовою від договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням орендаря, вказаним у договорі. Договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору, або з дати повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність орендаря за вказаною адресою.
Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору (ст. 782 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Розглядаючи питання розірвання будь-якого договору суди мають встановити його чинність на момент прийняття відповідного рішення.
Судом встановлено, що 01.09.2020 позивачем 1 на адресу відповідача направлено заяву №10/01-1717/В-040 від 31.08.2020 про відмову від Договору у зв'язку з несплатою відповідачем орендних платежів, в якій повідомив про розірвання Договору за ініціативою орендодавця та запропонував протягом трьох календарних днів повернути приміщення з оренди.
Вказана заява була направлена на адресу відповідача поштою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням орендаря, проте поштове відправлення повернулося на адресу позивача 1 з відміткою відділення зв'язку про відсутність орендаря за вказаною адресою.
Як вбачається з інформації, що міститься на сайті АТ «Укрпошта», відправлення з трек-номером 0101031434662 вручене уповноваженому представнику орендодавця 07.09.2020.
Відтак, з огляду на наявність у відповідача заборгованості з орендної плати протягом 3 місяців підряд, позивач 1 реалізував своє право на відмову від Договору, та, з урахуванням відомостей про повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність орендаря за вказаною адресою, Договір є розірваним з 07.09.2020.
В той же час, із даним позовом про розірвання Договору позивачі звернулися до суду 21.09.2020, тобто після реалізації позивачем 1 свого права на відмову від Договору та його розірвання в порядку приписів п. 9.3, що свідчить про відсутність предмету спору в цій частині.
Згідно пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині розірвання Договору.
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина перша статті 785 Цивільного кодексу України).
Частиною другої статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкта оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.
Судом встановлено, що орендоване приміщення за Договором, станом на дату звернення з позовом у цій справі, повернуто з орендного користування не було, відповідного акта приймання-передачі приміщення від орендаря до орендодавця між сторонами підписано не було, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку по наявність підстав для задоволення позовної вимоги про виселення орендаря з орендованого приміщення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Печерської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» задовольнити частково.
2. Стягнути з Громадської спілки «Українська Асоціація Вендінгу» (01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 1; ідентифікаційний код 39214873) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (01021, м. Київ, пров. Івана Мар'яненка, 7; ідентифікаційний код 35692211) заборгованість у розмірі 63 196,28 грн., 3% річних у розмірі 1 454,65 грн., пеню у розмірі 1 094,32 грн., інфляційні у розмірі 985,51 грн. та судовий збір у розмірі 4 204,00 грн. Видати наказ.
3. Виселити Громадську спілку «Українська Асоціація Вендінгу» (01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 1; ідентифікаційний код 39214873) з нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 1 загальною площею 94,6 кв.м. Видати наказ.
4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 05.02.2021.
Суддя В.П. Босий