ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2021Справа № 910/15766/20
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Антимонопольного комітету України
про визнання частково недійсним рішення
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Вовчик О.В.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення №470-р від 06.08.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.11.2020.
16.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач заперечує проти задоволення позову з огляду на те, що спірне рішення є законним і обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм законодавства.
Протокольною ухвалою суду від 18.11.2020 долучено до матеріалів справи відзив відповідача від 16.11.2020, відкладено підготовче засідання на 09.12.2020.
03.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наводить аргументи на спростування заперечень відповідача.
Протокольною ухвалою суду від 09.12.2020 продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 23.12.2020.
Протокольною ухвалою від 23.12.2020 суд відмовив у задоволенні заяви ТОВ "Цунамі" про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.01.2021.
У судовому засіданні 27.01.2021 суд заслухав вступні слова представника позивача, який повністю підтримав позовні вимоги та представників відповідача, які заперечували проти задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні 27.01.2021 суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін як щодо досліджених доказів, так і по суті позовних вимог та заперечень проти позову.
У судовому засіданні 27.01.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва
Рішенням Антимонопольного комітету України від 06.08.2020 №470-р у справі №130-26.13/102-19:
- визнано, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" протягом 2018 року - 31 березня 2020 року займало монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України із часткою 100 відсотків;
- визнано дії Акціонерного товариства "Українська залізниця", які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання (споживачів послуг AT "Укрзалізниця"), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку;
- зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини цього рішення;
- за порушення, зазначене в п. 2 цього рішення, на Акціонерне товариство "Укрзалізниця" накладено штраф у розмірі 18 282 400 гривень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що Рішення АМКУ є незаконним та необґрунтованим, та наявні підстави для визнання його недійсним.
Підставами даного позову є неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні АМКУ, обставинам справи; порушення та неправильне застосування норм матеріально та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказує, що:
- відповідачем, в супереч вимог законодавства про захист економічної конкуренції, використано недостовірне джерело інформації для визначення монопольного становища позивача та безпідставно дійшов висновку про монопольне становище позивача із ринковою часткою в 100%.
- відповідачем під час розгляду справи АМКУ не виконано власні виключні повноваження, в тому числі із визначення товарних меж ринку відповідно до вимог Методики, обмежившись лише неправомірним посиланням на інформацію, яка отримана від учасників ринку;
- відповідачем неправомірно визнано дії позивача щодо встановлення вартості послуг (в розмірі, який не перевищує розмір збитків на утримання малодіяльних збиткових станцій) порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Окрім того, обґрунтовуючи безпідставність спірного рішення АМКУ позивач посилається на інші рішення АМКУ та рішення господарських судів.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення Комітет всебічно і повно з'ясував обставини, які мають значення для справи; обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, належним чином встановлені та підтверджені відповідними доказами; висновки Комітету, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи; при розгляд справи Комітетом правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції", законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, Законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, перевіряти суб'єктів господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Дослідивши зібрані у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про залізничний транспорт", управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції АТ "Укрзалізниця".
Відповідно до п. 2 Статуту АТ "Українська залізниця", товариство утворене як акціонерне товариство, 100% акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Предметом діяльності АТ "Українська залізниця" є, зокрема: надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні; надання послуг з доступу до інфраструктури залізничного транспорту та інших послуг, пов'язаних з використанням об'єків інфраструктури (п. 7 статуту товариства).
У п. 43 рішення, АМКУ зазначено, що на ринку послуг з надання в користування інфраструктури залізничного транспорту АТ "Укрзалізниця" є суб'єктом природньої монополії.
Статтею 6 Закону України "Про природні монополії" суміжними з природними монополіями ринками, що регулюються відповідно до цього Закону, визначено, зокрема, внутрішні та міжнародні перевезення вантажів залізничним транспортом.
AT "Укрзалізниця" здійснює діяльність, зокрема, на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом - суміжному з природною монополією ринку (п. 46 рішення АМКУ).
Пунктами 48-50 рішення АМКУ встановлено, що товарними межами ринку є перевезення вантажів залізничним транспортом. При цьому часовими межами є 2018 рік - 31 березня 2020 року, а територіальними межами ринку є територія України, тобто ринок є загальнодержавним. Основними покупцями послуги перевезення вантажів залізничним транспортом є вантажовласники та/або вантажовідправники, яким потрібна комплексна послуга - перевезення вантажів залізничним транспортом.
АМКУ встановлено, що за інформацією, наданою учасниками ринку, послуги перевезення вантажів залізничним транспортом не є взаємозамінними з перевезенням вантажів іншими видами транспорту або його замінність обмежена (часткова) через економічну доцільність, розвинену мережу залізничних колій і спроможність до перевезення великих обсягів вантажів (п. 51 рішення АМКУ).
AT "Укрзалізниця" є єдиним перевізником залізничними коліями загального користування на території України. На сьогодні не допускається перевезення залізничними коліями загального користування приватною локомотивною тягою. Усі транспортно-експедиторські компанії та/або вантажовідправники надають свої послуги саме через AT "Укрзалізниця", тому в AT "Укрзалізниця" не може бути реальних конкурентів на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом (п. 52 рішення).
У п. 53, 54 рішення, АМКУ зазначив, що на думку учасників ринку - операторів рухомого залізничного складу та вантажовідправників, основним бар'єром вступу на ринок залізничних перевезень неможливість, відповідно до чинного законодавства, використовувати власний тяговий рухомий склад (локомотиви) для здійснення перевезення залізничними коліями загального користування, у зв'язку із чим немає можливості здійснювати самостійне перевезення вантажів клієнтів. Оскільки інфраструктура залізничного транспорту законодавчо закріплена за АТ "Укрзалізниця", до виключної, компетенції якого законодавством віднесено управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, АТ "Укрзалізниця" є єдиним суб'єктом господарювання, який протягом 2018 року - 31 березня 2020 року діяв на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України і займав на цьому ринку монопольне (домінуюче) становище із часткою 100 відсотків.
Таким чином, враховуючи наведене, суд погоджується з висновками Комітету, що перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України утворюють самостійний ринок, який не є взаємозамінним із іншими видами транспорту, що також підтверджує монопольне становище позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.
З огляду на зазначене, доводи позивача щодо того, що Комітет під час розгляду справи порушив норми Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, яка затверджена розпорядженням Комітету від 05.03.2002 №46-р, що виявилося у посиланні на інформацію, надану учасникам, судом відхиляються.
Протоколом №Ц-64/101Ком.т. засідання правління АТ "Укрзаліниця" від 18.12.2018 затверджено та введено в дію Порядок проведення рейтинг-аналізу діяльності вантажних станції АТ "Укрзалізниця", яким визначено критерії включення (виключення) станцій до (з) переліку малодіяльних вантажних станцій.
Відповідно до п. 2.2 Правил планування перевезень вантажів залізниця може відмовити у прийманні замовлення на перевезення вантажів за відсутності у неї технічних або технологічних можливостей для здійснення перевезень з повідомленням про це відправника через начальника станції.
Пунктом 19 Статуту залізниць передбачено, що у разі неподання з вини залізниць вагонів (контейнерів) для виконання місячного плану перевезення вантажів вони зобов'язані за замовленням відправника виділити рухомий склад, щоб надолужити недовантаження протягом наступного місяця у порядку, встановленому правилам перевезень вантажів.
У свою чергу, у п. 78 рішення АМКУ встановлено, що у листах Перевізника від 20.03.2019 №ЦЦо-13/270 та від 15.04.2019 №ЦЦО-13/383 наголошується на тому, що обслуговування підприємств на малодіяльних станціях здійснюватиметься тільки за умови компенсації витрат, пов'язаних з обслуговуванням малодіяльних та збиткових об'єктів інфраструктури, шляхом підписання додаткової угоди до договору про надання послуг, предметом якої є надання послуги. На підставі підписаної додаткової угоди до договору щодо надання послуги, користувачу послуг залізничного транспорту надається можливість здійснювати планування перевезень вантажів в АС "МЕСПЛАН" з/на малодіяльні вантажні станції.
Відсутність компенсації витрат, пов'язаних з обслуговуванням малодіяльних та збиткових станцій, та/або нестача рухомого складу не може розцінюватись як відсутність у перевізника технічних або технологічних можливостей для здійснення перевезень. А в разі відсутності таких можливостей, тобто неподання з вини залізниць вагонів (контейнерів) для виконання місячного плану перевезення вантажів, пункт 19 Статуту залізниць зобов'язує залізницю за замовленням відправника виділити рухомий склад, щоб надолужити недовантаження протягом наступного місяця у порядку, встановленому Правилами перевезень вантажів.
Отже, як правильно встановлено Комітетом, AT "Укрзалізниця" самостійно розроблено та впроваджено Порядок проведення рейтинг-аналізу діяльності вантажних станцій AT "Укрзалізниця", яким визначено критерії включення (виключення) станцій до(з) переліку малодіяльних вантажних станцій та припинено обслуговування підприємств на малодіяльних станціях без підписання додаткової угоди до договору про надання послуг, предметом якої є надання послуги.
Окрім того, АТ "Укрзалізниця" затвердило умови додаткової угоди до договору про надання послуг, предметом якої є подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій.
Умовами зазначеної додаткової угоди передбачено, що суб'єкт господарювання зобов'язується компенсувати перевізнику витрати, пов'язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов'язаних з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у додатку 1 до цього договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій.
Згідно витягу з протоколу №Ц-46/104Ком.т. засідання правління AT "Укрзалізниця" від 25.11.2019, товариством було прийнято рішення затвердити та ввести в дію Порядок в новій редакції, а також затверджено текст та умови типової форми додаткової угоди до договору про надання послуг, предметом якої є подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням. Порядок доповнено положеннями щодо аналізу та оцінки фінансового результату діяльності малодіяльних вантажних станцій. Станції, що мають можливість відвантажувати вантажі маршрутними відправками, не обмежуються в обслуговуванні за умови відправлення або отримання вантажів маршрутами.
Окрім того, до Порядку внесені положення, згідно з яким якщо за підсумками квартального моніторингу роботи малодіяльної станції така станція перевищила визначений критерій включення станцій до малодіяльних, замовнику повертається на особовий рахунок плата за надання послуги, яка була нарахована за попередній квартал.
Як вбачається з листа №Ц-2/6-27/1262-19 від 24.06.2019, нарахування та стягнення збору за надані послуги з подачі й забирання вагонів проводиться відповідно до укладених договорів з подачі й забирання вагонів або експлуатації залізничних колій та розділу III Збірника тарифів. Витрати на надання послуги збільшуються прямо пропорційно кількості поданих або забраних вагонів. Ставка плати за надання послуги є єдиною як для навантажених, так і для порожніх вагонів.
Суд погоджується з висновками Комітету щодо того, що сума вартості статей витрат не відповідає визначеній вартості послуги, що унеможливлює визначення того, які саме витрати були закладені у вартість послуги, з огляду на те, що включення до вартості послуги загальновиробничих витрат (на обслуговування виробничого процесу й управління виробництвом) на рівні 97,7% протирічить засадам бухгалтерського обліку.
Комітетом правильно встановлено у п. 113 рішення, що АТ "Українська залізниця" запровадило послугу "подача і забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановило вартість цієї послуги без економічного обґрунтування.
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про залізничний транспорт", органи управління залізничним транспортом разом з відповідними місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування вирішують питання експлуатації малодіяльних збиткових залізничних дільниць, станцій, а також залізничних під'їзних колій, що перебувають на балансі АТ "Укрзалізниця".
У разі неприйняття органами місцевого самоврядування рішень про компенсацію збитків з місцевих бюджетів або за рахунок підприємств, що обслуговуються цими дільницями, станціями та під'їзними коліями, АТ "Укрзалізниця" за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту має право прийняти рішення про закриття малодіяльних збиткових залізничних дільниць, станцій та залізничних під'їзних колій (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про залізничний транспорт").
У разі якщо залізнична станція є і малодіяльною, і збитковою, товариство разом з органами місцевого самоврядування вирішує питання її експлуатації, а в разі неприйняття органами місцевого самоврядування рішень про компенсацію збитків з місцевих бюджетів або за рахунок підприємств, що обслуговуються цими станціями, AT "Укрзалізниця" за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту має право прийняти рішення про закриття малодіяльних збиткових залізничних дільниць / станцій.
Отже, чинним законодавством чітко визначено, що органи управління залізничним транспортом разом, зокрема, з відповідними органами місцевого самоврядування спільно вирішують питання експлуатації саме малодіяльних збиткових залізничних станцій.
Натомість, AT "Укрзалізниця" одноосібно, в безальтернативному порядку запровадило послугу, встановило вартість на неї, а також визначило підстави для її застосування.
Підписання додаткової угоди про надання послуги є умовою надання Товариством послуг перевезень вантажів з/на малодіяльні вантажні станції, яку неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. За умов наявності конкуренції на ринку, суб'єкти господарювання мали б змогу відмовитися від підписання додаткової угоди до договору, яка призводить до суттєвого збільшення їх витрат, та обрати іншого надавача послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом.
Обмеження діяльності малодіяльних залізничних станцій для виконання вантажних операцій та/або їх закриття, збільшення вартості відправки вантажів призводить до зростання вартості продукції. При цьому є продукція, яка може бути доставлена лише залізничним транспортом або така, реалізація якої є економічно і технологічно вигідною виключно за умови відвантаження залізницею.
Окрім того, як правильно зазначив Комітет, вказані дії перевізника створюють для суб'єктів господарювання, які уклали відповідні типові договори й користуються послугами AT "Укрзалізниця" з перевезення вантажів, різні умови, оскільки суб'єкти господарювання, які здійснюють приймання/відправлення вантажів зі станцій, які визначені малодіяльними, змушені укладати додаткові угоди до договорів та сплачувати різну вартість за фактично одну послугу - приймання/відправлення вантажів. Суб'єкти господарювання, які використовують малодіяльні станції, також сплачують різну вартість послуги залежно від відстані такої станції до найближчої немалодіяльної. Суб'єкти господарювання, які мають можливість сформувати маршрутну відправку, не сплачують вартість послуги, на відміну від тих, які не мають такої можливості.
Отже, Комітет дійшов висновку, що дії АТ "Українська залізниця" щодо визнання малодіяльних вантажних станцій і запровадження послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановлення її вартості, призводять до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, яке було б неможливим за умови існування конкуренції на ринку.
Суд погоджується з висновками Комітету, оскільки за умови існування конкуренції на цьому ринку споживачі послуги мали б можливість відмовитися від послуг надавача, який його не влаштовує, та обрати іншого надавача цих послуг на більш вигідних договірних умовах.
Відтак, за результатом дослідження спірного рішення Комітету, фактичних обставин справи і зібраних у матеріалах справи доказів, суд відхиляє доводи позивача про те, що його дії по запровадженню послуги та встановленню тарифу на послугу не являються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо того, що оцінка правомірності запровадження спірної послуги вже надавалася судами та встановлено, що вона запроваджена в межах наданих йому повноважень, з огляду на те, що Комітетом надавалася оцінка зазначеним діям позивача в розрізі дотримання положень антиконкурентного законодавства.
Доводи позивача щодо врахування судової практики судом також відхиляються, оскільки наведені позивачем правові позиції мають відмінний суб'єктний склад сторін, підстави виникнення спірних правовідносин, та відрізняються фактичними обставинами справ. Тобто правовідносини у наведених правових позиціях і даній справі не є подібними.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Суд вважає доводи позивача необґрунтованими, недоведеними та такими, що суперечать наявним у матеріалах справи доказам та положенням чинного законодавства України.
Суд погоджується із доводами відповідача про те, що дії АТ "Україниська залізниця", які полягали у визначенні малодіяльних вантажних станцій, запровадженні послуги "Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов'язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням" та встановленні її вартості, можуть призвести до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів.
За результатом дослідження наявних у матеріалах справи доказів, доводів і тверджень учасників справи, суд дійшов висновку про те, що при прийнятті рішення №470-р від 06.08.2020 Антимонопольний комітет України повно з'ясував обставини, які мають значення для справи; встановлені Комітетом обставини являються доведеними і підтверджені належними і допустимими доказами; висновки, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи; при прийнятті рішення відсутні порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
При цьому, позивачем не надано жодних доказів на спростування висновків Комітету, і фактично всі доводи позивача зводяться до переоцінки доказів, зібраних АМКУ, та положень чинного законодавства України.
Як встановлено ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і спростовані належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним рішення №470-р від 06.08.2020 - відмовити повністю.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 05.02.2021 р.
Суддя Н.І. Зеленіна